МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Шиплячі і свистячі приголосні звукиТаблиця акустичних пар дзвінких і глухих приголосних
Знання акустичних пар дзвінких і глухих приголосних допомагає свідомо сприйняти суть деяких фонетичних закономірностей. Так, наприклад, якщо глухий приголосний ч у позиції перед будь-яким дзвінким мусить вимовлятися дзвінко, то він звучатиме тільки як парний до нього дзвінкий дж(хоч би - ходж би), а не як інший дзвінкий; глухий к - тільки як дзвінкий ґ (якже- jаґжеи), глухий приголосний с' -тільки як парний йому дзвінкий з' (косьба - коз'ба) тощо. Зрозуміло також, що в українській мові не може бути випадків, коли б глухий приголосний фвимовляється дзвінко, бо до нього немає парного дзвінкого звука. Хоча дзвінкі і глухі приголосні у парах – звуки спорідненні, але це зовсім різні фонеми, що видно з таких ілюстрацій: бити - пити, коза - коса, жаль - шаль, ґуля - куля, голод - холод, дам - там. 2. За місцем творення – губні, язикові (передньо-, середньо- і задньоязикові), гортанні (глоткові, фарингальні, горлові). · Губні: б, п, в, м, ф. Під час їх творення найактивніші губи, які утворюють вузьку щілину або повне замкнення. · Передньоязикові: д, д’, т, т’, з, з’, с, с’, ж, ш, дж, ч, дз, дз’, ц, ц’, л, л’, р, р’, н, н’. Вони становлять найбільшу групу приголосних. Найактивнішим органом при творенні цих звуків є язик, який утворює щілину або зімкнення, артикулюючи до зубів (і тоді утворюються зубні передньоязикові: д, д’, т, т’, з, з’, с, с’, дз, дз’, ц, ц’, н, н’, л, л’) або до твердого (переднього) піднебіння (і тоді утворюються піднебінні передньоязикові: ж, ш, дж, ч, р, р’). · Середньоязиковий: й. Цей звук твориться при наближенні середньої частини спинки язика до твердого піднебіння. · Задньоязикові: ґ, к, х. Утворюються артикулюванням задньої частини спинки язика до заднього піднебіння. · Гортанний (глотковий, фарингальний, горловий): г. Це єдиний з приголосних, що твориться в горлі. 3. За способом творення – зімкнені (проривні), щілинні (фрикативні), дрижачі (вібранти), африкати, зімкнуто-прохідні. · Зімкнені (проривні, вибухові) – б, п, д, д’, т, т’, ґ, к ( м, н, н’, дж, ч, дз, ц, дз’, ц)’. У момент творення проривних звуків відбувається прорив зімкнення мовних органів: губів (б, п), язика із зубами (д, т), язика із піднебінням (ґ, к). Видихуваний струмінь повітря через зімкнення проривається з шумом, що нагадує вибух. · м, н, н’ – зімкнено-прохідні; · дж, дз, дз’, ц, ц’, ч – африкати (зімкнуто-щілинні, зсунуті, притерті). · Щілинні (бокові, фрикативні (від лат. fricare - терти), латеральні) – в, ф, з, с, з’, с’, ж, ш, г, х, (л, л)’, й.Їх називають ще щілинними, або спірантами (від лат. spirare – дихати). Під час утворення фрикативних приголосних звуків мовні органи зближуються між собою так, що виникає вузька щілина. Видихуваний струмінь повітря треться об краї зближених мовних органів, і утворюються звуки певної якості. · Африкати(їх називають ще зімкнуто-щілинними, зсунутимиабо притертими): дз, дз’, ц, ц’, дж, ч. Африкати утворюються через злиття двох артикуляцій: спочатку утворюється зімкнення, яке переходить в щілину. Тому африкати називають злитими звуками. Слід, однак, пам’ятати, що кожна африката – це завжди один звук. · Зімкнуто-прохідні: м, н, н’, л, л’. Під час вимови цих приголосних звуків утворюється зімкнення, але видихуваний струмінь повітря йде в обід його: або в носову порожнину (м, н, н’), і тоді утворюються носові зімкнуто-прохідні, або оминає зімкнення, утворене язиком і зубами, проходячи з обох боків язика (л, л’), і тоді утворюються бокові зімкнуто-прохідні звуки. · Із щілинних та африкатів виділяють свистячі й шиплячі приголосні: · свистячі: з, с, з’, с’, дз, ц, дз’, ц’. · шиплячі: ж, ш, дж, ч. · Дрижачі (вібранти) – р, р’. Під час їх утворення передня спинка язика наближається до піднебіння, а видихуваний струмінь повітря заставляє вібрувати (дрижати) кінчик язика. Приголосні ж, ч, ш, дж, за слуховим сприйманням дістали назву шиплячих, приголосні з, з', ц, ц', с, с', дз, дз' з цієї ж причини називаються свистячими. За місцем і способом творення і за участю голосу окремі шиплячі і свистячі приголосні звуки виявляються дуже близькими один до одного і становлять своєрідні пари. Так. наприклад, у парі з - жобидва звуки – передньоязикові, фрикативні, дзвінкі; у парі ч - цобидва звуки передньоязикові, африкати, глухі. Відмінність між цими парними звуками лише в тому, що одні з них – шиплячі (піднебінні), а другі свистячі (зубні). Українська мова використовує властивість шиплячих і свистячих приголосних виступати парами: так, наприклад, свистячий приголосний зу позиції перед будь-яким шиплячим вимовляється тільки як парний йому шиплячий ж, а не як інший шиплячий. Наприклад: з джерела - ждожеиреила'.Так само шиплячий ч перед всяким м'яким свистячим вимовляється тільки як парний йому ц': не мучся-- неиму'ц'с'а. Парні відповідності шиплячих і свистячих приголосних звуків показано в таблиці.
У мові звичайно буває так, що шиплячі приголосні вимовляються як парні до них свистячі перед м'якими свистячими звуками: смієшся — с'мі ес'с'а [с'м’jе'с:а]; тверді свистячі приголосні перед шиплячими вимовляються як парні їм шиплячі: з чого - ж чого. 4. За твердістю / м’якістю. У процесі історичного розвитку фонетичної системи нашої мови утворилися групи твердих і м’яких приголосних звуків. Так, ще здавна в українській мові зберігаються тверді приголосні ґ, к, х, які такими потрапили в українську мову з давньоруської, а в давньоруську – з праслов'янської. Здавна твердим є також горловий приголосний г. Передньоязикові приголосні ж, ч, ш, дж, що у давньоруській мові були тільки м'якими, тепер стверділи і в українській мові лише перед ічастково пом'якшуються. Стверділи також в усіх позиціях і губні приголосні б, п, в, м, ф, як і шиплячі; вони лише перед ізлегка пом'якшуються, але не стають м якими. Середньоязиковий й завжди був і залишається тільки м'яким приголосним, оскільки він за місцем творення "найвищий" з усіх приголосних . Найбільше м’яких приголосних серед передньоязикових: т', д’, с’, з', дз’, ц', р', л', н'. М’які (й), пом’якшені (д’, т’, з’, с’, дз’, ц’, л’, н’, р’,), напівпом’якшені (губні, шиплячі, задньоязикові, гортанні: б, п, в, м, ф, г, ґ, к, х, ж, ч, ш, дж). За участю голосу й шуму, за місцем і способом творення передньоязикові м'які приголосні виявляються дуже близькими до відповідних твердих приголосних і утворюють з них пари: д – д’, т – т’, с – с’, н- н'тощо. Звуки у парах різняться тільки за ознакою твердості – м’якості. М’які приголосні завжди „вищі”, ніж відповідні тверді. Пор.: д і д’, с і с’, і т.д. При вимові д’ язик артикулює вище, ніж при вимові д. Не мають парних до себе м’яких приголосних губні, передньоязикові шиплячі, задньоязикові і горловий г. Не має парного до себе твердого приголосного м’який середньоязиковий й. Приголосний р у кінці складу (і в кінці слова) – завжди твердий: збройар (орф. зброяр), бурйан (орф. бур’ян). На початку і в середині складу маємо р і р’: краса, ур’ад (орф. вряд), зораний, зор’аний (орф. зоряний). Отже, в основі класифікації голосних звуків української літературної мови лежить їх анатомо-фізіологічна характеристика, тобто береться до уваги робота мовних органів. Класифікація приголосних звуків встановлюється за місцем і способом творення, а також за участю голосу і шуму. Читайте також:
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|