• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема № 3.

Фізичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин.

1. Поняття правоздатності фізичної особи. Співвідношення цивільної правоздатності та суб’єктивного цивільного права.

Перш за все, необхідно вияснити, хто є суб’єктами цивільних правовідносин. Отже, суб’єктами цивільних правовідносин можуть виступати фізичні особи, юридичні особи, держава, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Суб’єкти поділяються на активних і пасивних.

Активний суб’єкт – це суб’єкт, якому належить право (суб’єкт права), а пасивний суб’єкт – це той, на якого покладено певний обов’язок (суб’єкт обов’язку).

Відповідно до ст 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов’язки може пов’язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Правоздатність – це можливість мати зазначені в законі права й обов’язки. Правоздатність не може бути передана іншій особі, а суб’єктивні права є відчужуваними.

Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов’язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та Цтвільним Кодексом. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов’язки як учасник цивільних відносин.

Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, є нікчемним. Правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не може обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України.

2. Поняття та види цивільної дієздатності.

Відповідно до ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Часткова дієздатність

Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право:

1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Неповна дієздатність

Крім правочинів, передбачених ст. 31 ЦК України фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право:

1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку).

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на її ім’я, за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права.

Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.

Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

Повна цивільна дієздатність

Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини.

Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов’язки.

У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

3. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи.

Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Відповідно до ст 236 ЦПК України заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу.

Заява про обмеження цивільної дієздатності особи може бути подана членами її сімї, органом опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом.

У заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування.Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.

Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника.

Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність.

У разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність.

Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.

4. Визнання фізичної особи недієздатною.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до ст 237 ЦПК України заява про визнання особи недієздатною може бути подана членами її сімї, близькими родичами незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом.

У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун.

За позовом опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

5. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення померлою.

Відповідно до ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Кредитори, спадкування, одержувати пенсію як утриманці.

Питання вирішується в судовому порядку за місцем проживання заявника або останнім відомим місцем проживання фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна (ст. 246 ЦПК України).

Умови:

· Відсутність особи протягом року в місці постійного проживання;

· Відсутність відомостей про місце її перебування протягом року.

Над майном встановлюється опіка, виконуються кредитні зобов’язання, надається утримання певним категоріям осіб (ст. 44 ЦК України). Розривається шлюб, припиняється договір доручення, дія довіреності.

Ст. 45 ЦК України – скасування рішення. Може бути поновлено шлюб за спільною заявою чоловіка та жінки.

Відповідно до ст. 46 ЦК України фізична особа може бути оголошено померлою, якщо протягом 3 років немає відомостей про неї, при нещасних випадках – 6 місяців, воєнні дії – 2 роки або раніше, але не до спливу 6 місяців.

У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Спадкоємці не мають права протягом 5 років відчужувати нерухоме майно. Нотаріус накладає заборону.

Ст. 48 ЦК України при появі особи:

· Скасовується рішення про оголошення особи померлою;

· Право вимагати повернення майно, якщо воно збереглося і безоплатно перейшло до іншої особи (крім випадків набувальної давності, цінних паперів на пред’явника та грошей);

· При оплатному переході майна воно повертається, якщо особа знала про те, що фізична особа є живою, або виплачується його вартість;

· При переході майна до держави і його реалізації – повертається його вартість.

6. Ім’я та місце проживання фізичної особи. Акти цивільного стану.

Відповідно до ст. 28 ЦК України фізична особа набуває прав та обов’язків і здійснює їх під своїм ім’ям, яке складається з прізвища, імені та по-батькові. Можна використовувати псевдонім або діяти без зазначення імені.

Прізвище дитини визначається за прізвищами батьків (може бути подвійне прізвище) (ст. 145 СК України).

Ім’я дитини визначається за згодою батьків. Не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить батько чи мати (ст. 146 СК України).

По батькові визначається за іменем батька або за вказівкою матері (ст. 147 СК України).

У разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла 7 років. Після 7 років – за згодою.

Якщо батько змінив своє ім’я, то по батькові дитини, яка досягла 14 років, змінюється за її згодою.

З 16 років особа може самостійно змінювати прізвище та ім’я.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, у якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

З 14 років фізична особа може вільно обирати місце проживання. Від 10 до 14 років – місцем проживання фізичної особи вважається місце проживання батьків або одного з них або інше за згодою між батьками та дитиною. До 10 років – місце проживання батьків, опікунів.

Встановлення місця проживання має значення для відкриття спадщини, звернення до суду, оголошення померлою, визнання безвісно відсутньою.

Відповідно до ст. 49 ЦК України – актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов’язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб’єктом цивільних прав та обов’язків.

Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо.

Акти цивільного стану реєструються органами РАЦСУ, селищними радами і доказом засвідчених ними фактів доки вони не спростовані в судовому порядку.

Переглядів: 619