• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 6..5.Світовий досвід і міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища.

6.5.1.Стан навколишнього природного середовища як фактор глобального та національного розвитку.

6.5.2.Оцінка сучасної екологічної ситуації у світі.

6.5.3.Міжнародне правоохоронне співробітництво.

6.5.4. Європейський вектор українського правового поля у сфері охорони навколишнього середовища.

6.5.5.Основні напрями міжнародного економічного співробітництва в галузі екології.

6.5.1.Вступивши в ХХІ ст. людство в повній мірі відчуло й усвідомило глобальну екологічну кризу, яка є виразом антропогенної токсифікації всієї планети. Причиною глобального забруднення навколишнього середовища є : неухильне зростання населення планети і різке збільшення в результаті науково-технічної революції споживання різних джерел енергії.

За сучасними науковими дослідженнями найважливішими проблемами, які вимагають термінового втручання, є : зміна клімату, зменшення озонового шару в стратосфері, втрати біорізноманіття, вирубування та невідновлене використання лісових ресурсів, опустелювання та деградація земель, погіршення якості прісної води, деградація морських систем та її ресурсів, стійкі органічні джерела забруднення.

Збільшення тиску з боку людини на біосферу, атмосферу, гідросферу, ґрунти, взагалі на верхні шари земної кори вже призвело до серйозної техногенної кризи, погіршення багатьох важливих показників якості життя та примусило усвідомити неможливість використання “дарів природи” так, як хотілось б, або так, як до цього уже звикли люди. Дуже важливим психологічним наслідком сучасних реалій у взаєминах людини та навколишнього середовища є посилене сприйняття взаємної відповідальності країн, підприємницьких структур, взагалі людей, що пов'язані з втручанням в навколишнє середовище.

Сьогодні забруднення атмосфери, відкритих водойм вже не є виключною справою обмежених груп людей, хоча б тому, що самий факт глобального руху повітряних і водних мас пов'язує інтереси людей у різних точках планети. Ці інтереси стосуються сфер охорони здоров'я, сільськогосподарського виробництва, рибальства, використання рекреаційних ресурсів і т.п. Це вимагає вирішувати питання залучення додаткових фінансових ресурсів та здійснювати організаційні заходи не тільки всередині держави, але й на міжнародному рівні.

Наявний стан навколишнього середовища примушує замислитися над практичними питаннями щодо зміни характеру ставлення людини до природи. Сам процес розвитку суспільства будь-якої країни повинен достеменно керуватися вимогами природного середовища, використовуючи ресурсний потенціал в межах допустимих лімітів.

Знехтування вимог щодо природо використання, може призвести до небажаних наслідків, які, негативно вплинуть на світову економіку. В першу чергу йдеться про :

·вичерпування родовищ корисних копалин;

·зміну кліматичних умов;

·антропогенні ускладнення та катастрофи.

Вичерпування родовищ корисних копалин створює ряд ускладнень і проблем, зокрема :

·необхідність пошуку нових родовищ корисних копалин та здійснення відповідних матеріальних витрат;

·потреби більш глибокого використання ресурсів на діючих родовищах та залучення до виробництва законсервованих покладів корисних копалин, що вимагатиме додаткових витрат;

·зменшення валютних надходжень в зв'язку з зниженням натуральних обсягів видобутку корисних копалин, які спрямувались на експорт;

·зростання цін на корисні копалини, що пов'язано із обмеженням пропозицій на зовнішньому ринку;

·потреби переходу на альтернативні технології та нові джерела енергії, що вимагатиме додаткових коштів.

Зміни кліматичних умов.За останні роки на планеті в різних її континентах спостерігаються значні зміни кліматичних умов. Зокрема паводкові явища, які практично охопили усі континенти і заподіяли значних збитків як матеріальних, так і людських жертв, суховії, різке підвищення температури, морські бурі, нетипові для різних кліматичних зон умови. Все це завдало великої шкоди економіці на міждержавному рівні. Для зменшення їх впливу і стабілізації економічного розвитку необхідні об'єднані зусилля на міжнародному рівні та розробка комплексних заходів і їх впровадження в дію.

З цією метою потрібно :

·активні міжнародні зусилля щодо обмеження паливних ресурсів, які спричиняють підвищення температури на поверхні планети та Світового океану, викиду вуглекислого газу, які призводять до парникового ефекту, використання фреонів, що руйнують озоновий шар.

·встановлення більш жорстких норм національних законодавств щодо контролю над виробничими процесами, які мають надто великий вплив на навколишнє середовище;

·потрібно розробити і прийняти відповідне положення про розширення повноважень міжнародних організацій, які спеціалізуються на питаннях охорони навколишнього середовища. З цією метою створення по напрямам нових міжнародних природоохронних структур.

Антропогенні ускладнення та катастрофи.Ці ускладнення мають різноманітні прояви : події разового характеру,коротко термінові дії, катастрофи, які мають тривалі, а іноді фатальні наслідки для великої кількості регіонів планети та загального погіршення умов життя людей. Нам відомі найбільш трагічні та масштабні за наслідками аварії, які мали місце в 80-х роках минулого століття. Це зокрема на Україні: Чорнобильська катастрофа, від якої постраждали мільйони людей. Нанесені збитки і витрати ще будуть підраховані в майбутньому. В кінці минулого століття катастрофічні явища мали місце і в ряді інших країн ( Індії, Індонезії, Китай, США, Європі тощо).

Однією з найбільш відомих катастроф, в якій загинуло велика кількість людей, сталася на хімічному комбінаті великої міжнародної корпорації Union Carbide, що розташований у Бхопалі (Індія). У ніч з 2-го на 3-тє грудня 1984р. понад 40 тонн надзвичайно отруйного метилового газу ізоцианіду потрапило в навколишнє середовище. Тисячі людей загинули відразу, а загальна кількість жертв, ураховуючи померлих пізніше від хвороб, перевищила 10000 осіб, корпорація понесла мільярдні втрати від катастрофи .

Нині обсяги видобування природних ресурсів у деякій мірі з окремих видів перевищують межу можливого їх використання, що негативно впливає на геологічні процеси як у місцевому, так і глобальному масштабах та створює антропогенний тиск на біосферу, тваринний і рослинний світ. Тому повинні бути жорстокішими вимоги до способу і характеру виробничої діяльності та природокористування. Необхідно сформулювати сучасні нові вимоги як до національного, так і міжнародного екологічного регулювання. В першу чергу на наступні напрями діяльності :

·міжнародне співробітництво з метою попередження та подолання наслідків катастроф, запровадження безпечніших моделей господарювання;

·прийняття національних програм екобезпеки при забезпеченні відповідного міжнародного контролю;

·реформування макроекономічних моделей розвитку галузей національної економіки, особливо в пріоритетних напрямах їх розвитку (енергетики,агропромислового комплексу);

·підвищення вимог до безпеки виробничої діяльності тих об'єднань і організацій, які займаються екологічно небезпечними видами бізнесу як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Сьогодні ряд країн світу уже приймають радикальні заходи щодо більш жорстокіших вимог до виробничої діяльності та природокористування. Так наприклад, Австралія, африканські та азіатські країни, з яких раніше вивозились дикі тварини, або продукти промислу на них (слонова кістка, шкури, препарати, отримані в результаті переробки органів та інші) вводять суворі обмеження на відповідні статті експорту.

Позитивними і корисним є набутий досвід ряду країн Західної Європи щодо застосування економічних механізмів заохочування виробничого сектору до переходу на маловідходні та ресурсозберігаючі технології. Одночасно вжиття економічних та інших санкцій до підприємств і їх керівників, які допускають забруднення навколишнього середовища. Передбачається стимулювання переходу на використання поновлюваних джерел енергії, впровадження нових енергозаощаджувальних приладів та технологій як на виробництві, так і в побуті ( застосування теплоізоляційних дахів, вікон, стін із сонячними батареями тощо).

Міжнародні екологічні вимоги встановлюють певні ліміти на використання природних ресурсів. Зокрема, вимоги Рамкової конвенції ООН щодо кліматичних змін (1992 р.). Вона містить зобов'язання держав-підписантів, які фактично означають утримання від надмірного споживання ресурсів у ситуаціях, коли має місце надмірний тиск на екологічну сферу. Згідно протоколу до Конвенції, підписаного в грудні 1997 р. В Кіото (Японія) запроваджений механізм купівлі-продажу лімітів на викиди в атмосферу, які встановлюються для окремих країн з метою попередження парникового ефекту. Це означає, що поступово вводяться елементи більш “екологічно справедливої” ситуації. Країни, які проводять виважену політику щодо природного середовища, завдяки міжнародно узгодженим механізмам контролю можуть отримувати своєрідну фінансову компенсацію від інших країн — тих, які є найбільшими забруднювачами середовища. Такий міжнародний контроль та взаємні правові зобов'язання країн можуть стати фактором екологічної оптимізації виробничої діяльності різних держав, в тому числі й України.

У липні 2001 року на конвенції у Боні (Німеччина) Українська делегація підтвердила готовність виконати всі положення Кіотського протоколу. На засіданні конференції підкреслювалися і позитивні моменти : протягом останніх років емісія парникових газів в Україні зменшилася майже вдвічі.

Пошуки міжнародних узгоджень щодо проведення масштабних природоохоронних заходів тривають. В великій мірі це буде залежати від США, які є з країн, які найбільшою мірою страждають від потепління глобального клімату через підняття Світового океану, повеней, буревіїв, пожеж тощо.

6.5.2.Сучасна екологічна ситуація в системі природокористування в світовому масштабі характеризується певними особливостями, які відчутно впливають на стан навколишнього природного середовища. Це, зокрема:

·кількісне і масштабне розширення енергетичного обміну між суспільством і навколишнім середовищем;

·глобалізація впливу людства на біосферу;

·постійне зростання негативного антропотехногенного навантаження на довкілля, тощо.

Сучасними методами і способами природокористування притаманні такі особливості, як висока ресурсомісткість та відходоємкість, марнотратство та антиекологічність, не раціональність та неефективність — як з позиції економіки так і екології.

Проведені вченими дослідження свідчать, що відносно благополучні в екологічному аспекті території швидко зменшуються, так як не уділяється належної уваги цьому питанню, в той же час виникають нові,ще більш складніші проблеми, пов'язані з серйозними соціально-економічними і політичними суперечностями .

Дослідження соціально-продуктивної діяльності людей дає можливість пізнати закономірності процесу взаємодії природи і суспільства. Як відомо, людина не може існувати не споживаючи природних ресурсів та не змінюючи довкілля. Використання сил і ресурсів природи відбувається в процесі праці, яка спрямована на задоволення власних потреб людини, так і всього суспільства. В нинішніх умовах господарювання залежність людини від довкілля набуває нових форм, а суперечливий характер взаємовідносин з природою стає помітнішим. Чим глибше і повніше людина використовує природу в процесі своєї трудової діяльності, тим вищого рівня розвитку досягають її продуктивні сили і знання природних закономірностей.

Одночасно природа протистоїть людині як своєрідна система зі своїми внутрішніми законами, екологічними взаємозв'язками та взаємозалежностями, здатністю до самовідновлення та саморозвитку. Досвід показує, що людська діяльність найчастіше здійснюється всупереч закономірностям функціонування багатоаспектних екологічних відносин , а це призводить до порушення рівноваги та відповідних змін в природному навколишньому середовищі. Такі зміни спричиняють передбачувані наслідки для самих людей і суспільства. Таким чином взаємодія суспільства і природи розгортається за принципом зворотного зв'язку, що призводить до істотних змін взаємодіючих сторін аж до якісного їх перетворення. Ці перетворення можуть бути настільки потужними, що їх вплив один на одного неможливо об'єктивно оцінити без урахування дії антропотехногенних навантажень. Отже пізнання соціальних явищ потребують відповідного вивчення і оцінки особливостей та дії екологічного чинника.

Оцінюючи сучасну обстановку щодо екологічної ситуації в світі можна констатувати, що людство планети опинилось в пастці гострих екологічних проблем власного соціального-економічного розвитку. Постійне нарощування обсягу енергоречовинного обміну між суспільством і природним навколишнім середовищем шляхом прискорення зростання темпів науково-технічного прогресу, залучення в господарський оборот всезростаючі обсяги природних ресурсів та посилення антропотехногенного тиску на довкілля — створює напружену ресурсно-екологічну ситуацію. Оскільки навколишнє середовище є не лише джерелом виробничої і перетворювальної діяльності людини , а й виконує важливу поза виробничу функцію фізичного, психологічного, естетичного середовища людського буття, то зрозуміло, що деградована, забруднена природа об'єктивно перешкоджає процесам суспільного відтворення, є загрозою здоров'ю та життєдіяльності людини .

Невиважена антропотехногенна діяльність тим гостріша, чим активнішим і масштабнішим є суспільне споживання природних ресурсів та благ. За умов демографічного “вибуху” і науково-технічної революції діє своєрідний “екологічний бумеранг” , який завдає як природі, так і людству щораз більшої шкоди.

За оцінкою Міжнародного ґрунтового (Нідерланди) внаслідок антропотехногенної діяльності вже деградовано понад 15% світового суходолу. В загальному обсязі цієї площі майже 6 % земель зруйновано водною ерозією, 28% - вітровою, понад 12% засолено через неправильне зрошення, 5% - виведено з обороту внаслідок надмірного забруднення хімічними речовинами та деструкції (знищення лісів, розорювання земель, промислове будівництво тощо).

Наукові дослідження і підрахунки засвідчують, що кожної години на планеті 1700 акрів продуктивних ґрунтів стають пустелею через нераціональне використання, п'ять-шість видів тваринного і рослинного світу зникають, знищується понад 3000 акрів тропічних лісів. Через втрату родючості ґрунтів, опустелювання території, вирубування лісів лише в Африці наприкінці 80-х років минулого століття постраждали біля 30 млн. Осіб у 21 країні, з яких 10 млн. Змушені були стати “екологічними біженцями”, тобто змінити місце проживання саме через кризову ситуацію.

За даними ООН майже 900 млн. Осіб нині проживають у посушливих регіонах нашої планети, де відбуваються процеси інтенсивного опустелювання та виснаження природних ресурсів. Соціально-економічні й екологічні втрати оцінюються в 40 млрд. дол. Біля 100 країн світу зазнають негативного впливу опустелювання, причому 81 з них належать до слаборозвинутих, де населення потерпає ще й від злиднів, хвороб, голоду тощо.

Одним із основних факторів є забезпечення населення планети питною водою. Нині біля 220 млн. осіб у багатьох державах світу споживають неякісну воду. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, внаслідок вимушеного користування забрудненою питною водою, щорічно хворіє понад 500 млн.осіб в 75 країнах світу. В той же час до природних водойм, що використовуються, щорічно надходить майже 500 млрд.тонн промислових і побутових стоків, декілька мільйонів тонн нафти. Слід пам'ятати, що однієї літри нафти достатньо , щоб зробити непридатним для вживання (пиття, зрошення, технічних потреб) одну тонну води (1 млн.. літрів). Окремі моря, прісні водойми, яким людство зобов'язане водою, теплом, відпочинком, киснем, харчуванням, перетворюються на величезні «сміттєзбірники сучасності». За рахунок екологічного чинника серед інших погіршення стану здоров'я людей оцінюється фахівцями в 30-40%, а стосовно онкологічних захворювань - понад 50%.

Майже в усіх країнах світу серйозну тривогу викликає надмірне забруднення шкідливими викидами атмосферного повітря. Динамічна рівновага, яка донедавна існувала в природі стосовно виділення і поглинання кисню, вуглекислоти й азоту, невпинно порушується, особливо в останній період в зв'язку з розвитком автомобілізації, урбанізації, електрифікації та індустріалізації діяльності людства. Наукові дослідження і підрахунки доводять, що за останні 50 років було використано кисню приблизно стільки ж, скільки за попередній мільйон років, або 0,02% від його запасу в атмосфері.

Як уже вище було сказано, забруднення атмосфери негативно впливає на здоров'я людей. За тривалої дії запилення і насиченого шкідливими газами повітря розвиваються пневмонія, бронхіт, бронхіальна астма та інші хвороби органів дихання. Проведені дослідження медиків-науковців підтверджують, що забруднення повітря пошкоджує шкіру, знижує опір організму і в кінцевому рахунку призводить до погіршення загального стану здоров'я, росту захворюваності і смертності населення, виснаження трудового потенціалу будь-якої держави.

Забруднення атмосферного повітря промисловими викидами сприяє появі кислих дощів, «озонових дір», розвитку «парникового ефекту» на планеті. За даними наукових досліджень до 60% озонового шару над Антарктидою вже знищено, а над Північною частиною земної кулі - від 9 до 20%. Це спричиняє зниженню захисної дії озону від сонячного ультрафіолетового опромінення і поширення захворювань шкіри, зору тощо.

Прогнози вчених засвідчують, що до 2025 р. світовий сумарний викид двоокису вуглецю від двигунів внутрішнього згорання може зрости з 25 до 44%, що в свою чергу зумовить посилення дії «парникового ефекту» (потепління клімату), а потім - танення льодовиків і значне підвищення рівня світового океану, яке призведе до порушення нормального функціонування екосистем. До 2030 р. очікується зростання середньорічної температури на планеті на 1,5 - 4,5°С, а це призведе до підняття рівня океану на 20-140см. Для економіки країн світу, особливо тих, що межують з океанами, будуть величезні матеріальні додаткові втрати. Наприклад, для економіки США матеріальні втрати оцінюються в межах 60 млрд. дол. Для країн інших континентів розташованих нижче рівня океану та для острівних держав втрати будуть ще більшими.

За даними Світової статистики нанесені щорічні збитки від деградації природи оцінюються у відсотках до ВНП: 0,4-2 - у розвинутих країнах (США, ФРН, Велика Британія, Нідерланди, Японія); 3-5 - у державах Східної Європи; 6-15 - у країнах СНД (на Україні - 10-15%); 6-18 - у країнах «третього світу» (Нігерія, Буркіна-Фасо, Ефіопія тощо).

Через кризовий стан навколишнього природного середовища окремі території планети мають міжнародно визнаний статус зон екологічного лиха. До них. зокрема, належать: Азовське, Чорне, Балтійське та Японське моря, Урал, Арал, Приаралля, Перська і Мексиканська затоки, Кузбас, Тюменський нафтопромисловий регіон, Нова Земля, Сахель, Ефіопія та інші.

Серед Європейських країн Україна має найвищий інтегральний показник антропотехногенних навантажень на навколишнє природне середовище практично на всій території. Величезних розмірів набрали забруднення повітряного басейну, водних і земельних ресурсів у Чорнобильській зоні (Житомирська, Київська і Чернігівська області). Більшість населення України споживає неякісну питну воду, забруднені продукти харчування. Це в великій мірі сприяло стійкій тенденції до депопуляції населення. За останній період кількість населення України зменшилось майже на 5 млн. осіб. Практично йде процес виснаження національних продуктивних сил, який сьогодні уже досяг критичної межі.

Огляд світової екологічної ситуації і її оцінка наочно підтверджують наявність складних екологічних проблем, які мають важливе соціально-економічне підґрунтя і потребують термінового їх вирішення з метою недопущення переходу цих явищ за межу критичного стану.

Зростання просторових масштабів природокористування та посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків призвело до екологічної взаємозалежності держав, виникнення транскордонних екологічних ефектів антропотехногенної діяльності, експорт власних національних екологічних проблем за кордон. Тому проблеми сучасної екологічної ситуації практично торкаються всіх держав світу і їх вирішувати необхідно спільними зусиллями, маючи єдину програму розроблену і узгоджену з усіма зацікавленими державами і термінами її практичного втілення в життя.

6.5.3.Сучасний рівень соціально-економічного розвитку вимагає взаємоузгодженості дій світового співробітництва у дотриманні стандартів якості довкілля. Концепція сталого розвитку орієнтує країни на реалізацію екологічно спрямованих заходів щодо структурної перебудови національної економіки (енергетика, транспорт, ресурсопостачання) і міжнародних економічних відносин (торгівля сировиною, природоохоронною технікою тощо), на екологізацію всіх видів життєдіяльності суспільства.

Вирішення проблеми оптимізації природокористування вимагає наявності високого наукового потенціалу, коштів для проведення експериментів, обладнання, яких багато країн, особливо тих, що розвиваються, не мають. Найбільші проблеми постають при сумісному використанні запасів риби та мігрування тварин і птахів, адже для біоценозів не існує державних кордонів.

Не менш важливою проблемою, що вимагає міжнародного співробітництва та відповідних домовленостей, є забруднення, котрому підлягають абсолютно всі міжнародні та міжнаціональні ресурси.

Складна проблема є забрудненні! Світового океану нафтопродуктами, промисловими стічними водами, побутовими відходами з кораблів, контейнерами з радіоактивними відходами та затонути ми реакторами і боєзарядами атомних підводних човнів.

В наш час, коли на планеті точаться війни за сферу впливу і володарювання небезпеку викликають можливе примінення атомної, бактеріологічної, хімічної та екологічної воєн. Кожна з цих воєн може викликати незворотні екологічні зміни. Зростаючий вплив людської діяльності на навколишнє середовище викликає небажані зміни в природному середовищі: забруднення повітряного басейну, океанів, виснаження природних ресурсів у всесвітньому масштабі. А порушення екологічної рівноваги завдає великої шкоди генофонду всього живого, зокрема людини. Таким чином проблема гармонізації відносин суспільства і природи, охорони навколишнього середовища набула глобального значення. Сьогодні є нагальна потреба розробки ефективних міжнародних механізмів, які б забезпечували розумне використання ресурсів планети, їхню охорону, сприяли б забезпеченню екологічної рівноваги.

Рішення всіх цих проблем можливе лише на базі міжнародного співробітництва, здійснюваного на двохсторонній і багатосторонній основах. Формами такого співробітництва повинна бути організація наукових та практичних зустрічей; створення міжнародних організацій, що координують спільні зусилля з охорони природи; укладення офіційних угод, а також діяльність міжнародних громадських партій і організацій («зелених» та «екологістів»).

Міжнародна екологічна співпраця вже має свою історію. В 1875 році Автро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. В 1897р. Росія, Японія і США уклали угоду про спільне використання і охорону морських котиків у Тихому океані. У 1922р. створена Міжнародна рада охорони птахів, яка стала діючою інтернаціональною організацією і започаткувала всі інші створені пізніше. В даний час у світі нараховується біля 300 міжнародних організацій з охорони природи.

У 1950р. в Парижі підписана нова Конвенція про охорону всіх видів птахів. У межах міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища вирішуються найбільш складні проблеми і конкретні проекти. Серед них це спільні інженерні й технічні розробки з питань охорони атмосфери від промислових викидів, запобігання забруднень під час сільськогосподарських робіт, збереження дикої флори і фауни, створення заповідників та ін. Реалізацією цих проектів займаються різноманітні спеціалізовані організації. У 1968р. в Парижі проведена Міжнародна конференція ЮНЕСКО з раціонального використання та охорони ресурсів біосфери, де прийнята програма «Людина і біосфера».

В Стокгольмі в 1972р. Конференція з питань оточуючого середовища прийняла рішення про створення організації спеціалізованого закладу «Програма ООН з оточуючого середовища» (ЮНЕП) із штаб-квартирою в Найробі (Кенія). Цей заклад уперше створив всесвітню систему спостереження (моніторингу) за станом і змінами біосфери.

Оздоровленням навколишнього середовища активно займається Римський клуб, який створений у 1968р. і є міжнародною організацією. До складу його входять понад 30 країн та біля 80 відомих вчених, діячів різних професій. Клуб займається вивченням глобальних проблем цивілізації, виробленням заходів подолання глобальних кризових явищ.

Важливою міжнародною угодою є Конвенція ООН 1982р. з питань морського права (Хартія морів), в прийнятті якої взяло участь 156 країн, 20 міжурядових і понад 60 неурядових міжнародних організацій. За цією Конвенцією держави, які підписали угоду, мають оберігати морське середовище та захищати його від забруднення. Для захисту економічних інтересів прибережних держав Конвенцією 1982р. передбачено встановлення у Світовому океані 200 митних економічних зон, що дає державам право на розвідку., експлуатацію та збереження природних ресурсів, які належать до живої і неживої природи, зокрема тих, які знаходяться на дні, в надрах і водах океану.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) займається проблемою здоров'я людини на Землі, демографічними проблемами, надання допомоги в плануванні сім'ї. Всесвітня метеорологічна організація (ВМС) та науковий комітет з проблем навколишнього середовища (СКОПЕ) Міжнародної Ради наукових союзів займаються проблемами навколишнього середовища.

У міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП) входить 105 країн. XIV Генеральна Асамблея МСОП, що відбулася в 1978 р. в Ашхабаді прийняла важливий документ - Всесвітньої стратегії охорони природи. Там же була створена і постійно поповнюється Червона книга про популяції різних і зникаючих видів ссавців, птахів, рептилій, амфібій. Запроваджена Зелена книга, де містяться дані про унікальні і рідкісні ландшафти землі.

Важливим завданням МСОП є пропаганда природоохоронних знань, підготовка спеціалістів з охорони природи, формування у підростаючого покоління бережливого ставлення до природи. МСОП постійно підтримує зв'язок із Всесвітнім фондом охорони дикої природи, який заснований у 1993 р. Він розробляє проекти з охорони тваринного світу і природних екосистем, вишукує кошти для їх фінансування, запрошує до роботи спеціалістів, надає допомогу заповідникам, національним паркам, постачає природоохоронну інформацію.

В 1988 р. створений (заснований) фонд «За виживання і розвиток людства». Його мета:

· підготовка людства до вступу в XXI cm. без ядерної зброї;

· розвиток наукових досліджень міждисциплінарного характеру, спрямованих на гуманізацію науково-технічного процесу;

· виявлення творчих ініціатив нового планетарного мислення, збереження і розвиток загальнолюдських цінностей заради безсмертя людської цивілізації;

· сприяння гармонійному загальносвітовому розвиткові, виходячи із пріоритету завдань виживання над усіма державними, національними, клановими, груповими інтересами.

У 1991 р. Світовим банком ЮНЕП створена фінансова природоохоронна організація - Глобальний екологічний фонд (GEF), членами якої є понад 155 держав світу, в тому числі й Україна. Головна мета цього Фонду є розробка та реалізація фінансового механізму надання країнам, які отримують відповідні фанти пільгових кредитів для реалізації проектів, пов'язаних з вирішенням глобальних екологічних проблем.

Розширенню і розвитку природоохоронного співробітництва сприяє проведення міжнародних форумів: Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (1972 р.), день відкриття якої - 5 червня був оголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища; Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1975 р.); Глобального форуму в Москві (1990 р.) з проблем виживання; Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку (КОСР-92, (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.). Ця конференція стала однією з найважливіших подій розвитку людства в XX столітті, її рішенням затверджено «Порядок денний на XXI століття». Прийнятий програмний документ став для всіх країн світу головною метою на майбутнє - просування шляхом сталого розвитку суспільства, за якого задовольняються потреби сучасності без загрози майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.

Важливими документами в міжнародних природоохоронних відносинах є: Всесвітня хартія охорони природи, котра проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання; Конвенція про заборону воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище, котра є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва; Конвенція про зміну клімату; Конвенція про біологічну різноманітність; Конвенція про боротьбу з опустелюванням. В цих документах відзначається, що досягнення сталого розвитку неможливе без більш справедливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з одного боку, та неприпустимими розкошами з іншого.

Правовою основою міжнародного співробітництва є міжнародні договори. Участь України у міжнародному співробітництві в галузі охорони довкілля визначена Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища (ст. 71).

Двостороннє співробітництво здійснюється через змішані комісії, координаційні ради, комітети і робочі групи. Діє Угода про взаємодію в галузі охорони навколишнього середовища і держав СНД. Розвивається співробітництво з фінансовими і донорськими організаціями.

Ці питання вирішуються на Україні при підтримці Світового банку, Європейського банку реконструкції і розвитку, Глобального екологічного фонду, Програми технічного сприяння країнам СНД (ТАСІС) Європейської комісії, Програми розвитку ООН (ПРООН).

З метою ефективної боротьби з забруднювачами навколишнього середовища в більшості країн світу діють міжнародні стандарти щодо різноманітних викидів в навколишнє середовище. До складу державних стандартів вводяться екологічні стандарти якості водного середовища, екологічної безпеки, екологічної експертизи.

Усвідомлення необхідності екологічної безпеки і, основне, можливості держави її забезпечити, як правило, проявляється на певній стадії розвитку - стабілізації росту економіки, модернізації соціально-політичних відносин.

Великомасштабний характер екологічних проблем (збереження озонового шару, біорозмаїтгя, чисте навколишнє середовище тощо) вимагають розробки та реалізації погодженої міжнародної політики.

Як відомо, ресурси земної біосфери мають чітко обмежені параметри, а кількість народонаселення і його матеріальні потреби зростають досить високими темпами. Тому виникає об'єктивна необхідність взаємоузгодження чисельності народонаселення будь-якої країни, а також врахування потреб майбутніх поколінь у життєвих ресурсах.

Нині міжнародне природоохоронне співробітництво полягає в тому, щоб сформувати на планеті єдиний екологічно безпечний господарсько-економічний простір, який повинен стати основою сталого і еколого врівноваженого соціально-економічного розвитку всіх країн світу. Це вимагає від кожної держави глибоких структурних, техніко-технологічних і організаційних змін у суспільному виробництві і радикальної перебудови макроекономічної політики, вдосконалення зовнішньоекономічних зв'язків.

В перспективі необхідно здійснення заходів щодо руху капіталів, валютних коштів, трудових ресурсів, оптимізації балансів інвестицій, відповідних заощаджень на міжнародному рівні. Потрібно посилити зв'язки щодо міжнародного науково-технічного та економічного співробітництва що спираються на інтеграцію зусиль, ресурсів і коштів з метою успішного вирішення ресурсно-екологічних проблем.

6.5.4. України основним напрямом розвитку й удосконалення законодавчої бази є його гармонізація з європейським, яка визначена на Копенгагенському саміті Європейської Ради у червні 1993 р.

Оскільки Україна прагне інтегруватися в Європейський економічний простір, то політико-правові, організаційні та екологічні заходи повинні орієнтуватися на вимоги країн-членів Європейського Союзу. Україна з 1995 року є членом Ради Європи і вона підтримує заходи, які задовольняють екологічну спрямованість розвитку. У 1998 році в Україні створено Національне агентство з реконструкції і європейської інтеграції, з яким співпрацюють усі основні міністерства. Указом Президента України від 11.06.1998р. №615 (зі внесеними Указами від 12.04.2000 р. №587 та від 11.01.2001 р. №8) прийнята Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, у якій визначено основні положення зовнішньополітичної стратегії щодо інтеграції України в Європейський правовий простір, мету та етапи правової адаптації.

Законом України від 21.11.2002р. №228-ІV прийнята Концепція Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Завдання інтеграції України у систему міжнародної екологічної безпеки, посилення вимог законодавства у сфері природокористування: проведення ефективної екологічної політики, спрямованої на збереження і відтворення природних ресурсів, екологізацію податкової системи, розвитку ринку «природоохоронних» цінних паперів (права, квоти), створення системи екологічного страхування. У цьому напрямку уже ведеться відповідна робота.

У 1996 р. Україна приєдналася до Бернської конвенції про збереження диких видів рослин і тварин та місць їх перебування. Внеском у виконання Конвенції: є проекти ТАСІС «Карпатська транскордонна екологічна мережа» та проект Глобального Екологічного Фонду «Збереження різноманіття в Азово-Чорноморській екологічній мережі».

Постановою Верхової Ради України від 05.03. 1998 р. затверджені Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Основними напрямами передбачений комплекс заходів, спрямований на екологічно безпечне використання водних та інших природних ресурсів, міжнародне співробітництво, розвиток правової бази, у тому числі шляхом гармонізації національного екологічного законодавства України з міжнародним правом. Ці заходи відповідають Екологічній програмі ЄС і визначають такі пріоритети:

· екологічна безпека ядерних установок, захист довкілля і населення від радіації; зведення до мінімуму наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

· екологічна реабілітація прісноводних водойм та поліпшення якості питної води;

· стабілізація та поступове покращення екологічного стану в Донецько Придніпровському регіоні (басейн Сіверського Дінця та нижня частина Дніпра);

· будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

· захист Чорного і Азовського морів від забруднення та подальше покращення екологічного стану;

· збалансоване управління природними ресурсами та перебудова основних секторів національної економіки на екологічно чисті, включаючи управління водними ресурсами;

· охорона біологічного розмаїття природи.

Ці Основні напрями націлені на інтеграцію екологічних інтересів в економічні реформи, орієнтовані на посилення централізації та широкомасштабний контроль економіки і суспільства з метою припинення деградації довкілля.

В 1998 р. в Україні вперше здійснено спільний проект «Партнери з водно-болотних угідь», яким передбачено комплекс заходів щодо збереження і ощадливого використання унікальної біосистеми Дунайських плавнів. Перспективними напрямами є подальша співпраця України з Всесвітнім Фондом охорони природи щодо захисту лісових масивів у Карпатах, Поліссі, узбережжя Чорного та Азовських морів.

Як відомо, більшість із українських річок розташована у водозабірному басейні Чорного та Азовського морів. Найбільш значними транскордонними водами є Чорне та Азовське моря, басейни Дунаю, Дніпра, Західного Бугу, Дністра, Сіверського Дінця. Майже 75% річок України є транскордонними і вони є важливою сферою регіонального співробітництва. З цією метою Україна уклала окремі угоди щодо використання транскордонних вод з Російською Федерацією, Білоруссю, Республікою Молдова, Польщею і Словаччиною, а в 1999р., приєдналася до Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків і міжнародних озер. Головне завдання - це зниження забрудненості, раціональне використання та охорона різних водних об'єктів. Таким чином Україна бере участь у Чорноморській і Дунайській екологічних програмах. Крім цього, підписала Конвенцію про запобігання забруднення моря звалищами відходів та інших речовин, Конвенцію про охорону і стале використання басейну ріки Дунаю та ратифікувала Конвенцію про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті.

У липні 1999 р. Україна ратифікувала Базельську Конвенцію про контроль за транскордонним переміщенням небезпечних відходів та їх утилізацію. А 26.09.2002 р. Україна приєдналася до Ротердамської Конвенції про процедуру попередньо обґрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічних речовин та пестицидів у міжнароднійторгівлі, прийнятої 10.09.1998 р. Конвенція спрямована на врегулювання міжнародної торгівлі окремими небезпечними хімічними речовинами з метою охорони здоров'я людини та навколишнього природного середовища від потенційного шкідливого впливу та заохочення їх екологічно обґрунтованого використання шляхом сприяння обміну інформацією, запровадженням процедури прийняття рішень щодо імпорту та експорту на національному рівні.

Прийнятий Закон України від 06.07.1999 р. «Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» визначає обов'язки держави розробляти, а науковців досліджувати ефективні правові механізми реалізації екологічних прав громадян. Конвенцією передбачено: права на сприятливе для здоров'я та добробуту співжиття, права на доступ до інформації, на участь громадськості у прийнятті рішень, правовими формами якого є право на обговорення проектів законодавчих актів, проектів будівництва, проектів рішень, участі у проведенні громадської екологічної експертизи щодо зазначеного переліку видів діяльності; права на доступ до правосуддя з цих питань.

Україна є Стороною понад 70 міжнародних двосторонніх та багатосторонніх угод, що пов'язані з охороною довкілля. Виконання зобов'язань цих багатосторонніх угод вимагає приведення внутрішніх законів та нормативно-правових актів у відповідність з існуючими нормами міжнародного права та врахування існуючої міжнародної практики під час розробки нових законодавчих актів.

З метою організації виконання зобов'язань міжнародних угод по використанню та охороні природно-ресурсного потенціалу Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову «Про затвердження Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку на 2003-2015 роки». Ця програма визначає стратегію і шляхи розв'язання глобальних і загальносуспільних проблем з метою забезпечення сталого розвитку. Вона передбачає: подолання бідності, впровадження моделей сталого виробництва та споживання, охорону і раціональне використання природних ресурсів, оптимізацію ресурсної бази економічного та соціального розвитку. Реалізація цих завдань вимагає поетапного розширення обсягів науково-дослідницької та методичної роботи, удосконалення нормативно-правової бази системи координації і контролю за виконанням зобов'язань, взятих на себе Україною перед світовим співтовариством.

Міжнародне співтовариство у сфері охорони навколишнього природного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України. Україною підписано понад 45 двосторонніх міжнародних угод і договорів. Зокрема, Білоруссю, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. З вересня 1997 р. реалізується Торунська Декларація про співробітництво в галузі охорони довкілля серед країн Центральної та Східної Європи (Білорусі, Болгарії, Латвії, Литви, Польщі, Молдови, Румунії, Словаччини та України).

Підписані Меморандуми про взаєморозуміння щодо співробітництва в галузі охорони довкілля з Австрією і Фінляндією. Про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації укладені угоди з урядами Фінляндії, Австрії та Росії..Стабільно і динамічно розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - з Данією, Нідерландами, Німеччиною, США.

Міжнародне співробітництво в галузі ядерної радіаційної безпеки здійснюється Україною з МАГАТЕ і Європейським Союзом у рамках програми ТАСІБ, а також на двосторонній основі з США, ФРН, Канадою, Швецією, Японією.

Про високий міжнародний авторитет України в галузі охорони довкілля свідчить проведення в травні 2003 р. в м. Києві конференції «Довкілля для Європи».

Україна є членом ООН і разом з іншими країнами світу проводить активну роботу щодо врятування планети від екологічного лиха.

Виходячи із вимог і рекомендацій міжнародного співробітництва, Україна повинна адаптувати національне природоохоронне законодавство до міжнародних вимог та законодавства ЄС. Отже, гармонізація екологічного законодавства України до законодавства ЄС вимагає подальшої розробки та удосконалення базових екологічних стандартів і нормативів. Стратегічною метою України є подальший розвиток співробітництва з державами Європейського Союзу. Тому, - країна повинна відповідати європейським стандартам і вимогам на всіх рівнях: політичному, економічному, соціальному і екологічному.

6.5.5.Розвиток людської цивілізації на сучасному етапі, об'єктивно висуває спільне для всього людства завдання - всебічний захист, охорона та збереження земної біосфери шляхом об'єднання зусиль усіх держав світу. Саме завдяки спільним цілеспрямованим діям світового співтовариства можна усунути загрозу глобальної екологічної кризи, вирішити проблеми ресурсно-екологічної безпеки. Так як сучасні форми міжнародної економічної взаємодії прямо або опосередковано віддзеркалюють систему відносин щодо привласнення, використання, обміну, розподілу, відтворення національних і світових природних ресурсів та умов, то від напрямів удосконалення цієї взаємодії великою мірою залежать перспективи забезпечення ресурсно-екологічної безпеки розвитку будь-якої країни, вирішення глобальних екологічних проблем та зрештою - життя і добробут нинішнього і майбутніх поколінь людства.

Інтеграція України до системи міжнародної екологічної безпеки вимагає нового перегляду проблеми екологізації суспільного виробництва і приведення національного законодавства у сфері охорони довкілля у відповідність з існуючими нормами міжнародного права. Наявна у світовому господарстві й посилювана під впливом науково-технічної революції нерівномірність економічного розвитку окремих країн зумовлює і нерівномірність процесів природокористування та неоднаковість екологічних ситуацій у різних регіонах Земної кулі. Екологічні чинники потребують певних змін у розміщенні продуктивних сил як у межах національних кордонів, так і в масштабах світового господарства. Отже розвиток природних та соціальних продуктивних сил, диференціація ресурсно-екологічних потенціалів окремих країн викликають зрушення у міжнародному поділі праці та появу нових форм міжнародного екологічного співробітництва.

Відчутний вплив на міжнародні економічні зв'язки справляють природоохоронні заходи. Як правило, вони здійснюються відповідно до чинних у різних країнах законів, регламентів, стандартів, стану навколишнього середовища та інших екологічних нормативів. В залежності від економічного стану тої чи іншої країни є різний рівень природоохоронних інвестицій і поточних витрат, що спрямовуються на впровадження природоохоронних заходів.

Міжнародні зобов'язання України, які викладені в угодах, договорах, Деклараціях про співробітництво з охорони та оптимального природно-ресурсного використання вимагають невідкладних заходів, які мають бути спрямовані на ці цілі. Головні із них повинні бути такі:

· розробка конкретних заходів щодо виконання Україною фінансових зобов'язань відповідно до міжнародних договорів України з природоохоронних проблем;

· завершення процесу приєднання до міжнародних конвенцій та угод, зокрема запобігання опустелюванню та співпраці з використання та експлуатації природних ресурсів і умов, що належать до категорій «спільної спадщини людства» (світовий океан, Антарктида, повітряний басейн, космічний простір);

· вдосконалити структуру та принципи побудови національного екологічного законодавства;

· провести аналіз нормативно-правових актів України щодо їх відповідності вимогам законодавства Європейського Союзу;

· створення міжнародних банків екологічної інформації;

· співробітництво у справі ліквідації наслідків екологічних і техногенних катастроф;

· узгодження національної екологічної політики і природоохоронних економічних програм з метою послаблення їхнього можливого негативного впливу на розвиток міжнародних економічних відносин;

· координація національних природоохоронних заходів і програм з огляду на екологічну взаємозалежність держав.

Розв'язання цих екологічних проблем можливе при активній участі міжнародного співробітництва. Воно зумовлено:

· глобальним характером багатьох екологічних проблем;

· транскордонним характером забруднення;

· міжнародними зобов'язаннями України щодо охорони довкілля;

· вигодами від міжнародного обміну досвідом та технологіями, можливостями залучення іноземних інвестиції.

В умовах глобального характеру економічного розвитку міжнародне співробітництво розцінюється як найважливіший інструмент вирішення національних і міжнародних проблем збереження біологічного і ландшафтного різноманіття. Пріоритетами міжнародного співробітництва України у галузі охорони навколишнього природного середовища є:

· участь у керівних органах конвенцій, стороною яких є Україна, виконання взятих міжнародних зобов'язань та приєднання до інших важливих угод і договорів;

· залучення урядових і неурядових організацій до виконання міжнародних зобов'язань, спрямованих на розв'язання глобальних і європейських проблем, охорони довкілля;

· покращення обміну інформацією, технічна допомога у створенні комп'ютерних мереж, інформаційних та видавничих центрів;

·підтримка створення й діяльності національних і регіональних систем територій, що охороняються, та їхня подальша інтеграція в європейську екологічну мережу;

· сприяння Міжнародним науковим центрам, діяльність яких пов'язана з природоохоронними заходами в Україні;

· систематичний аналіз міжнародного досвіду в галузі збереження біорізноманіття, проведення спільних з іноземними колегами семінарів і нарад, закордонне навчання українських спеціалістів щодо екологічного управління, екологічної освіти, підтримки громадської активності;

· розвиток екологічного туризму.

Враховуючи наведене у найближчі роки слід очікувати значного збільшення міжнародних зобов'язань України, оскільки існує ціла низка конвенцій, приєднання до яких мало б для України суттєве політичне значення та значно посилило б можливості галузі охорони довкілля, використання і відтворення природних ресурсів. В перспективі важливе значення має подальше розширення міжнародного співробітництва за такими напрямками:

·співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН у галузі охорони довкілля (ЮНЕП — Програма ООН з навколишнього природного середовища, ЄЕК ООН - Європейська Економічна комісія ООН, ПРООН - Програма розвитку ООН, МАГАТЕ- Міжнародне агентство з атомної енергетики ООН, ФОА — Організація з продовольства та сільського господарства, Центр ООН з населених пунктів, Комісія сталого розвитку, Глобальний Екологічний Фонд та інші);

· співробітництво на двосторонній основі в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та ядерної і радіаційної безпеки з урядами сусідніх держав, держав - стратегічних партнерів та донорів у рамках двосторонніх угод, спільних програм тощо;

· участь у регіональних природоохоронних заходах (Чорне та Азовське моря, Дніпро, Дунай, Карпати, Донбас тощо);

· участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, зокрема Меморандуму про взаємопорозуміння між урядами «Великої сімки», Європейської Комісії та України щодо закриття Чорнобильської АЕС.

Підсумовуючи наведене можна зробити висновок, що міжнародне екологозрівноважене економічне співробітництво має стати надійним і ефективним інструментом зміцнення екологічної безпеки життєдіяльності людини на планеті та вирішення достатньо складних соціальних проблем як в Україні, так і в багатьох країнах світу.

Читайте також:

1. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
2. Адаптація до абіотичних факторів середовища.
3. Адаптація організму до зовнішніх факторів середовища.
4. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
5. Акти з охорони праці в організації.
6. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
7. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони
8. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
9. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
10. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
11. Аналіз і оцінка стану охорони праці
12. Аналіз, звітність і аудит у сфері праці

Переглядів: 1847