• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Світовий політичний процес: поняття, суб’єкти, закономірності та тенденції розвитку на межі XX – XXI ст.

Україна в системі міжнародних відносин та її місце в сучасному геополітичному просторі

Міжнародні організації та міжнародні політичні відносини

Міжнародні відносини як цілісна система

Світовий політичний процес: поняття, суб’єкти, закономірності та тенденції розвитку на межі XX – XXI ст.

СВІТОВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС

План

Завдання для самостійної роботи

5. Формування і розвиток політичної думки з проблем міжнародних відносин

Мета: розглянути поняття «світовий політичний процес», «міжнародні відносини», з’ясувати роль міжнародних організацій, визначити місце України в системі міжнародних відносин

Ключові слова: міжнародні відносини, національний інтерес, Організація Об'єднаних Націй, міжнародна політика, глобальні проблеми, футурологія, європейська інтеграція, євроатлантична інтеграція, економічна експансія, геополітика, міжнародний тероризм, екзистенційне насилля, соцієтальна безпека, миротворчість, інформаційні війни, воєнна політика.

Рекомендована література:

1. Бабкіна О.В. Політологія: Посібник для студентів вузів / О.В. Бабкіна, В.П. Горбатенко – К.: ВЦ «Академія», 1998. – С. 292-304.

2. Кирилюк Ф.М. Основи політології: Навчальний посібник / Ф.М. Кирилюк, В.Г. Антоненко, Г.І. Безверха. – К.: Либідь, 1995. – С. 271-297.

3. Піча В.М. Політологія: Підручник / В.М. Піча, Н.М. Хома. – Львів: «Магнолія 2006», 2007. – С. 267-282.

4. Холод В.В. Лекції з політології: Навчальний посібник / В.В. Холод. – Суми: ВТД Університетська книга», 2003. – С. 349-381.

5. Юрій М.Ф. Політологія: Підручник / М.Ф. Юрій. – К.: Дакор, 2004. – С. 319-340.

Міжнародна політика (світовий політичний процес) – це сукупна цілеспрямована діяльність народів, держав, їхніх інститутів, соціальних спільнот, об’єднань громадян у сфері міжнародного життя.

Міжнародна політика базується на таких принципах:

1) невтручання у внутрішні справи інших держав;

2) рівноправ’я;

3) повага суверенітету;

4) добросовісність у виконанні державами взятих на себе міжнародних зобов’язань.

Суб’єктами політичного життя світового політичного процесу є:

1) національні держави;

2) організації регіонального, міжрегіонального, міждержавного характеру (Європейський Союз);

3) міжнародні урядові організації та їх органи (Організація Об’єднаних Націй, Європейський парламент);

4) недержавні суспільно політичні, громадські організації (Міжнародна організація охорони здоров’я).

Новою загрозливою реальністю є комплекс глобальних проблем, які зачіпають життєві інтереси всього людства і вирішувати які можна лише зусиллями всіх країн світу. Ігнорування цих проблем ставить під загрозу існування людського роду. І. Фролов писав: "Глобальні проблеми, якщо їх вчасно не вирішити, можуть перетворитися не тільки в гальма розвитку суспільства, а лей у вибухівку, яка спроможна підірвати основи його існування".

Глобальні проблеми – це найбільш суттєві, злободенні проблеми, які торкаються життєвих інтересів всіх народів і для свого розв'язання вимагають колективних зусиль світового співтовариства.

Головні ознаки глобальних проблем:

1) їх загальнолюдський характер;

2) масштабність;

3) надзвичайна гострота;

4) необхідність колективного вирішення.

Глобальні проблеми людства поділяються:

1) соціально-політичні;

2) соціально-економічні;

3) соціально-екологічні;

4) проблеми людини.

Соціально-політичні проблемиохоплюють цілий комплекс завдань щодо забезпечення миру і міжнародної безпеки:

1) відвернення ядерної війни та запобігання локальним війнам(в світі нагромаджено близько 60 тис. різних ядерних боєприпасів загальною потужністю приблизно 55 тис. мегатонн, що є матеріальною основою багаторазового знищення всього живого);

2) припинення гонки озброєнь, проведення роззброєння та конверсії;

3) викорінення насилля у відносинах між людьми, забезпечення застосування мирних засобів розв'язання міжнаціональних, міждержавних, регіональних та інших конфліктів;

4) побудова ненасильницького світу на основі утвердження довіри між народами, добросусідства, партнерства, співробітництва та зміцнення системи загальної безпеки.

Глобальні соціально-економічні проблеми охоплюють:

1) економічну відсталість значної кількості країн;

2) демографічні проблеми;

3) продовольчі проблеми (за різними даними у світі голодує 435—600 млн осіб. При зростанні населення (нині воно становить майже 6 млрд осіб, а до 2030 p. досягне 8—9 млрд.) ця проблема може значно загостритися. До того ж у країнах, що розвиваються (проблема голоду там найактуальніша), населення зростає швидкими темпами, а економічно розвинуті країни перебувають у стані демографічної кризи. Так, у 1966— 1988 pp. населення Африки зросло в 2,14 раза, а в Європі — менш ніж на 12 %);

4) проблема ресурсів.

Не менш важливою є екологічні проблема, зумовлені істотним погіршенням природного середовища. Екологічна криза пов'язана з небаченим прискоренням економічного і технічного розвитку, наслідком чого є посилення експлуатації природних ресурсів, руйнування гармонійних природних зв'язків, отруєння природного середовища. Спеціалісти висловлюють думку, що за нинішніх темпів зростання природоруйнуючої діяльності людство почне згасати приблизно з 2030 року.

Серед проблем глобального масштабу — боротьба зі СНІДом, міжнародний тероризм, наркоманія. Ці проблеми дали підстави членам Римського клубу (міжнародної неурядової організації, яка виникла у 1968 p. і об'єднує вчених різних країн, які присвятили себе вивченню глобальних проблем) дійти висновку про “кризу цивілізації”, вихід з якої вимагає єдності всіх країн.

Глобальні зміни стимулювали нові підходи до вирішення проблем і конфліктів між державами, внесли корективи в міжнародну політику. Значний вплив на зміну міжнародної політики справили видатні вчені, представники Римського клубу, політичні діячі. Так, Б. Рассел і А. Ейнштейн у своєму маніфесті (1955 p.) наголошували, що в ядерну добу міждержавні сутички, спроби вирішувати проблеми силою загрожують людству знищенням. Автори доповідей Римському клубу закликали суспільство, насамперед політиків, “подивитись далі інтересів нинішнього дня”, “потурбуватись про виживання всього роду людського”, “приступити до спільних, колективних, координованих дій різних організацій і держав”. У цьому дусі висловлювались А. Сахаров, В. Брандт, Е. Кеннеді.

Отже, світ перебуває в перехідному, досить суперечливому періоді, коли тенденція до утвердження нового порядку, безпеки і мирного розвитку країн наштовхується на протидію тенденції до застосування силових засобів у політиці й відносинах з іншими державами. Треба сподіватися, що прагнення людства до самозбереження сприятиме остаточній перемозі першої тенденції, гармонізує політичне мислення світового співтовариства з новими реаліями.

З другої половини XX століття одним з результатів розвитку науки стало виділення в окрему галузь знання прогностики. Предметом нової галузі знання стало вивчення майбутнього. В філософській, соціологічній літературі нова галузь знань одержала назву соціальне прогнозування, а на Заході - футурологія.

Футурологія - (від лат. futurum - майбутнє, греч. - logos - наука) галузь знання, що досліджує і що конструює майбутнє. Футурологія стала формуватися в кінці 60-х років XX століття. Поняття футурологія запропоноване в 1943 році німецьким соціологом Отто Флейтгеймом, який назвав так деяку надкласову філософію майбутнього. В 60-х роках у зв'язку зі спробами підвести теоретичну базу під практику прогнозування, поняття футурологія знаходить широке розповсюдження в наукових, філософських і соціологічних колах Заходу і використовується в наукових працях і публіцистиці. Поняття футурологія означає методику і спосіб прогнозування в різноманітних сферах і галузях знання. В сучасних умовах поняття футурологія вживається як синонім прогнозування і прогностики, визначаючи всю сукупність літератури про майбутнє, в філософській і соціологічний літературі його вживають стосовно до сучасних немарксистських концепцій майбутнього людства. На Заході в багатьох країнах створені спеціальні наукові центри, що займаються футурологічними дослідженнями. Вивченням майбутнього займаються в США - Гудзонівський і Гуверівський інститути, Центри вивчення майбутнього є в Портлендському, Принстонському і Каліфорнійському університетах, Інститут зовнішньополітичних досліджень при Пенсільванському університеті, Інститут світового порядку в Нью-Йорці та ін., в ФРН - Інститут Макса Планка і Товариство досліджень майбутнього, в Франції - центр Фотюрибль, в Англії - Комісія найближчих 30 років та ін. З 70-х років провідне становище в футурології зайняв Римський клуб, а в 1974 році створена Всесвітня федерація досліджень майбутнього. Футурологією розробляються найрізноманітніші моделі майбутнього: постіндустріальне суспільство, суперіндустріальне суспільство, суспільство Третьої Хвилі, технотронне суспільство, постреволюційне суспільство,, кібернетичне суспільство тощо.

В футурології на Заході та в соціальному прогнозуванні на Сході важливе місце відводиться політичному прогнозуванню. Політичне прогнозування - це розробка уявлення про становище, функціонування і напрямки змін соціально-політичних систем в різні періоди в майбутньому. Об'єктом такого роду прогнозів можуть бути функціонування і розвиток різноманітних політичних систем, починаючи від всесвітньої макросистеми політичних відносин і до політичних систем різноманітних країн і їх політичних установ, політичних партій, конкретних ситуацій та ін. Політичне прогнозування виконує ряд найважливіших функцій: по-перше, дає інформацію про майбутнє; по-друге, визначає можливі й оптимальні шляхи, засоби і способи досягнення поставленої мети; по-третє, активно впливає на формування майбутнього. Політичне прогнозування здатне давати вірогідну інформацію про перспективи розвитку соціально-політичних процесів лише тоді, коли в основі прогностичного дослідження майбутнього соціально-політичної системи лежить наукова методологія, а саме, принципи пізнання об'єктивної реальності світу, діалектичної суперечливості та альтернативності розвитку суспільства.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. III.Цілі розвитку особистості
5. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
6. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
7. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
8. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
9. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
10. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
11. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
12. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії

Переглядів: 1471