Декларація принципів толерантності

Додаток 2

(Витяг)

Затверджена резолюцією 5.61

Генеральної конференції ЮНЕСКО

від 16 листопада 1995 року

Стаття 1 — поняття толерантності

1.1. Толерантність означає повагу і розуміння багатої різноманітності культур нашого світу, наших форм самовираження і способів прояву людської індивідуальності. Їй сприяють знання, відкритість, спілкування і свобода думки., совісті й переконань. Толерантність - це гармонія у різноманітті. Це не тільки моральний обов'язок, але й політична і правова потреба. Толерантність - це чеснота, яка робить можливим досягнення миру та сприяє заміні культури війни культурою миру.

1.2. Толерантність - це не поступка, поблажливість або потурання. Толерантність - це перш за все активне відношення, яке формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Ні при яких обставинах толерантність не може служити оправданням посягань на ці основні цінності, толерантність повинні проявляти окремі люди, групи і держави.

1.3. Толерантність - це обов'язок сприяти ствердженню прав людини, плюралізму (в тому числі культурного плюралізму), демократії та правопорядку. Толерантність - це поняття, яке означає відмову від догматизму, від абсолютизації істини та стверджує норми, встановлені у міжнародних правових актах в галузі прав людини.

1.4. Прояв толерантності, що співзвучно повазі прав людини, не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або поступки чужим переконанням. Це означає, що кожен вільний дотримуватися своїх переконань і визнає таке ж право за іншими. Це означає визнання того, що люди за своєю природою відрізняються зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і цінностями і володіють правом жити в мирі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї людини не можуть бути нав'язані іншим.

Стаття 2 - державний рівень

2.1. На державному рівні толерантність вимагає справедливого і неупередженого законодавства, дотримання правопорядку та судово-процесуальних і адміністративних норм. Толерантність також вимагає надання кожній людині можливостей для економічного і соціального розвитку без якої-небудь дискримінації. Відчуження і маргіналізація можуть стати причиною стану пригніченості, ворожості та фанатизму. <..>

2.4. Нетерпимість може приймати форму маргіналізації соціально найменш захищених груп, їх вик-лючення з громадського та політичного життя, а також насильства і дискримінації щодо них <...>

Стаття 3 - соціальні аспекти

3.1. Толерантність як ніколи раніше важлива у сучасному світі. Ми живемо у вік глобалізації економіки і все більшої мобільності, швидкого розвитку комунікації, інтеграції та взаємозалежності, у період великомасштабних міграцій та переміщення населення, урбанізації та перетворення соціальних структур. Кожен регіон багатоликий, і тому ескалація нетерпимості та конфліктів потенційно загрожує всім частинам світу. Від такої загрози не можна відгородитися національними кордонами, оскільки вона носить глобальний характер.

3.2. Толерантність необхідна у відносинах як між окремими людьми, так і на рівні сім^’ї та общини. В школах та університетах, в рамках неформальної освіти, вдома і на роботі необхідно зміцнювати дух толерантності та формувати відношення відкритості, уваги один до одного і солідарності. <...>

3.3. У Декларації ЮНЕСКО про расу і расові забобони проголошується, що особливі заходи повинні вживатися з метою забезпечення рівності у гідності та правах окремих осіб та груп людей всюди, де це необхідно. У зв'язку з цим особливу увагу треба приділяти соціально найменше захищеним групам, які перебувають у несприятливих соціальних або економічних умовах, з тим, щоб надати їм правовий та соціальний захист, зокрема стосовно житла,
зайнятості та охорони здоров'я, забезпечити повагу самобутності їх культури і цінностей і сприяти, особливо за допомогою освіти, їх соціальному та професійному зростанню та інтеграції. <...>

Стаття 4 - виховання

4.1. <...>Виховання в дусі толерантності починається з навчання людей тому, в чому полягають їх спільні права і свободи, щоб забезпечити здійснення цих прав, та з заохочення прагнення до захисту прав інших.

4.2. Виховання в дусі толерантності треба розглядати в якості нагального імперативу; у зв'язку з цим необхідно заохочувати методи систематичного і раціонального навчання толерантності, які розкривають культурні, соціальні, економічні, політичні та релігійні джерела нетерпимості, що лежать в основі насильства і відчуження. Політика і програми в сфері освіти повинні сприяти покращенню взаєморозуміння, зміцненню солідарності та терпимості у відносинах як між окремими людьми, так і між етнічними, соціальними, культурними, релігійними та мовними групами, а також націями.

4.3. Виховання в дусі толерантності повинно спрямовуватися на протидію впливу, який викликає почуття страху та відчуженості стосовно інших. Воно повинно сприяти формуванню у молоді навиків незалежного мислення, критичного осмислення та вироблення суджень, які ґрунтуються на моральних цінностях. <.. >

Стаття 6- міжнародний день, присвячений толерантності.

З метою мобілізації громадськості, привертання уваги до небезпек, які криються у нетерпимості, та зміцнення прихильності й активізації дій на підтримку заохочення толерантності і виховання в її дусі ми урочисто проголошуємо 16 листопада щорічним Міжнародним днем, присвяченим толерантності.

Опубліковано: Школа-парк. Дайджест педагогічних ідей

та технологій - 2001. - № 5-6. – С 19-21.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стандарти професії соціального працівника	\|	Професійно-етичний кодекс соціальних працівників України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.