Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Проблема пізнання: скептицизм і агностицизм, наївний і критичний реалізм, суб’єктивний та трансцендентальний ідеалізм. Ірраціоналізм.

Герменевтика.

Трактування пізнання у релігійної філософії.

Проблема істини.

Основні напрями у гносеології.

Проблема пізнання.

План лекції.

Гносеологія

(2 години)

Метоюданої лекції є дослідження предметної області одного з фундаментальних розділів філософського знання – теорії пізнання.

Студент, що освоїв матеріал лекції, повинен знати:

- місце і роль пізнавальної проблематики в структурі філософського знання;

- основні способи вирішення проблем пізнання в історії філософії;

- об'єктивні і суб'єктивні корені агностицизму;

- особливості і досягнення діалектико-матеріалістичного способу пізнання світу;

- структуру процесу пізнання;

- характер співвідношення між чуттєвою і раціональною сторонами пізнання;

- місце і роль проблеми істини в гносеології;

- характерні ознаки і риси істинного знання.

На основі отриманих знань студент повинен уміти:

- характеризувати значення пізнавальної складової в структурі філософського світогляду;

- розрізняти пізнавальний оптимізм, скептицизм, агностицизм;

- знаходити переконливі аргументи на користь принципової пізнаваності світу і людини;

- правильно оцінювати роль практики в пізнавальній діяльності;

- аналізувати суб'єкт – об'єктні відносини в пізнавальному процесі;

- співвідносити роль відчуттів і розуму в пізнанні;

- відрізняти істинне знання від хибних поглядів та брехні.

 

 

Теорія пізнання (гносеологія, епістемологія), напрям у філософії, де вивчаються закономірності та можливості пізнання, відносини знання до (відчуттів, уявлень, понять) об’єктивної реальності, досліджуються ступені та форми процесу пізнання, умови та критерії його достовірності та істинності. Теорія пізнання може визначатися як гносеологія (від греч. gnosis – пізнання і ...логія) або епістемология (від греч. episteme – знання і ...логія), розглядати узагальнюючи методи і прийоми, що використовуються сучасною наукою (експеримент, моделювання, аналіз і синтез та ін.), виступати як їх філософсько-методологічна основа.

Гносеологіязаймається дослідженнями, критикою і теоріями пізнання. На відміну від епістемології яка приділяє увагу методам, гносеологія розглядає процес пізнання з погляду відносин суб’єкта (дослідника) до об’єкту пізнання (досліджуваному об’єкту) або у категоріальній опозиції «суб’єкт – об’єкт». Основна гносеологічна схема аналізу пізнання включає суб’єкта, що наділяє свідомістю і волею, і протистоячий йому об’єкт природи, незалежного від свідомості та волі суб’єкта і пов’язаний з ним тільки пізнавальним (або праксео-пізнавальним) відношенням. Основний круг гносеологічної проблематики обкреслюється за допомогою таких проблем як інтерпретація суб’єкта і об’єкту пізнання, структура пізнавального процесу, проблема істини і її критерію, проблема форм і методів пізнання та ін.

Слід видиліти філософські напрями, яки визнають неспроможність пізнання. Скептицизм (від греч. skeptikos – роздивляється, розслідує), філософська позиція, що характеризується сумнівом в існуванні якого-небудь надійного критерію істини. Крайня форма скептицизму – агностицизм, у якому можна виділити скептицизм старогрецької філософії: ранній скептицизм (Піррон), скептицизм Академії платонівської (Аркесилай, Карнеад), пізній скептицизм (Енесидем, Секст-Емпірік і ін.). У Новий час (16-18 ст.) синонім вільнодумства, критики релігійних і філософських догм (М. Монтень, П. Бейль та ін.).

Античний скептицизм – старогрецьке навчання, вперше обґрунтоване Пірроном з Еліди у кінці 4 в. до н.е. Піррон вперше надав систематично закінчену форму відвіку поширеним у Стародавній Греції сумнівам у пізнавальній цінності чуттєвості (Геракліт: «очі і вуха – фальшиві свідки»; Демокрит: «результати відчуттів темні», «це просто думка, а не істинно існуюче»; софісти з їх суб’єктивізмом тощо). До скепсису подібного роду Піррон додав моральний і логічний скептицизм, заявляючи, що ніколи не може бути раціональної підстави для того, щоб віддати перевагу одному порядку дії іншому.

Ставши філософським навчанням, скептицизм перетворився з простого сумніву в сумнів догматичний. Справу Піррона продовжив його учень Тімон, після смерті якого в Афінах в 235 до н.е. його доктрина була підхоплена і розвинута Академією, що продовжила свою роботу і після кончини її фундатора – Платона (Аркесилай, Карнеад, Клітомах – всі ці філософи-скептики знаходилися в розділі Академії, яка тільки в 69 до н.е. перестала бути скептичною). Великий внесок у справу подальшого відродження скептицизм як самостійного філософського напряму у 1 ст. до н.е. вніс уродженець Кріта Енесідем, що зробив вплив на відомого поета Лукіана (2 в.) і Секста Емпірика – єдиного філософа-скептика старовини, праці якого дійшли до наших днів. Згідно Діогену Лаертському, скептицизм заперечував можливість достовірного знання і не вірив в можливість раціонального обгрунтовування етичних норм. Не сумніваючись в існуванні явищ, скептики вважали, що тільки вони і володіють достовірністю, проте при цьому відкидали можливість виведення з достатньої часткою обгрунтованості причин цих явищ. Для пізнього скептицизму була характерна різка спрямованість проти концепції істини, єдиним критерієм якої він рахував видимість: «все лише здається», – говорить скептик, протиставляючи один одному те, що відчувається (видиме) і мислиме. Свого роду аргументами проти можливості достовірного знання сталі знамениті стежки (або обороти) скептиків, висунуті Енесідемом і застосовувалися ним до всього мислимого і відчувається з метою показати, що дана думка (або відчуття) – не більше ніж просто видимість, що вона така «не у собі», а лише у відношенні до чогось іншого. Скептицизм добився великих результатів в мистецтві виявлення суперечностей за допомогою тропів, багато хто з яких був направлений проти буденної віри в безпосередню істинність речей; що ж до більш пізніх тропів, приписуваних Діогеном Лаертськім Агріппе, то для них характерна спрямованість проти мислення і наукових понять, що використовуються їм.

Ренесансно-просвітницький скептицизм – установка на ментальне протистояння авторитету традиції (Монтень, П. Бейль, Декарт, Вольтер, Дідро, Руссо та ін.). На відміну від античного скептицизм фундований пафосом раціоналізму. У філософії Юма – сумнів у бутті об’єкту (у відмінності від онтологічно артикулюючої «речі у собі» Канта).

Агностицизм (від греч. agnostos – неприступний пізнанню), філософське навчання, що заперечує можливість пізнання обє’ктивного світу і досяжність істини; обмежує роль науки лише пізнанням явищ. Послідовний агностицизм представлений в навчаннях Дж. Берклі і Д. Юма. Агностицизм(греч. а – заперечення, gnosis – знання) – філософська установка, згідно якої неможливо однозначно довести відповідність пізнання дійсності, а отже, збудувати істинну всеосяжну систему знання. Зростає з античного скептицизму і середньовічного номіналізму. У філософії скептицизму заперечується істинне як предмет думки, тобто релятивизирується всяке буття, неважливо, сенсибельне або інтеллигибельне. На цій підставі скептики, дотримуючись гераклитовської позиції «все тече», пропонують вживати замість «існує» слово «здається». Для агностицизму ж характерний розуміння істинного як цілком сенсибельного буття, так що сумніватися слід тільки в бутті інтеллігібельном.)

Традиція агностицизму бере початок у філософії Берклі, що вважає, що людині неможливо вийти з свого досвіду, щоб вирішити питання про відношення цього досвіду до фактів дійсності. Вслід за ним Юм виступає з послідовним запереченням істинного пізнання, починаючи з критики основоположного закону пізнання – причинності, який, із його точки зору, лише уявлення, що характеризує сприйняття миру людиною. Людське пізнання, з цієї точки зору, – ланцюг суб’єктивних дослідів і домислюваних до них припущень, причому ставиться ціль звести останні до мінімуму (ідеал – математичне природознавство). Юм налічував три «ряди досвіду»: «враження», «віра в існування предмету», «ідея». Враження виникають зі плотського досвіду. Повторюваність одного враження веде до віри в існування даного предмету. Ідеї є найбільш яскравими враженнями.

Усі інтеллігібельні, тобто чисто світоглядні питання, виявляються позбавленими значення. Наприклад, питання про об'єктивну реальність сенсибельних предметів виходить за межі плотського досвіду, тому «питати, чи існують тіла чи ні, марно». Німецька трансцендентально-критична філософія долає позицію Юма, кажучи не про одне, а про двоє джерел пізнання. Так, за твердженням Канта, суб’єкт, що пізнає, не може вийти не тільки за межі плотського досвіду, але також і за межі світу інтелігібельних об’єктів (не можна помислити немислиме). Тому іманентне знання необхідно доповнювати знанням трансцендентним. По суті, робота Канта по опису пізнання як вибудовування світу (феноменів) і уникненню запитує про світ взагалі (річь-у-себе) задається Юмом. Істотний внесок в еволюцію агностицизму внесло «відкриття» сфер, участь свідомості в яких обмежена (зокрема – воля або несвідоме, інтуїція).


Читайте також:

  1. IV. Проблема антропогенних змін клімату або «парниковий ефект».
  2. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
  3. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
  4. Близькосхідна проблема на рубежі 60-70-х років.
  5. Вибір місця розташування підприємства як проблема прийняття рішень.
  6. Виживання людини і людства–нагальна проблема сучасності
  7. Візуальні та інформаційні мистецтва: гіперреалізм, концептуалізм, бодіарт, лендарт та ін.
  8. Внутрішні джерела небезпеки обумовлені особистими якостями людини, які пов’язані з її соціально - психологічними властивостями і являють собою суб’єктивний аспект небезпеки.
  9. ВОДА В ЖИТТІ ЛЮДИНИ ТА ПРОБЛЕМА ЇЇ ОЧИЩЕННЯ.
  10. Вступ. Здоров’я як проблема. Здоров’я - основне поняття
  11. Географія і проблема взаємодії суспільства і природи.
  12. Гуманізм епохи Відродження і проблема унікальної індивідуальності. Людина як творець самої себе




Переглядів: 3101

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Філософські ідеї поч. ХХ століття | Трактування пізнання у релігійної філософії. Призначення трансцендеції. Тертілліан, Августин, Флоренський.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.