Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Вступ. Здоров’я як проблема. Здоров’я - основне поняття

Лекція №1

З М І С Т

Лекція 1. Вступ. Здоров’я як проблема. Здоров’я - основне поняття

медицини. Його структура і зміст ................................................................ 3

Лекція 2. Характеристика демографічних процесів ................................... 9

Лекція 3. Медико-демографічна ситуація в Україні .................................. 14

Лекція 4. Екологія світових людських популяцій ...................................... 20

Лекція №5. Екологічні закони і проблеми на сучасному етапі розвитку.. 29 Лекція №6. Взаємозв’язок здоров’я людини і чинників навколишнього

середовища ................................................................................................. 33

Лекція №7. Захворювання і епідеміологічні ситуації, обумовлені

природними і антропогенними факторами ............................................... 40

Лекція №8. Екологія харчування ............................................................... 46

Лекція №9. Особливості виміру здоров’я населення ............................... 52

Лекція №10. Особливості захворювання населення України ................. 59

Лекція №11. Вплив антропогенних чинників (хімічних речовин) на стан

здоров’я людини ......................................................................................... 63

Лекція №12. Онкологічні захворювання та їх зв’язок з екологічними

особливостями навколишнього середовища ........................................... 71

Лекція №13. Шкідливий вплив забруднювачів повітря приміщень на

здоров’я людини ......................................................................................... 75

Лекція №14. Екологічне право. Закон про охорону навколишнього

природного середовища ............................................................................ 80

Лекція №15. Правові аспекти навколишнього середовища та здоров’я людини ........................................................................................................ 86

медицини. Його структура і зміст

Україна розглядає проблему охорони здоров’я та навколишнього природного середовища як одну із найважливіших умов виживання нації. Високий рівень концентрації промисловості і сільського господарства, непродумана, екологічно необгрунтована господарська діяльність колишнього СРСР призвели до того, що Україна нині є однією з найбільш екологічно неблагополучних країн Європи, причому значно погіршила ситуацію аварія на Чорнобильський АЕС.

Аналіз стану навколишнього природного середовища свідчить про те, що в останні роки суттєвих позитивних зрушень в екологічній обстановці не сталося, а подекуди вона навіть погіршилась. Певна тенденція до зменшення викидів в атмосферу досягнута за рахунок зупинки деяких виробництв, що сталося, головним чином, з екологічних причин. Водночас, за даними спостережень Держкомгідромету до списку міст з найвищими рівнями забруднення повітря включені 13 міст України (з 49, у яких велись спостереження). Це: Донецьк, Одеса, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Луганськ, Маріуполь, Макіївка, Горлівка, Кривий Ріг, Слов’янськ, Єнакієве, Дзержинськ, Ялта. В одному лише Кривому Розі від стаціонарних джерел щорічно викидається в повітря 1,2 млн.т. забруднюючих речовин - десята частина всіх викидів в Україні, а загалом шкідливі викиди в атмосферу в Донецькій і Дніпропетровській областях складають більш ніж половину від загального їх об’єму.

З року в рік збільшуються скиди забруднених стічних вод у відкриті водойми, що обчислюються мільярдами кубометрів. Практично у всіх південних областях і частково у Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській спостерігається підвищення мінералізації води, збільшення вмісту нітратів та пестицидів. Найбільшим осередком забруднених підземних вод залишається Лисичансько - Рубежанський промвузол. В останні роки стало звичайним явищем закриття пляжів через високе бактеріологічне забруднення води в курортних зонах Одеси, Криму і на Азовському морі.

Продовжується деградація грунтів, зниження їх родючості. Еродований кожний третій гектар ріллі. Щороку руйнується близько 200 тисяч гектар земель, темпи їх рекультивації недостатні. Пестицидне навантаження. складає в середньому 3 кг на 1га, що в 6 разів вище за світовий показник (у Закарпатті -8,7 кг на 1 га, в Криму -12,7 кг на1 га). Площа угідь, забруднених внаслідок застосування хімічних засобів захисту рослин, досягла 14 млн. га, що становить третю частину всіх сільськогосподарських угідь.

Існуюча нині мережа заповідних територій не забезпечує повною мірою охорону генетичного фонду рослинного і тваринного світу.

Одночасно в здоров’ї населення України в останні роки намітилася ціла низка негативних тенденцій, багато з яких значною мірою пов’язані з незадовільною екологічною ситуацією. Демографічна ситуація в Україні протягом 80-90х років характеризувалась негативними тенденціями: зниженням показників народжуваності поряд із поступовим підвищенням смертності і відтак зменшенням природного приросту населення. Середня тривалість життя становить в Україні 70 років, в тому числі для чоловіків - 63,9 р., жінок - 73,8 р. (у розвинутих країнах Заходу середня тривалість життя чоловіків вища на 6-9, жінок на 4-6 років). Смертність дітей 1-го року життя значно перевищує показники розвинутих країн світу (14,4 на 1000 народжених).

За останні 15 років відзначається зростання захворюваності населення України на злоякісні новоутворення, цукровий діабет, психічні розлади, бронхіальну астму, виразку шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічний бронхіт, серцево - судинні хвороби. Однією з причин такого зростання є погіршення екологічної ситуації в Україні, і, насамперед, забруднення атмосферного повітря. Більш ніж у 20% населених пунктів рівень його забруднення окремими речовинами в 2-20 разів перевищує ГДК. Несприятливого впливу атмосферних забруднень зазнає близько 17 млн. людей, або 34% усього населення країни.

У районах розміщення металургійних центрів хвороби органів дихання у дітей зустрічаються в 2 рази частіше; в районах з підвищеним рівнем забруднення атмосферного повітря хімічними підприємствами рівень загальної захворюваності на 20-45% вищий, ніж в умовно чистих районах. На територіях, забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи зараз проживає понад 2,5 млн. населення України. Близько 150 тис. населення (в т. ч. 60 тис. дітей) одержали дози опромінення щитовидної залози понад припустимі. У ліквідації наслідків аварії брали участь 180 тис. осіб, в яких вже встановлено зв’язок змін у стані здоров’я з участю у ліквідації. Серед населення встановлено зниження показників клітинного та гормонального імунітету, зростання цитогенетичних ефектів; особливу занепокоєність викликає зростання кількості захворювань на рак щитовидної залози у дітей.

Довгі роки дані про стан здоров’я населення та рівні забруднення навколишнього середовища призначалися для фахівців і мали гриф «Для службового користування» або «Секретно».

Курс «Екологія людини» розглядає систему «здоров’я населення - навколишнє

середовище», яка в сучасній науці умовно розподіляється по вузько спеціалізованим проблемам: екогігієна, медична екологія, медична географія, гігієна, екологія людини тощо. Студенти повинні після вивчення курсу знати основні поняття екології людини, вміти визначати закономірності в галузі вивчення здоров’я населення, орієнтуватись в даних медичної географії, екологічних показниках, статистиці для розуміння взаємозв’язків між чинниками навколишнього середовища та здоров’ям людей.

У спектрі людського щастя здоров’ю належить найвагоміше місце. Індивідуальне здоров’я - абсолютна і непересічна цінність. Кожний фахівець - еколог повинен мати знання про здоров’я як біологічну, соціальну і філософську категорію з метою можливого проведення оцінки та аналізу свого здоров’я, з одного боку, та для вирішення поточних і перспективних завдань щодо охорони та зміцнення суспільного здоров’я - з іншого.

Здоров’я людини як проблема включає цілу низку самостійних проблем, якими є здоров’я і демографія, здоров’я та умови праці, здоров’я та популяційно - біологічна та популяційно - генетична ситуації тощо. Однією з таких важливих підпроблем є здоров’я та екологія.

Протягом багатовікової історії людства, за усіх суспільно - економічних формацій проблеми здоров’я були пов’язані з розвитком суспільного виробництва та формуванням суспільного буття. Вчені, лікарі, філософи робили спроби проникнути в таємниці феномена здоров’я, визначити його сутність з тим, щоб навчитися вміло керувати ним, економно використовувати здоров’я протягом усього життя та знаходити засоби для його збереження.

Здоров’я є своєрідним дзеркалом соціально - економічного, екологічного, демографічного і санітарно - гігієнічного благополуччя країни, одним із соціальних індикаторів суспільного прогресу, важливим чинником, який впливає на якість та ефективність трудових ресурсів країни. Воно начебто акумулює всі позитивні виміри, які відбуваються у сфері економіки, праці, побуту, відпочинку, культури, вельми чутливо реагує на погіршення їх стану. Здоров’я людини і суспільства стає одним із вирішальних чинників прискорення соціально - економічного розвитку країни, підвищення рівня трудової активності народу.

Адекватним, чітким, зрозумілим і повним слід вважати таке визначення поняття «здоров’я», яке містить соціальні, економічні, біологічні, медичні, екологічні, етичні та інші аспекти даної проблеми. Здоров’я є глобальною проблемою. Нині серед вчених відсутні єдність і згода стосовно інтерпретації поняття «здоров’я». Зустрічаються наступні дефініції цього поняття: здоров’я виду; здоров’я населення; здоров’я

громади; суспільне здоров’я; здоров’я групи людей; здоров’я колективу; здоров’я людини; здоров’я індивіду; здоров’я особистості; здоров’я родини.

Лисицин Ю. П. і співавтори (1985) диференціюють три взаємопов’язаних рівні здоров’я - суспільний, груповий та індивідуальний. Перший рівень - суспільний -характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують в суспільстві. Другий - групове здоров’я зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени. Третій - індивідуальний рівень здоров’я, який сформовано як в умовах усього суспільства та групи, так і на основі фізичних і психічних особливостей індивіду та неповторного способу життя, який веде окрема людина.

П. І. Калью (1979) відзначає, що багато дослідників висловлюються проти використання поняття «суспільне здоров’я», оскільки на їх думку, воно ще недостатньо чітко розкрито за змістом і відсутнє його методологічне обгрунтування. Замість поняття «суспільне здоров’я» більш доцільно було б використати поняття «здоров’я населення». Що ж до термінів «індивідуальне здоров’я» та «особисте здоров’я», то більш правильним було б замість них застосувати термін «здоров’я людини», адже здоров’я у всіх відношеннях пов’язане з життям людини. Перші елементи здоров’я передаються дитині від батьків. З розвитком людини до визначеного ступеня змінюється і його здоров’я. Тому термін «здоров’я людини» найбільш адекватно відображає усі складні зв’язки і відносини між людиною, її здоров’ям та навколишнім середовищем.

У сучасних умовах визначення поняття «здоров’я» являє собою фундаментальну проблему медико - біологічних наук. Основними поняттями медицини на грунті клінічної практики є «здоров’я» і «хвороба», які складають ядро наукової теорії.

У преамбулі Статуту Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я “здоров’я” визначається як «стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки як відсутність хвороб чи фізичних вад». Тут здоров’я визначається як граничний, недосяжний на практиці, ідеальний стан. Його неможливо використати для потреб практичної охорони здоров’я.

П. І. Калью на основі вивчення світового інформаційного потоку склав перелік 79 визначень поняття сутності здоров’я людини, хоча цей перелік є далеко неповним. Здоров’я часто розглядають як відсутність хвороби. Описано механізм розвитку, клінічні прояви, лікування і прогноз тисяч найменувань розробленої класифікації

хвороб. Але здоров’я необхідно розглядати як чисто якісне поняття меж норми. Норма - це оптимальний варіант для кожної людини. Нормальна людина має бути здатною задовольняти всі людські потреби.

Амосов М. М. (1990) вважає, що для визначення здоров’я необхідна ще й кількісна оцінка здоров’я. Кількість здоров’я можна визначити як суму резервних потужностей основних функціональних систем. У свою чергу резервні потужності можна виразити через так званий коефіцієнт резерву. Тобто хвороба певною мірою сумісна із здоров’ям: часто має місце не сама хвороба, а нестача здоров’я. Як зазначалось, здоров’я і хвороба - це категорії, які є наслідком соціальної зумовленості, тобто впливу соціальних умов і чинників, що, звичайно, не суперечить виділенню ролі біологічних еквівалентів здоров’я і хвороб та визначенню їх з позицій біологічних закономірностей.

Оцінюючи здоров’я, слід пам’ятати, що дефіцит здоров’я може проявлятись і часом проявляється через третій стан, відмінний від поняття «здоров’я» і «хвороба». Він характеризується тим, що організм, здавалося б, здоровий, але працює в зміненому, умовно нормальному на даний час режимі. У цьому стані відзначається непевність у самопочутті: немає хвороби, але немає і повного здоров’я. Очевидно, це виникає, коли порушуються чи змінюються зворотні зв’язки у функціонуванні внутрішніх систем організму або в системі взаємодії внутрішньоорганізованих структур і зовнішнього середовища.

Третій стан в основному характерний для прояву донозологічних, тобто тих, що передують хворобі, змін в організмі. Казначеєв В. П., Брехман І. І. та інші вважають: більше ніж половина людей мають донозологічні прояви, в тому числі як фізіологічні стани. Не враховувати це під час планування різних загальнодержавних заходів не можна. Якщо хвороба триває якійсь обмежений час, то передпатологічний стан, стан неповного здоров’я, напруження адаптації - роками, десятиліттями, а то й протягом усього життя. У такому стані людина реалізує частину своїх психофізіологічних можливостей і тому нерідко не може досягти головної мети свого життя.

Автори більшості визначень здоров’я мають на увазі, явно чи неявно, індивідуальне здоров’я. Лисицин Ю. П. зазначає, що поняття індивідуального та суспільного здоров’я відносяться до різних змістовних категорій. Суспільне здоров’я -не тільки сукупність характеристик та ознак індивідуального здоров’я, але й інтеграція соціально-економічних рис, які роблять його життєво необхідною частиною того соціального організму, яким є суспільство. Суспільне здоров’я - наслідок соціально опосередкованих впливів, які проявляються через спосіб життя людини,

групи, населення.

Погляди вчених на суспільне здоров’я досить різноманітні. Мерков О. М. , Бєдний М. С., Шаталов О. Г. (1984) вважають, що поняття «здоров’я населення» є комплексним, інтегративним, що відображає цілісну сукупність стану здоров’я різноманітних груп населення, які відрізняються одна від одної за соціально-економічними, географічними, демографічними, психологічними, етнічними та іншими ознаками. Фролов В. О. (1979) зауважує, що здоров’я населення більшість дослідників розглядає як поняття статистичне і таке, що характеризується комплексом демографічних показників - народжуваністю, смертністю, рівнем фізичного розвитку, захворюваністю, середньою тривалістю життя, а також спеціальними соціально-біологічними показниками. Щепін О. П., Царегородцев Г. І. І Єрохін В. Г. (1983) вважають, що суспільне здоров’я можна розглядати як соціально-демографічну категорію, що означає ступінь задоволення потреб суспільства у забезпеченні морфофізіологічних і психоемоційних дій оптимальної реалізації життєдіяльності його членів. Лисицин Ю. П. і Сахно О. В. (1985) обгрунтовують, що поняття «суспільне здоров’я»є філософським, а «здоров’я населення»- операційним, робочим.

Визначення «норми» дав ПетленкоВ. П.: «Норма є біологічний оптимум живої системи, тобто вона являє особою інтервал оптимального функціонування живої системи. Цей інтервал має рухомі межі в рамках яких зберігається оптимальний зв’язок із середовищем, а також погодження всіх функцій організму».

Деякі вчені користуються поняттям «здоров’я популяції», тобто здоров’я значних груп народонаселення. В. П. Казначеєв, наприклад, визначає здоров’я популяції як процес соціально-історичного розвитку психосоціальної та біологічної життєздатності населення у низці поколінь, зростання працездатності та продуктивності суспільної праці, удосконалення психофізіологічних можливостей людини. Стан та розвиток здоров’я популяції слід розглядати на тлі умов її існування, зокрема, з урахуванням характеру зовнішнього середовища.

Відсутність універсального, всебічного та загальновизнаного визначення «здоров’я» можна пояснити не тільки тим, що сучасна медицина, зорієнтована головним чином на вивчення проблем хвороби, а не здоров’я; а й складністю і труднощами, з якими пов’язане вивчення самої проблеми здоров’я. Здоров’я людини перебуває у взаємозв’язку з багатьма чинниками: соціальними, природничими, біологічними, психологічними, культурними та іншими.

Пізнавальне і теоретичне значення має вивчення структури поняття «здоров’я»,

його логічної побудови, тобто встановлення якості компонентів (атрибутів, ознак, елементів), включених до визначення даного поняття; існуючих між ними (атрибутами, ознаками, елементами) зв’язків та відносин. Умовно можна виділити три компонента, які входять до поняття «здоров’я»: соматичний, психологічний та соціальний. Варто зауважити, що абсолютна більшість визначень включає від 3 до 8 ознак і тільки деякі визначення є багатоатрибутними.

Найбільш часто зустрічаються наведені нижче ознаки:

1. Нормальна функція організму на всіх рівнях його організації - організму, органів, гістологічних, клітинних та генетичних структур, нормальна поточність типових фізіологічних, біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню.

2. Динамічна рівновага організму і його функцій та чинників навколишнього середовища.

3. Здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільнокорисній праці.

4. Здатність організму пристосовуватись до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюються (адаптація), здатність підтримувати постійність внутрішнього середовища організму, забезпечувати нормальну і різнобічну життєдіяльність та зберігання живої основи в організмі.

5. Відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захворювання або будь-якого порушення.

6. Повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя; гармонійний розвиток фізичних та духовних сил організму, принцип його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії всіх органів.

Названі 6 основних ознак здоров’я, цілком природно, не вичерпують усієї різноманітності ознак, які використовуються різними авторами для характеристики сутності поняття «здоров’я».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Види звітності	\|	Лекція №2 Характеристика демографічних процесів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.