Ірраціоналізм

Неотомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, надприродне буття і буття, створене богом. Абсолютне буття - бог. Він створив усе із нічого. Розум людини, на думку неотомістів, неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум знаходяться в гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одну. Вони не антиподи, це два джерела одного потоку, два шляхи, що ведуть до однієї цілі /бога/. Розум людини обмежений, йому не все підвладне, є істини, яких не осягнеш розумом. Знання, що здобуті і за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступаючи при цьому єдиним критерієм істинності. Раціональне знання - це форма віри, і в цьому плані філософія мусить бути прислужницею релігії.

Неотомістський реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування природи і суспільства, водночас проголошуючи останні продуктом творчої діяльності бога та об’єктом його управління.

Неотомізм. Головними представниками цього напряму є Марітен, Жільсон, Бохенський. Неотомізм відроджує і модернізує теїстичне вчення Ф.Аквінського, поєднуючи його з філософськими системами Канта, Шеллінга, Гегеля, Гуссерля, Хайдеггера, Ясперса.

Неотомізм

Екзистенціалізм

Структуралізм

Структуралізм виник як напрям в зв'язку з переходом гуманітарних наук від описово-емпіричного до абстрактно-теоретичного методу дослідження: моделювання, формалізації і математизації досягнутих результатів. Суть методу пізнання структуралістів зводиться до наступного:

І/ виділення певної множини об’єктів /масиву/, "корпусу" текстів, в яких можна передбачити наявність єдиної структури, інваріанта.

2/ Розкладання текстів на елементарні частинки, в яких типові відношення зв’язують однорідні пари елементів.

3/ Систематизація відносин і побудова абстрактної структури шляхом моделювання.

4/ Виділення із структури всіх теоретично можливих наслідків і перевірка їх на. практиці.

Екзистенціалізм виник на початку XX ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. У джерел цієї філософії був С.К»єркегор /1813-1855рр/, а серед російських філософів - М.О.Бердяєв /1884-1948 рр./ Основною категорією екзистенціалізму є категорія існування, або екзистенція, що ототожнюється з суб’єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо буття, а буття суспільства в цілому заперечується. Дійсність - це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, внаслідок чого людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу.

Жити як всі - значить, втрачати свою індивідуальність, свободу. Звідси пафос конформізму, заклик до бунту у деяких екзистенціалістів /Сартр, Камю/. Крайній індивідуалізм неминуче призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціалісти не визначають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.

Ірраціоналізм - філософське вчення, яке відстоює обмеженість раціонального пізнання, протиставляючи йому інтуїцію, віру, інстинкт, волю як основні види пізнання. Це вчення спрямоване проти раціоналізму. Борючись з раціоналізмом, Якобі протиставляє йому віру, Шеллінг - одкровення, Шопенгауер- волю, К’еркегор - екзистенцію тощо.
Особливої шкоди ірраціоналізм завдає суспільствознавству, твердячи, що суспільство через свою складність, неорганізованість, непізнаване. Замість принципу детермінізму в пізнанні суспільства вони вводять принцип індетермінізму, тобто безпричинності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Герменевтика	\|	Систематизація основних галузей філософії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.