МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
||||||||||||||||
Приголосні фонеми, їх класифікація. Артикуляційна та акустична характеристики приголосних фонем у їх головних виявах. Протиставлення приголосних фонем за твердістю – м’якістюСистема фонем сучасної української літературної мови. Голосні фонеми, їх класифікація. Артикуляційна та акустична характеристики голосних фонем у їх головних виявах. Варіанти голосних фонем у ненаголошеній і наголошеній позиціях Інваріант і варіанти фонем Фонологія як розділ мовознавства. Поняття фонеми Фонологія (гр. phone – звук, logos – учення) – розділ мовознавства, що вивчає найменші неподільні елементи мови (фонеми) та їхні функції. Фонема (з гр. phonema — звук, голос) — найменша неподільна одиниця звукової мови, яка служить для розрізнення значення слів та граматичних форм слів (рука — ріка, гай — рай, школа — школи — школі). Сама по собі фонема значення не має, але вона допомагає розрізнювати значення слів. Поєднуючись між собою, фонеми впливають одна на одну, утворюючи варіанти фонем [и] — [ие], [е] — [еи]: пéчéний — пектú, плив — пливé. Основоположником вчення про фонему був І.О. Бодуен де Куртене (1845 - 1929 рр.) - російський і польський мовознавець. Фонема – абстрактна мовна одиниця, засобом вираження якої є звук мовлення (один або кілька). Наприклад, фонема /е/, виражається звуками /е/, /еи/, /ие/, /и/, /еі/: при/не/:/сений, /неи/се, /ние/су, при/ни/сеш, за/йеі/ць. Образно, за висловом Пономарева О.Д., фонеми можна назвати цеглинками мови, які творять її форму. Кожен звук мовлення характеризується кількома ознаками. Одні з них називаються самостійними (вони постійно властиві звуку і є його основою), інші – побічними, супровідними (вони виникають у потоці мовлення). Головний вияв (інваріант) фонеми – вияв фонеми, незалежний від місця звука в слові, місця наголосу, темпу мовлення тощо. Для голосних такою позицією є наголошений склад у сусідстві з твердими приголосними (верхній, високо), для приголосних – позиція на початку слова перед голосним, усередині слова між голосними та вживання поруч у цих самих позиціях двох дзвінких або глухих (зоряний, гостинний). Варіант фонеми (алофон) – відтінок у звучанні, якого звук набуває в слабкій позиції. Розрізняють три типи варіантів фонем у сучасній українській літературній мові: позиційний, факультативний, комбінаторний. Позиційний варіант фонеми –звук, звучання якого змінюється під впливом наголошеності / ненаголошеності: /веи/ршина, /вие/рхівка, /вие/сокий. Цей варіант є обов’язковим для сучасної української літературної мови. Факультативний варіант фонеми – є не обов’язковим, а тільки можливим. Наприклад, вимова в гуцульських говорах шиплячих на місці свистячих (львівський). Комбінаторний варіант фонеми – звук, який виникає під впливом інших звуків. Наприклад, у слові верхівка фонема /х/ реалізується через звук /х’/, який з’являється під впливом звука /і/.
Головними компонентами звуків людської мови є голос і шум. Одні звуки творяться за участю самого голосу (голосні), інші – за участю голосу й шуму чи тільки шуму (приголосні). Голосними є звуки, що утворюються при відкритому мовному апараті на основі голосу і виконують складотворчу функцію. Приголосними називаються звуки, що утворюються на основі голосу і шуму / тільки шуму при повністю / частково закритому мовному апараті і не виконують складотворчої функції. В основі класифікації голосних (і приголосних) звуків української мови лежить їх анатомо-фізіологічна характеристика, тобто береться до уваги робота мовних органів. При утворенні голосних звуків звуконосійний струмінь повітря (голос), потрапляючи до ротової порожнини, підсилюється і, залежно від того, яке положення у цей час займають язик і губи, набуває відповідного звучання, характерного для даного голосного звука на відміну від іншого. У сучасній українській літературній мові 6 голосних звуків: а, о, у, е, и, і. Класифікація голосних звуків: за участю губ, за місцем творення і ступенем піднесення, за наголошеністю / ненаголошеністю. За участю губ: · лабіалізовані / огублені: о, у (від лат. labia – губа). Дуже активні губи (більшою мірою, ніж при вимові інших голосних). Вони витягуються вперед і, заокруглюючись, збільшують об’єм ротової порожнини (особливо це помітно, коли вимовляємо у). · нелабіалізовані / неогублені: а, е, и, і. При вимові губи нейтральні. За місцем творення: Голосні · переднього( і, и, е) ряду. При їх утворенні язик рухається до переднього піднебіння. · заднього (а, о, у) ряду. При їх утворенні язик рухається в напрямі від заднього піднебіння. · голосних середнього ряду в українській мові немає. Найактивнішим органом при творенні голосних звуків є язик. Змінюючи об’єм і форму ротової порожнини, язик своєю задньою (кореневою) частиною може рухатися в напрямі до заднього піднебіння, середньою частиною – у напрямі до середнього піднебіння, а передньою частиною – до переднього піднебіння. Рух язика в горизонтальному напрямі й визначає місце творення голосних фонем. За ступенем піднесення. Голосні високого (і, и – обниженого, у), середнього (е, о) і низького (а) підняття (піднесення). Рухаючись до будь-якої частини піднебіння (у горизонтальному напрямі), язик за ступенем підняття може займати низьке, середнє і високе положення. За наявністю / відсутністю наголосу. Наголошені й ненаголошені голосні. Класифікацію голосних звуків можна подати за такою схемою:
У сучасній українській мові налічується 32 приголосні фонеми: [п], [б], [в], [м], [ф], [д], [д'] [т], [т’], [з], [з'], [с], [с’], [ц], [ц'], [л], [л'], [н], [н'], [р], [р'], [дз], [дз'], [ж], [ч], [ш], [дж], [й],[г],[ґ], [к],[х]. Класифікація приголосних звуків: за участю голосу й шуму, за місцем творення, за способом творення, за твердістю / м’якістю. 1. За участю голосу й шуму – сонорні (від лат. sonorous – звучний) й шумні. При творенні сонорних приголосних (їх називають ще сонантами) з перевагою голосу над шумом (л, л’, р, р’, м, н, н’, в, й). Шумні ’- з перевагою шуму над голосом / лише шуму. Поділяються на дзвінкі й глухі приголосні. Під час творення дзвінких приголосних є голос, хоча він і слабший від шуму. Глухі приголосних голосу зовсім не мають, утворюючись із самого лише шуму (на основі тільки шуму). Дзвінкі – б, д, д’, ґ, г, з, з’, ж, дж, дз, дз’. При їх вимові зв’язки дрижать, утворюється слабший від шуму голос, наприклад: б, д, з, ж і под. Глухі – п, т, т’, к, х, с, с’, ш, ч, ц, ц’, ф. Вони утворюються тільки шумами, голосу зовсім немає, що легко перевірити, коли покласти пальці на гортань і вимовляти п, т, с, ш, х і под. – дрижання голосових зв’язок зовсім не відчувається. Окремі дзвінкі та глухі приголосні звуки виявляються дуже близькими між собою за значенням, місцем і способом творення. Наприклад, приголосні б і п: обидва губні, обидва проривні. Відмінність між ними лише в тому, що б вимовляється з участю голосу й шуму, а п – лише з участю шуму. Такі споріднені звуки становлять акустичну пару з дзвінкого та глухого приголосного. Крім б і п, становлять пари й інші звуки. Читайте також:
|
|||||||||||||||||
|