Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Правило «керуючої п’ятірні »

Один (вказівний) палець показує на того, кого ви бажаєте в чомусь звинуватити.

Три пальці показують назад, на себе:

хто вибрав цю людину для виконання завдання, яке вирішено незадовільно? хто її інструктував? Як це було зроблено?

чи був відповідний контроль за його роботою?

Якщо ви переконались, що за відповіді на 3 питання можна поставити добрі оцінки, то можна звинувачувати ту людину, яка не справилась із завданням.

Характеристики ефективного контролю:

· стратегічна спрямованість, аналіз ключових питань діяльності організації, а не зосередження на незначних недоліках роботи;

· орієнтація на досягнення конкретного результату (усунення відхилень від програми діяльності, розробка рекомендацій тощо);

· систематичність, постійна перевірка виконання і аналіз фактичної ситуації; епізодичний і нерегулярний контроль не дозволяє своєчасно одержувати інформацію і реагувати на процеси, що відбуваються;

· своєчасність або, точніше, завчасність контролю, попередження порушень;

· простота, пристосування параметрів контролю до виробничих потреб;

· об'єктивність контролю, використання надійної інформації.

50. Поняття та характеристика комунікацій

У вузькому розумінні комунікації – це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами. Проте сам факт обміну інформацією ще не свідчить про комунікацію, оскільки інформація, що передається, може бути незрозуміла для того, хто її отримує.

В теорії управління під комунікацією розуміють процес обміну інформацією між двома або більше особами, який забезпечує їх взаєморозуміння.

Для здійснення процесу комунікації необхідні, принаймні, 4 умови:

1) наявність щонайменше двох осіб: відправника – особи, яка генерує інформацію, що призначена для передавання; одержувача – особи, для якої призначена інформація, що передається;

2) наявність повідомлення, тобто закодованої за допомогою будь-яких символів інфомації, призначеної для передавання;

3) наявність канала комунікації, тобто засоба за допомогою якого передається інформація;

4) наявність зворотнього зв’язку, тобто процесу передавання повідомлення у зворотньому напрямку: від одержувача до відправника. Таке повідомлення містить інформацію про ступінь сприйняття і зрозумілості отриманого ним повідомлення.

В процесі комунікації виділяють такі етапи:

1) формування концепції обміну інформацією;

2) кодування та вибір каналу;

3) передавання повідомлення через канал;

4) декодування;

5) усвідомлення змісту ідеї відправника;

6) зворотній зв’язок.

Розглянемо детальніше зміст кожного з етапів процесу комунікації.

1. Процес комунікації починається з формулювання концепції обміну інформацією. На цьому етапі відправник вирішує, що конкретно, яку саме інформацію він бажає зробити предметом комунікації. При цьому відправник має:

а) чітко уявляти собі мету такої комунікації (навіщо вона здійснюється і чого він намагається у кінцевому результаті досягти);

б) чітко усвідомлювати відповідність концепції комунікації конкретній ситуації (чи доречний за теперішньої ситуації обмін даною інформацією з іншою конкретною особою).

2. Кодування – це процес трансформації (перетворення) концепції комунікації у повідомлення за допомогою слів, інтонацій голосу, рисунків, жестів, виразів обличчя тощо. Повідомлення є реальним фізичним продуктом процесу кодування інформації.

Результативність кодування залежить від:

– здібностей (хисту) відправника відповідним чином кодувати інформацію, що призначена для обміну;

– ставлення відправника щодо інформації, яка кодується;

– ступеня обізнаності (глибини знань) відправника про інформацію, що кодується;

– соціокультурного середовища, в якому знаходиться відправник.

На цьому ж етапі вибирається канал для передавання повідомлення.

Канал комунікації – це засіб, за допомогою якого передається інформація. На вибір каналу комунікації впливають такі фактори:

– тип символів, що використовуються для кодування інформації;

– характер повідомлення, що передається;

– вагомість і привабливість даного каналу для одержувача повідомлення;

– конкретні переваги або недоліки того чи іншого типу каналу.

Для підвищення результативності комунікації рекомендується використовувати два або більше каналів для передавання одного і того самого повідомлення.

3. Передавання повідомлення по каналу являє собою фізичну доставку повідомлення від відправника до одержувача. На цьому етапі суттєвим є вплив перешкод ("шумів"). Перешкоди – це все те, що спотворює (викривлює) сутність або зміст повідомлення. Вони практично завжди супроводжують комунікації. Діяльність менеджера по управлінню комунікаціями багато у чому пов’язана із з’ясуванням причин шумів і послабленням їх впливу на комунікацію.

4. Декодування означає перекладання отриманого повідомлення у форму, зрозумілу для отримувача. Коли символи, обрані відправником, мають одне і те саме значення для отримувача повідомлення, останній зрозуміє (усвідомить), що мав на увазі відправник. Проте на практиці така ситуація складається далеко не завжди. Частіше одержувач тлумачить сутність та зміст повідомлення інакше ніж його розумів відправник. До того ж слід враховувати вплив на процес передавання повідомлення різних перешкод (шумів). Все це зрешто вимагає здійснення п’ятого етапу процесу комунікації.

5. Заключний етап комунікації – це зворотній зв’язок. Його можна розглядати як процес, в якому відправник і одержувач міняються місцями. В процесі зворотнього зв’язку отримувач повідомлює відправнику про те, як він зрозумів зміст повідомлення. При цьому одержувач:

– кодує інформацію про те, як він сприйняв і зрозумів повідомлення;

– обирає відповідний канал комунікації;

– передає це повідомлення відправнику.

Відпрвник, в свою чергу:

– декодує це повідомлення;

– порівнює інформацію відправника з оригінальною концепцією комунікації і визначає ступінь їх взаєморозуміння.

Безумовно, наявність зворотнього зв’язку збільшує тривалість комунікації, ускладнює процес, але підвищує його ефективність, забезпечує впевненість у правильності інтерпретації концепції комунікації.

АБО

Комунікаційний процес — це обмін інформацією між двома або більше людьми. Основна мета комунікаційного процесу — забезпечення розуміння інформації, що є предметом обміну, тобто повідомлень. Однак сам факт обміну інформацією не гарантує ефективності спілкування людей, що брали участь в обміні.

Керівник від 50 до 90 % усього часу витрачає на комунікації. Керівник займається цим, щоб реалізувати свої ролі в міжособистісних відносинах, інформаційному обміні й процесах прийняття рішень, не говорячи про управлінські функції планування, організації, мотивації й контролю.

Якість обміну інформацією в організації може прямо впливати на ступінь реалізації цілей. Це означає, що для успіху індивідів і організацій необхідні ефективні комунікації.

У багатьох випадках передане повідомлення виявляється неправильно зрозумілим і, отже, обмін інформацією — неефективним. Джон Майнер зазначає, що, як правило, лише 50 % спроб обміну інформацією приводять до обопільної згоди тих, хто спілкуються. Найчастіше причина настільки низької ефективності полягають у забутті того факту, що комунікація — це обмін.

Уході обміну обидві сторони відіграють активну роль. Приміром, якщо керуючий описує одному з підлеглих, як потрібно змінити роботу, це тільки початок обміну. Щоб обмін інформацією став ефективним, підлеглий повинен повідомити керівникові, як він розуміє завдання й очікування керівника відносно результатів його діяльності. Обмін інформацією відбувається тільки в тому випадку, коли одна сторона «пропонує» інформацію, а інша сприймає її. Щоб було саме так, варто приділяти пильну увагу комунікаційному процесу.

Хоча загальновизнано, що комунікації мають величезне значення для успіху організацій, опитування показали, що 73 % американських, 63 % англійських і 85 % японських керівників уважають комунікації головною перешкодою на шляху досягнення ефективності їхніми організаціями. Згідно з ще одним опитуванням (приблизно 250 тис. працівників 2000 різних компаній), обмін інформацією являє одну із найбільш складних проблем в організаціях. Ці опитування показують, що неефективні комунікації — одна з головних сфер виникнення проблем.

Ефективно працюючі керівники — це ті, хто ефективні в комунікаціях. Вони уявляють суть комунікаційного процесу, мають добре розвинене вміння усного й письмового спілкування й розуміють, як середовище впливає на обмін інформацією. Від факторів зовнішнього середовища залежать комунікаційні потреби організації.

Приміром, у 1982 р. і ще раз у 1985 р., коли фірма «Джонсон енд Джонсон» установила, що деякі капсули «Тайленола» отруйні, вищому керівництву фірми довелося налагодити ефективні комунікації з такими групами, як засоби масової інформації й споживачі, керування санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів, дистриб’ютори. Довелося також налагодити зв’язок з керівниками середньої ланки, які стояли на чолі лабораторій і заводів у різних країнах світу. Ці керівники, у свою чергу, встановили зв’язок з керівниками більш низьких рівнів і контролерами, підзвітними їм. Нарешті, керівництво фірми «Джонсон енд Джонсон», імовірно, сповістило про свої проблеми всіх співробітників фірми. Поєднання таких засобів комунікації, як наради, службові записки, телефонні переговори, формальні звіти, відеострічки й бесіди віч-на-віч, дозволило, в остаточному підсумку, охопити багатьох працівників фірми.

51.Охарактеризуйте види комунікацій

Комунікація- це обмін інформацією між двома й більшою кількістю людей. Тобто основним матеріалом є інформація. Є два типи комунікацій: формальні та неформальні.

1. Формальні комунікації передбачені організаційною структурою. Вони поділяються на: вертикальні, горизонтальні та діагональні.До вертикальних комунікацій належать комунікації зверху вниз і знизу вгору.

o згори донизу (від вищої інстанції до нижчої, від керівника до підлеглого);

Комунікації зверху вниз вирішують п'ять основних завдань:

1) ознайомлення працівників з цілями організації з метою усвідомлення ними важливості роботи, що виконується;

2) викладення конкретних інструкцій щодо виконання робіт;

3) забезпечення розуміння роботи та її зв'язку з іншими завданнями організації;

4) надання інформації про процедури і методи виконашія роботи;

5) забезпечення підлеглих інформацією зворотного зв'язку про результати діяльності організації.

o знизу доверху (від підлеглих до керівників);

Цими каналами передається інформація від підлеглих до керівників, хоча не псі менеджери приділяють достатньо уваги організації такого типу інформаційних потоків. Результати спеціального дослідження ефективності комунікацій знизу вгору свідчать: керівники фірми отримують майже 10 % інформації, надісланої працівниками.

Горизонтальні комунікації здійснюються між особами, які перебувають на одному рівні ієрархії (між членами трудового колективу, які займають рівноправні посади). Такий обмін інформацією забезпечує координацію діяльності (наприклад, між віце-президентами з маркетингу, фінансів, виробництва). Як показують дослідження, ефективність горизонтальних комунікацій досягає 90 %, що пояснюється значним рівнем розуміння працівниками характеру роботи своїх колег і проблем, що виникають під час функціонування суміжних підрозділів.

Діагональні комунікації відбуваються між особами, котрі перебувають на різних рівнях ієрархії (наприклад, між лінійними та штабними підрозділами, коли штабні служби керують виконанням певних функцій). Такі комунікації характерні також для зв'язків між лінійними підрозділами, якщо один з них є головним з певної функції.

Неформальні комунікації.Канал неформальних комунікацій часто називають каналом розповсюдження чуток. По цим каналам інформація передається набагато швидше. Дослідженнями встановлено, що чутки на 80-90% підтверджуються у відношенні до несуперечливої інформації. Типовою інформацією, яка передається по каналам чуток є: наступне скорочення працюючих; нові заходи покарання за прогули і спізнення; зміни у структурі організації; наступні переміщення і підвищення по посаді; лайка двох керівників, а також хто і кому призначає побачення після роботи.

Неформальні канали, як і формальні, передають інформацію в чотирьох напрямах: вгору, вниз, горизонтально, по діагоналі. Особливістю цього каналу є швидкість виникнення та зникнення.Варто зазначити, що неформальними каналами комунікацій передається значна частина достовірної інформації. Неформальна інформація буває досить корисною для доповнення інформації, отриманої через формальні канали комунікації; вона є цінною для керівника, однак не можна допускати, щоб система поширення чуток була замінником формальних каналів комунікації. Кожен працівник апарату управління має пам'ятати, що він теж частково бере участь у поширенні чуток (наприклад, мовчання у відповідь на запитання підлеглого — теж реакція, що відповідно інтерпретується підлеглими).

52.Охарактеризуйте перешкоди в комунікаціях

Конкуренція між повідомленнями. У ситуаціях, коли на отримувача одночасно діє кілька джерел інформації, адресат надає перевагу тому повідомленню, яке в даний момент є для нього найбільш важливим. Тому відправник інформації повинен пам'ятати про необхідність забезпечення уваги адресата та використовувати найефективніші канали і засоби комунікацій.

Сприйняття повідомлення адресатом.Сприйняття в теорії комунікації розглядається як відношення індивіда до реальності. Практика свідчить, що проблеми комунікації найчастіше пов'язані із різним сприйняттям. Немає двох людей, які б сприймали речі ідентично. Те, що надсилається відправником, і те, як інформація інтерпретується адресатом може не співпадати в окремих деталях. Відправник повинен прагнути до розуміння адресатом основної суті повідомлення.

Мова, логіка, абстрагування.Мова є основою для більшості комунікацій. Практика підтверджує, що інформатор повинен пристосовувати своє мовнє повідомлення до аудиторії: добирати відповідно терміни, конструкцію речень, форму звернень, тощо.

Воснові побудови ефективного повідомлення лежить його логічна структура. Порушення логіки ускладнює процес розуміння та засвоєння інформації і часто приводять до її неправильного сприймання. В результаті - люди часто роблять різні висновки на основі сприймання однієї і тієї ж інформації. Висновок-це припущення, зроблене слухачем або читачем. Воно може бути точним або ж навпаки, однак виникає кожного разу, коли повідомлення вимагає інтерпретації фактів: той, хто говорить, припускає, а слухач (адресат) робить свій висновок. Формування неправильних висновків часто є перешкодою для ефективних комунікацій.

Якщо окремі аспекти повідомлення залишаються нерозкритими, спрацьовує механізм абстрагування, який заміняє незрозумілу інформацію суб'єктивним уявленням про неї. Часто це стає основою комунікаційних бар'єрів. Формування максимально деталізованих повідомлень, повністю зрозумілих всім без винятку, є складним завданням. Однак, при належному формулюванні повідомлень, адресат зможе їх інтерпретувати адекватно.

Статус особи, яка надсилає повідомлення. Статус особи відправника інформації впливає на сприйняття повідомлення адресатом. (Статус - це сукупність ознак, які ранжують і співвідносять членів організації відповідно їх посад, функцій та повноважень). Особа, яка має статус вищий за адресата, оцінюється як така, що заслуговує довіри. З іншого боку, повідомлення осіб з нижчим статусом вважаються менш достовірними.

Опір змінам. Люди, як правило, чинять опір будь-яким змінам в діяльності організації, боячись реорганізації, звільнення тощо. Така ситуація часто виникає, якщо між керівництвом та співробітниками немає розуміння і довіри. Персонал може по- різному протидіяти змінам: ухилятися від виконання вказівок, свідомо перекручувати повідомлення тощо, як наслідок - розриви комунікації, які виникають і посилюються при просуванні інформації зверху вниз. Упередити подібні проблеми можливо, якщо вчасно пояснити працівникам доцільність запланованих змін та обґрунтувати позитивний результат: чим більша зміна передбачається в організації, тим завчаснішими повинні бути підготовчі дії з боку керівника.

Мовний бар´єр

Найбільш серйозним бар´єром на шляху ефективних комунікацій є використання мови не зрозумілої одержувачу.

В суспільстві з такою великою кількістю спеціальностей, як у нас, існують сотні різних спеціалізованих мов: те, що зрозуміло будь-якому лікарю, може бути зовсім незрозумілим водію і навпаки. Запас слів, які вживають люди, невеликий, часто слова, якими користуються всі, означають різні поняття.

53. Особливості публічних виступів

Окреме місце посідає спілкування однієї людини з групою. Кількість осіб у групі може бути різною: від кількох до великого натовпу. Це залежить від цілей тих, хто організовує зустріч. Але в усіх випадках людей, скільки б їх там не було, об'єднує спільний інтерес щодо того, для чого вони зібралися. Метою такого спілкування є передавання інформації, знань, оцінок та вражень. Форми такого спілкування теж можуть бути різними: лекція викладача для студентів або відомого науковця (спеціаліста) для заінтересованих людей, які спеціально зібралися його послухати; це можуть бути мітинг чи збори, наприклад, присвячені висуненню кандидатів у народні депутати, і т. ін. Ця форма спілкування однієї людини з групою потребує спеціальних знань з етики та психології, конкретних умінь та навичок.
Людині, яка виступає перед групою (промовець, лектор), властиві публічне мислення і мистецтво говоріння, а для тих, кому адресований виступ, характерною є діяльність, пов'язана зі сприйманням і розумінням того, що вони чують і бачать, тобто мистецтво слухання.
Ще в старовину говорили: "Слово наполовину належить тому, хто говорить, а наполовину тому, хто слухає". Публічне спілкування, що реалізується говорінням промовця та слуханням присутніх на зустрічі людей, передбачає їх активну мислительно-мнемічну діяльність, концентрацію і спрямованість їхньої уваги, інтерес до процесу прийняття та обробки інформації.

Метою публічних виступів є передавання інформації, знань, оцінок та вражень.Кожен виступаючий повинен володіти певними уміннями та навичками роботи з аудиторією.

Він повинен мати нахил до цієї діяльності, бути психологічно готовим до виступу, не боятися аудиторії, уміти своїм словом змусити слухачів емоційно співпереживати, хвилюватися вирішенням тих чи інших проблем.

Щоб зацікавити людей, промовець повинен бути добре ерудова-ним, досконало розбиратися в проблемі, про яку говорить.Доповідач усім своїм виглядом має демонструвати глибоку повагу дослухачів, дотримуватися правил етикету.

Публічний виступ складається з декількох взаємопов´язаних між собою етапів :

— докомунікативний — етап формування методологічних принципів, визначення позицій, добір та оцінювання матеріалу, що стане основою виступу;

— передкомунікативний — етап визначення стратегії і тактики майбутнього виступу та його основної ідеї, вирішення питань, пов´язаних з її трактуванням, відпрацювання змісту виступу, добір засобів та прийомів його передавання;

— комунікативний — центральний у процесі спілкування. Це творча робота промовця перед слухачами. При результативній взаємодії підготовлений та розроблений змістовний матеріал лекції стає дієвим засобом впливу на установки, знання, вміння слухачів, формування їхніх переконань;

— посткомунікативний — визначення результативності зустрічі зі слухачами. Цей етап іноді ігнорують, проте він потребує уваги, бо дає змогу визначити, чи досяг промовець мети, чи задовольнили свій інтерес і свої цілі слухачі. Це допоможе наступного разу усунути припущені помилки, краще врахувати запити людей.Як же готуватися до виступу? Ученими розроблено ряд порад, серед яких:

— готувати повний текст публічного виступу;

— надрукувати його;

— прочитати для себе вголос, пам´ятаючи, що читання однієї сторінки продовжується в середньому 2 хвилини. Це дасть змогу, по-перше, упорядкувати матеріал і не заплутатися в ньому, а по-друге, орієнтуватися в його обсязі та часі;

— підкреслювати найважливіші думки;

— виокремлювати основні смислові блоки так, щоб перехід від одного до другого був природнім;

— визначити основні думки в кожному блоці, їхню аргументацію, відповіді на можливі запитання і т. ін.

Текст виступу має бути логічним і послідовним. Його можна легко запам´ятати, а згодом обходитися і без нього. Промовець зможе говорити спокійно, невимушено, більше апелювати дослухачів, спостерігати за їхньою реакцією.

У промові можна використовувати:

— жарт (але вміло);

— цікаву оповідку (робити це доречно);

— наочні матеріали, технічні засоби (якщо лектор уміє ними користуватися).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
В. За етапами проведення	\|	Лідерство – це одночасно процес і властивість.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.