• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Методичні поради

Дана тема присвячена вивченню основних теоретичних підходів до організації грошово-кредитного регулювання розвитку національної економіки.

Суть грошової політики полягає у впливі на економічну кон’юнктуру через зміну обсягу грошей в обігу. Якщо проаналізувати конкретну грошову політику у певних країнах і в певні періоди, то можна побачити, що дії різних урядів вносять до неї безліч різноманітностей. У теорії ж розрізняють два принципово відмінних підходи до грошової політики:кейнсіанський та монетаристський. Слід попередньо зазначити, що і кейнсіанці, і монетаристи визнають, щоцентральна проблема грошової політики — це маніпулювання грошовою пропозицією з ме­тою впливу на найважливіші макроекономічні параметри. Розбіжнос­ті у підходах починаються з відповіді, як і на які параметри може впливати грошова пропозиція.

Головна мета грошової політики, за кейнсіанським уявлен­ням, — це зміна пропозиції грошей з метою впливу на ставку відсотка. Зробити це можна різними шляхами: зміною норми банків­ських резервів та залікової ставки відсотка або через операції на відкритому ринку (купівлю-продаж облігацій державного боргу).

Наслідком змін у грошовій пропозиції стають зміни макроекономічних показників: випуску, зайнятості, цін. Зменшення став­ки відсотка спричиняє збільшення інвестицій та може сприяти забезпеченню випуску на рівні повної зайнятості. Адже чим нижчою є ставка відсотка, тим відносно дешевшими стають виробничі ресурси, а інвестиції стають більш прибутковими.

Монетаристські висновки що­до грошової політики грунтуються на рівнянні М´V=Р´Y.

З даного рівняння випливає, що коли грошова пропозиція (М) зростає, то ціни (Р) чи випуск (Y) повинні також зростати, або ж швидкість обер­тання грошей (V) має зменшуватись.

Монетаристи застерігають, що реалізуючи грошову політику, необхідно дотримуватись певних правил, які допоможуть уникнути негативних ефектів. До таких монетаристських правил належать:

1) дотримання контрольованого стабільного і низького темпу зростання грошової маси;

2) відмова від здійснення активної грошової політики через операції на відкритому ринку, змінювання облікової ставки та банківських резервів.

Монетаристи наголошують, що головним засобом пожва­влення економіки має бути не стимулювання через грошову пропо­зицію, а структурні зміни національної економіки та зростання її виробничих мож­ливостей.

На відміну від кейнсіанців та монетаристів, економісти класичної школи відстоюють думку, що зміна кількості грошей в обігу не впливає на рівноважні значення реальних параметрів економіки, а змінює лише їх номінальні значення. Тобто, вони наголошують, що державі не варто втручатися в дію ринкового механізму з метою впливу на розвиток економічної кон’юнктури.

В даний час немає однозначної відповіді на питання: що в більшій мірі сприяє стабілізації економічної кон’юнктури – постійна ставка відсотка чи фіксована кількість (заданий темп зростання ) обсягу грошей, що знаходиться в обігу. Тобто, що повинно бути об’єктом регулювання для центрального банку – “і” чи “М”?

Щоб глибше зрозуміти причину даного стану справ доцільно ознайомитися з основними історичними етапами реалізації грошової політики розвинутими державами ринкової економіки.

В темі є ряд питань, які потребують поглибленого самостійного вивчення. Зокрема до них належать:

1. Ефект Пігу.

2. Ефект субституції.

3. Ефект майна.

Матеріал для опрацювання цих питань найкраще взяти з наступних підручників :

1. І. Радіонова. Макроекономіка та економічна політика. Київ. Таксон. 1996.

2. Гальперин В.М., Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Макроэкономика: С-П. Изд-во СП-б ГУЭФ. 1997.- 719 с.

3. Економічна теорія // за ред. З.Ватаманюка та С.Панчишина. Київ. Альтерна-тиви. 2001.

4. Макроекономіка // за ред. А. Г. Савченка. Київ. 1998.

Лекція

Вступ

В даній темі ми зупинимося на таких найважливіших питаннях :

1. Грошово-кредитне регулювання в кейнсіанській теорії.

2. Монетаристська концепція грошово-кредитного регулювання.

3. Схема неокласичного підходу до грошово-кредитного регулювання.

4. Дилема грошової політики.

Ми переконаємося, що в макроекономічній теорії існують різні підходи до організації та здійснення грошової політики в державі. Між представниками різних її шкіл немає спільного погляду щодо того, як і на які параметри функціонування національної економіки може впливати грошова пропозиція. Такий стан справ обумовлений тим, що по-перше, представники цих шкіл застосовують різні підходи до трактування такої категорії, як “майно”; по-друге, стабільний стан національної економіки може порушуватися під дією якісно відмінних чинників, наприклад внаслідок коливань сукупного попиту на ринку благ, або під впливом зміни попиту на гроші. Відповідно, механізми грошової політики функціонують в кожній конкретній ситуації специфічним чином.

Ознайомимося з трьома підходами до організації грошової політики в національній економіці.

Розглянемо методи та важелі, за допомогою яких макроекономісти пропонують маніпулювати грошовою пропозицією з метою впливу на найважливіші макроекономічні параметри функціонування національного господарства.

Завершимо тему оглядом сучасних підходів до організації грошової політики в розвинутих країнах світу.

План

1. Грошово-кредитне регулювання в кейнсіанській теорії.

2. Монетаристська концепція грошово-кредитного регулювання.

3. Схема неокласичного підходу до грошово-кредитного регулювання.

4. Дилема грошової політики.

1. Грошово-кредитне регулювання в кейнсіанській теорії.

У відповідності з кейнсіанською концепцією грошова політика є найбільш дієвою при використанні її в якості контрактивної економічної політики для запобігання „перегріву” економіки під час буму. Це пояснюється трьома обставинами.

По-перше, Центральному банку легше зменшити кількість грошей в обігу ніж збільшити їх, так як в останньому випадку необхідною є підтримка з боку комерційних банків та населення.

По-друге, в періоди кризи та депресії економіка може опинитися в інвестиційній або ліквідній пастці, а в таких випадках зміна кількості грошей не впливає на економічну кон’юнктуру.

По-третє, як правило, в періоди підйому ставка відсотка є висока, а при високій ставці відсотка гранична схильність до перетворення грошей в майно є низькою, що посилює вплив зміни кількості грошей на приріст доходу.

Визначаючи певні можливості впливу на економіку держави через змі­ну грошової пропозиції, кейнсіанці виходять з такої логіки зв'язків: зміна грошової пропозиції змінює ставку відсотка, яка обумовлює рівень інвестування; інвестиції, як елемент сукупних витрат, впливають на загальний обсяг останніх і змінюють рівноважний обсяг виробництва. Цю залежність можна відобразити через систему взаємопов'язаних графіків (рис.1), які демонструють логіку кейнсіанського погляду на грошову політику.

Рис. 1. Вплив на основні параметри національної економіки через змі­ну грошової пропозиції

На рисунку 1.1 відображено зв'язок між грошовою пропозицією та рівноважною ставкою відсотка. Зокрема, при збільшенні пропозиції (за умови незмінного попиту) ставка зменшується.

На рисунку 1.2відображено зв'язок між ставкою відсотка та попитом на інвести­ції: коли ставка зменшується, обсяг інвестицій збільшується.

Рисунок 1.3 використовується лише для пере­ходу від рис.1.2 до рис.1.4.

На рисунку 1.4 продемонстровано зв'язок між інвестиційними витратами та обсягами ви­пуску. А саме, при збільшенні інвестиційних витрат можна забезпечити виробництво на рівні Y що гарантує повну зайнятість.

Розглянемо тепер кожен етап "кейнсіанської логіки". Все в ній розпочинається з рівноваги на грошовому ринку і формуванняставки відсотка. Остання розглядається як особлива ціна грошей. Ставка відсотка визначає поведінку не лише тих лю­дей, що беруть у борг, але й тих, які не позичають кошти. Адже й пе­ред останніми постає проблема: тримати гроші як такі, чи надати їм іншої форми (покласти на ощадні рахунки, купити акції чи обліга­ції). Оскільки є альтернатива використанню грошей у такий спосіб, що вони дають дохід (відсоток), то останній є альтернативною вартістю утримання грошей у готівковій формі.

Якщо ставка відсотка зменшується, то люди готові тримати в готівковій формі більше грошей, попит на них збільшується; і, навпаки, коли ставка відсотка збільшується, попит на готівкові гроші зменшується.

Оскільки ставка відсотка — це ціна грошей (користування грошима), а ринкова ціна формується під взаємодією попиту та пропозиції, то важливо визначи­ти зміст цих чинників.Попит визначається потребою в грошах для здійснення угод, для забезпечення себе на "чорний день", придбан­ня акцій, облігацій з метою отримання доходів на певну суму.Про­позиція визначається політикою центрального банку, активністю комерційних банківських установ та бажанням споживачів і підприємців брати гроші в кредит.

Якщо ставка відсотка встановлюється на рівні, що переви­щує рівноважний, то власники грошейперерозподіляють їх на ко­ристь тих форм, які приносять вищий відсоток. З часом саме це зменшує попит і, відповідно, ставку відсотка.

Головна мета грошової політики, за кейнсіанським уявлен­ням, — це зміна пропозиції грошей з метою впливу на ставку відсотка. Зробити це можна різними шляхами: зміною норми банків­ських резервів та залікової ставки відсотка або через операції на відкритому ринку (купівлю-продаж облігацій державного боргу).

Наслідком змін у грошовій пропозиції стають зміни макроекономічних показників: випуску, зайнятості, цін. Зменшення став­ки відсотка спричиняє збільшення інвестицій і, як показано на рисунку 1.4, це може сприяти забезпеченню випуску на рівні повної зайнятості Y . Це відбувається тому, що чим нижча ставка відсотка, тим відносно дешевші виробничі ресурси і, відповідно, інвестиції стають більш прибутковими.

Прихильники кейнсіанського підходу роз­глядають грошову політику як другорядну порівняно з фіскальною. Вони тлумачать причини недосконалості грошової (монетарної) по­літики тим, що існують певні обмеження впливу грошової пропози­ції на ставку відсотка, а ставки відсотка — на рівень інвестицій.

Обмеження впливу грошової пропозиції на ставку відсотка кейнсіанці пояснюють явищем, що дістало назву "пастка ліквідності'. Графіч­но це явище може бути проілюстроване у такий спосіб (рис. 2):

Рис.2. Пастка ліквідності

На рис.2 показано, що крива попиту на гроші має два відрізки: “нормальний" DЕ, на якому ставка відсотка виявляє залежність від попиту, і "особливий" ЕD, на якому рі­вень відсотка не залежить від попиту.

На другому відрізку (як би не змінювалась пропозиція грошей) ставка відсотка лиша­ється незмінною.

"Пастка ліквідності" виникає тоді, коли ставка відсотка, досягнув­ши критично-мінімального рівня, на­далі перестає знижуватись. І зміна пропозиції грошей тоді вже не має на неї жодного впливу. Це трапляється тому, що люди виявля­ють бажання тримати всі додаткові гроші у готівці, не звертаючи увагу на рівень відсотка. Коли ставка відсотка занадто мала, аль­тернативна вартість утримання грошей на руках низька, і власни­ки тримають гроші, очікуючи збільшення ставки відсотка. Подальше зростання грошової пропозиції поглинається ринком без зменшен­ня ставки відсотка. Тобто, грошова пропозиція лише до певної ме­жі може впливати на ставку відсотка.

Кейнсіанці також вважають, що навіть тоді, коли ми ще не потрапили до "пастки ліквідності", обмеження грошового попиту можуть бути пов'язані з певними очікуваннями підприємців і домогосподарств.

Зокрема, якщо підприємці з причини загального скорочення вироб­ництва не сподіваються збільшення прибутковості капіталовкла­день, то і "дешеві" гроші (за умови невисокої ставки відсотка) не спонукають їх до інвестицій. Домогосподарства (споживачі) також скорочують свої потреби у кредитах, коли існує невизначеність майбутніх доходів. Отже, за певних умов зникають гарантії того, що низька ставка відсотка стимулюватиме попит на кредити, біль­ші інвестиції і сукупні витрати. Тобто у певних межахінвестицій­ний попит стає нееластичним. Графічно це зображено на рис.3.

Рис.3. Нееластичний попит на інвестиції

На рис.3 ми спостерігаємо, що не завжди ниж­чий відсоток (перехід від і до і ) може стимулювати збільшення інвестицій. А паралельний до вертикальної осі відрізок кривої попиту на інвестиції DЕ називається відрізком нееластичного попиту.

Тобто, Кейнс доводив, що грошова політика є малоефективною в справі стимулювання економічної активності. Адже в міру того, як вона все ж працює, вона впливає швидше через побічний механізм відсоткової ставки, ніж шляхом прямих видатків грошей на товари. Однак, внаслідок високої еластичності заміщення, яка існує між готівкою та облігаціями, і низькою еластичністю інвестиційного попиту за відсотком, від цього побічного механізму не варто очікувати суттєвого ефекту.

Переглядів: 311