Девіантна, делінквентна та злочинні види поведінки: біологічні, психологічні та соціологічні пояснення.

Девіантна поведінка – це вчинок, дія людини (групи осіб), що не відповідає нормам та очікуванням, які офіційно встановлені або фактично склалися в даному суспільстві ( культурі, субкультурі).

Девіантна поведінка включає в себе делінквентну та злочинну поведінку.

Делінквентна поведінка - це порушення правових норм, але не настільки значних, щоб за них нести кримінальну відповідальність. В свою чергу злочинна поведінка- це порушення кримінальних правових норм, тобто злочин. Існує декілька теорій,що намагаються пояснити поведінку, що не відповідає суспільним нормам, а також те що штовхає людей порушувати встановленні норми поведінки. Існую три основні теорії причини девіації це біологічна, психологічна та соціологічна теорії.

Біологічна теорія вказує, що злочини та інші форми девіації в основному носять біологічний характер. Так криминаліст Ломбозо вважав, що кримінальні типи можна розпізнати за формою черепа. Однак ідеї Ломброзо давно були безнадійно дискредитовані, але подібні погляди висувалися знову й знову. Інший популярний метод, за допомогою якого намагалися продемонструвати вплив спадковості на злочинні тенденції, полягав у вивченні родоводів. Даний метод наполягав на спадковості здатності до правопорушень. Одна з пізніших теорій розрізняла три головні види людської тілесної будови і проголошувала, що один із них безпосередньо пов'язаний зі схильністю до правопорушень. Мускулисті, активні типи (мезоморфи), твердила теорія, імовірніше стають злочинцями, ніж типи тендітні (ектоморфи) або гладші (ендоморфи). Тобто ця теорія стверджує, що здатність до девіації залежить від фізичних можливостей людини. Подібні погляди також широко критикувалися, оскільки люди мускулистого типу можуть бути схильні ними до всіляких правопорушень тільки тому, що вони дають нагоду застосувати свою силу, однак їх мускулінність не є 100 відсотковим підтвердженням того що вони є або можуть бути девіантами. Також пізніше робились спроби зв’язати кримінальні схильності з певним набором хромосом в генетичному коді. Вважалось, що серед правопорушників, особливо винуватців в тяжких злочинах, досить висока доля людей с додатковою У-хромосомою, однак наступні дослідження в цьому напряму були дещо іншими. Як убуло встановлено, що чоловіки з додатковою хромосомою не більше схильні до злочинів, ніж без додаткової хромосоми.

Психологічна теорія стверджує, що людина з психопатичними та аморальними рисами здійснює насильство, знаходячи в цьому задоволення. Однак як показала практика, що не завжди люди з такими рисами здатні на здійснення кримінальних злочинів. Звісно такі випадки можливі, але це на 100% не пояснює причину девіації.

Соціологічних теорій існую декілька: теорія диференціальної асоціації, аномія, теорія стигматизації, ситуаційна, або теорія раціонального вибору.

Ідея теорія диференційної асоціації полягає в тому що в суспільстві, яке включає в себе розмаїття субкультур, деякі суспільні середовища мають тенденцію заохочувати протизаконні дії,інші — навпаки. Індивіди стають правопорушниками через свою пов'язаність із людьми, що є носіями кримінальних норм.

Теорія Аномії

Явище аномії – це напруга з боку суспільства, що виникає тоді коли прийнятні норми входять у конфлікт із соціальною реальністю. Так наприклад в суспільстві встановлення такі цінності, що наголошують на матеріальному успіхові, а засобами, які ведуть до матеріального успіху, вважаються самодисципліна й тяжка наполеглива праця. Згідно з цим поглядом, люди, які тяжко й наполегливо працюють, неодмінно досягнуть успіху, хоч би якими були їхні стартові можливості. Насправді ця ідея не витримує випробування досвідом, тому що більшість тих, хто перебуває в невигідному становищі, мають лише обмежені умовні можливості для просування вгору, або й узагалі ніяких. Таким чином, ті, хто не «досягає успіху», вважають, що їм не судилося зробити матеріальний поступ. За такої ситуації ці невдахи відчувають велику спокусу просунутися вгору будь-якими засобами, законними чи незаконними. Отже, згідно з Мертоном, девіантна поведінка — це побічний продукт економічної нерівності. Виділяється 5 реакцій, що можуть виникнути за наявності явища аномії.

Конформісти приймають і схвалювані загалом цінності, і конвенційні засоби їхньої реалізації, незалежно від того, мають вони чи не мають успіх. Більшість людей належить до цієї категорії. Новатори також приймають схвалені суспільством цінності, але прагнуть добути їх незаконними або протизаконними засобами. До цього типу можна віднести злочинців, які домагаються достатку, діючи всупереч закону. Ритуалісти узгоджують свою поведінку з суспільно прийнятими стандартами, хоча вони вже не бачать цінностей, які стоять за цими стандартами. Вони дотримуються правил заради самих правил, не ставлячи перед собою ніякої мети, а просто скоряючись примусу. Ритуалістами можна вважати людей, які присвячують себе нудній роботі, навіть якщо ця робота не обіцяє їм перспектив кар'єри і погано винагороджується. Ретріатисти - відкидають як домінантні цінності, так і прийнятні засоби їхнього досягнення. Як приклад можна назвати членів самоврядної комуни. Бунтарі відкидають як усталені цінності, так і прийнятні засоби, проте активно прагнуть замінити їх новими й перебудувати соціальну систему.

Теорія ярликів

Фундаментальним положенням цієї теорії є те, що жоден тип поведінки не є автоматично і внутрішньо девіаційним. Девіація вимагає дефініції. Тобто, треба визначити, що такий чи інший тип поведінки є ненормальним. Адже різні суспільства і різні суспільні групи визначають як девіантні різні типи поведінки.

Іншим важливим положенням цієї теорії є твердження, що всі люди на своєму життєвому шляху час від часу припускаються вчинків, які окреслюються їхнім суспільством як девіантні, так звана первинна девіація. Проте не всі ці діяння трактуються суспільством однаково. Іноді первинна девіація залишається суспільством просто не поміченою, але буває й таке, що після проступку на людину “навішують ярлик”, людину ніби “призначають” девіантом. Тоді ми маємо справу із “вторинною девіацією”, коли індивід “приймає ярлик” і всі, включно з ним самим, починають сприймати його як девіанта. Наприклад, діти обірвали яблука у чужому саду; можна потрактувати це як дитячі пустощі, а можна “навісити” на цих дітей “ярлик” неповнолітніх злочинців.

Теорія раціонального вибору та ситуаційна інтерпретація злочинів

Суть даної теорії полягає в тому, що люди самі обирають злочинні вчинки, а не примушуються в наслідок дії зовнішнього впливу. Тобто зустрічаються ситуації в котрих людині дається шанс ризику, вдавшись до якого можна отримати певні вигоди. Дослідження показують, що більшість мілких злочинів, наприклад крадіжок без застосування насилля, є ситуаційним рішенням.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Девіантна поведінка та її різновиди: головні підходи до визначення понять. Позитивні та негативні наслідки для суспільства.	\|	Сучасний стан явної та латентної світової злочинності: головні тенденції розвитку та проблеми вимірювання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.