• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема №1.

Тема № 5. Правочини 35

Паславська О.Я.

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА І ПРОЦЕСУ

ПАСЛАВСЬКА ОЛЬГА ЯРОСЛАВІВНА

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО

/опорний конспект лекцій/

Тернопіль – 2010

Рекомендовано Науково-методичною радою Юридичного факультету ТНЕУ (протокол № 1 від 31 серпня 2010 року)

Рецензенти:

Гелецька І.О. – к.ю.н., декан юридичного факультету Галицького інституту імені В’ячеслава Чорновола

Подковенко Т.О. – к.ю.н., доцент кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету

Цивільне право: Опорний конспект лекцій. – Тернопіль, 2010. –

Зміст

Змістовий модуль № 1. Поняття цивільного права України. Цивільне законодавство. Об’єкти цивільних правовідносин. Суб’єкти цивільних правовідносин. Право чини. Представництво і довіреність. Строки. Позовна давність.

Тема №1.Цивільне право в системі права України.

Цивільне законодавство. 4

Тема № 2.Об’єкти цивільних правовідносин 12

Тема № 3. Фізичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин 16

Тема № 4. Юридичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин 21

Тема № 6. Представництво і довіреність. Строки. Позовна давність

Змістовий модуль № 2. Право власності. Захист права власності. Загальні положення про зобов’язання. Виконання зобов’язань. Забезпечення виконання зобов’язань. Відповідальність за порушення зобов’язання. Припинення зобов’язань.

Тема № 7. Право власності 57

Тема № 8. Захист права власності 85

Тема № 9. Загальні положення про зобов’язання 95

Цивільно-правовий договір 98

Тема № 10. Виконання зобов’язань 106

Забезпечення виконання зобов’язань 111

Тема № 11. Відповідальність за порушення зобов’язання 119

Тема № 12. Припинення зобов’язання 122

Змістовий модуль № 1. Поняття цивільного права України. Цивільне законодавство. Об’єкти цивільних правовідносин. Суб’єкти цивільних правовідносин. Право чини. Представництво і довіреність. Строки. Позовна давність.

Цивільне право в системі права України. Цивільне законодавство.

1. Поняття цивільного права як галузі права.

Цивільне право - це приватне право, метою існування якого є захист приватних інтересів. Саме цивільне право забезпечує регулювання такої сфери відносин, як: відносини власності, товарно-грошового обігу, сфери особистих відносин, інтелектуальної діяльності громадян. Слід зазначити, що основну групу відносин, яку регулює цивільне право складають майнові відносини.

Основне призначення цивільного права полягає в тому, що воно покликане регулювати суспільні відносини, що виникають між приватними суб’єктами, тобто такими учасниками, які є юридично вільними і не знаходяться в адміністративній чи будь-якій іншій підпорядкованості один до одного. Такими суб’єктами виступають, насамперед, фізичні та юридичні особи. Разом з тим, відповідно до ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. Для останніх притаманно те, що вступаючи у цивільні відносини, ці суб’єкти мають рівне юридичне становище з іншими. В цьому і полягає відмінність правового становища держави, публічно-територіальних утворень, інших суб’єктів у публічному і приватному праві.

Отже, цивільне право – це сукупність правових норм, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

2. Предмет цивільного права.

Цивільне прав, як зазначено у ст. 1 ЦК України, регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Отже, предмет цивільного права становлять особисті немайнові та майнові відносини, учасники яких виступають як приватні особи. Більша частина цивільних відносин є майновими, тобто такими, що виникають з приводу матеріальних благ: речово-правовими, зобов’язальними та спадковими.

За характером майнових відносин, що регулюються цивільним право, вони можуть бути кваліфіковані як фактичні економічні відносини, що підлягають правовому регулюванню і мають вартісний характер.

Майнові відносини поділяються на дві групи: відносини власності та відносини товарообігу. Відносини власності ґрунтуються на ставленні особи до речі. Відносини власності – це відносини між особами з приводу речі.

Відносини товарообігу характеризують перехід речі від однієї особи до іншої, тобто є динамічними відносинами.

Особисті немайнові відносини є невіддільними від їх суб’єкта, їх об’єктами виступають нематеріальні блага – ім’я, честь, гідність, авторство. Особисті немайнові відносини також поділяються на два види: особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими; особисті немайнові відносини не пов’язані з майновими.

3. Метод цивільно-правового регулювання.

Цивільні правовідносини регулюються певними способами або методами, які визначаються з врахуванням соціально-економічної природи цих відносин. Метод цивільного права включає цивільно-правові засоби формування поведінки учасників цивільних правовідносин як приватних осіб.

Зазвичай виділяють три визначальні риси методу цивільного права:

· юридична рівність;

· майнова самостійність;

· диспозитивність.

Юридична рівність сторін означає, що ні один із учасників цивільно-правових відносин не може примусити іншого учасника до певної поведінки за формою і суттю.

До особливостей методу майнової самостійності відносять ініціативність у формуванні та реалізації цивільних правовідносин, самостійне вирішення майнових питань.

Диспозитивність означає, що учасники можуть діяти на свій розсуд, вирішуючи питання щодо прав та обов’язків у даному правовідношенні. Взаємовідносини сторін визначаються лише їх узгодженою волею.

Можливість діяти на свій розсуд визначає таку ознаку як ініціативність сторін при встановленні їх взаємовідносин і зв’язків між ними. Отже, цивільне право є за своєю природою галуззю приватного права, для учасників якої в першу чергу, притаманні юридична рівність, майнова самостійність і диспозитивність. Зазначені особливості є кваліфікуючими ознаками методу цивільно-правового регулювання.

4. Функції цивільного права.

Цивільне право, поряд з власним предметом і методом, характеризується властивими цій галузі функціями. Зазвичай виділяють регулятивну, охоронну, компенсаційну, превентивну (попереджувально-виховну) функції цивільного права.

Зміст регулятивної функції полягає в тому, що цивільне право зосереджене переважно на врегулюванні правомірних дій суб’єктів. Реалізація зазначеної функції здійснюється за рахунок позитивного регулювання відповідних правовідносин шляхом встановлення загальних правил, що створюють правові підстави для можливості здійснення відповідних дій, спрямованих на правомірне досягнення певних юридичних результатів.

Охоронна функція направлена на попередження порушень особистих немайнових та майнових прав, а також передбачає захист у випадку порушення. Реалізація охоронної функції можлива тільки у поєднанні з регулятивною, яка полягає у впливі права на суспільні відносини як шляхом їх закріплення у тих або інших правових інститутах, так і через оформлення їх руху.

Суть охоронної функції полягає в тому, що вона забезпечує юридичну можливість захисту порушених особистих та майнових прав і сприяє їх певній нормалізації.

Досить наближеною до охоронної функції є компенсаційна. Охоронна функція створює лише юридичну передумову захисту порушених суб’єктивних прав. Однак вона безпосередньо не вирішує питань, пов’язаних з необхідністю ліквідації певних наслідків, що можуть мати місце в особистій або майновій сфері потерпілої особи. Тут починає діяти компенсаційна функція.

Превентивна функція покликана стимулювати позитивні відносини і не допускати виникнення негативних відносин, які б призводили до порушення цивільних майнових та особистих немайнових прав.

5. Принципи цивільного права.

Принципи цивільного права – основні засади, найбільш загальні керівні положення цивільного права, що мають в силу їх законодавчого закріплення загальнообов’язковий характер.

Відповідно до ст. 3 ЦК України до принципів цивільного права належать:

• Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини (таємниця кореспонденції (ст. 30 ЦК України), таємниця особистого життя ( ст. 301 ЦК України), таємниця стану здоровя ( ст. 286 ЦК України);
• Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом Власникові належать право володіння, користування і розпорядження майном. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності);
• Свобода договору. Відповідно до ст. 626 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням вимог актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Винятки –публічний договір.);
• Свобода підприємницької діяльності (Підприємництво може здійснюватись у будь-якій організаційній формі, передбаченій законом. Суб’єкти підприємницької діяльності мають право здійснювати будь-який вид діяльності, передбачений законом.);
• Судовий захист цивільного права та інтересу (Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також захист інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.);
• Справедливість, добросовісність, розумність (Добросовісність слід розглядати як вірність виконання своїх зобов’язань та повага і довіра до контрагентів за зобов’язаннями, а розумність як дії, що здійснила б у конкретній ситуації людина, яка має нормальний, середній рівень інтелекту, знання та життєвий досвід. Справедливість – це здійснення своїх прав і виконання зобов’язань на законних та чесних підставах.

Доцільність закріплення засади добросовісності прямо випливає із моральних засад суспільства, яке зацікавлене у формуванні у всіх учасників цивільних відносин усвідомленого прагнення спрямовувати свою діяльність на досягнення винятково правомірних цілей та у встановленні режиму взаємного захисту й убезпечення правомірних інтересів всіх членів соціуму через їх власні, зустрічні один щодо одного, вчинки.

6. Система цивільного права.

Система цивільного права – це сукупність окремих частин – інститутів, цивільно-правових норм, що знаходяться у внутрішньому логічному зв’язку та залежності між собою.

Система цивільного права становить базу для його диференціації, яка дозволяє певним чином виділити і згрупувати цивільно-правові інститути.

Система цивільного права побудована за пандектною системою, тобто структурована таким чином, що вся система поділяється на дві частини: Загальну та Особливу частини.

До Загальної частини включаються такі інститути: цивільні правовідносини, підстави виникнення цивільних прав і обов’язків, суб’єкти, об’єкти цивільних відносин, правочини, представництво і довіреність, позовна давність. Ті інститути, норми яких регулюють конкретні майнові та особисті немайнові відносини, складають Особливу частину цивільного права (речові права, інтелектуальна власність, зобов’язальне право, спадкове право).

7. Поняття цивільного законодавства. Співвідношення цивільного права і цивільного законодавства.

Цивільне законодавство – це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми.

Поняття цивільного законодавства тісно пов’язане з поняттям цивільного права. Цивільне право - це сукупність юридичних норм. Цивільне законодавство – система нормативних актів. Цивільне право - внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються; цивільне законодавство – зовнішня форма права, тісно пов’язана з його змістом. Отже, цивільне право становить зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження цивільного права.

Оскільки цивільним правом регулюється надзвичайно широкий масив суспільних відносин, то і система цивільного законодавства є надзвичайно розгалуженою, тобто такою, що містить у собі багато складових частин.

Основи цивільно-правового регулювання закладені у Конституції України від 28 червня 2006 р., яка заклала основні вихідні засади (принципи) цивільно-правового регулювання. Норми Конституції є нормами прямої дії. Конституція визначає правовий статус державних органів, містить перелік прав і свобод людини і громадянина, деякі з яких розкриваються у ЦК України.

Центральним нормативним актом у регулюванні цивільно-правових відносин є ЦК України від 16 січня 2003 р., який набрав чинності 1 січня 2004 р. Даний кодекс побудований за пандектною системою. Це означає, що в його структурі існують загальні положення, що стосуються регулювання всіх без винятку цивільних відносин, об’єднані в окрему структурну одиницю кодексу – книгу. ЦК України складається 3 6 книг: „Загальні положення”, „Особисті немайнові права фізичної особи”, „Право власності та інші речові права”, „Право інтелектуальної власності”, „Зобов’язальне право”, „Спадкове право”.

Основоположне значення ЦК для системи цивільного законодавства полягає у тому, що він охоплює всі основні правила, у відповідності з якими повинна здійснюватися регламентація особистих немайнових та майнових відносин.

Цивільно-правові норми містяться також у численній кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів. Такими, зокрема, є Закони України „Про господарські товариства”, „Про цінні папери та фондовий ринок”, „Про оренду землі”, „Про страхування”, „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та ін.

Окрему категорію актів цивільного законодавства складають підзаконні нормативні акти: укази та розпорядження Президента, постанови та розпорядження КМУ, нормативно-правові акти місцевих органів влади.

Елементами системи цивільного законодавства є також примірні статути громадських організацій, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана ВРУ. Відповідно до ст. 10 ЦК України міжнародні договори є частиною національного законодавства. Це відповідає положенню ЗУ „Про міжнародні договори України”.

Динаміка товарно-грошового обігу виключає можливість регулювання цивільних відносин лише за допомогою нормативних актів. Важливе значення відіграють договори як універсальні механізми внутрішнього регулювання суспільних відносин.

Цивільні відносини можуть регулюватися також звичаями, зокрема, звичаями ділового обороту. Звичай – це правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай не повинен суперечити положенням договору або акта цивільного законодавства та договору (ст. 7 ЦК України).

8. Дія цивільного законодавства в часі, просторі та за колом осіб.

Відповідно до ст. 94 КУ закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Нормативно-правові акти президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Нормативно-правові акти КМУ набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти КМУ, які визначають права та обов’язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Нормативно-правові акти органів державної влади, які стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, набирають чинності через десять днів, починаючи з дня їх державної реєстрації у Міністерстві юстиції, якщо у них не встановлений пізніший строк, але не раніше дня їх офіційного опублікування.

Офіційними друкованими виданнями є: Офіційний вісник України, Відомості Верховної Ради України, Урядовий кур’єр.

Дія цивільного законодавства у часі – це офіційно встановлений проміжок його юридичного буття, котрий, як правило, не обмежений певним строком, а визначається моментом набрання ним чинності та моментом припинення його дії.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. У ст. 58 КУ закріплено принцип, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Дія цивільного законодавства у просторі – це визначення територіальних меж застосування його положень для регулювання відносин, які виникають і розвиваються на певній території. ЗУ, постанови і розпорядження КМУ, укази і розпорядження Президента, нормативні акти міністерств і відомств поширюють свою дію на всю територію України. Разом з тим, орган, що видав цивільно-правовий нормативний акт, може обмежити територію дії даного акта.

Дія цивільного законодавства за колом осіб – це поширення його на певних суб’єктів права. Нормативно-правові акти цивільного законодавства поділяються на нормативно-правові акти загальної дії та нормативно-правові акти спеціальної дії

Переглядів: 719