• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно– правові акти:

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. / Відомості Верховної Ради України. – 1996, №30. – Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України №435 – IV від 16.01.2003 р. / Відомості Верховної Ради України. – 2003, №40–44. – Ст. 356.

3. Сімейний кодекс України №2947 - III від 10.01.2002 / Відомості Верховної Ради України. – 2002, №21-22. – Ст. 135.

Наукові та навчально-методичні джерела:

1. Стефанчук Р. О. Особисті немайнові права фізичних осіб (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту): Монографія / Відп. ред. Я. М. Шевченко. – К.: КНТ, 2008. – 626 с.

2. Цивільне право: підручник: у 2 т./ В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, Т. І. Бєгова та ін.; за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – Х.: Право, 2012. – Т. 1. – 656 с.

3. Харитонов Є. О., Харитонова О. І., Старцев О. В. Цивільне право України: Підручник. – Вид. 3, перероб. і доп. – К.: Істина, 2011. – 808 с.

4. Цивільне право України: Підручник / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер. – 2008. – 567 с.

5. Цивільне право України: Навчальний посібник/За заг. ред. І. А. Бірюкова, Ю. О. Заїки. – К.: Істина. – 2004. – 224 с.

6. Цивільне право України: Підручник: У 2 книгах / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. – 2–е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер. – 2004. – 703 с.

7. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник/За ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. – X.: ТОВ "Одіссей". – 2002 – 640 с.

8. Цивільне право України: Академічний курс: [Підруч. : У 2 т.] / [За аг. Ред. Я.М. Шевченко]. – [2 – ге вид.]. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – Т. 1.: Загальна частина. – 696 с.

9. Цивільне право України. Підручник: У 2 т. / За заг. редакцією В. І. Борисової, І. В. Спасибо – Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – 480 с.

ВСТУП

Питання особистих немайнових прав фізичної особи стає надзвичайно актуальним на фоні суспільних перетворень, які сьогодні відбуваються в Україні. Насамперед цьому сприяє переоцінка суспільних пріоритетів, що має відповідне відображення на конституційному рівні. Конституцією України 1996 року визнано найголовнішу соціальну цінність нашої держави – людину. Питання встановлення її суб’єктивних прав, обов’язків, можливість брати участь у цивільних правовідносинах не перестає бути актуальним. Так, згідно зі ст. 3 Конституції України закріплюється основоположний принцип пріоритетності людини та її прав і свобод у порівнянні з іншими соціальними цінностями. На розвиток цього положення в розділі другому Конституції України зосереджено низку фундаментальних прав та свобод людини і громадянина. За своїм змістом та обсягом ця сукупність прав є чи не найповнішим у Європі переліком основних можливостей та дозволів, що ґрунтуються на сучасних досягненнях демократії і відповідають всім загальноєвропейським та світовим стандартам.

Книга друга Цивільного кодексу України «Особисті немайнові права фізичних осіб» сконцентрувала у собі найбільш фундаментальні права фізичної особи, які не мають майново-грошового характеру та нерозривно пов'язані з носієм цих прав.

Актуальність наукових досліджень у галузі особистих немайнових прав обумовлена тим, що саме дані права визнаються найбільш цінними з-поміж усієї низки прав людини, оскільки саме вони безпосередньо пов'язані з сутністю людини, а їх кількість і якість є основою, на якій ґрунтуються всі інші права людини. Також слід відмітити, що дані права, як ніякі інші, можуть та покликані повною мірою сприяти розвитку внутрішньої сфери людини та забезпечити її духовні інтереси.

Учасниками майнових та особистих немайнових відносин, що регулюються цивільним правом, виступають у першу чергу громадяни. Громадянин бере участь у цивільних правовідносинах під певним ім’ям і лише в деяких випадках анонімно. Щоб мати можливість брати участь у цих відносинах, закон наділяє громадян цивільною правосуб’єктністю, елементами якої є цивільна правоздатність та цивільна дієздатність.

Статтею 2 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) учасниками цивільних відносин визнаються фізичні особи. Зміст цього поняття розкривається у ст. 24 ЦК, згідно з якою людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

ЦК наділяє фізичну особу якісно новим колом суб’єктивних цивільних прав та обов’язків.

1. Предметом цивільно-правового регулювання є не тільки майнові, а й особисті немайнові відносини.Права, що визначають соціально-правовий стан особистості в суспільстві, закріплені в Загальній декларації прав людини 1948 року та Конституції України. До них відносяться права:

q на життя, свободу та особисту недоторканність;

q на здоров'я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля;

q на недоторканість особи, житла;

q на недоторканність особистого і сімейного життя;

q на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

q на ім'я;

q на вільний вибір місця проживання;

q на сім’ю;

q на свободу думки, совісті, релігії і слова;

q на свободу об'єднання і мирні зібрання;

q на свободу інформації;

q на працю, на відпочинок;

q на честь, гідність і ділову репутацію;

q на користування досягненнями культури і результатами науково-технічного прогресу та ін.

Проте не всі з цих немайнових прав складають предмет цивільно-правового регулювання. Наприклад, політичні права (право обирати і бути обраним) регулються нормами державного права, право на працю і відпочинок - нормами трудового права, право на одруження і виховання дітей – нормами сімейного права.

Аналізуючи ст. 269 ЦК, слід зазначити, що особисті немайнові права - це юридично гарантовані можливості, якими довічно володіє кожна фізична особа за законом і мають немайновий та особистісний характер. Отже, для характеристики особистих немайнових прав особи слід керуватися такими основними ознаками:

1) дане право належить кожній особі - це означає, що воно належить усім без винятку особам (фізичним та юридичним) за умови, що наявність цього права в особи не суперечить її сутності (наприклад, юридична особа не може бути наділена правом на життя, здоров'я, честь, гідність тощо). При цьому, всі особи рівні у можливості реалізації та охорони цих прав;

2) дане право належить особі довічно - це означає, що воно належить фізичній особі до моменту смерті, а юридичній особі - до моменту припинення;

3) дане право належить особі за законом - це означає, що підставою його виникнення є юридичний факт (подія або дія), передбачений законом. Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту народження, наприклад, право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність, ім'я (найменування) тощо. Однак, окремі види особистих немайнових прав можуть виникати в осіб і з іншого моменту, передбаченого законом, наприклад, право на донорство особа має лише з моменту досягнення повноліття, а право на зміну імені має особа, яка досягла 16 років;

4) дане право є немайновим - це означає, що в ньому відсутній майновий (економічний) зміст, тобто фактично неможливо визначити вартість цього права, а відповідно і блага, що є його об'єктом, у грошовому еквіваленті;

5) дане право є особистісним - це означає, що воно не може бути відчужене (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи-носія цих прав та/або передане іншим особам.

Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники. Фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав.

2. У чинному законодавстві і цивілістичній науці не має єдиної класифікації особистих немайнових прав. Особисті права фізичних осіб можна також класифікувати на декілька груп:

1. Права, що забезпечують фізичне благополуччя особи (право на життя, здоров’я, сприятливе довкілля);

2. Права, що індивідуалізують громадянина як особистість (право на ім'я, честь і гідність);

3. Права, що забезпечують особисту свободу громадян (право на недоторканість особи, житла, на вибір роду занять і місця проживання, на цивільно-правову свободу й ін.);

4. Права, що виникають у результаті творчої інтелектуальної діяльності особистості;

5. Особисті права, надані громадянам у зв'язку з вступом їх у сімейні правовідносини (право на укладення і розірвання шлюбу, на виховання дітей, усиновлення й ін.).

Ч. 1 ст. 269 ЦК також можна взяти за основу класифікації відповідно до порядку виникнення особистих немайнових прав на:

q права, що належать фізичній особі від народження;

q права, що належать фізичній особі за законом.

У ст. 270 ЦК насамперед виділяються особисті немайнові права, попередньо врегульовані у Конституції України. Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України та ЦК не є вичерпним.

ЦК за цільовим призначенням підрозділяє особисті немайнові права фізичної особи на дві групи:

q Ті, що забезпечують природне існування фізичної особи (глава 21 ЦК);

q Ті, що забезпечують соціальне буття фізичної особи (глава 22 ЦК).

1. Особисті немайнові права, що забезпечують прирородне існування фізичної особи.

1.1 право на життя (ст. 281 ЦК).

1.2 право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю (ст. 282 ЦК).

1.3 право на охорону здоров'я (ст. 283 ЦК).

1.4 право на медичну допомогу (ст. 284 ЦК).

1.5 право на інформацію про стан здоров'я (ст. 285 ЦК).

1.6 право на таємницю про стан здоров'я (ст. 286 ЦК).

1.7 права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я (ст. 287 ЦК).

1.8 право на свободу (ст. 288 ЦК).

1.9 право на особисту недоторканність (ст. 289 ЦК).

1.10 право на донорство (ст. 290 ЦК).

1.11 право на сім'ю (ст. 291 ЦК).

1.12 право на опіку або піклування (ст. 292 ЦК).

1.13 право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 293 ЦК).

2. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

2.1 право на ім'я (ст. 294 ЦК).

2.2 право на зміну імені (ст. 295 ЦК).

2.3 право на використання імені (ст. 296 ЦК).

2.4 право на повагу до гідності та честі (ст. 297 ЦК).

2.5 повага до людини, яка померла (ст. 298 ЦК).

2.6 право на недоторканність ділової репутації (ст. 299 ЦК).

2.7 право на індивідуальність (ст. 300 ЦК).

2.8 право на особисте життя та його таємницю (ст. 301 ЦК).

2.9 право на інформацію (ст. 302 ЦК).

2.10 право на особисті папери (ст. 303 ЦК), право розпоряджання особистими паперами (ст. 304 ЦК) та право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архіві (ст. 305 ЦК).

2.11 право на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК).

2.12 захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок (ст. 307 ЦК).

2.13 охорона інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах (ст. 308 ЦК).

2.14 право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 309 ЦК).

2.15 право на місце проживання (ст. 310 ЦК).

2.16 право на недоторканність житла (ст. 311 ЦК).

2.17 фізична особа має право на вибір та зміну роду занять (ст. 312 ЦК).

2.18 право на свободу пересування (ст. 313. ЦК).

2.19 право на свободу об'єднання (ст. 314 ЦК).

2.20 право на мирні зібрання (ст. 315 ЦК).

3. Закріплення і регулювання особистих немайнових прав порушує питання про забезпечення їх ефективного захисту. У доктрині сучасного цивільного права існує думка, що майнові санкції не можуть охороняти особисті немайнові права належним чином. Тому, крім загальних засобів захисту, відомих цивільному законодавству протягом багатьох років (відшкодування збитків і компенсація моральної шкоди) ЦК передбачає ряд нових. Гарантією нормального здійснення фізичними особами особистих немайнових прав виступає їх належний цивільно-правовий захист (ст. 275 ЦК). Право на захист особистих немайнових прав - це регламентоване правове регулювання на випадок оспорювання, невизнання, заперечення, виникнення загрози порушення чи порушення особистого немайнового права. Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі правомочності:

- право вимоги не порушувати ці права;

- право вимоги припинення всіх діянь, якими порушуються ці права;

- право вимоги відновлення особистих немайнових прав у випадку їх порушення.

Для захисту особистих немайнових прав можна застосовувати загальні способи захисту прав (ст. 280 ЦК та інші (спеціальні) способи - згідно зі змістом цих прав, способом їх порушення та характером шкоди, завданої правопорушенням. До таких спеціальних способів захисту особистих немайнових прав законодавець відносить:

- поновлення порушеного особистого немайнового права (ст. 276 ЦК);

- спростування недостовірної інформації (ст. 277 ЦК);

- заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст. 278 ЦК).

Гарантією своєчасного та ефективного захисту особистих немайнових прав є передбачена ст. 279 ЦК можливість накладення штрафу на особу, у випадку невиконання нею зобов'язань суду вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права або ж у випадку ухилення від виконання судового рішення. При цьому сплата штрафу не звільняє особу від обов'язку виконати рішення суду.

Поновлення порушеного права. Даний спеціальний спосіб захисту особистих немайнових прав, передбачений ст. 276 ЦК, полягає в тому, що орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. У випадку, якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

Проте зрозуміло, що даний спеціальний спосіб захисту можна застосувати не до всіх особистих немайнових прав. Так, наприклад, неможливим видається відновлення порушення права на таємницю кореспонденції чи права на таємницю особистого життя внаслідок того, що з моменту розголошення відповідних відомостей зникає відповідне немайнове благо (таємниця), яке є об'єктом цього права. У таких випадках слід застосовувати інші, як загальні (наприклад, відшкодування моральної шкоди), так і спеціальні способи захисту.

Спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК).

Під правом на спростування слід розуміти право на визнання особою, яка порушила особисте немайнове право інших осіб, неправомірності своїх діянь та визнання цієї інформації недостовірною, яке вчиняється у такий самий спосіб, у який була поширена недостовірна інформація. У випадках, коли спростування неможливо чи недоцільно провести у такий самий спосіб, воно повинно проходити в адекватній (схожій, максимально наближеній) формі з урахуванням того, що спростування має бути ефективним, тобто охопити максимальну кількість реципієнтів, що сприйняли попереднє поширення інформації. Якщо спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливим внаслідок його припинення, воно має бути оприлюднене в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Право на відповідь - це право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права. Принципова відмінність між відповіддю та спростуванням полягає у тому, що:

- відповідь передбачає внесення пояснення щодо поширених відомостей, тоді як спростування зводиться до визнання попередньо поширених відомостей недостовірними;

- відповідь здійснюється особою, щодо якої були поширені відомості, або членами її сім'ї, тоді як спростування - лише особою, яка поширила ці недостовірні відомості. У випадках, коли поширювачем недостовірної інформації є посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, то спростовувати цю інформацію повинна юридична особа, у якій вона працює.

Право на відповідь та право на спростування неправдивої інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам, а також іншим заінтересованим особам (ч. 2 ст. 277 ЦК).

Підставою виникнення права на спростування та відповідь є юридичний факт правопорушення, до змісту протиправної поведінки якого входять поширення:

- відомостей, тобто доведення інформації до відома третьої особи будь-яким способом за умови здатності сприйняття останньою її змісту. При цьому, не вважається поширенням відомостей повідомлення їх особі, якої вони стосуються;

- відомостей про особу, тобто з яких можна було б точно встановити, що вони стосуються конкретної особи, чи, принаймні, ця особа входить до кола осіб, яких дані відомості стосуються;

- відомостей неправдивих, тобто таких, що не відповідають дійсності чи викладені неправдиво. При цьому негативна інформація, поширена про особу, вважається неправдивою, якщо той, хто її поширив, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).

Подібним до права на відповідь та права на спростування є право на визнання відомостей такими, що не відповідають дійсності (ч. 4 ст. 277 ЦК). Застосування цього способу захисту можливе у випадку, якщо особа, яка поширила інформацію, невідома. Його реалізація можлива шляхом подання фізичною особою, право якої порушено, заяви до суду про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування.

Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.

Ще одним спеціальним способом захисту особистих немайнових прав є заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст. 278 ЦК). Сутність цього способу захисту полягає в тому, що у випадку, коли:

- особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до випуску у світ, може бути захищене завдяки тому, що суд може заборонити їх випуск у світ до усунення порушення цього права;

- особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

При цьому суттєва відмінність зазначеного спеціального способу захисту від попереднього полягає в тому, що підставою його застосування є правопорушення, яке іменується дифамацією, тобто поширення навіть достовірної інформації, але за умови, що нею порушуються особисті немайнові права, наприклад, право на особисте життя чи право на таємницю про стан свого здоров'я.

4. До числа особистих немайнових прав суб'єктів цивільних правовідносин відносяться честь, гідність, ділова репутація. Честь - це суспільна оцінка соціальних, моральних і духовних якостей особистості. Ця оцінка містить у собі морально-етичні якості особи, її поведінки і діяльності, що визначають місце особи в суспільстві, соціальній групі, серед колег, сім'ї. Гідність- це самооцінка особою своїх соціальних, моральних якостей як члена суспільства. Честь і гідність є категоріями взаємозалежними і визначають у соціальному плані місце і роль особи у суспільстві. Ділова репутація - це суспільна оцінка трудових, фахових якостей особи, виконання нею взятих на себе зобов'язань, почуття відповідальності за виконувану роботу і т. і. Таким чином, категорія «ділова репутація» є більш вузьким поняттям, ніж поняття честі і гідності, оскільки охоплює тільки виробничу сферу і може входити в оціночні критерії честі і гідності. Право на честь, гідність, ділову репутацію є абсолютним, суб'єктивним немайновим правом, невідчужуваним від особистості його носія. Проте з моменту порушення воно стає відносним. У ст. 297 ЦК передбачається, що фізична особа вправі вимагати спростування відомостей, що ганьблять її честь, гідність або ділову репутацію, якщо особа, що поширила такі відомості не доведе, що вони відповідають дійсності. Засобом відновлення порушених прав є спростування відомостей, що ганьблять честь і гідність. Детальніше порядок спростування недійсних відомостей врегульовано ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 року, ст. 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» від 21 грудня 1993 року (Законом України від 12 січня 2006 року N 3317-IV цей Закон викладено у новій редакції). Поряд із спростуванням недійсних відомостей, що заподіюють шкоду, зацікавлена особа вправі вимагати відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної їх поширенням.

Законодавством надана можливість захищати свою честь, гідність і ділову репутацію шляхом пред'явлення цивільного позову. Детальні роз’яснення відносно порядку захисту особистих немайнових прав надані у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1.

ВИСНОВКИ

за результатами розгляду та аналізу монографії Р. О. Стефанчука

«ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНИХ ОСІБ»

1. Аналізуючи філософське підґрунтя тематики особистих немайнових прав фізичної особи, потрібно дійти висновку, що дана категорія в першу чергу тісно пов'язана із поняттями «особи», «особистості» та «особистого». Термін-поняття «особа» означає носія конкретних юридичних прав та обов'язків, який є учасником відповідних правових відносин. У свою чергу, термін «особистість» ми розуміємо певну психолого - соціальну характеристику людини, яка ґрунтується на засадах свідомості, волі, інших внутрішніх духовних якостях, що забезпечують відповідність внутрішнього світу людини рівню розвитку суспільства. Водночас, попри відмінність даних понять, потрібно зауважити, що на сьогодні в сфері права в переважній більшості випадків вони вживаються як синоніми, що обумовлюється відповідними традиціями щодо їх перекладу та застосування термінів в сучасній правовій лінгвістиці.

Важливість поняття «особисте» визначається тим, що воно на сьогодні немає єдиного розуміння щодо свого використання в текстах нормативно-правових актів. Так, зокрема в сфері цивільного законодавства поняття «особисте» вживається у трьох різних значеннях, а саме: 1) як таке, що належить безпосередньо особі та нерозривно з нею пов'язане нематеріалізоване благо (право) чи певна її внутрішня (духовна) якість особи; 2) як такий, що належить безпосередньо особі на певному правовому титулі матеріальний об'єкт; 3) як певна поведінка, яка здійснюється безпосередньо особою.

2. Ґенеза законодавчого закріплення та охорони особистих немайнових прав фізичних осіб свідчить про те, що своє коріння воно починає в римському праві, де було закладено фундамент правового регулювання та охорони особистих немайнових відносин, основні принципи якого і до сьогодні успішно рецепіюються в сучасне цивільне законодавство, в тому числі і в законодавство України. Подальший розвиток мав відповідні трансформації, які характеризуються в першу чергу декриміналізацією відповідальності за порушення особистих немайнових прав та введенням її до сфери цивільного законодавства. В подальшому законодавство України пройшло складній та неоднозначний шлях від охорони до регулювання відповідних відносин.

3. Сучасне цивільне законодавство не тільки визнає за особистими немайновими відносинами якість предмета цивільного права, але й однозначно вказує на можливість як їх регулювання, так і охорони. Водночас, цивільне законодавство України визначає дані відносини як повноцінні, рівноправні та самодостатні, що усуває попередню залежність їх від майнових. Крім цього, важливого значенням набуває також декларування пріоритетності даного виду відносин у системі предмета цивільного права, що спрямоване на розвиток конституційних засад «антропоцентризму» та віднаходить своє відображення в подальшому тексті цивільного законодавства. При цьому підставою віднесення даних відносин до предмета цивільного прав є не їх подібність чи будь-яка інша залежність із майновими відносинами, а їх приватний правовий характер.

З огляду на це особисті немайнові відносини потрібно визначати як вид суспільних відносин, що складаються з приводу закріплення за їх учасниками особистих немайнових благ та їх використання, і є первинними, самостійними і рівними в структурі предмета цивільного права, ґрунтуються на засадах юридичної рівності та вільного волевиявлення їх учасників, спрямовані на забезпечення приватного немайнового інтересу їх учасників, позбавлені майново-грошового змісту, а також характеризуються абсолютним характером.

4. Дослідження особистих немайнових прав фізичної особи дає нам підстави визначати їх як різновид суб'єктивних цивільних прав, як заснованої на нормах об'єктивного цивільного права міри дозволеної поведінки конкретного суб'єкта у взаємовідносинах із іншою особою (особами). При цьому законодавство України, сприйнявши плюралістичну концепцію, закріпило не єдине (моністичне) особисте немайнове право, а певну систему даних прав. Важливим також слід вважати той факт, що нормативна база щодо особистих немайнових прав повинна відповідати трьом основним ознакам: по-перше, містити загальні консолідовані положення щодо особистих немайнових прав фізичних осіб; по-друге, передбачати широкий каталог конкретних особистих немайнових прав фізичних осіб, чим здійснювати їх позитивну регламентацію; по-третє, створювати реальну можливість охорони немайнового інтересу фізичних осіб, не конкретизуючи їх у певне суб'єктивне цивільне право.

5. Основними ознаками особистих немайнових прав фізичних осіб є їх особистісний та немайновий характер, специфічний об'єкт та цілеспрямування на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб (інтересу). Що стосується решти ознак особистих немайнових прав, які виділяються у сучасній літературі чи закріпляються в законодавстві, то вони не можуть вважатись загальними, оскільки або взагалі не притаманні даній категорії прав, або додатково характеризують окремі з різновидів цих прав.

6. Поняття особистого немайнового права фізичних осіб слід розуміти як суб'єктивне цивільне право, яке за своїм змістом тісно та нерозривно пов'язане із особою-носієм, не має економічної природи походження та економічного змісту, а також спрямоване на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб (інтересу), об'єктом якого є особисте немайнове благо, а у визначених законом випадках й інше нематеріальне благо.

7. Зміст особистих немайнових прав - це сукупність правомочностей особи-носія, які включають у себе як позитивний аспект (можливість юридично визнаватись володільцем відповідного особистого немайнового блага та використовувати його в межах, що передбачені законом, не суперечать призначенню цього блага, а також спрямовані на задоволення інтересів особи-носія), так і низку негативних правомочностей (вимагати від усіх інших учасників правовідносин не порушувати дане право), в тому числі правомочність захисту.

8. Здійснення як етап існування та динаміки особистих немайнових прав фізичних осіб можливе та повинно відбуватись за таких основних умов: 1) особа повинна бути наділена необхідною цивільною правоздатністю; 2) особа повинна бути наділена необхідним обсягом цивільної дієздатності; 3) поведінка щодо здійснення своїх цивільних прав повинна відповідати принципам здійснення суб'єктивних цивільних прав.

9. Цивільна дієздатність фізичної особи як умова здійснення особистих немайнових прав фізичної особи повинна включати в себе такі основні складові:

1) правонабувальна та обов'язкостворювана здатність - здатність своєю поведінкою набувати для себе цивільних прав та створювати цивільні обов'язки;

2) правоздійснювальна та обов'язковиконувана здатність - здатність своєю поведінкою здійснювати свої права та виконувати створені обов'язки, в тому числі і нести відповідальність або інші негативні наслідки за невиконання чи неналежне виконання створених обов'язків;

3) право-, обов'язкозмінювальна здатність - здатність своєю поведінкою змінювати створені права чи набуті обов'язки, а також, відповідно, змінювати спосіб їх здійснення чи виконання;

4) право-, обов'язкоприпинювальна здатність - здатність своєю поведінкою припиняти (призупиняти) існування свого права чи його здійснення, а також існування свого обов'язку чи його виконання (на нашу думку, складовими частинами такої здатності можуть виступати: а) правовідмовлювальна та обов'язкозвільнювана здатність, тобто здатність своєю поведінкою, в передбачених законом випадках, відмовитись від набутого права та бути звільненим від створеного обов'язку (ч.3 ст. 12, ч. 4 ст. 14 ЦК України); б) правопередавальна та обов'язкопередавальна здатність, тобто здатність своєю поведінкою здійснити передачу своїх прав та обов'язків чи, відповідно, їх здійснення та виконання іншим особам);

5) право-, обов'язкопоновлювальна здатність – здатність своєю поведінкою відновити права, від яких було здійснено відмову, і обов'язки, від яких було звільнення, а також відновити здійснення прав та виконання обов'язків щодо яких дані дії були припинені (призупинені).

Причому, на нашу думку, цивільна дієздатність не включає у себе на правах окремого структурного елемента таку категорію як деліктоздатність, оскільки остання за своїм змістом охоплюється поняттям обов'язковиконуваної здатності, тому що полягає у покладенні на особу додаткового обтяжливого обов'язку щодо відповідальності чи інших негативних наслідків, які не носять характеру відповідальності, який вона повинна притерпіти та виконати.

10. Пропонується закріпити у чинному цивільному законодавстві специфічний правовий модус «фізична особа публічного права». Важливість введення даного модусу, особливо в сфері можливості набуття та здійснення особистих немайнових прав, на нашу думку, дасть можливість забезпечити необхідний баланс інтересів суспільства та фізичної особи, яка здійснює свої функції у публічній сфері.

11. Здійснення особистих немайнових прав повинно відбуватись на підставі певних принципів, які у своїй сукупності складають певну систему. Вказана система принципів, на нашу думку, буде носити характер складної трирівневої системи, до якої потрібно включати: 1) систему загально-правових (конституційних) принципів; 2) систему загальних цивільно-правових принципів; 3) систему спеціальних принципів здійснення особистих немайнових прав. До спеціальних принципів здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб, на нашу дуку, слід віднести наступні:

а) принцип невідчужуваності особистих немайнових прав, який означає заборону при здійсненні особистого немайнового права вчиняти його відчуження, як шляхом передання даного права, так і шляхом відмови від нього чи його скасування;

6) принцип спрямованості здійснення особистих немайнових прав з метою задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних чи соціальних потреб, який означає, що здійснення особистих немайнових прав передбачає досягнення певного немайнового ефекту, зокрема, задоволення вище вказаних потреб чи інтересів;

в) принцип первинності здійснення особистих немайнових прав, який означає, що у випадку конкуренції суб'єктивних цивільних прав первинність у здійсненні повинна надаватись тим суб'єктивним цивільним правам, об'єктами яких є немайнові блага, що складають вищі соціальні цінності, які визначені ст. 3 Конституції України;

г) принцип самостійності здійснення особистих немайнових прав, який означає, що фізична особа повинна здійснювати свої особисті немайнові права самостійно.

12. Способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб за своїм змістом поділяються на:

а) превентивно - пресікальні способи захисту, тобто ті з них, які спрямовані на попередження та припинення порушення, оспорювання, невизнання особистого немайнового права чи реальної загрози вказаних дій (визнання права; припинення дії, яка порушує право; зміна правового відношення; припинення правового відношення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб тощо);

б) відновлювальні способи захисту, тобто ті з них, які спрямовані на відновлення порушеного права (відновлення становища, яке існувало до порушення та пов'язані із ним способи; спростування; відповідь; визнання правочину недійсним тощо);

в) компенсаційні способи захисту, тобто ті з них, які спрямовані на додаткове компенсування збитків, що пов'язані із порушенням особистого немайнового права (відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо).

13. Найбільш перспективним при компенсації моральної шкоди, на нашу думку, буде підхід, відповідно до якого визначення розміру компенсації моральної шкоди буде носити певний комплексний характер і складатись із першого «загального» (гарантованого) рівня і другого - рівня «експертного». Перший рівень повинен ґрунтуватись на засадах визначення системи «середньої моральної шкоди», із виділенням мінімального та максимального розміру компенсації моральної шкоди для кожного із особистих немайнових прав (благ) із визначенням критеріїв збільшення та критеріїв зменшення розміру компенсації моральної шкоди. Другий рівень вимагатиме вже експертного підходу до визначення розміру компенсації моральної шкоди і застосовуватиметься у випадку, коли про це просить одна із сторін спору.

14. Особисті немайнові права є не просто сукупністю окремих суб'єктивних цивільних прав, а певною системою, під якою слід розуміти обумовлену біологічними, соціальними, духовними, культурними, економічними, політичними та іншими чинниками поєднання особистих немайнових прав фізичної особи у погоджене, впорядковане та єдине ціле і одночасний їх поділ на відповідні внутрішньо диференційовані складові, що наділені самі по собі відносною самостійністю та автономністю функціонування.

15. Система особистих немайнових прав включає в себе як універсальні (загальні) особисті немайнові права (які носять базовий характер та наділені універсальністю, тобто належать всім без виключення фізичним особам), так і окремі (спеціальні) особисті немайнові права (якими наділені лише окремі фізичні особи, внаслідок виконання ними певних діянь (поведінки), яка виділяється суспільством як соціально цінна, або внаслідок спеціального правового статусу (правового модусу) цієї фізичної особи, або іншими обставинами, що прямо передбачені законом).

16. Загальні особисті немайнові права фізичної особи поділяються на ті, що забезпечують її фізіологічне (природне) існування, та ті, що забезпечують її соціальне буття.

У свою чергу особисті немайнові права, що забезпечують фізіологічне (природне) існування фізичної особи слід поділити на такі групи:

а) права, що забезпечують природну (біопсихічну) цілісність фізичної особи (право на життя, право на здоров'я);

б) права, що забезпечують відтворюваність фізичної особи (репродуктивні права);

в) права, що забезпечують природну відособленість фізичної особи (право на свободу природного існування, право на особисту недоторканість, право на особисту безпеку, право на особисту гідність).

Що ж стосується особистих немайнових прав, які забезпечують соціальне буття фізичної особи, то вони поділяються на особисті немайнові права, які забезпечують участь фізичної особи у соціальному житті та особисті немайнові права, які забезпечують приватність фізичної особи від зовнішнього втручання з боку соціальної групи. При цьому перша група вказаних прав додатково включає в себе: а) права, що забезпечують індивідуалізацію фізичної особи в суспільстві (право людини на ім'я та пов'язані із ним засоби індивідуалізації, право на індивідуальність тощо); б) права, що забезпечують соціальний статус особи (право на честь та право на репутацію); в) права, що забезпечують свободу соціального буття (право на свободу пересування, право на вільний вибір місця проживання, право на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості, право на вибір роду занять); г) права, що забезпечують особисту інформованість фізичної особи (право на особисту інформацію). Що стосується другої групи прав, то до них слід віднести право на приватність в усіх можливих його проявах.

17. Для розуміння права на життя в першу чергу слід вивести загальне поняття життя, під яким ми розуміємо особисте немайнове благо, що являє собою біологічне існування, духовне (моральне) начало та соціальне функціонування людського організму як єдиного цілого.

Моментом виникнення права на життя (як і всього обсягу право- та дієздатності фізичної особи) є момент її народження, тобто момент коли відбулось відділення живонародженого плоду від організму матері. У випадку ж мертвонародження дитини, як вже неодноразово зазначалось вище, питання про виникнення (існування) права на життя у зародка ставитись не може.

Під поняттям право на життя слід розуміти особисте немайнове право фізичної особи щодо володіння та використання незабороненим законом способом власним життям, а також захисту власного життя та життя інших осіб, в межах, що передбачені законодавством.

Єдиною достатньою та вагомою підставою для припинення права на життя фізичної особи є необхідна оборона, яка вчиняється без перевищення її меж стосовно особи, що здійснює винний та протиправний напад. Жодна інша підстава (еутаназія, самогубство, самопожертва тощо) не може вважатись достатньою та, відповідно, не може бути легалізована у чинному законодавстві.

18. Поняттям «здоров'я» як особистим немайновим благом охоплюється наявний соматичний та психічний стан життєдіяльності організму, який визначається системою якісних та кількісних медичних показників.

Під правом на здоров'я як особистим немайновим правом слід розуміти особисте немайнове право фізичних осіб щодо володіння здоров'ям, як особистим немайновим благом, його використання в межах, що встановлені законом, а також захисту власного здоров'я та в передбачених законом випадках - здоров'я інших фізичних осіб.

Право на здоров'я тісно пов'язано із поняттями «медична допомога» та «медична послуга». При цьому поняттям «медична допомога» повинна охоплюватись поведінка уповноваженого суб'єкта, яка регламентована відповідними нормативно-правовими актами в сфері медицини і спрямована на усунення загрози життю та здоров'ю (у випадку, коли така загроза може стати непоправною та/або створити відповідну загрозу життю) фізичної особи. В свою чергу, поняттям «медична послуга» повинна охоплюватись поведінка уповноваженого суб'єкта, яка регламентована відповідними нормативно-правовими актами в сфері медицини і спрямована на підтримання (збереження), відновлення чи покращення здоров'я фізичної особи та забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення.

19. У системі особистих немайнових прав фізичної особи важливу роль посідають репродуктивні права, які є комплексною сукупністю можливостей фізичної особи, що спрямовані на забезпечення репродуктивної функції людини щодо відтворення собі подібних.

Система репродуктивних прав як особистих немайнових прав фізичної особи включає в себе такі основні права: а) право на репродуктивний вибір; б) право на репродуктивне здоров'я; в) право на інформацію про репродуктивні права; г) право на таємницю здійснення та захисту репродуктивних прав.

20. Важливим для забезпечення відособленості фізичної особи є її особиста свобода, під якою слід розуміти особисте немайнове благо, суть якого полягає у можливості вільно, на власний розсуд, з метою задоволення власного інтересу та переслідування особистої мети визначати свою поведінку та приймати рішення.

Відповідно до даного розуміння право на свободу (у розумінні право на свободу природного існування) є особистим немайновим правом фізичної особи, яке полягає у можливості визнати фізичну особу володільцем особистого немайнового блага, яким є особиста свобода, можливості вільно, на власний розсуд, відповідно до своїх потреб, інтересів та мети, в межах, що передбачені законом, визначати свою поведінку та приймати рішення у сфері природного існування, а також можливості вимагати від усіх та кожного не порушувати вказане право та не вчиняти будь-яких інших дій, що впливають на його зміст, обсяг чи можливість самостійного та вільного волевиявлення.

21. Особиста недоторканість фізичної особи як особисте немайнове благо є поняття збірне, яке включає в себе такі основні складові: а) фізичну (тілесну, соматичну) недоторканість; б) психічну недоторканість; в) моральну недоторканість.

Використання фізичної (тілесної, соматичної) недоторканості повинно включати в себе можливість фізичної особи за власною волею та у власних інтересах використовувати своє тіло, в тому числі і шляхом надання згоди на відокремлення окремих його органів та/або тканин в межах, що передбачені законом, а також надання пожиттєвої згоди на визначення долі свого тіла та його частин після смерті.

Використання психічної недоторканості спрямоване на здатність фізичної особи самостійно впливати на власні психічні процеси, забезпечувати їх формування у нормальному (непорушеному) стані та визначати режим доступу до її психічної (душевної) організації.

Використання моральної недоторканості фізичної особи покликано забезпечити фізичній особі можливість формувати власну моральність на ґрунті загальноприйнятих моральних засад суспільства, а також вимагати від усіх та кожного не порушувати складену у свідомості систему моральних пріоритетів та устоїв.

Право на особисту недоторканість фізичної особи є цивільним суб'єктивним особистим немайновим правом, яке спрямоване на визнання за фізичною особою статусу носія особистої недоторканості, забезпечення недоторканості фізичної (тілесної), психічної та моральної цілісності фізичної особи і включає, в себе можливість фізичної особи за власною волею та у власних інтересах використовувати своє тіло, в тому числі і шляхом надання згоди на відокремлення окремих його органів та/або тканин в межах, що передбачені законом, надання пожиттєвої згоди на визначення долі свого тіла та його частин після смерті, надання дозволу чи заборони втручатися з боку інших осіб у процес формування власної душевної організації та системи моральних цінностей і устоїв, а також вимагати від усіх та кожного не порушувати цієї цілісності фізичної особи як єдиного біопсихосоціального організму та використовувати заходи захисту у разі такого порушення.

22. В умовах сьогодення особливу роль набуває особиста безпека фізичної особи, під якою слід розуміти особисте немайнове благо, що полягає у наявності стану захищеності життєво важливих інтересів фізичної особи від зовнішньої та внутрішньої загрози.

У свою чергу під поняттям «право на особисту безпеку природного існування фізичної особи» необхідно розуміти особисте немайнове право фізичної особи, яке спрямоване на визнання за нею особистої безпеки як особистого немайнового блага, можливість використання нею цієї безпеки на власний розсуд, в тому числі і шляхом визначення допустимого для себе рівня ризику в будь-якій із сфер життєдіяльності, а також вимагати від інших утримуватись від порушення своєї особистої безпеки, а у випадку порушення чи загрози такого порушення - припинити вказані дії та відновити особисту безпеку цієї фізичної особи.

23. Ще одним фундаментальним особистим немайновим благом фізичної особи є її особиста гідність, яка полягає у визнанні цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти.

Відповідно, право на особисту гідність слід розуміти як особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як біопсихосоціальної істоти, на визнання цієї цінності, на вимогу ставлення до себе як до вищої соціальної цінності, а також на захист від поводження та покарання, що принижує людську гідність.

24. Важливу роль для соціального буття фізичної особи відіграє її індивідуалізація. До особистих немайнових прав, які забезпечують індивідуалізацію фізичної особи у суспільстві, відносяться: а) право на ім'я фізичної особи як особисте немайнове право щодо володіння іменем, його зміни та використання з метою набуття цивільних прав та створення цивільних обов'язків, здійснення цих прав та виконання вказаних обов'язків, а також право вимагати від інших осіб не порушувати право на ім'я у будь-який спосіб, а у випадку порушення, оспорювання або невизнання цього права - вимагати його захисту; б) право на професійне (творче) ім'я; в) право на спеціалізований цифровий код чи інший нелітеральний шифр фізичної особи; г) право на підпис; д) право на герб; е) право на індивідуальність.

25. Набутий соціальний статус є мотивацією поведінки для багатьох фізичних осіб. З огляду на це до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальний статус фізичних осіб у суспільстві, на нашу думку, слід відносити:

а) право на честь фізичної особи, під яким слід розуміти особисте немайнове право фізичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її та її діянь (поведінки) по дотриманню морально-етичних та правових норм з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих фізичних осіб, на формування цієї оцінки, її зміну та інше використання, а також вимагати захисту цього права у випадку його порушення, невизнання чи оспорювання;

б) право на репутацію фізичної особи, під яким слід розуміти особисте немайнове право на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її як фахівця у будь-якій сфері професійної чи іншої суспільно-корисної діяльності, її діянь (поведінки) з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих фізичних осіб, на формування цієї оцінки, її зміну та інше використання, а також вимагати захисту цього права у випадку його порушення, невизнання чи оспорювання.

26. Особисті немайнові права, що забезпечують свободу соціального буття фізичних осіб, складають цілу систему, яка спрямована на створення можливості щодо забезпечення фізичній особі формування власної поведінки в сфері соціального буття, визначення її форми та змісту в межах, що не суперечать чинному законодавству та моральним засадам суспільства. На сьогодні до основних і таких прав потрібно відносити: а) право на свободу вибору місця проживання; б) право на свободу пересування; в) право на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості г) право на свободу вибору та зміну роду занять. У свою чергу такі особисті немайнові права, як-от: право на свободу об'єднання (ст. 314 ЦК України) та право на свободу мирних зібрань (ст. 315 ЦК України) є за своїм змістом публічними правами і повинні бути виключені із ЦК України.

27. Інформованість фізичної особи є важливою складовою її соціального життя, і тому саме питанням інформації, яка є важливою для фізичної особи та стане мотивацією її подальшої поведінки, повинна бути відведена належна увага. Під поняттям «інформація» слід розуміти відомості про особу, предмети, факти, події, явища та процеси незалежно від форми їх представлення за умови, що така форма забезпечує придатність для сприйняття цієї інформації іншими особами. При цьому, доцільно враховувати поняття інформації, визначене в новій чинній редакції Закону України «Про інформацію». Однак об'єктом відповідних особистих немайнових прав є не просто інформація, а «особиста інформація», що повинна бути включена в першу чергу як інформація про саму особу, її особисті немайнові блага та їх стан, її особисті немайнові права та порядок їх здійснення і захисту, а також інша інформація про предмети, факти, події, явища та процеси в тому обсязі, у якому вона створює загрозу для особистої безпеки фізичної особи.

З огляду на зазначене під поняттям права на особисту інформацію ми розуміємо можливість фізичної особи вимагати надання їй у доступній формі повної, достовірної та своєчасної інформації про саму фізичну особу, її особисті немайнові блага та їх стан, її особисті немайнові права і порядок їх здійснення та захисту, іншу інформацію про предмети, факти, події, явища та процеси в тому обсязі, у якому вона створює загрозу для особистої безпеки фізичної особи, а також можливість використовувати вказану інформацію задля задоволення власних інтересів та потреб.

28. Формування повноцінної охорони приватного інтересу фізичної особи, яка бере участь у соціальному житті, та убезпечення її від втручання із зовні повинно починатись із формування нового особистого немайнового блага. На нашу думку, таким особистим немайновим правом повинно стати не «особисте життя» фізичної особи, а радше її «приватність», що є фактичним аналогом поняття «ргivасу» як єдиного та комплексного блага, яке охоплює усі складові приватного інтересу фізичної особи.

Така зміна об'єкта повинна тягнути за собою і зміну його правового режиму, що можливе шляхом легалізації права фізичної особи на приватність. Активну частину повноважень даного права повинні складати такі три групи: а) повноваження, що визнають (юридично «закріплюють») за фізичною особою її приватність та дають можливість визначати її обсяг та зміст; б) повноваження, що забезпечують недоторканість приватності фізичної особи; в) повноваження, що забезпечують таємницю приватності фізичної особи. Узагальнюючи вказане, слід визначити право на приватність як особисте немайнове право фізичної особи, що забезпечує життєдіяльність фізичної особи у сфері сімейних, побутових, особистих, інтимних та інших відносин, які вивільнені від виконання покладених на неї публічних функцій, а також надає можливість визначати межі та режим доступу до цієї приватності, дозволяти чи забороняти поширювати інформацію щодо неї.

29. Одним із перших та найбільш розгалужених і досліджуваних спеціальних (окремих) особистих немайнових прав фізичної особи є її особисті немайнові права, які виникають у сфері інтелектуальної діяльності та пов'язані із набуттям фізичною особою відповідного правового модусу «творця твору». До системи вказаних спеціальних прав ми відносимо: а) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності; б) право на ім'я творця (авторське ім'я) та використання інших способів індивідуалізації творця (автора); в) право на титулізацію, номіналізацію об'єкта права інтелектуальної власності; г) право на недоторканість об'єкта права інтелектуальної власності; д) право на репутацію творця об'єкта права інтелектуальної власності. Решта особистих немайнових прав у цій сфері або не відповідають визначеним ознакам, або через власну малозначимість та випадковість можуть охоронятись у режимі немайнового інтересу.

30. Ще одними спеціальними особистими немайновими правами є особисті немайнові права, які виникають у фізичної особи в сфері сімейних відносин. Загальна пропонована система особистих немайнових прав фізичних осіб може виглядати таким чином:

а) особисті немайнові права, що виникають у фізичних осіб до створення сім'ї та пов'язані із таким створенням (право на створення сім'ї, право на укладення та державну реєстрацію шлюбу, право на усиновлення тощо);

б) особисті немайнові права, які виникають в осіб під час перебування в сім'ї (особисті немайнові права подружжя, особисті немайнові права батьків та дітей, особисті немайнові права усиновителів та усиновлюваних, особисті немайнові права інших членів сім'ї тощо);

в) особисті немайнові права, що виникають після припинення (призупинення) сімейних відносин (право на поновлення шлюбу після його розірвання (ст. 117 СК України), право особи, яка була оголошена померлою, у випадку її появи на поновлення її шлюбу з іншою особою (ст. 118 СК України), право матері та батька, що позбавлені батьківських прав, на побачення з дитиною (ст. 168 СК України), право матері та батька, що позбавлені батьківських прав, на поновлення батьківських прав (ст. 169 СК України) тощо).

31. Спеціальні особисті немайнові права, що виникають у фізичних осіб в медичних відносинах, у першу чергу пов'язані із набуттям фізичною особою правового модусу «пацієнт», під яким слід розуміти людину, яка звернулась до закладів охорони здоров'я з вимогою про надання їй медичної допомоги, що спрямована на збереження, підтримання, відновлення чи покращення її здоров'я і реалізацію обов'язків держави по захисту її життя та забезпеченню санітарно-епідемічного благополуччя населення.

До основних спеціальних особистих немайнових прав пацієнтів, на нашу думку, слід віднести: а) право на надання медичної допомоги в умовах, що відповідають санітарно-гігієнічним вимогам; б) право на поважне та гуманне відношення з боку медичного та обслуговуючого персоналу; в) право на вибір лікаря, методу лікування та лікувального закладу; г) право на проведення за його проханням консиліуму та консультацій інших спеціалістів; д) право на полегшення болю, що пов'язаний із захворюванням чи медичним втручанням; е) право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про стан свого здоров'я; є) право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про безпечні, ефективні, доступні та прийнятні методи профілактики, діагностики, лікування та медико-соціальної реабілітації здоров'я; ж) право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про обрану методику лікування та її наслідки; з) право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про умови отримання висококваліфікованих послуг по забезпеченню та охороні здоров'я; і) право на таємницю про факт звернення за медичною допомогою тощо.

32. Фізична особа, яка має відповідні дефекти в обсязі цивільної дієздатності, повинна наділятись додатковим юридичним механізмом, в тому числі і шляхом надання їй низки допоміжних прав. Одним із перших суб'єктів, якому закон надає вказані вище додаткові юридичні механізми у вигляді відповідних суб'єктивних цивільних прав, є дитина як один із небагатьох правових модусів фізичної особи, який виділяється законодавцем на підставі віку. До основних особистих немайнових прав, що пов'язані із необхідністю забезпечити необхідний догляд за цією категорією фізичних осіб, відносять: право на опіку та право на піклування. Окремо вказані права можуть поширюватись і на деякі інші категорії фізичних осіб, які мають відповідні дефекти у дієздатності.

33. До останньої категорії спеціальних особистих немайнових прав фізичної особи слід відносити ті з них, які нібито «переживають» своїх носіїв та продовжують своє існування після їх смерті. Такі особисті немайнові права ми іменуємо «посттанативними» та визначаємо як такі, що виникають внаслідок і в момент смерті фізичної особи в інших осіб, які конкретно визначені законом чи встановлені померлим, і, як правило, спрямовані на захист доброго імені померлого.

Викладач:

доцент кафедри

цивільно – правових дисциплін,

кандидат юридичних наук Т. В. Івченко

Переглядів: 1747