• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 6.4. Економічна та соціальна ефективність природоохоронної діяльності.

6.4.1. Ресурсозбереження як чинник підвищення ефективності суспільного виробництва.

6.4.2. Державна програма охорони навколишнього природного середовища.

6.4.3. Стратегічні напрями розвитку галузей народного господарства та забезпечення охорони природно-ресурсного потенціалу.

6.4.4. Ефективність заходів з охорони навколишнього природного середовища.

6.4.5. Збалансоване використання і відновлення природних ресурсів

6.4.1.У результаті виробничої діяльності використовуються різноманітні матеріали і природні ресурси для виробництва продукції, яка потрібна як для суспільства, так і для окремого споживача. Однак на сьогодні в більшості галузей народного господарства спостерігаються великі втрати окремих видів ресурсів, які нераціонально використовуються, перебувають у відвалах, займають великі території і забруднюють навколишнє природне середовище. Тому питання ресурсозбереження в економіці і розвитку народного господарства набуває великої ваги. Під ресурсозбереженням розуміють систему засобів, спрямованих на виробництво і реалізацію кінцевих продуктів із мінімальною витратою сировини і матеріалів та енергії на усіх стадіях технологічного процесу. У ринкових умовах господарювання все більш набуває чинності комплексний підхід до ресурсозбереження, який включає органічне поєднання технологічних, економічних і соціальних н6апрямків інтенсифікації використання ресурсів. Це складова загального поняття «екологізація виробництва», яке включає: стимулювання ресурсозбереження, пошук принципово нових джерел енергії, маловідходне виробництво, переробку відходів, а також процес виготовлення і використання товарної продукції. Сюди також входять: ощадливі витрати сировини, комплексне використання природних ресурсів, створення новітніх технологій, що забезпечують маловідходне виробництво, замкнуті цикли водообігу, утилізацію відходів.

Ефективність використання природних ресурсів оцінюється інтенсивністю природокористування, що визначається збільшенням кількості кінцевої корисної продукції на одиницю залученого у виробництво конкретного або інтегрального ресурсу чи питомими капіталовкладеннями на відтворення цих ресурсів.

Ресурсозбереження в широкому розумінні – це витрати усіх видів ресурсів на виробництво одиниці продукції. Воно визначає питому вагу використання сировини і матеріалів в собівартості одиниці продукції.

Вирішення проблеми ресурсозбереження означає:

· збільшення випуску продукції при незмінній або меншій витраті матеріальних ресурсів;

· зниження собівартості виробленої продукції;

· зростання чистого прибутку;

· більш повне використання виробничих потужностей і підвищення продуктивності праці;

· зменшення капітальних вкладень у видобувній галузі;

· поліпшення екологічної ситуації навколишнього середовища.

Результатом ресурсозбереження є також вивільнення з народногосподарського обігу первинних матеріальних ресурсів внаслідок їхньої заміни іншими матеріалами або відходами виробництва. Відходи, що виявляють реальні споживчі властивості, мають певну вартість, оскільки в них, на відміну від запасів природної сировини, вкладені витрати живої і матеріалізованої праці.

У виробничій діяльності галузей характерні два основні напрями підвищення їх ефективності:

ü зростання виробництва продукції, необхідної для задоволення потреб споживачів на основі підвищення фондо-, електро- і енергооснащеності праці, що призводить до економії живої праці;

ü ресурсозбереження, що включає раціональне використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів на базі застосування ресурсозберігаючих техніки і технології, удосконалювання організації виробництва і праці.

За даними статистики на кожного жителя Землі щорічно видобувається близько 20 т сировинних ресурсів, з котрих тільки 7 % використовується у кінцевому продукті, а решта маси йде у відходи.

Відходи виробництва, або вторинні ресурси – одне з основних джерел ресурсозбереження. Економічний ефект від використання вторинних ресурсів визначається за формулою:

Е=Ц-С·N-К;

де Е – економічний ефект від використання вторинних ресурсів;

Ц – ціна реалізації продукції, виробленої з вторинної сировини;

С – собівартість одиниці продукції з вторинної сировини;

N – обсяг виробленої продукції з вторинної сировини;

К – капітальні вкладення в устаткування для переробки вторинної сировини;

- нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень (він може дорівнювати 0,1-0,15).

З екологічної точки зору важливе не тільки зменшення кількості відходів, але й залучення їх повторно в господарське використання. Видобування корисних компонентів із відходів дає можливість заощаджувати вичерпні природні ресурси, залишаючи їх у земних надрах для майбутнього використання, а головне, що при цьому зменшується забруднення навколишнього середовища.

В Україні кожна третя тонна сталі, кожна п’ята тонна кольорових металів і кислот, а також половина паперу і картону виробляється з вторинної сировини. Переробка вторинної сировини в 4 рази менше капіталовкладень, ніж виробництво з первинної сировини, а питома вага капіталовкладень на збір і переробку металобрухту в 25 разів нижча, ніж виробництво металу з руди. Витрати електроенергії при виплавці алюмінію в 25 разів більші, ніж при переплавленні його з вторинної сировини.

У даний час макулатура покриває лише одну третю частину потреби в сировині для виробництва паперу. В той же час 1 т макулатури заощаджує 4,5 м³ деревини, 200 м³ води, у два рази зменшує витрати електроенергії.

Питання ресурсозбереження для України має винятково важливе значення. Нині, за даними статистики, на одиницю національного доходу витрачається більше, ніж у США: нафти і газу в 2,5 рази, енергії – у 2 рази, сталі і бавовни – у три рази, цементу – у 2,6 рази.

Найефективнішим шляхом вирішення проблеми ресурсозбереження є використання безвідходних та маловідходних технологій. Це потрібно враховувати ще й тому, що світові ціни на сировину постійно зростають. Безвідходна технологія – це практичне застосування найновіших досягнень науки і техніки, методів і відповідних коштів з метою забезпечення в межах людських потреб якнайраціональнішого використання природних ресурсів і енергії та захисту навколишнього середовища.

Маловідходна технологія – це спосіб виробництва продукції, за якого частина сировини і матеріалів переходить у відходи, однак шкідливий вплив на навколишнє середовище не перевищує допустимих санітарних норм. Ця технологія передбачає, щоб вироби мали відповідно тривалий термін служіння, після чого могли бути легко відновлені (відремонтовані), а після закінчення терміну користування поверталися в антропогенний ресурсний цикл з подальшою переробкою або знешкоджувалися та заборонялись як утилізовані відходи.

У відповідності з закономірностями розвитку довкілля будь-яка природна система розвивається лише за рахунок використання матеріально-енергетичних та інформаційних можливостей навколишнього середовища. Абсолютно ізольований саморозвиток неможливий – це випливає із законів термодинаміки, на основі чого можна зробити висновок : абсолютно безвідходне виробництво неможливе. Тому поняття «безвідходна технологія» є умовним і наповнюється змістом залежно від розвитку і впровадження інноваційних досягнень техніки на певному історичному етапі.

У нинішніх умовах господарювання для найбільш ефективного ресурсовикористання та його збереження є комплексний підхід до переробки сировини. Цьому має сприяти створення територіально-виробничих комплексів (ТВК) із замкненою структурою матеріальних потоків сировини і відходів усередині комплексу, включаючи комплексну переробку сировини. Такий комплексний розвиток сприятиме також ефективному і раціональному використанню енергоресурсів та енергозбереженню.

6.4.2.Сучасне екологічне становище в Україні та низці країн світу характеризується як незадовільне. Людство у результаті своєї діяльності перевершило можливості природних біологічних чинників. Нераціональна структура народного господарства, що пов’язана із застосуванням матеріало- та енергоємних технологій, низький технічний рівень технологій, низький технічний рівень технологій очищення газоповітряних викидів в атмосферу і скидів стічних вод у водойми і низка інших факторів призвели до зниження продуктивності господарства країни, погіршення стану здоров’я людей і, як наслідок, до зменшення чисельності населення. Нераціональне використання природних ресурсів значно погіршило стан довкілля і нині створюється загроза завдання непоправної шкоди біологічному і ландшафтному різноманіттю – лісовим, гірським і морським системам, лукам, землям тощо.

Нині завдання суспільства – не підривати природні основи свого існування, не перешкоджати прогресивним процесам, що відбуваються у біосфері, витрачаючи на це все більшу кількість енергії, а намагатися з’ясувати закони і правила, що керують цими процесами, узгоджувати з ними свої цілі та дії. Історичний досвід показує, що людина може усвідомлювати гостроту проблем, які потрібно вирішувати і, зосереджуючи на цьому достатні інтелектуальні та матеріальні ресурси, протягом короткого періоду досягти значних результатів.

З метою подолання зазначених недоліків у 1998 р. Верховною Радою України прийнята постанова «Про основні напрями державної політики в галузі охорони навколишнього природно середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки». Ця постанова розглядається як Державна програма охорони довкілля в Україні. В ній сформульовані основні пріоритети та завдання охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів, а саме:

· формування збалансованої системи природокористування і адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки;

· екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті тощо;

· поліпшення екологічного стану і запобігання забруднення р. Дніпро та інших річок, Чорного та Азовського морів;

· будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

· забезпечення населення якісною питною водою;

· стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського та інших регіонів;

· гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

· збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідного права.

Як бачимо з наведеного, цією програмою охоплені всі головні аспекти діяльності народного господарства країни. Для здійснення цієї Державної програми передбачається вирішення таких завдань:

ü створення в країні ефективної системи екологічної освіти, виховання та інформування;

ü структуризація економіки із суттєвим зменшенням частки енерго- і матеріалоємних виробництв;

ü запровадження дієвих економічних складових впливу на систему природокористування;

ü створення ефективної системи правового та організаційного забезпечення в сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки та раціонального використання природних ресурсів;

ü організація державної системи моніторингу навколишнього природного середовища;

ü захист повітряного басейну від забруднення, особливо у великих містах і промислових центрах;

ü здійснення управління водними ресурсами на основі басейнового принципу, збереження та відродження малих річок, охорона р. Дніпро та інших річок;

ü запобігання забрудненню внутрішніх водойм і морських вод у водні об’єкти,захист підземних вод від забруднення;

ü захист і збереження земельних ресурсів від забруднення,виснаження і нераціонального використання;

ü збереження й розширення території з природним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;

ü підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

ü знешкодження, утилізація та поховання промислових і побутових відходів;

ü зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

ü забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військово-промислового комплексу та здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю збройних сил;

ü створення системи прогнозування, запобігання й оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного і природно-технічного походження.

Ця комплексна державна програма охорони навколишнього природного середовища є стратегічною і довгостроковою. Її реалізація повинна здійснюватись шляхом розроблення і виконання окремих міждержавних, державних, галузевих, регіональних та місцевих програм, які мають базуватися на здійсненні державної політики у сфері охорони навколишнього середовища та природокористування.

6.4.3.Стратегією на найближчу перспективу розвитку галузей народного господарства є недопущення збільшення рівня забруднення природних та природно-антропогенних екосистем. Вирішення проблем техногенно-екологічної безпеки здійснюватиметься шляхом:

· технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень;

· енерго- і ресурсозберігаючих технологій та екологічно безпечних процесів;

· застосування відновних і нетрадиційних джерел енергії;

· використання та знешкодження всіх видів відходів (крім розсіюваних у навколишній простір);

· раціонального розміщення продуктивних сил та використання природних ресурсів.

Для цього має бути створена система моніторингового контролю за об’єктами в промисловості, сільському господарстві, енергетиці, будівництві, транспорті, з цією метою передбачається класифікація регіонів України за рівнем техногенно-екологічних навантажень та створення відповідних карт.

Програма дій передбачає заходи щодо найбільш економного і ефективного використання природно-ресурсного потенціалу в галузях народного господарства, застосовуючи новітні технології з організації безвихідного і маловідходного виробництва.

У теплотехнічній галузі у зв’язку зі збільшенням використання твердого палива та з метою докорінного оздоровлення екологічного стану пропонується використання нових технологій спалювання низькоякісного вугілля в котлоагрегатах з циркулюючим киплячим шаром, застосування високоефективних парагазових установок і ефективних установок сіркоочищення та пиловловлювання. Передбачається впровадити ефективніші системи газів і технології утилізації твердих відходів (пилу, золи, шламів) для потреб будівельної індустрії. Обсяги зворотного водопостачання передбачається довести до 75-80 % від загальної кількості використання води, створити замкнуті системи водо підготовки та гідрозоловиділення не фільтрованих золошлаковідвалів та застосовувати ефективної технології утилізації осадів після очищення води.

У металургійній промисловості потрібно визначитись з необхідними перспективними обсягами виробництва та здійснити комплексну структурну перебудову галузі із застосуванням екологічно безпечних технологій з переробленням та утилізацією твердих відходів. Особлива увага має бути звернена на асортимент і якісні показники продукції металургійної галузі.

У хімічній і нафтохімічній промисловості передбачається впровадження безвідходних та маловідходних технологій, що спрямовані на комплексне використання сировини, енергоресурсів та цільових продуктів. Очищення газових викидів і стічних вод здійснюватиметься з утилізацією продуктів очищення та їх подальшої переробки. Вводимуться в дію новітні ефективні технології з одночасним виведенням з експлуатації застарілих і недосконалих технологій.

У нафтогазовій та нафтопереробній промисловості впроваджуватимуться у виробництво високоефективні екологічно безпечні технології з переробленням відходів та утилізацією відпрацьованих нафтопродуктів, раціональні технології видобутку нафтопродуктів з місць їх підземного накопичення. Будуть застосовуватись комплексні технології очищення води і землі від забруднювальних нафтопродуктів, система оцінки і прогнозування поширення забруднення підземних вод нафтою та нафтопродуктами. Припиниться випуск бензину, що містить сполуки окису свинцю. Запроваджуватимуться технології з використання на транспорті газових та альтернативних видів палива.

У машинобудівній промисловості вирішуватиметься питання утилізації й знешкодження токсичних відходів гальванічного виробництва, зниження матеріалоємності машин і устаткування, зменшення енергоспоживання.

У гірничо-видобувній галузі будуть розроблені і впроваджені системи упереджу вального технологічного моніторингу навколишнього середовища, удосконалена технологія мокрого збагачення вугілля з метою ефективного вилучення з нього сірки та технології використання шахтного метану і комплексного перероблення мінералізованих шахтних вод з використанням усіх інгредієнтів. Передбачається впровадження технології переробки відвалів пустих порід і одержання сировини для будівельної індустрії та закладання породою відпрацьованого простору шахт.

У будівельній індустрії вживатимуться заходи щодо ресурсозбереження й обмеження використання природних ресурсів. Використовуватимуться низько енергоємні екологічно безпечні будівельні технології з обмеженим викидом і скидом забруднювальних речовин.

Передбачається організувати різні моніторинги за екологічною безпекою ядерних об’єктів та щодо недопущення забруднення навколишнього середовища; вирішити проблему застосування ефективної технології захоронення радіоактивних відходів, знаття з експлуатації застарілих ядерних об’єктів та щодо недопущення забруднення навколишнього середовища; вирішити проблему застосування ефективної технології захоронення радіоактивних відходів, зняття з експлуатації застарілих ядерних об’єктів та відновлення навколишнього природного середовища. Для цього має бути поетапно створена система радіаційного моніторингу раннього оповіщення, вивчення радіаційного навантаження на населення України від природних джерел іонізуючого випромінювання.

У сільському господарстві система природокористування має передбачати формування високопродуктивних і екологічно стійких ландшафтів, забезпечення розширеного відтворення родючих грунтів шляхом організації та реалізації системи ґрунтозахисних та природоохоронних заходів. Має бути створена система економічних стимулів виробництва екологічно безпечної сільськогосподарської продукції на основі технологій біологічного землеробства.

Передбачається розробити генеральну схему охорони природи і раціонального використання її ресурсів у сільському господарстві та державну програму захисту земель від водної та вітрової ерозії, інших видів деградації земель. На основі державної програми будуть підготовлені та впроваджені галузеві схеми збереження й відтворення земельних, водних, біологічних, зокрема рибних та лісових, мінерально-сировинних та інших природних ресурсів. У програмі передбачається створити цілісну систему поле- і водозахисних лісонасаджень, заліснення ярів, балок, крутосхилів, пісків та інших непридатних земель. Буде забезпечена оптимальна протиерозійна залісненість території, створені водозахисні зони вздовж берегів річок, водосховищ, озер, ставків, очищення їх від намулу. У стратегічному плані передбачається активний перехід на біологічні методи ведення сільського господарства.

На 2006-2010 рр. передбачається значно знизити загальний обсяг викидів від транспорту в атмосферу (більш як на 40 % порівняно з 1995 р.). Значно збільшиться парк автомобілів і автобусів, що працюватимуть на газовому паливі. Припиниться випуск і використання етильованого бензину. Розробляються нові види екологічно чистого автотранспорту з використанням альтернативних джерел енергії.

У містах надаватиметься пріоритетність розвитку пасажирського транспорту загального користування на електротязі взамін автобусного сполучення.

На залізничному транспорті розробляються технології утилізації та ліквідації залишків нафтопродуктів та інших відходів, методи зменшення викидів у повітря сипких вантажів під час перевезення, технології очищення забруднених вод після миття вагонів і локомотивів.

На річковому й морському транспорті передбачається система платежів і штрафів за забруднення сміттям, нафтою та стічними водами портів, річок та інших водойм. Розробляється технологія для регенерації, утилізації та знешкодження відходів виробництва.

У житлово-комунальному господарстві будуть впроваджені заходи щодо очищення міських стічних вод до нормативних вимог. У найближчий час планується припинити скидання у водойми забруднених комунальних стічних вод і забезпечити населення якісною питною водою.

На підприємствах комунальної теплоенергетики і дорожнього господарства необхідно забезпечити досягнення мінімально можливих викидів в атмосферу продуктів згорання палива та скидання продуктів хімічної обробки води в каналізацію. Для цього передбачається удосконалення існуючих існуючих генераторів теплової енергії та використання нетрадиційних і відновних джерел теплоти з метою зменшення загальних обсягів споживання палива, впровадження без агрегатних методів оброблення води та систем оборотного водопостачання. Разом з тим, треба запровадити чітку систему запобігання втратам тепла в житлових та комунальних приміщеннях.

Програмою передбачається організація системи збирання, транспортування та знешкодження твердих побутових відходів промисловими методами з попутним використанням цінних компонентів. З цією метою будуватимуться промислові заводи комплексної переробки побутового сміття. Для вирішення проблеми перероблення відходів виробництва потрібно здійснити їх паспортизацію, створити кадастри, оцінити токсичність і вивчити наслідки їх впливу на екосистеми. Тут мають бути встановлені вимоги щодо складування і зберігання за категоріями токсичності, а також розроблені технології знешкодження та захоронення токсичних відходів.

У сфері екології військово-промислового комплексу також необхідно організувати систему екологічного моніторингу за станом гарнізонів і їх підприємств та включити до системи державного моніторингу навколишнього природного середовища.

Метою створення єдиної державної системи попередження і реагування на надзвичайні ситуації та аварії є систематичний контроль за екологічно небезпечними об’єктами й процесами техногенного середовища для регулювання стану безпеки та розвитку техногенних екологічних навантажень, запобігання аваріям, катастрофам і надзвичайним ситуаціям, їх прогнозування та мінімізація наслідків. Цьому сприятимуть створення автоматизованих систем оцінки ризику і прогнозування надзвичайних ситуацій, розробки і впровадження базового нормативно-методичного забезпечення системи запобігання аваріям та подолання їх наслідків.

6.4.4.Природоохоронні заходи мають на меті поліпшення стану навколишнього середовища та створення відповідних умов для цього. Основними ознаками природоохоронних заходів є:

· підвищення екологічності продукції, що випускається підприємствами для суспільного і особистого споживання;

· зниження споживання природних ресурсів на одиницю продукції, що випускається та здійснення ефективної господарської діяльності;

· зменшення забруднення природних комплексів викидами, стоками, відходами, фізичними випромінюваннями;

· зниження концентрації шкідливих речовин у викидах, стоках, відходах;

· поліпшення стану середовища існування людей.

Основною метою заходів з охорони та раціонального використання водних ресурсів є підтримання оптимального стану малих річок, будівництво обладнаних майданчиків, причалів та під’їзних шляхів для навантажувально-розвантажувальних робіт, ліквідація осередків забруднень підземних вод; розробка та будівництво магістральних колекторів для збирання господарсько-побутових, промислових та будівництво головних та локальних очисних стічних вод; розробка та будівництво головних та локальних очисних споруд, створення системи оборотного та безстічного водокористування, організація пристроїв для збирання та переробки стічних вод.

Обгрунтування та оцінка природоохоронних заходів є основою економічного методу управління охороною навколишнього природного середовища. Оцінка ефективності природоохоронних заходів здійснюється за соціальними, економічними та еколого-економічними результатами.

Соціальні результати природоохоронних заходів полягають у:

· поліпшенні фізичного розвитку населення;

· скороченні захворювання людей;

· зростанні тривалості життя і періоду активної діяльності;

· поліпшенні умов праці і відпочинку;

· підтримці екологічної рівноваги, включаючи збереження генетичного фонду;

· збереженні естетичної цінності природних і антропогенних ландшафтів, пам’яток природи, заповідних зон і інших охоронних територій.

Економічні результати природоохоронних заходів передбачають:

· скорочення збитків, що завдаються природі;

· економію витрат природних ресурсів;

· зниження забруднення навколишнього середовища;

· зростання продуктивності фауни;

· підвищення працездатності людей і їх рівня життя.

Еколого-економічні результати передбачають:

· зниження негативних впливів на природу та покращення стану флори і фауни;

· зниження витрачання природних ресурсів;

· зменшення збитків, що завдаються навколишньому середовищу забрудненнями.

Оцінка економічної ефективності природоохоронних заходів здійснюється за такими показниками:

1) Загальна економічна ефективність витрат (Е_е) на природоохоронні заходи:

Е_е=→ max;

де – економічний ефект i-го виду діяльності на j-му об’єкті;

m – кількість видів діяльності на j-му об’єкті;

B – витрати на природоохоронні заходи.

2) Порівняльна економічна ефективність використовується при виборі варіанту оптимального технічного рішення (В_пв). Порівняння здійснюється з витратами на спорудження та експлуатацію природоохоронних об’єктів:

В_пн=С+КН_н → min;

Де С – експлуатаційні витрати на утримання природоохоронних споруд (собівартість);

К – капітальні вкладення в природоохоронні заходи;

Н_н – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень (він дорівнює 0,1 – 0,15 в залежності від галузі)

3) Чистий економічний ефект від природоохоронних заходів визначається за формулою:

Ч_е=;

4) Економічна ефективність капітальних вкладень:

Е_к=;

Де - економічний збиток, якого вдалося уникнути внаслідок впровадження природоохоронних заходів.

5) Показник зниження негативного впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище:

Е_зн=;

де – зниження величини негативного середовища внаслідок впливу на навколишнє середовище.

6) Покращення стану навколишнього середовища внаслідок проведення природоохоронних заходів:

Е_зн=;

де - покращення стану навколишнього середовища.

Комплексний аналіз впливу сучасного виробництва на стан навколишнього середовища і існуючих методів його оцінки показує, що найбільш розповсюджені методи визначення впливу виробничих процесів на навколишнє середовище спираються на натуральні показники. Це – концентрація шкідливих домішок у середовищах і маси шкідливих речовин, які потрапляють у навколишнє середовище протягом року. Оцінюється ступінь їхньої відповідності нормам (ГДК, ГДВ, ГДС тощо)

Кількісні оцінки можуть мати вигляд інтегральних показників навантаження (наприклад, індексів забруднення). Очікувана тривалість життя – один із припустимих критеріїв для оптимізації рівня безпеки. Цей критерій має необхідне представництво, оскільки саме на очікувану тривалість життя впливають техногенні і природні процеси. Проведені окремими вченими дослідження доводять недоцільність єдиного узагальнюючого еколого-економічного показника для оцінки наслідків природокористування.

Як економічний показник оцінки впливу виробничого об’єкта на навколишнє середовище часто застосовують кількісну характеристику економічного збитку, що спричиняється в результаті забруднення.

Для проведення аналізу встановлення доцільності і прийняття для суспільства рівня безпеки та ризику виникає необхідність у здійсненні багатокритеріального аналізу умов і шляхів сталого розвитку. Під сталістю розуміється здатність збереження вихідних параметрів «Людина-природа». Як критерії сталого розвитку і безпеки, як правило, сприймаються такі параметри: валовий національний дохід (ВНД), якість життя, здоров’я людини.

Пошук ефективних рішень проводиться з урахуванням витрат на підвищення надійності і безвідмовності технічних систем і якості продукції, що виготовляється, та соціальних ефектів. Суть методу полягає в зіставленні й аналізі двох величин:

· Витрат на забезпечення надійності і безвідмовності;

· Економічного й інших збитків у вартісному виявленні.

Рівень безпеки, що відповідає тому чи іншому стану суспільства, його науково-технічним і економічним можливостям, має стохастичну (випадкову, ймовірну) природу і визначається низкою випадкових явищ. У загальному випадку він характеризується:

· Імовірністю виникнення техногенних аварій, катастроф, небезпечних природних явищ і можливим збитком під час цих подій;

· Ступенем негативного впливу на людину і навколишнє середовище техногенних і природних процесів;

· Імовірністю переростання екологічної обстановки в кризову і катастрофічну.

Зазначені вище вірогідні характеристики, відповідно до прийнятих уявлень, по суті відображають ризик виникнення певних подій: у першому випадку – ризик техногенних аварій, катастроф і небезпечних природних подій, у другому – ризик погіршення здоров’я людини, негативних змін у навколишньому середовищі тощо за не екстремальних умов, у третьому – ризик виникнення надзвичайної ситуації екологічного характеру.

Визначення рівня прийнятої безпеки і ризику є складним завданням, що вимагає проведення наукового аналізу економічних, соціальних, екологічних, демографічних і інших факторів.

Для балансу між пріоритетами екологічного і економічного характеру вводять категорію соціально прийнятного ризику, що визначає, який рівень ризику гарантує екологічну безпеку.

Концепція соціально прийнятного ризику як засобу пошуку балансу між стратегіями економічного і екологічного розвитку передбачає можливий прийнятий рівень екологічного ризику за рахунок підвищення рівня соціально-економічного добробуту населення за умови, що витрати на рівень екологічного ризику не перевищуватимуть рівень соціально прийнятного ризику.

6.4.5.Основною цілеспрямованістю Державної програми раціонального використання природних ресурсів є принцип дотримання балансу між негативним впливом антропогенної діяльності на об’єкти навколишнього природного середовища та їх здатністю до самозбереження і самовідновлення. Раціональне природокористування передбачає відтворення спожитих відновних первинних природних ресурсів і мінімальне споживання невідновних при одночасному мінімальному утворенні неутилізованих відходів, які потрапляють у навколишнє середовище.

Державна політика охорони і раціонального використання природних ресурсів визначається системою правових, організаційних, економічних та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.

Земельні ресурси відіграють найбільш важливу роль у ефективному природокористуванні. Для їх раціонального використання здійснюють інвентаризацію земель, що закріплені за населеними пунктами, промисловими підприємствами, установами, організаціями транспорту і зв’язку, оборони, лісового фонду тощо. Визначають площі, що належать до загальнодержавної та комунальної власності, резервуються землі для науково-дослідної діяльності та спеціалізованого сільського господарського виробництва, природоохоронного рекреаційного призначення. Уточнюється державний реабілітаційний фонд земель з угідь, що потребують вжиття заходів для відновлення їх родючості. Здійснюється кадастрова оцінка земель за регіонами.

Для формування високопродуктивних екологічно стійких агроландшафтів впроваджують оптимізацію структури угідь. При цьому слід дотримуватись науково-обгрунтованих вимог:

Ø Розораність орних земель зменшити і довести до 50 %;

Ø Частку лук, пасовищ і сіножатей збільшити до 20 %;

Ø Природоохоронний фонд земель довести до середньосвітового рівня – 5 %.

Заходами передбачається впровадження ґрунтозахисної системи землеробства. Зокрема, розширення площ безполицевого обробітку грунту, щілювання ріллі, смугове розміщення посівів і парів, першопочаткове залуження та консервація сильно еродованих та силових земель. Розробляються проекти землеустрою з контрольно-меліоративною організацією територій, де передбачається створення захисних лісонасаджень, спорудження протиерозійних гідротехнічних споруд.

Важливою проблемою ефективного використання земельних ресурсів є поліпшення екологічного стану зрошувальних земель, на яких виникає підтоплення, вторинне засолення, водна ерозія, руйнація природної структури грунтів. Нинішній науково-технічний потенціал дозволяє створювати такі технології водокористування, які враховують рівень фізіологічних потреб сільськогосподарських культур, зміни мікроклімату зрошувальних ділянок та забезпечують відповідні врожаї без деградації земель. Для поліпшення балансового меліоративного стану осушених земель потрібно збільшити посіви багаторічних трав до 50% загальної площі і домогтись до 70 % регулювання систем двостороннього водного режиму.

Однією із проблем є рекультивація порушених земель, площа яких становить понад 190 тис. га, та повернення їх у сферу сільськогосподарського виробництва. Рекультивація земель має здійснюватись на ландшафтно-екологічних принципах, які передбачають оптимальне співвідношення різних напрямів відновлення порушених територій, створення високопродуктивних ценозів, підвищення родючості рекультивованих грунтів та запобігання негативному впливу техногенних утворень на довкілля.

Водні ресурси. Стратегія гармонійного розвитку виробництва та водоохоронних заходів має сприяти задоволенню потреб у продукції і послугах, екологічній безпеці людини та водних екосистем. Цього можна досягти при ефективному розвитку техніки і технологій виробництва, застосуванні передових методів очищення стічних вод, реалізації заходів щодо запобігання аваріям і удосконалення системи управління й моніторингу. З цією метою потрібно сформувати ефективну організаційно-правову систему функціонування збалансованих водних об’єктів, здійснити зонування територій та вдосконалити методи контролю й оцінки стану водних об’єктів і антропогенного впливу на них. Має бути запроваджене платне водоспоживання з урахуванням складу і властивостей стічних вод. На їх основі розроблені нормативи якості природних вод для різних водо споживачів.

Разом із структурною і технологічною перебудовою промисловості у першу чергу в паливно-енергетичному комплексі, чорній металургії та хімічній промисловості необхідно запровадити високоефективні системи очищення стічних вод, системи оборотного та повторного водокористування, ефективні системи очищення викидів у атмосферу, системи захисту від шкідливого впливу поверхневого стоку. Для цього потрібно розробити і впровадити новітні технології очищення поверхневого стоку, промислових і господарсько-побутових стічних вод на основі застосування модульно-ланцюгової системи поступового відбору та утилізації важких металів і хіміко-токсичних речовин з кінцевим доочищенням на загальноміських чи районних очисних спорудах.

Використання водних ресурсів має спрямовуватись на забезпечення здоров’я населення та створення збалансованого водно-ресурсного потенціалу для потреб сільського, комунального та рибного господарства, промисловості, енергетики, транспорту тощо.

Корисні копалини. На території України розвідано близько 8 тис. родовищ, майже 90 видів корисних копалин, з яких 20 мають важливе економічне значення. Серед них: нафта, газ, залізні, марганцеві, титанові, уранові руди, вугілля, сірка, ртуть, каолін, графіт, вогнетривкі глини, питні мінеральні води та ін.. Їх ефективне використання в розвитку народного господарства країни має винятково важливе значення.

Державна програма охорони, раціонального використання та відновлення надр передбачає:

· Збалансоване видобування та перероблення мінерально-сировинних ресурсів і забезпечення потреб промисловості, енергетики, сільського господарства, будівництва, транспорту тощо;

· Забезпечення максимального резервування покладів корисних копалин;

· Рекультивацію земель від відходів та відпрацьованих підземних виробіток і відкритих кар’єрів.

· Мінімізацію використання надр для захоронення відходів у зв’язку з практичною відсутністю закритих геологічних структур.

Мінерально-сировинна база України займає 0,5 % суші і переробляє 5 % світового обсягу мінеральної сировини. Розвиток мінерально-сировинного комплексу передбачається здійснювати за такими основними напрямами:

· Розширення мінерально-сировинної бази діючих підприємств, що використовують власну сировину (нафту, природний газ, вугілля, чорні метали, титанову сировину, уран, нерудні та будівельні матеріали);

· Максимальне використання техногенних родовищ корисних копалин;

· Створення національної мінерально-сировинної бази для діючих підприємств, які використовують імпортну сировину (мідь, цинк, свинець, олово, вольфрам, молібден, ніобій, тантал, фосфорити тощо) та мінерально-сировинної бази нових, нетрадиційних для України корисних копалин (лантаноїди, ітрій, скандій, золото, алмази, платино їди) для забезпечення потреб авіаційної та космічної промисловості, приладобудування, електроніки, радіотехніки та інших галузей промисловості;

· Геологічне вивчення й оцінка мінерально-сировинної бази Світового океану, зокрема в межах акваторій Чорного й Азовського морів.

Атмосферне повітря. Воно є одним із головних джерел життя на землі. Повітря використовується в багатьох виробничих процесах, оскільки є окислювачем при горінні. З метою стабілізації стану повітряного басейну та поліпшення якості повітря необхідно розробити стандарти якості атмосферного повітря. При цьому необхідно узгодити їх з міжнародною системою стандартів та створити нову систему екологічного нормування шляхом введення технологічних стандартів і нормативів утворення забруднювальних речовин під час здійснення технологічних процесів.

Атмосферне повітря є не лише життєдайним «буфером» між Космосом і поверхнею нашої планети та носієм тепла і вологи, адже через нього здійснюється фотосинтез і обмін енергії – головні процеси біосфери. Тому антропогенна діяльність повинна ці фактори враховувати і в певній мірі регулювати його використання.

Ресурси флори і фауни. Рекреаційна та заповітна. Одним із найбільш важливих ресурсів флори є лісокористування. Стратегія його визначається зростаючими потребами в деревинній сировині та різким зростанням кліматорегулюючої, захисної, санітарно-гігієнічної, рекреаційно-туристичної та естетичної ролі лісів в умовах екологічної кризи. Головним визначальним принципом ефективного використання деревинних ресурсів має стати безвідходне лісокористування. Значним резервом додаткового одержання сировини є збільшення використання деревинної біомаси (до 80 % порівняно із сучасним – 48 %) без шкідливого впливу на родючість грунтів та рослинні ресурси. Це має забезпечуватися за рахунок створення і широкого впровадження безвідходних та маловідходних технологій. За підрахунками науковців впровадження в лісопереробному комплексі ресурсозберігаючих технологій, використання замінників і вторинної сировини може щорічно економити понад 2,0 млн. м³ деревини. Раціональне використання та відтворення лісових ресурсів потребує створення системи моніторингу лісів, що забезпечить управління лісовим господарством шляхом оптимізації системи лісокористування та запобігання критичним екологічним явищам і процесам.

З метою збереження біоресурсів передбачається розвиток мережі природно-заповідного фонду України і резервування в процесі земельної реформи цінних для заповідання природних територій та об’єктів. Збереження та раціональне використання ресурсів флори і фауни здійснюватиметься таким шляхом:

ü Організації комплексного моніторингу стану популяції тваринного й рослинного світу та створення і ведення державного кадастру;

ü Розроблення та впровадження сучасних наукових методів оцінки оптимальних рівнів використання біологічних ресурсів;

ü Розроблення та впровадження державних регіональних і міждержавних програм з охорони, використання та відтворення видів рослинного й тваринного світу, яким загрожує зникнення внаслідок негативного впливу господарської діяльності.

Програмою передбачається ефективне використання лікувальних ресурсів. Для цього необхідно здій снити наукові розробки оцінки перспективних рекреаційних територій державного значення, картування й затвердження їх як зон, що не підлягають приватизації, провести роботи з медичного зонування курортно-рекреаційних територій України. На основі проведених наукових досліджень скласти територіальні комплексні схеми охорони навколишнього природного середовища основних курортно-рекреаційних регіонів.

Підсумувавши наведене, можна стверджувати, що виконання Державної програми охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів в значній мірі залежатиме від екологізації всіх видів антропогенної діяльності. Під екологізацією розуміють поширення екологічних принципів та підходів на всі сфери життєдіяльності людського суспільства: культуру, науку, виробництво та соціальні явища. Таким чином, головне завдання – це запровадження загальної екологічної освіти та виховання з метою формування екологічно свідомого ставлення до навколишньої природи, встановлення гармонійних зв’язків між нею та антропогенною діяльністю. З цією метою у відносинах між природою та потребами людського суспільства необхідно визначити науково обґрунтований оптимум, коли якість життя людини, що визначається сукупністю екологічних, матеріальних, духовних та соціальних запитів, забезпечуватиметься з урахуванням можливостей природного розвитку як окремих екосистем, так і біосфери загалом, не порушуючи встановленої в природі динамічної рівноваги.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Як впливає ресурсозбереження на підвищення ефективності виробництва?

2. Основні завдання Державної програми охорони навколишнього природного середовища.

3. Охарактеризуйте стратегічні напрями розвитку галузей народного господарства і забезпечення охорони ресурсного потенціалу.

4. Якими є основні заходи щодо утилізації та переробки відходів?

5. Назвіть основні показники екологічної оцінки ефективності заходів з охорони навколишнього середовища.

6. Визначте основні завдання збалансованого використання та відновлення природних ресурсів: земельних, водних, атмосферного повітря, корисних копалин, флори і фауни тощо.

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
3. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
4. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
5. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
6. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
7. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
8. Аналіз процесу і продуктів діяльності.
9. Б. Громадсько-політичний рух 60-90 рр. ХІХ ст. інтелігенції Росії та України, в центрі уваги яких був народ, селянська община та соціальна революція.
10. Базове поняття земле оціночної діяльності.
11. Банки як суб’єкти підприємницької діяльності.
12. Банкрутство як правовий механізм регулювання підприємницької діяльності.

Переглядів: 922