• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 4.

ПРОСТОРОВА СТРУКТУРА ЛАНДШАФТІВ

Основні питання:

1.Основні поняття та положення.

Вертикальна або компонентна структура ландшафтів.

2.Горизонтальна або морфологічна структура ландшафтів.

4.1. Основні поняття та положення

Мета:вивчити основні поняття та положення, вертикальну або компонентну структуру ландшафтів.

План:

1.Основні поняття та положення.

2.Вертикальна або компонентна структура ландшафтів.

3.Закон нерівнозначності взаємодіючих природних компонентів.

Кожний ПТК характеризується своєю структурою. Її визначають як просторово-часову організацію (упорядкованість) або як взаємне роз­ташування частин і засоби їх з'єднання. Розрізняють три аспекти стру­ктури ПТК: вертикальну, горизонтальну і часову.

Вертикальна структура ПТК відображається в ярусному розта­шуванні природних компонентів, які входять до його складу. Обмін речовиною і енергією між окремими ярусами відбувається немовби по вертикалі. З одного боку - це підняття водних розчинів по капілярах ґрунту і всмоктування їх кореневою системою, висхідні потоки повітря, випарування з поверхні ґрунту і водойм, транспірація і т. д., з іншого - випадання атмосферних опадів, їхнього просочування в грунт, випа­дання органічних решток і пилу і т. д.

Горизонтальна структура ПТК - це упорядковане розташування ПТК більш низького рангу в межах ПТК більш високого рангу. Обмін речовиною і енергією між окремими ПТК відбувається шляхом річко­вого і струмкового стоку, стікання атмосферних опадів і холодного по­вітря по схилах горбів в улоговини і т. д.

Часова структура ПТК - це добові, сезонні, внутрішньовікові і багатовікові зміни стану ПТК. Часова структура вивчається при дослі­дженні функціонування, динаміки і розвитку ПТК.

Вертикальна і горизонтальна структури разом складають просто­рову структуру ПТК.її вивчення - сфера інтересів розділу "морфологія ландшафту". Часова структура вивчається розділом "динаміка ланд­шафтів".

Вертикальна або компонентна структура ландшафтів

Будь-який ПТК є частиною географічної оболонки, тому в його вертикальному розрізі представлені частини всіх сфер географічної оболонки - літосфери, атмосфери, гідросфери і біосфери. Фрагменти цих сфер називають природними компонентами, а ярусну структуру, яку вони утворюють в ПТК, - компонентною або вертикальною структурою ПТК (іноді - радіальною). У якості основних виділяють шість природних компонентів: літогенний, орогенний, кліматогенний, гідрогенний, педогенний і біогенний.

Таким чином, вертикальною структурою ландшафтів називають закономірне поєднання основних природних компонентів (літогенного, орогенного, кліматогенного, гідрогенного, педогенного і біогенного), які лежать один над одним, тобто мають верти кальну послідовність розташування. Ця послідовність така: гірські породи з підземними водами і відповідними формами рельєфу - ґрунти - поверхневі води - рослинність і тваринний світ - повітря.

Під літогенним компонентом або літогенною основою ПТК розуміють, земну кору як поєднання гірських порід різного походження, механічного складу і нашарування. У якості особливого - орогенного компонента звичайно розглядають рельєф. Строго кажучи, рельєф не може бути окремим компонентом ПТК, оскільки він являється лише формою земної поверхні, тобто однією з властивостей літогенного компоненту. Але рельєф грає настільки важливу роль у формуванні природного комплексу, що за ним за традицією зберігаються права самостійного природного компонента. Кліматогенним компонентом ПТК називають не клімат, а повітряні маси з притаманними їм погодою і кліматом, оскільки клімат не є матеріальним тілом. Гідрогенним компонентом ПТК є поверхневі і підземні води. Під педогенним компонентом ПТК розуміють ґрунти. М.А.Солнцев не включав ґрунти в перелік основних природних компонентів, вважаючи його похідним, оскільки він формується сумісною дією всіх інших природних компонентів. Проте цей факт не заперечує існування ґрунтів як фізичного тіла. Біогенним компонентом називають рослинність і тваринний світ і в свою чергу поділяють на фітогенний (рослинність) і зоогенний (тваринний світ) компоненти.

Всі компоненти природи існують та розвиваються за своїми власними законами, однак ні один з них не існує і не розвивається ізольовано. Будь-який компонент зазнає на собі впливу інших і, в свою чергу, впливає на них. Після багатьох років польових ландшафтних досліджень М.А.Солнцев прийшов до наступного висновку:

всі компоненти природи за силою свого впливу один на одного нерівнозначні і, в залежності від цього, можуть бути розміщені в певний і строго постійний ряд. Це положення називають законом нерівнозначності взаємодіючих природних компонентів, а ряд, в якому вони знаходяться - "рядом Солнцева". Якщо встановити цей ряд по низхідній лінії, тобто починаючи з самого "сильного", то він буде виглядати наступним чином: земна кора —> повітря —> води --- рослинність —> тваринний світ.

Із цього ряду видно, що найбільш сильним компонентом є літогенна основа - земна кора, а найбільш слабким - тваринний світ. Земна кора є найбільш стійким по відношенню до зовнішнього впливу і тому найбільш повільно змінюваним компонентом ПТК. І в цьому значенні вона є найсильнішим компонентом. Являючись фундаментом географі­чної оболонки, вона здійснює великий вплив на всі інші її компоненти і тому розглядається як визначальний фактор диференціації географічної оболонки на окремі ПТК. Вплив літогенної основи проявляється на­самперед в тому, що інші компоненти, особливо біогенні, змушені до неї пристосовуватися і змінюватися під її впливом.

Середнє положення займають гідрокліматогенні компоненти. Вони є "головними" по відношенню до нижніх членів "ряду" і "підлеглими" по відношенню до верхнього члену "ряду". З одного боку, тепло і воло­га перерозподіляються в залежності від властивостей земної кори, з ін­шого - вони формують місця проживання для біогенних компонентів. Літогенні і гідрокліматогенні властивості цих місць є визначальним фактором: з безлічі можливих видів біоти в них залишаються лише ті, які знаходять для себе найбільш сприятливі умови існування.

Деякі географи оспорюють точку зору М.А.Солнцева про нерівнозначність природних компонентів та провідну роль серед них літогенної основи. Так, Ф.М.Мільков вважає всі взаємодіючі в ландшафтному комплексі компоненти рівнозначними. Але, на відміну від М.А.Солнцева, він не приводить переконливих доказів на підтверджен­ня своєї точки зору, а посилається на В.В.Докучаєва. Проте в роботі В.В.Докучаєва мова іде лише про рівнозначність участі природних компонентів в утворенні ґрунтів, а не ландшафтних комплексів, і це не розходиться з поглядами М.А.Солнцева на ґрунти як похідний природний комплекс, що утворюється внаслідок сумісної дії всіх основних природних компонентів.

Літогенний компонент природи або літогенна основа - це фундамент, на якому формується ландшафт. В різних ландшафтах він буде різним. Так, літогенною основою моренно-водно-льодовикових ландшафтів Київського Полісся є підвищені, горбисто-хвилясті, розчленовані рівнини, складені воднольодовиковими пісками різної потужності, що підстилаються моренними валунними суглинками. Літогенну основу озерно-воднольодовикових ландшафтів того ж регіону складають знижені, плоскі, слабо розчленовані рівнини, складені середньо- і малопотужними воднольодовиковими пісками, що підстилаються озерними суглинками. І, нарешті, літогенною основою підвищених лесових ландшафтів Київського правобережного лісостепу є горбисто-увалисті сильно розчленовані рівнини, складені лесоподібними суглинками, що підстилаються воднольодовиковими пісками і моренними валунними суглинками.

Порівняльний аналіз цих трьох видів ландшафтів показує, що самеособливості літогенної основи визначають характер всіх інших природних компонентів ландшафтів. Навіть господарське використання земель визначається літологічним складом гірських порід. Так, більш низьке гіпсометричне положення і більш водотривкі озерні суглинки у фундаменті озерно-воднольодовикових ландшафтів обумовили і їхнє більше зволоження порівняно з моренно-воднольодовиковими ландшафтами. В моренно-воднольодовикових ландшафтах на бідних пожив ними речовинами пісках сформувались і малородючі дерново-підзолисті ґрунти, в той час як у лесових ландшафтах на лесоподібних суглинках, що багаті на поживні речовини, сформувалися родючі сірі лісові і чорноземні ґрунти. Моренно-воднольодовикові рівнини вкриті хвойними та хвойно-широколистяними лісами і лише частково розора ні, а озерно-воднольодовикові і лесові рівнини - здебільшого розорані і лише частково вкриті широколистяними лісами.

Від компонентів слід відрізняти елементи ПТК. До елементів А.Ґ.Ісаченко відносить форми рельєфу, атмосферні опади, яруси рослинного покриву і розглядає їх як елементи першого порядку, тобто такі, що підлягають географічному дослідженню і є предметом вивчення галузевих фізико-географічних дисциплін. Як елементи другого по рядку А.Ґ.Ісаченко розглядає гірські породи, види і різновиди рослин і тварин і т. п., і вважає, що вони не підлягають дослідженню географічними науками.

4.2. Горизонтальна або морфологічна структура ландшафтів

Мета:вивчити горизонтальну або морфологічну структуру ландшафтів, основні терміни.

План:

1. Горизонтальна структура ландшафтів.

2. Морфологічні частини рівнинного ландшафту.

3. Морфологічна структура ландшафтів.

Кожний ландшафт є частиною більш складних ПТК і, в той же час, складається із окремих, більш дрібних ПТК. Дрібні ПТК, які складають ландшафт, прийнято називати морфологічними одиницями ландшафту, а їх поєднання - морфологічною або горизонтальною структурою ландшафтів (іноді - латеральною). На відміну від поєднання при­родних компонентів, які складають вертикальну структуру ландшафтів.

Уявлення про внутрішню неоднорідність ландшафту містяться в працях Г.Ф.Морозова, Л.С.Берга, Л.Г.Раменського, С.В.Калесника. Але найбільш повна розробка цього питання належить М.А.Солнцеву, з ім'ям якого зв'язана поява розділу ландшафтознавства, що носить на­зву "морфологія ландшафту". Завдяки роботам М.А.Солнцева та його учнів вдалося виявити та визначити усі ранги ПТК, які входять до складу ландшафтів рівнинних областей, скласти уяву про їх підпоряд­кування і розробити методику польового картографування.

Морфологічними частинами рівнинного ландшафту є: фація, під-урочище, урочище і місцевість (мал. 2.).

Фація - це найпростіший ПТК, який займає елемент мезоформи або його частину, всю мікроформу або її частину і на всьому протязі зберігає однакову літологію поверхневих гірських порід, однаковий характер зволоження, один мікроклімат, одну ґрунтову відміну і один біоценоз.

Фація характеризується найбільшою однорідністю природних умов і частіше за все має порівняно малу площу - декілька квадратних мет­рів або декілька десятків і сотень квадратних метрів, хоч розміри і не є вирішальною ознакою фації. Головною ознакою фаціальної диферен­ціації є зміна літогенної основи, під якою розуміється поєднання рельєфу і гірських порід, які його утворюють. Різні ділянки в залежності від форми рельєфу і літологічного складу порід відрізняються тепловим режимом, глибиною залягання ґрунтових вод, балансом вологи і мінеральних речовин. Внаслідок цього кожній ділянці відповідають свої умови місцепроживання, які формують біоценоз.

Прикладами частин мікроформи рельєфу є днище або схил западини, всієї мікроформи - западина або мікрозниження старічного типу на заплаві, частини елементу мезоформи - частина заплави. Заплава в цілому розглядається як елемент мезоформи, а річкова долина з річищем, заплавою, надзаплавними терасами і схилами берегів - як мезоформа.

Мал. 2. Схема супідрядності морфологічних одиниць ландшафту.

Прикладами фацій, які займають частину мікроформи рельєфу, є: а) дно западини-блюдця з вологотравно-осоковими луками на дернових глейових легкосуглинистих ґрунтах; б) вершина піщаного валу на річко­вій терасі з бором-біломошником на дерново-слабопідзолистих піщаних ґрунтах.

Прикладами фацій, що займають всю мікроформу рельєфу, є: а) мікрозниження старічного типу на річ­ковій заплаві з щучником на заплав­них дернових глеєвих важкосуглинистих ґрунтах; б) горб на річковій терасі з сосняком лишайниковим на дерново-приховано-підзолистих пі­щаних грунтах.

Прикладами фацій, які займають частину елементу мезоформи рельєфу, є: а) міжулоговинний простір на прибалковому схилі південної експозиції з розораними темно-сірими лісовими середньозмитими важко суглинистими ґрунтами; б) тилова частина річкової тераси з розораними черноземно-лучними легкосуглинистими ґрунтами.

Дуже рідко фація займає весь елемент мезоформи рельєфу. Прикладами фацій які займають весь елемент мезоформи рельєфу є: а) рівна піщана заплава низького рівня з вербняком на заплавних дернових слаборозвинених піщаних ґрунтах; б) схил західної експозиції яру, що росте, в покривних суглинках (грунтово-рослинний покрив не розвинений).

Підурочище - це ПТК, який складається з групи генетично і динамічно зв'язаних фацій, що займають один з елементів мезоформи рельєфу. Прикладами елементів мезоформи рельєфу є схили і днище балки, вершина і схили горба, плакорна поверхня і схили межиріччя і т.д.

Всі фації, що розміщуються на певному елементі мезоформи рельєфу, володіють яскраво вираженою єдністю внаслідок однакової кількості сонячного тепла і світла, яку вони отримують. Але в підурочищі в різних фаціях можуть розрізнятися: 1)механічний склад ґрунтів (від супіщаного до піщаного або від легко- і піщаного до піщаного або від легко- і середньосуглинистого до важко-суглинистого); 2) умови ґрунтового зволоження і промивного режиму (різний ступінь оглеєності, опідзоленості, вилугованості ґрунтів) і т. д. Внаслідок відмін всередині підурочища умов зволоження, механічного складу ґрунтів змінюється і характер рослинного покриву. Так, на слабохвилястій надзаплавній терасі в межах одного підурочища при одно­рідному сосновому древостані змінюється характер наземного покриву: чергуються ділянки борів-біломошників, борів-зеленомошників, борів-верещатників і т. д., які займають різні фації.

Прикладами підурочищ є: а) спадистий прибалковий схил з розораними сірими лісовими легко- і середньосуглинистими грунтами слабого і середнього ступеня змитості; б) вершинна (плакорна), вирів­няна поверхня межиріччя, складена лесоподібними суглинками, з роз­ораними чорноземами слабо- і середньовилугованими важкосуглинистими; в) прируслова частина вирівняної заплави з заплавними дерно­вими піщаними і супіщаними ґрунтами під пирійно-стоколосово-червонокострицевими луками.

Підурочища займають проміжне положення в ієрархічному ряду морфологічних одиниць ландшафту між фацією і урочищем. А головну роль в морфологічній будові ландшафту відіграють урочища, оскільки від їх набору і просторового розміщення залежать природні якості ландшафту.

Урочище - це ПТК, який являє собою закономірно побудовану систему генетично, динамічно і територіально пов'язаних фацій або їх споріднених груп (підурочищ), що розміщуються на одній мезоформі рельєфу. Прикладом мезоформ рельєфу є балка, яр, вододі­льна рівнина, заплава, надзаплавна тераса і т. д.

В залежності від складності морфологічної будови виділяють про­сті і складні урочища. До простих урочищ відносять ті, у яких кожний елемент мезорельєфу зайнятий тільки однією фацією. Тобто просте урочище - це ПТК, який складається тільки із фацій. Проте він суттєво відрізняється від підурочищ, оскільки прості урочища - це поєднання фацій, які розміщуються на різних елементах одної мезоформи рельєфу, в той час як підурочища об'єднують фації одного елементу мезоформи рельєфу. Прості урочища займають, як правило, порівняно невеликі площі. До складних урочищ відносять такі, у яких кожний елемент мезорельєфу зайнятий кількома фаціями. Тобто складні урочища завжди включають не тільки фації, але і підурочища.

Якщо в межах однієї мезоформи (особливо часто це спостерігається в ерозійних формах значного простягання) змінюється характер геологічних і гідрогеологічних умов (наприклад, при перетинанні балкою ділянки з близьким заляганням водоносного шару), то в цьому випадку до різних відрізків одної мезоформи будуть приурочені вже різні скла дні урочища. Наприклад: верхів'я - суха балка з остепненними луками на дернових ґрунтах, а пониззя - волога балка з опливно-зсувними схилами і злаково-різнотравно-осоковими луками на дерново-глеєвих ґрунтах. Різними складними урочищами будуть і два відрізки однієї балки, якщо один з них дренований донним яром.

Прикладами складних урочищ є: а) водно-льодовикові рівнини, складені потужними пісками, з дерново-слабопідзолистими піщаними ґрунтами під сосновими лісами зеленомошниками; б) надзаплавні тераси, складені потужними пісками, з прошарками глинистих пісків, з дерново-слабопідзолистими піщаними ґрунтами під сосновими і дубово-сосновими лісами; в) балки складного профілю в лесоподібних суглинках, пісках і строкатих глинах, з задернованими і напівзадернованими давньозсувними схилами, з плоскими днищами, іноді ускладненими донними ярами, з дерновими суглинистими ґрунтами під різнотравно-злаковими луками і насадженими сосновими лісами.

Урочища поділяють на основні і другорядні. До основних урочищ відносять ті урочища, які найбільш широко представлені в ландшафті і утворюють основу його морфологічної структури. Другорядні урочища зустрічаються значно рідше і не займають значних площ.

Основні урочища, в свою чергу, поділяють на домінантні (фонові) і субдомінантні. До урочищ-домінантів відносять найбільш поширені в ландшафті урочища, що займають більшу частину його площі і немов би утворюють його фон. Звичайно, вони є і найбільш давніми урочищами даного ландшафту. Домінантними урочищами, як правило є урочища межирічних або терасових рівнин. Урочища-субдомінанти займають меншу площу, але, на відміну від другорядних урочищ, також широко розповсюджені в ландшафті і відіграють важливу роль в його морфологічній структурі.Урочища-субдомінанти - це завжди більш молоді ПТК, ніж урочища-домінанти. Їх утворення найчастіше зв'язане з провідним геоморфологічним процесом: ерозійним - в гумідному кліматі, еоловим - в арідному і т. д.

Другорядні урочища також поділяють на дві категорії: рідкісні урочища і одиничні урочища. Частіше за все рідкісні урочища утворюються на таких ділянках, геологічна будова яких дещо відрізняється від іншої території ландшафту (наприклад, ближче до поверхні, ніж в інших частинах ландшафту, залягають вапняки). Проте рідкісні урочища зустрічаються не поодинці, а цілими "родинами". Одиничні урочища навпаки, завжди представлені в ландшафті поодиноко, а в деяких випадках навіть є унікальними.

Фації і урочища - головні одиниці морфологічної будови ландшафту. Проте в багатьох випадках виникає необхідність виділяти морфоло­гічну частину ландшафту більш високого рангу, ніж урочище, але ме­ншу за ландшафт. Це відбувається тоді, коли формуються певні сполу­чення однотипних основних урочищ, що закономірно повторюються в межах ландшафту. Проміжну між урочищем і ландшафтом морфологі­чну одиницю домовились називати місцевістю.

Місцевість - це найбільша морфологічна частина ландшафту, яка характеризується особливим варіантом сполучення основних урочищ даного ландшафту. Формування місцевостей звичайно пов'язано з варіаціями геологічного фундаменту і рельєфу.

Наприклад, моренний ландшафт з поверхні на всьому протязі складають валунні суглинки. Але на деяких ділянках під їх товщею залягають вапняки. Для цих ділянок характерні урочища безводних балок з проявом карсту і дубовими лісами. На інших ділянках, під товщею валунних суглинків, залягають водотривкі глини і для них характерні урочища балок з багатьма виходами ґрунтових вод, зсувними схилами і вільшняками вздовж струмків.

Ландшафт, таким чином, являє собою складну систему більш дріб­них ПТК - фацій, урочищ, місцевостей. Від довільно виділеної терито­рії ландшафт відрізняється тим, що дрібні ПТК, які входять до його складу, закономірно і типово повторюються на його просторі.

Дослідження ландшафту повинно починатися з дослідження мор­фологічної структури. Воно дозволяє насамперед окреслити межі ландшафтів. При цьому слід виходити із того простого положення, що доки на території виділяються одні і ті ж типи дрібних ПТК (напри­клад, урочища), вона може розглядатися як єдиний ландшафт.

Пізнання морфологічної структури ландшафту спрощує його дослідження. Воно дозволяє провадити лише вибіркове обслідування найбільш характерних представників того чи іншого типу територіальних одиниць, і встановлені для них властивості поширювати на всі інші одиниці цього типу.

Контрольні запитання:

1.Що називають вертикальною структурою ландшафтів? Назвіть основні природні компоненти, які утворюють ландшафт.

2.Дайте визначення закону нерівнозначності взаємодіючих природних компонентів?

3.Що називають горизонтальною або морфологічною структурою ландшафтів? Назвіть основні морфологічні одиниці рівнинного ландшафту.

4.Дайте визначення терміну "фація".

5.Дайте визначення терміну "підурочище".

6.Дайте визначення терміну "урочище".

7.Які урочища називають простими, а які складними?

8.Які урочища називають основними, а які другорядними, які домінантними, а які субдомінантними, які рідкісними, а які одиночними?

9.Дайте визначення терміну "місцевість".

10.Яке значення має дослідження морфологічної структури ландшафту?

Переглядів: 13027