Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Поняття про ландшафт

Тема 3.

ПОНЯТТЯ ПРО ЛАНДШАФТ. КЛАСИФІКАЦІЯ ЛАНДШАФТІВ

 

Основні питання:

1.Поняття про ландшафт.

Три трактування терміну "ландшафт".

2.Класифікація ландшафтів.

Основні поняття та положення.

Регіональна класифікація ландшафтів.

3.Ландшафт як вузлова одиниця в ієрархії ПТК.

 

 

Мета:вивчити поняття про ландшафт, три трактування терміну ландшафт, основні терміни.

 

План:

1.Поняття про ландшафт.

2.Загальне трактування терміну „ландшафт”.

3.Типологічне трактування ландшафту.

4.Індивідуальне трактування ландшафту.

 

 

Найбільш повне визначення ландшафту належить колективу спів­робітників лабораторії ландшафтознавства Московського державного університету ім. М.В.Ломоносова під головуванням М.А.Солнцева

 

"Ландшафт - це генетично однорідний природний територіальний комплекс, який має єдиний геологічний фундамент, один тип рельєфу, однаковий клімат і складений із властивого тільки даному ландшафту набору динамічно сполучених основних і другорядних урочищ, що закономірно повторюються у просторі".

 

В цьому визначенні враховані всі основні особливості і ознаки, які дозволяють розпізнавати ландшафти у природі, відрізняти їх один від одного і від ПТК інших рангів.

Генетична однорідність території передбачає однаковість умов виникнення та розвитку ПТК на всьому його протязі і обумовлює формування характерних тільки для нього властивостей і ознак. Генетична однорідність території визначається за генезисом ґрунтоутворюючих і корінних порід. Так, наприклад, алювіальні відклади обумовлюють фо­рмування заплавних ландшафтів, оскільки вони є продуктом діяльності річкових вод; водно-льодовикові відклади - продукт діяльності талих вод льодовика - формують водно-льодовикові ландшафти; моренно-водно-льодовикові відклади - продукт діяльності льодовика і його талих вод - формують моренно-водно-льодовикові ландшафти і т. д.

Єдність геологічного фундаменту означає однаковість материнських, тобто ґрунтоутворюючих, і корінних порід, оскільки саме вони, при інших рівних умовах, обумовлюють властивості рельєфу, ґрунтів, рослинності і тваринного світу. Характер материнських порід визначає особливості не тільки окремих, індивідуальних ландшафтів, але і їх видів і родів. Без вивчення ґрунтоутворюючих порід не можна зрозуміти причини відмінності різних ландшафтів і визначити межі між ними. Корінні породи формують різні ландшафти при однакових материнських породах.Так, водно-льодовикові піски і моренні суглинки, на яких вони залягають, формують моренно-водно-льодовиковий ландшафт. Але ті ж самі водно-льодовикові піски на озерних суглинках формують вже інший - озерно-водно-льодовиковий ландшафт. Прикладом можуть бути територіально поєднані Димерсько-Макаровський моренно-водно-льодовиковий і Бородянський озерно-водно-льодовиковий ландшафти в Київській області.

Однотипність рельєфу забезпечується однаковістю історії виникнення і розвитку, клімату і материнських порід і, в свою чергу, забезпечує однорідність умов зволоження, ґрунтів, рослинності і тваринного світу. Рельєф вивчається не менш ретельно, ніж материнські і корінні гірські породи, оскільки його особливості багато в чому визначають індивідуальні риси різних ландшафтів і є наслідком гірських порід, які, разом з кліматом і водами, його сформували. Так, заплавні і надзаплавні терасові ландшафти характеризуються низовинним положенням і загальною вирівненістю поверхні. Моренні ландшафти відрізняються горбистістю і займають більш високе положення в рельєфі ніж, наприклад, зандрові (водно-льодовикові). Лесові ландшафти на Поліській низовині найвищі за гіпсометричним положенням і сильно розчленовані.

Однаковість клімату - обов'язкова умова однорідності природних умов в межах одного ландшафту. Але ландшафт - це порівняно невеликий за розмірами ПТК, тому мова має йти про мезоклімат, що відповідає поняттю "місцевий клімат". А.В.Єна виділів в межах Кримського Південнобережжя 17 індивідуальних ландшафтів, кожний з яких був охарактеризований за кліматичними показниками: температурами найбільш холодного і найбільш теплого місяців, сумою температур понад +10° С, річною сумою опадів і відношенням зимових опадів до літніх.

Суворо індивідуальний, відмінний від інших, набір основних і другорядних урочищ є слідством індивідуальності розвитку кожного з ландшафтів і чинником формування властивих тільки йому фізіономічних рис. При наявності повної інформації про історію розвитку і особливості природних компонентів, що складають ландшафт, саме набір урочищ слугує індикатором його меж. Там, де він змінюється на інший, відбувається і зміна одного ландшафту іншим. Виділення окремих ландшафтів ніколи не буде кондиційним при відсутності карт ландшафтних урочищ. Проте самі урочища, на відміну від ландшафтів, не індивідуальні, а типологічні ПТК і мають в межах ландшафту численні аналоги, тобто закономірно повторюються у просторі. Для виділення ландшафтів важливе врахування відмінностей ні між окремими урочищами, а між їх сполученням, набором. З іншого боку, типологічність урочищ не означає їх повну схожість. В ландшафті, як наголошував М.А.Солнцев, є дуже різнорідні за природними умовами ділянки. Тобто, урочища не індивідуальні, але різнорідні. Тому ландшафт визначають не окремі урочища, а їх сукупність.

І, нарешті, динамічна сполученість урочищ, що складають ландшафт, є обов'язковою умовою його існування як єдиного цілого. Це поняття означає властивість різнорідних урочищ взаємодіяти одне з одним і впливати одне на одного. Взаємозалежність різнорідних урочищ обумовлює цілісність ландшафту при збереженні їх властивостей і його зміну при зміні їх властивостей.

У визначенні ландшафту, що було дано М.А.Солнцевим, відсутня одна, але дуже важлива характеристика - його розмірність. Розмір ландшафту має визначатись розміром форми рельєфу, до якої він приурочений, оскільки це найбільш виразна фізіономічна ознака. Виходячи із класифікації форм рельєфу за масштабом (планетарні форми —> мегаформи —> макроформи — мезоформи — мікроформи — наноформи) і уявлення про ландшафт як найменшу одиницю фізико-географічного районування, ландшафт має бути більшим за мезоформу рельєфу (долини невеликих річок, балки, моренні горби тощо) і меншим від макроформи рельєфу (гірські хребти, плоскогір'я, височини, низовини) та відповідати частині макроформи рельєфу і займати площу в десятки і сотні км2.Так, наприклад, Димерсько-Макаровський ландшафт включає долини річок Здвиж та Ірпінь і межирічні простори між ними разом з численними балками і лощинами. Але його територія складає лише частину Поліської низовини.

 

Три трактування терміну "ландшафт"

 

На думку С.В.Калесника і Ф.М.Мількова, існує три трактування терміну "ландшафт": 1) загальне; 2) типологічне; 3) індивідуальне.

Згідно загальному трактуванню термін "ландшафт" є синонімом природного територіального комплексу будь-якого таксономічного рангу.

Такої точки зору додержувались Ф.М.Мільков і Д.Л.Арманд. Ландшафт, на їх думку, таке ж загальне поняття, як клімат, грунт, рельєф. Загальні визначення клімату, ґрунту, рельєфу не мають на увазі якусь конкретну територію; передбачається, що вони з однаковим успіхом можуть бути застосовані і до великих територій, і до порівняно не великих ділянок, "от болотной кочки до оболочки", як образно висловився росіянин А.Г.Ісаченко.

Згідно з поглядами Ф.М.Мількова і Д.Л.Арманда, можна говорити про ландшафт Руської рівнини, ландшафт Кавказу, болотний ландшафт, лісовий ландшафт і т. д. У такому розумінні термін "ландшафт" широко використовується і в науково-популярній географічній літературі. Мабуть тому, що це не потребує спеціального знання предмету і доступне розумінню будь-якого читача.

Загальне трактування терміну "ландшафт" не відповідає сучасному рівню ландшафтознавства, заважає його подальшому розвитку і породжує помилкові уявлення. Попри не досить вдале запозичення "німецького" терміну "ландшафт" для індивідуальних одиниць поділу території, розробленість індивідуальної і типологічної класифікації ПТК дає всі можливості для їх виявлення на місцевості і картографування.

За типологічним трактуванням ландшафт - це ПТК, які за рангом, тобто розмірами і складністю будови, дорівнюють ландшафту в його індивідуальному розумінні, але, на відміну від нього, не мають індивідуальних рис.

 

Близькі за властивостями ландшафти, відповідно з поглядами послідовників типологічного трактування (Б.Б.Полинов, М.А.Первухин, М.О.Гвоздецький, О.М.Маринич, П.Г.Шищенко), неодмінно повторюються в межах більшої або меншої території і можуть поєднуватись за типовими ознаками у певні групи - види, роди, типи та інші операційні одиниці типологічної класифікації ландшафтів.

Відповідно до індивідуального трактування ландшафт розуміється як індивідуальна територіальна одиниця, тобто конкретний, неповторний ПТК, що є більшим за місцевості, урочища і фації які його складають; але меншим за фізико-географічні райони та інші, більші від нього територіальні одиниці, складовою частиною яких він є.

 

Згідно з індивідуальним трактуванням, кожний ландшафт має власну географічну назву і точне положення на карті. Звичайно цю назву призначають за назвою населеного пункту, який є найбільшим в межах його території. Індивідуальне трактування ландшафту розробляли відомі російські і українські фізико-географи і ландшафтознавці Л.С.Берг, Л.Г.Раменський, С.В.Калесник, М.А.Солнцев, К.І.Геренчук, А.Г.Ісаченко, В.О.Ніколаєв, К.В.Пашканг, а надалі ефективно використали їх численні учні в усіх куточках колишнього СРСР: В.С.Давидчук - в Україні, Г.І.Марцинкевич - у Білорусі, В.Є.Прока - в Молдові та ін.

Проте над розумінням терміну "ландшафт" як конкретної територіальної одиниці тяжіє його первісне, "німецьке" розуміння як об'єкта, що не має визначених меж. Зараз вже невідомо, чому він був використаний фундаторами ландшафтознавства для позначення певної територіальної одиниці, але поки що всі спроби його заміни на інший термін не мали успіху. Ні один з запропонованих на його заміну термінів не набув загального вжитку.

Що стосується типологічного і індивідуального трактувань, то вони не суперечать один одному, а доповнюють один одного. І слід вважати доцільним використання обох трактувань. Кожний ландшафт володіє своїми специфічними особливостями природи і в цьому відношенні він є індивідуальним, неповторним. В той же час близькі за походженням і властивостями ландшафти можна поєднувати в певні типологічні групи - види, роди, типи і т. д. Яскравим прикладом є карта ландшафтів Київської області, складена колективом ландшафтознавців Інституту географії НАН України під керівництвом В.С.Давидчука.

На ній одночасно відображена структура як індивідуальних, так і типологічних одиниць ландшафтного поділу території: 39 індивідуальних ландшафтів, що відносяться до двох типів - мішано-лісового і лісостепового, поєднані у 8 родів.

У 1947 р. С.В.Калесник дав трактування поняття географічний ландшафт - це ділянка географічної оболонки, яка володіє відомою індивідуальною структурою, що типово виражена на значному просторі, нерозривно зв'язана з структурою географічної оболонки у цілому та нею обумовлена. Тобто, з одного боку ландшафт має власні структуру і індивідуальні риси, отже є індивідуальною або регіональною таксономічною одиницею, що більше в такому вигляді не повторюється і може мати власне ім'я. З іншого боку, ландшафт є однією з частин географічної оболонки і може мати генетично обумовлену схожість з іншими частинами, отже є також і типологічною таксономічною одиницею.


3.2. Класифікація ландшафтів

Мета:вивчити класифікацію ландшафтів, основні поняття та положення, типологічну класифікацію ландшафтів, регіональну класифікацію ландшафтів.

 

План:

1.Класифікація ландшафтів.

2.Основні поняття та положення.

3.Типологічна класифікація ландшафтів.

4.Регіональна класифікація ландшафтів.

 

 

Основні поняття та положення.

Кожний ландшафт є неповторним як у просторі, так і в часі. Неможливо знайти два абсолютно однакових ландшафти. З цього проте не випливає, що виключена будь-яка якісна схожість між ландшафтами. Порівняння індивідуальних ландшафтів дозволяє встановити їх типологічні ознаки і виділити групи ландшафтів, які є принципово близькими за походженням, структурою, динамікою та іншими суттєвими властивостями, тобто систематизувати або класифікувати ландшафти.

Під класифікацією(з лат. сlаssіs - розряд і fісаtіо - роблю) розуміють поділ ландшафтів у відповідності з певними ознаками на групи (класи), які знаходяться у суворій супідрядності друг з другом. Разом з терміном "класифікація" використовують і термін "таксономія"(з грецьк. tахіs - порядок, ряд, стрій). Таксон - це класифікаційна одиниця будь-якого ієрархічного рівня, яка виділяється на підставі певних критеріїв. Тобто терміни "класифікація" і "таксономія" є синонімами.

Близькими до них за змістом є терміни "типологія" і "районування". Але саме близькими, а не тотожними. Термін "типологія" (з грецьк. tуроs - відбиток, форма, зразок) означає поєднання індивідуальних ландшафтів в окремі групи - таксони різної ієрархії - за спільністю (типовістю) яких-небудь ознак.В той час як "районування" - це розчленування території на окремі індивідуальні одиниці певного рангу, кожна з яких є поєднанням генетично різнорідних ландшафтів за якою-небудь ознакою.

 

Типологічна класифікація ландшафтів.

Загальноприйнята типологічна класифікація ландшафтів поки що відсутня. Власні класифікації пропонували Д.Л.Арманд, Ф.М.Мільков, Д Ріхтер, А.Г.Ісаченко. Але найчастіше використовується класифікаційна система, розроблена В.О.Ніколаєвим. Вона нараховує 12 таксонів ландшафтів: відділ, система, підсистема, клас, підклас, група, тип, підтип, рід, підрід, вид, підвид.

Вищою класифікаційною одиницею є відділ ландшафтів. В основу виділення цього таксону покладений такий загальний показник, як тип контакту і взаємодії геосфер (літосфери, атмосфери і гідросфери) у структурі ландшафтної оболонки. Відповідно до нього розрізняють відділи наземних, водних (або аквальних) та інших ландшафтів. До інших Ф.М.Мільков відносив земноводні і донні ландшафти.

Наступна класифікаційна категорія - система ландшафтів. Вона виділяється за відмінностями водно-теплового балансу в різних географічних поясах і включає системи арктичних, субарктичних, бореальних та інших ландшафтів. Системи поєднують і рівнинні і гірські ландшафти, схожі за мікрокліматичними властивостями, що обумовлюється їх положенням в одному географічному поясі.

Системи ландшафтів поділяються на підсистеми ландшафтів відповідно до прийнятого членування географічних поясів на сектори з різним ступенем континентальності клімату. Наприклад, в системі суббореальних семіарідних ландшафтів виділяють підсистеми помірно континентальних, континентальних і різкоконтинентальних ландшафтів.

Наступною класифікаційною одиницею є клас ландшафтів, який об'єднує ландшафти з однаковими морфоструктурними ознаками або одним типом природної зональності - горизонтальної або вертикальної. За відношенням до морфоструктур вищого порядку - рівнин та гір - виділяють рівнинний та гірський класи ландшафтів. Для першого характерний горизонтальний тип природної зональності, для другого - вертикальний.

Класи ландшафтів поділяються на підкласи ландшафтів відповідно до ярусної диференціації ПТК у горах і на рівнинах. Клас рівнинних ландшафтів поділяють на підкласи ландшафтів низовин і ландшафтів височин, клас гірських ландшафтів - на підкласи низькогірних, середньогірих та високогірних.

Класи і підкласи ландшафтів поділяються на групи ландшафтів відповідно до типу водно-геохімічного режиму, який визначається співвідношенням атмосферного, ґрунтового і натічного зволоження, ступенем дренованості. Виділяють групи елювіальних, напівгідроморфних і гідроморфних ландшафтів. В класифікації ландшафтів України таксон "група" відсутній.

Класи і підкласи ландшафтів поділяються на типи ландшафтів за грунтово-біокліматичними або зональними ознаками: певним співвідношенням тепла і вологи, яким зумовлюється зональний розподіл типів грунтово-рослинного покриву. Розрізняють тундровий, тайговий, лісо степовий, степовий та інші типи рівнинних ландшафтів. В класифікації ландшафтів України виділяють три типи рівнинних ландшафтів відповідно до трьох природних зон: 1) мішаних лісів; 2) лісостеповий; 3) степовий. Всі вони належать до групи елювіальних ландшафтів.Але, на погляд В.О.Ніколаєва, рівною мірою заслуговують виділення в якості типів болотні, лучні, солонцово-солончакові та інші інтразональні ландшафти.

З цим не можна погодитись, тому що інтразональні ландшафти завжди знаходяться в підпорядкованому положенні по відношенню до зональних ландшафтів і завжди несуть відбиток зональних умов, в яких вони сформувались. У класифікації ландшафтів України від 1982 року О.М.Маринич разом з колегами виділяє в окремі типи ландшафтів заплавні ландшафти рівнин, заплавні ландшафти гір і приморські ландшафти, хоча і відзначає, що заплавам властиві риси зональності . Але на ландшафтній карті України 1997 року ці ландшафти, а також болотні масиви, вже виділені як роди в межах відповідних типів.

А.Г.Ісаченко вважає тип ландшафтів вищою одиницею класифікації, а клас ландшафтів - одиницею, що підпорядкована типу, хоча зберігає за ним теж саме значення і розрізняє рівнинний і гірський класи ландшафтів. З цим важно погодитись, не зважаючи на авторитет А.Г.Ісаченко. В межах Руської рівнини, наприклад, виділяють дев'ять ландшафтних зон (льодяну, тундрову, лісотундрову, тайгову, мішаних лісів, лісостепову, степову, напівпустельну і пустельну), кожній з яких, природно, відповідає певний тип ландшафтів. Тобто саме в межах рівнин - морфоструктур вищого порядку - виділяються окремі типи ландшафтів, а не навпаки.

Стосовно гірських ландшафтів, то розподіл типів грунтово-рослинного покриву відбувається в них не в горизонтальному, а у вертикальному напрямку разом зі зміною температури і вологості повітря. Так, М.М.Рибін відповідно до висотних поясів виділяє гірсько-пустельний, гірсько-лісовий, гірсько-лучний та інші типи ландшафтів.

Типи ландшафтів поділяються на підтипи ландшафтів, які відображують поступовість зональних переходів. Відповідно до поділу природних зон на підзони, В.О.Ніколаєв розрізняє в лісостеповій зоні такі підтипи ландшафтів: лучно-лісовий (північно-лісостепова підзона), лісо-лучно-степовий (середньо-лісостепова підзона), лучно-степовий (південно-лісостепова підзона). В український класифікації лісостеповий тип рівнинних ландшафтів поділяють на широколистяно-лісовий (північний лісостеп), власне лісостеповий (середній лісостеп) і лучно-лісостеповий (південний лісостеп) підтипи, а степовий - на північно-степовий, середньо-степовий і південно-степовий підтипи.

Гірські типи ландшафтів поділяються на підтипи у відповідності з висотно-поясними відмінностями. Східно-Карпатський тип гірських ландшафтів поділяється на підтипи лісо-лучних остепненних, лучно-лісових, широколистяно-лісових, змішано-лісових і лучних (субальпійських) ландшафтів. Кримський гірський тип ландшафтів об'єднує під типи лісостепових посушливих, змішано-лісових, широколистяно-лісових і лучних остепнених (яйлинських) ландшафтів.

Типи і підтипи ландшафтів поділяються на роди ландшафтів. Головним критерієм вичленення роду В.О.Ніколаєв вважає генетичний тип рельєфу і виділяє дрібносопковий, плоскорівнинний давньоалювіальний та інші роди ландшафтів. О.М.Маринич головним критерієм вичленення роду ландшафтів вважає провінціальні відмінності, обумовлені відмінностями у континентальності клімату. Прикладом роду ландшафтів є поліські мішано-лісові ландшафти (відповідно до поліської провінції зони мішаних лісів). А Г.І.Марцинкевич критерієм виділення роду ландшафтів вважає генезис ПТК і відносить до цього таксону моренно-зандрові ландшафти, алювіально-терасові ландшафти і т. д. Ми додержуємося такого ж погляду на суть цієї класифікаційної одиниці.

Роди ландшафтів В.О.Ніколаєв поділяє на підроди ландшафтів відповідно до літологічних відмінностей поверхневих гірських порід і в роду степних давньоалювіальних ландшафтів розрізняє піщані, галечникові і лесово-суглинисті підроди ландшафтів.

І, нарешті, нижчою класифікаційною одиницею є вид ландшафтів. Види ландшафтів виділяють за спільністю комплексу ознак: 1) походженням і літологічним складом поверхневих відкладів; 2) характером і глибиною залягання корінних порід; 3) характером рельєфу; 4) особливостями ґрунтів і рослинного покриву. Ландшафти одного виду характеризуються найбільшою кількістю загальних зональних ознак і максимальною схожістю генезису і структури. Але головними критеріями виділення видів ландшафтів є генезис та літологічний склад поверхневих відкладів і характер корінних порід. Саме від них залежать і рельєф, і ґрунти, і рослинність.

У якості прикладу видів степових ландшафтів В.О.Ніколаєв приво­дить плоскохвилясті, давньоалювіальні, піщані і супіщані рівнини з різнотравно-червоноковильними степами на темно-каштанових ґрунтах, а також полого-хвилясті акумулятивні лесові плато з різнотравно-ковильними степами на чорноземах південних. В.С.Давидчук виді­ляє у якості одного з видів мішано-лісових ландшафтів знижені, слабо-хвилясті моренно-воднольодовикові слабо розчленовані рівнини на палеоген-неогеновому фундаменті, складені пісками різної потужності, що підстилаються валунними суглинками, з дерново-підзолистими пі­щаними ґрунтами під хвойними і хвойно-широколистяними лісами, частково розорані.

 

Таким чином, типологічною класифікацією ландшафтів є поділ ландшафтів на окремі групи у відповідності з певними типо­логічними ознаками. Основними типологічними класифікаційними категоріями ландшафтів являються: відділ, система, підсистема, клас, підклас, група, тип, підтип, рід, підрід, вид.

 

Класифікація ландшафтів має велике організуюче значення як ос­нова для дослідження, картографування і наукового опису ландшафтів всієї Землі або якоїсь її частини. Велике і практичне (прикладне) зна­чення типологічної класифікації ландшафтів. Кількість конкретних ландшафтів на земній кулі повинна вимірюватися п'яти- або шестизна­чною цифрою. З практичною метою (наприклад, при оцінці природних умов для розвитку сільського господарства або для меліоративних чи природоохоронних заходів) буває надто складно і навіть недоцільно досліджувати та оцінювати кожний ландшафт окремо. Частіше виникає необхідність розробляти ті чи інші типові норми або заходи по відно­шенню до типових природних умов, тобто до деякої, по можливості не дуже великої кількості ландшафтних груп. Тут на допомогу і приходить класифікація, в якій безліч ландшафтів зведена в певну кількість видів, типів, класів і т.д. Можна очікувати, що типологічно близькі ландшаф­ти будуть володіти схожим комплексом природних умов і ресурсів і, в той же час, однотипно відкликатися на господарчий вплив.

 

Регіональна класифікація ландшафтів.

 

Під терміном "ре­гіональна класифікація ландшафтів" або "ландшафтне районування" розуміють процес виділення, систематизації, описання і картографу­вання ландшафтних регіонів - індивідуальних територіальних одиниць різних рангів, на відміну від класифікації ландшафтів, яка передбачає виділення типологічних територіальних одиниць.

Принципи ландшафтного районування витікають із об‘єктивних закономірностей територіальної фізико-географічної диференціації, у якій виділяють два типи - зональний і азональний. Відповідно до двох типів диференціації ПТК виділяють два ряди ландшафтних регіонів - зональний і азональний. До зонального ряду відносяться ландшафтні зони, до азонального - ландшафтні країни, провінції, області і райони.

Вищою регіональною класифікаційною одиницею є фізико-географічна або ландшафтна країна. Ландшафтні країни виділяють за належністю до великих геоструктурних одиниць - геотектур 2-го порядку і мегаморфоструктур. Ландшафтній країні відповідає клас ландшафтів і певна система типів ландшафтів, оскільки кожну ландшафтну країну перетинає кілька ландшафтних зон. Ландшафтні зони виділяють за співвідношенням тепла і вологи. Кожній з них відповідає лише один тип ландшафтів. Зони поділяють на ландшафтні підзони у відповідності із зміною співвідношення тепла і вологи всередині зони і кожній з них відповідає певний підтип ландшафтів.

Ландшафтні провінції виділяють як частини зони або підзони за ступенем континентальності клімату у зв'язку з віддаленістю від океанів і різним ступенем трансформації повітряних мас. Провінції поділяють на ландшафтні області у відповідності з відмінностями території за геологічною і геоморфологічною будовою. Області поєднують певні роди ландшафтів. І, нарешті, кожна область поділяється на ландшафтні райони - найменші регіональні таксономічні одиниці. Райони виділяють у зв'язку з місцевими відмінностями в рельєфі, ґрунтоутворюючих породах і ґрунтах. Райони поєднують певні види ландшафтів.

Таким чином, регіональною класифікацією ландшафтів є поділ ландшафтів на окремі групи у відповідності з певними індивідуальними ознаками. Основними регіональними класифікаційними категоріями ландшафтів являються: країна, зона, підзона, провінція, область, район.

Схема співвідношення індивідуальних і типологічних одиниць ландшафтного поділу території показана на мал. 1.

 

 


 

Мал.1. Схема співвідношення індивідуальних і типологічних одиниць ландшафтного поділу території.


3.3. Ландшафт як вузлова одиниця в ієрархії ПТК

Мета: вивчити ландшафт як вузлову одиницю в ієрархії ПТК, основні терміни.

 

План:

1.Основні закономірності просторової диференціації географічної оболонки.

2.Ландшафт як вузлова одиниця в ієрархії ПТК.

 

У визначенні ландшафту, що було розглянуто у першому питанні теми, підкреслюється, що ландшафт є закономірно побудованою системою локальних ПТК. З іншого боку, який у визначенні не згадується, будь-який ландшафт одночасно є частиною ПТК більшого рангу, тобто більших за розмірами і складніших за будовою регіональних ПТК - фізико-географічних районів, областей, провінцій і країн, які являють собою територіальне об'єднання або продукт інтеграції ландшафтів. Єдність цих двох особливостей просторової диференціації ландшафтів обумовлює його специфічне вузлове положення в ієрархії ПТК.

Існує дві основні закономірності просторової диференціації географічної оболонки — зональність і азональність. Зональність зумовлена нерівномірним територіальним розподілом тепла (сонячної радіації) і вологи (атмосферних опадів) і проявляється у послідовній зміні ПТК у горизонтальному або вертикальному напрямку. У якості зональних ПТК виділяють географічні пояси і природні зони. Ландшафт, як до сить значна частина природної зони, несе в собі її риси і в цьому розу мінні є зональним ПТК. Так, наприклад, зональними ознаками Димерсько-Макаровського ландшафту, що розташований в межах зони міша них лісів, є хвойно-широколистяні ліси і дерново-підзолисті ґрунти, які характерні лише для цієї зони. А зональними ознаками Трипільського ландшафту, що є сусідом Димерсько-Макаровського ландшафту, але розташований в межах лісостепової зони, є широколистяні ліси та опідзолені і типові чорноземи.

Азональність зумовлена різною тектонічною, геоморфологічною і літологічною будовою земної кори і проявляється у формуванні різних за розмірами і складністю будови ПТК в залежності від відмінностей тектонічної структури, рельєфу і гірських порід, незалежно від зональних особливостей території. У якості азональних ПТК виділяють фізико-географічні країни, області і райони. Ландшафт є складовою частиною фізико-географічного району і в цьому розумінні є азональним ПТК. Так, наприклад, Димерсько-Макаровський ландшафт сформував ся на моренно-воднольодовикових відкладах, а Музичанський ландшафт, що є його сусідом і відноситься до тієї ж самої зони мішаних лісів, - на лесових відкладах. Відрізняються вони і за рельєфом.

Ландшафт, таким чином, є продуктом формування і зональних, і азональних чинників і являється однорідним в зональному і азональному відношеннях. Ця властивість не притаманна жодному з більших за ландшафт ПТК, складовою частиною яких він являється.

Проте однорідність ландшафту в зональному і азональному відно­шеннях не виключає його внутрішню неоднорідність. Ландшафт є закономірно побудованою системою локальних ПТК. І оскільки ланд­шафт розчленовується на різні фації, урочища і місцевості він, звичайно, є внутрішньо неоднорідним. Ця неоднорідність обу­мовлюється виключно азональними факторами - поділом території на окремі ділянки, що відрізняються за рельєфом і літологічним складом гірських порід. Проте окремі морфологічні частини ландшафту (фації, урочища і місцевості), як відмічав В.Б.Сочава, не дають повної уяви про місцеву структуру географічного середовища і в силу цього не можуть розглядатися як основні таксономічні одиниці в ландшафтній ієрархії. В мозаїці фацій або урочищ ландшафту можна зустріти такі, що не типові для даного регіону. Лише всі урочища або фації ландшаф­ту, що взяті у сукупності, тобто як єдиний ландшафт, дають цілісну уяву про фізико-географічну специфіку тій чи іншої території.

Приклад, що підтверджує ствердження В.Б.Сочави, знайти неваж­ко. Так, в Димерсько-Макаровському ландшафті серед характерних для Українського Полісся урочищ моренно-воднольодовикової рівнини зустрічаються урочища лесової рівнини з опідзоленими чорноземами, що не характерні для зони мішаних лісів, але є домінуючими для північної частини лісостепової зони. В той же час у лісостеповому Трипіль­ському ландшафті серед домінуючих урочищ лесової рівнини з типо­вими чорноземами зустрічаються урочища моренно-воднольодовикової рівнини, що не характерні для лісостепової зони і сформувались біля межі з Поліссям внаслідок впливу талих льодовикових вод.

Такої ж думки притримувався і М.А.Солнцев, якій відмічав, що окремі фації і урочища не оригінальні в тому розумінні, що генетично сходні одиниці побудовані, в цілому, однаково і багато разів повторю­ються у ландшафті. Ця обставина має дуже велике значення, оскі­льки дає можливість вивчати не всі конкретні фації або урочища, а ли­ше окремих представників із кожного типу, що зустрічаються в даному ландшафті. При вивченні більших за ландшафт регіональних одиниць, навпроти, необхідно застосовувати індивідуальний підхід, а типологічний підхід грає вторинну роль або практично втрачає значення. Проте маючи справу з ландшафтами, потрібно звертати увагу як на індивідуа­льні риси кожного з них, так і на типологічні особливості різних груп ландшафтів, у які вони поєднуються. При вивченні ландшафту, таким чином, у найбільшій мірі поєднується обидва підходи до вивчення ПТК: і "зверху" (дедуктивний) - тобто від загального до окремого, і "знизу" (індуктивний) - від окремого до загального.

Основні властивості ПТК, їх структура, функціонування, динаміка, еволюція найбільш повно розкриваються при дослідженні ландшафтів. В комплексах цього рангу можна прослідкувати складні і різноманітні потоки речовини і енергії і між вертикальними, і між горизонтальними системами географічних зв'язків. Але, якщо первинною ланкою для аналізу вертикальних зв'язків слугує фація, то горизонтальні зв'язки можна виявити лише при дослідженні ландшафту як цілого.

Ландшафт, таким чином, займає вузлове положення на стику регіональної і локальної розмірностей. Він є завершальною ланкою в регіональній диференціації і вихідним об'єктом для аналізу локальних ПТК, що його складають. Звідси слідує наступне визначення:

 

основною, вузловою одиницею в ієрархічній структурі ПТК є ландшафт. Це пояснюється тим, що ландшафт, з одного боку, є складовою частиною більших за розмірами і складніших за будовою регіональних ПТК - фізико-географічних районів, областей, провінцій і країн, які являють собою територіальне об‘єднання або продукт інтеграції окремих ландшафтів. А з іншого боку, ландшафт сам складається із менших за розмірами і простіших за будовою локальних ПТК - місцевостей, урочищ, фацій.

 

 

Контрольні запитання:

1.Дайте визначення терміну "ландшафт" за М.А.Солнцевим.

2.Як розуміють термін "ландшафт" згідно із загальним трактуванням?

3.Як розуміють термін "ландшафт" згідно із типологічним трактуванням?

4.Як розуміють термін "ландшафт" згідно із індивідуальним трактуванням?

5.Поясніть, що таке типологічна класифікація ландшафтів і назвіть її основні класифікаційні категорії.

6.Які показники покладені в основу виділення наступних класифікаційних одиниць: "відділ ландшафтів", "система і підсистема ландшафтів", "клас і підклас ландшафтів", "група ландшафтів", "тип і підтип ландшафтів", "рід і підрід ландшафтів", "вид ландшафтів"?

7.Поясніть, що таке регіональна класифікація ландшафтів і назвіть її основні класифікаційні категорії.

8.Яку одиницю територіального поділу називають основною, вузловою одиницею в ієрархічній структурі ПТК і чому?

 

 



Читайте також:

  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  3. А/. Поняття про судовий процес.
  4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  6. Аквальне ландшафтознавство
  7. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  8. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
  9. Антропогенне ландшафтознавство
  10. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  11. Архітектурні посередники мають матеріальну основу. Вони закріплюють реальний стик - соціально важливий, функціонально насичений, домінуючий у ландшафті, візуально активний.
  12. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Структура ландшафтознавства | Тема 4.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.008 сек.