Сучасний стан явної та латентної світової злочинності: головні тенденції розвитку та проблеми вимірювання.

Першою тенденцією розвитку світової злочинності є її абсолютне та відносне зростання. Абсолютне зростання – це кількісне збільшення злочинності із розрахунку на 100 чи 10 000 населення. Про цю тенденцію свідчать наступні дані: к-ть країн, що повідомляють про зростання злочинності майже в 2,5 рази більше за к-ть країн, що повідомляють про її скорочення. Крім цього за останні 30-40 років злочинність зросла в 4 рази. Якщо в 1970 роках злочин. зросла на 2%, то в 2000 – більше ніж на 5%. Відносне зростання – це коли враховуються суспільний економічний розвиток держави. Найбільший рівень злочинності спостерігається в найбільш розвинутих країнах. В США рівень злочин. втричі перевищує світовий, країнах Західної Європи – вдвічі, в африканських країнах – менше у 15-20 разів. Незважаючи на те, що найбільший рівень злочин. в багатих країнах, найменший рівень вбивств спостерігається в бідних країнах. Це пояснюється тим, що за даними віктімілогічних опитувань картина інша: найбільш поширеним злочином в країнах Африки, Азії, Центральної та Східної Європи та Латинської Америки є сексуальні злочини, пограбування із застосуванням зброї. Друга тенденція розвитку світової злочинності полягає в тому, що так званий соціально-правовий контроль відставав від кількісних та якісних змін, що відбувались із злочин. На це є три причини: 1)Перший крок завжди робить злочинність, а реакція суспільства є похідною; 2)Більшість країн, що характеризуються високим рівнем злочин., мають складну процедуру прийняття рішення спочатку заходи оформити в процесуальних рішеннях, потім створюються програми і, якщо вони були успішними, то це оформлюють в вигляді законопроекту;3)Найбільш дієві заходи сприймання злочин. ті, що передбачають відповідальність.

Індикатори, що свідчать про ці тенденції: 1)кількість розкритих злочинів (Ступінь розкриття злочинів в середньому по світу не перевищує 50%, у США – 20-21%, в Англії 35%); 2) доля засуджених у узагальненій к-ть осіб, що підозрюються.Повний обсяг злочинності в будь-якому суспільстві оцінити важко, бо не всі злочини стають відомі. Про більшість злочинів і передусім про дрібні крадіжки люди ніколи не повідомляють до поліції. До того ж кожен громадянин має власний погляд на те, що вважати злочином і про що слід повідомляти в поліцію. Але й з тих злочинів, про котрі стало відомо поліції, не всі стають надбанням статистики; наприклад, поліція може поставитися скептично до вірогідності одержаної інформації про скоєні злочини. Дослідження показують, що до поліції не надходять відомості принаймні про половину серйозних злочинів, включаючи зґвалтування, пограбування та напади з метою завдати тяжкого тілесного ушкодження.

Ми не можемо визначити істинний рівень злочинності, просто додавши до офіційного звіту поліції відсоток не повідомлених злочинів, бо різні місцеві відділки мають зазвичай повідомляти про це кожен по-своєму. Деякі з них фіксують значно менше злочинів, ніж інші, або через свою неефективність, або задля того, щоб їхні показники числа арештів не виглядали надто низькими. Дані про вбивства, мабуть, найдостовірніші з усієї кримінальної статистики. Але й тут існують проблеми. Щоб класифікувати смерть як убивство, треба напевне знати, що вона сталася. Тобто треба знайти труп; коли його не знайдено, смерть у більшості таких випадків не відносять до категорії вбивства. І навіть коли тіло вже виявлено, то версію вбивства висувають лише за наявності обставин, які вказують на те, що смерть не була «природною», скажімо, глибокі рани або травми черепа. Дані можуть бути неточними, недійсними, оскільки слідчі, буває, помилково трактують убивство як нещасливий випадок або самогубство.

38. Соціально-психологічні риси злочинців та особливості їхнього вимірювання.

Р. Блекборн виокремив такі соціально-психологічні риси злочинців.

1) Інтелект.

Вплив інтелекту на делінквентність людини залишається неясним, оскільки прийнято вважати, що він має опосередкований характер та залежить від навчання у школі. Визнати це змушують такі дані. Якщо просто вимірювати злочинців на інтелект, то дані дуже суперечливі: від 1 до 45 % усіх злочинців можуть бути слабоумними. Більш вірогідні свідчення можна одержати, якщо розрізняти невербальний та вербальний інтелект. Тоді з'ясовується, що рівень невербального інтелекту в делінквентів майже такий, як і серед неделінквентів (хоча трішечки все ж нижче); водночас, майже 2/3 делінквентів мають явний дефіцит вербального інтелекту.

Науковці дають таке пояснення: більш високий інтелект виконує роль захисного фактора, що перешкоджає кримінальному розвиткові тих, хто складає групу ризику або внаслідок наявності кримінального батька, або за причини певних відхилень у поведінці в дитячому віці. Вважається, що низький рівень вербального інтелекту безпосередньо сприяє антисоціальній поведінці, обмежуючи розвиток вищих інтелектуальних функцій; ідеться насамперед, про мовну саморегуляцію та здатність розв'язувати соціальні проблеми.

2) Самоконтроль та імпульсивність.

Злочинці, зазвичай, розглядаються як люди з погано розвиненими функціями контролю та відстроченого задоволення.

Проблеми, що супроводжують будь-яке вимірювання злочинців, у даному випадку виявляються найбільш виразно, починаючи від неоднорідних груп навіть серед убивць, не кажучи вже про решту злочинців, та закінчуючи, перш за все, теоретичною неузгодженістю різноманітних вимірювань самоконтролю.

Імпульсивність сприяє розвитку делінквентних здібностей.

3) Настанови, цінності та переконання.

Деякі дослідники вважають, що саме постійні невдачі, ймовірно вмотивовані порівняно низьким рівнем вербального інтелекту, призводять делінквентів до заниження почуття власної цінності, що й спричиняє делінквентність як альтернативу звичайній поведінці.

Досить часто одержуються результати, відповідно до яких делінквенти цінують уседозволеність, агресію та заперечують повсякденну роботу; такі дані іноді заперечуються посиланням на те, що все сказане вище можна вважати прихованими цінностями всього суспільства. Однак безперечно інше: ув'язнені чоловіки більш цінували мету, що спрямовувалась на задоволення потреби у почутті особистісної значущості, а ув'язнені жінки мають більш маскулінну систему цінностей.

4) Соціальні та міжособистісні навички.

За результатами тестування різноманітних соціальних та міжособистісних навичок з'ясовується, що більшість делінквентів-юнаків характеризуються вищим рівнем егоцентризму. Тим самим передбачається відсутність здатності розділяти почуття інших людей, розуміти причини їх дій та підґрунтя їх намірів; як наслідок, схильність до неповаги прав інших людей.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Девіантна, делінквентна та злочинні види поведінки: біологічні, психологічні та соціологічні пояснення.	\|	Соціологічні виміри явної та латентної злочинності в Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.