Справедливість. Свобода.

Арістотель вважав найбільш небезпечним для держави загострення суперечностей між багатими і бідними. Тому він закликав багатіїв-рабовласників до поміркованості, засуджував їхнє невтримне прагнення до наживи, боячись, що воно призведе до загострення класової боротьби серед вільних.

Принцип демократичної держави – свобода. Вона полягає, насамперед, у тому, що всі громадяни користуються рівними політичними правами.

Для обґрунтування рабства Арістотель наводить декілька аргументів. Вирішальний серед них – природні відмінності між людьми. На сторінках «Політики» неодноразово підкреслюється, що рабство встановлене природою, що варвари, володіючи могутнім тілом і слабким розумом, здатні виключно до фізичної праці. Арістотель закликав поневолити варварів силою, полювати на них, як на диких тварин. «Така війна, - говорив він, - за природою своєю справедлива».

Арістотель розрізняє два види справедливості: зрівнювальну і розподільну.

Зрівнювальна справедливість, принципом якої є «арифметична пропорція», зачіпає відносини обміну, відшкодування збитку, призначення покарань за майнові злочини і т.і. Закон при цьому «звертає увагу лише на відмінність збитку, а з особою обходиться як з рівною у всьому». Навпаки, при розподільній справедливості враховується становище людини в співтоваристві. Її принципом служить «геометрична пропорція» - подяка за гідність і заслуги. Застосовується розподільна справедливість у політичних відносинах, при висуненні на посади, призначенні покарань за злочини проти честі і гідності. Наприклад, якщо вдарить начальник, то у відповідь удару завдавати не слід, якщо ж ударять начальника, то слід не тільки вдарити, а й покарати.

Концепція Арістотеля служила теоретичним виправданням привілеїв і влади землевласницької аристократії. Незважаючи на його твердження про те, що демократія й олігархія в політії змішані «по половині» і навіть з «ухилом у бік демократії», аристократичні елементи в якнайкращій державі одержали явну перевагу.

Участь народу в управлінні обставлена тут такими обмовками, які практично позбавляють його можливості вирішувати державні справи. Вільнонароджені, які не володіють багатством або чеснотою, не допускаються до обіймання вищих посад. Арістотель погоджується надати їм право брати участь в дорадчій і судовій владі, але при умові, що у народної маси не буде вирішального голосу.

Ідейна спадщина старогрецької демократії послужила одним із джерел політико-правових концепцій епохи Відродження і періоду буржуазних революцій.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Держава.	\|	Політичні вчення періоду Еллінізму

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.