• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Асиміляція приголосних у потоці мовлення

СПРОЩЕННЯ В ГРУПАХ ПРИГОЛОСНИХ

План

1. Асиміляція приголосних у потоці мовлення.

2. Зміни приголосних при збігу їх.

3. Спрощення приголосних у звукосполученнях.

Література

1. Жовтобрюх В. Ф., Муромцева О. Г. Культура мови вчителя: Курс лекцій / За ред. О. Г. Муромцевої. – Х., 1998. – С. 30-35.

2. Мацько Л.І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова. – Донецьк, 2003. – С. 36-37, 60-61.

3. Сучасна українська літературна мова / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко та ін. – К., 2000. – С. 33-39.

4. Сучасна українська мова: Довідник / Л. Ю. Шевченко, В. В. Різун, Ю. В. Лисенко; За ред. О. Д. Пономаріва. – К., 1993. – С. 26-29.

Вимова приголосних у звукосполученнях має свої особливості порівняно з тим, як вимовляються ці приголосні в позиції, наприклад, між голосними, після голосного, у кінці слова або перед голосним на початку слова. Коли приголосні звуки опиняються поруч, один з них може зазнавати якісних змін під впливом іншого звука. Найчастіше один із звуків уподібнюється іншому. Таке явище називається асиміляцією. Наприклад, у слові зсередини перший приголосний звук уподібнюється наступному, тому вимовляється [з^сс]ередини.

Асиміляція може бути за напрямком прогресивною або регресивною, за повнотою повною або частковою, за характером також за дзвінкістю або глухістю, за місцем і способом творення та за м’якістю.

Сучасній українській мові, як і російській та іншим слов’янським, властива переважно регресивна часткова асиміляція за дзвінкістю, глухістю, м’якістю; за способом і місцем творення. Часто спостерігаємо повну асиміляцію.

Розгляньмо типові випадки асиміляції приголосних звуків.

1. Зміни дзвінких перед глухими

Дзвінкий приголосний унаслідок впливу наступного глухого звука дещо втрачає дзвінкість і вимовляється оглушено: зцідити – [з^с]цідити, з хати – [з^с]хати, розподіл – ро[з^с]поділ, вогко – во[х]ко. У наведених словах вимова не відбивається на письмі (пишемо не так, як вимовляємо). Водночас є слова, у яких вимова відбивається на письмі: схилити, спочатку.

Експериментальні дослідження показують, що оглушення дзвінкого приголосного перед глухим звуком в українському літературному мовленні може проходити тільки на початку такту (як в межах одного слова-такту, так і на межі слів, що входять до цього такту). При цьому зімкнені дзвінкі шумні оглушуються рідше, ніж щілинні приголосні. Приклади регресивної асиміляції за глухістю:

а) префікс або прийменник оглушується перед дальшим глухим приголосним; оглушення префікса з- перед глухими [к], [п], [т], [х] та [ф] на письмі передається написаннямс-: спитати, сфотографувати, стиха. Прийменник з перед названими глухими теж оглушується, але на письмі не змінюється: з тобою – [з^ст]обою, з книги – [з^ск]ниги, з хати – [з^сх]ати і под. Префікс та прийменник зперед іншими глухими приголосними оглушується також, але в українській орфографії ніколи не замінюється на с: з чого – [зч]ого – > [ж^шч]ого – > [шч]ого, зшити – > [зш]ити – > [сш]ити – > [ж^шш]ити тощо;

б) кінцевий дзвінкий приголосний [з] у прийменниках і префіксах типубез-, роз- також здебільшого оглушується перед дальшим глухим, хоч повний перехід у вимові не відбувається, особливо перед глухим [с]; на письмі зміна не передається: розписка – ро[з^с]писка, безпечний – бе[з^с]печний, розсада – ро[з^с]сада, безславно – бе[з^с]славно і под.;

в) дзвінкий приголосний [г] оглушується перед глухими [к], [т] у словах нігті, кігті, легко, вогко та похідних від них утвореннях: [к’іг^хт’і] або [к’іхт’і] .

Вище розглядалися випадки регресивної асиміляції за глухістю. Прогресивна асиміляція за цією ознакою сучасній українській літературній мові не властива.

Усі інші приголосні всередині слова перед наступним глухим не зазнають асиміляції, на відміну від російської мови. Так, в українській мові вимовляється ду[б]ки, ло[ж]ка, гри[б]ки.

2. Зміни глухих перед дзвінкими

Попередній глухий звук набуває дзвінкості, якщо за ним іде дзвінкий: молотьба – моло[д’]ба, вокзал – во[ґ]зал, боротьба – боро[д’]ба, якже – я[ґ]же тощо.

Асиміляція за дзвінкістю може відбуватися в межах одного слова або на межі двох слів, що вимовляються в одному такті чи в одній фонетичній фразі, тобто не розділяються помітною паузою: ось де – [оз’] де, хоч би – хо[дж] би і под. Коли ж приголосні збігаються в словах, що належать до різних тактів, асиміляція відбуватиметься тільки при швидкому темпі мовлення.

Перед сонорними приголосними [й], [р], [л], [н], [м], [в] в українській мові глухі приголосні не озвучуються: [сн]иться, [тр]охи, [пйа]ть.

3. Зміни свистячих перед шиплячими

До групи свистячих належать звуки [з], [с], [ц], [дз]. У позиції перед шиплячими ці звуки вимовляються як шиплячі. Розгляньмо приклади.

Звукосполучення[с+ш] вимовляється як [ш:]: принісши – прині[ш:]и, вирісши – вирі[ш:]и;

[з+ш] вимовляється як [жш]: вивізши – виві[жш]и, безшумний – бе[жш]умний. Можливе й повне уподібнення, коли це звукосполучення вимовляється як [ш:]: зшити – [ш:]ити;

[з+ж] вимовляється як [ж:]: зжовкнути – [ж:]овкнути, безжалісний – бе[ж:]алісний;

[з+ч] вимовляється як [ж^шч]: безчесний – бе[ж^шч]есний, розчистити – ро[ж^шч]истити.

[з+дж] вимовляється як [ждж]: з джерела – [ж дж]ерела, з джурою – [ж дж]урою;

4. Зміни шиплячих перед свистячими.

Шиплячі звуки внаслідок сусідства зі свистячими уподібнюються останнім:

звукосполучення[ш+с’] вимовляється як [с’:]: милуєшся – милує[с’:]я, смієшся – сміє[с’:]я;

[ж+с’] вимовляється як [з’с’]: наважся – нава[з’с’]я, намажся – нама[з’с’]я;

[ч+с’] вимовляється як [ц’с’]: не морочся – не моро[ц’с’]я, не мучся – не му[ц’с’]я;

[ш+ц’] вимовляється як [с’ц’]: на дошці – на до[с’ц’]і, на вишці – на ви[с’ц’]і;

[ж+ц’] вимовляється як [з’ц’]: у книжці – у кни[з’ц’]і, запоріжці – запорі[з’ц’]і;

[ч+ц’] вимовляється як [ц’:]: на річці – на рі[ц’:]і, дочці – до[ц’:]і.

5. Зміни звуків [д] і [т] перед шиплячими

У позиції перед шиплячими можуть зазнавати змін звуки [д] і [т]:

звукосполучення[д+ш] наближається у вимові до [джш]: молодший – моло[джш]ий, підшити – пі[джш]ити;

[д+ч] вимовляється наближено до [джч]: відчути – ві[джч]ути, підчепити – пі[джч]епити;

[д+ж] наближається у вимові до [джж]: віджати – ві[джж]ати, підживити – пі[джж]ивити;

[т+ш] вимовляється як [чш]: коротший – коро[чш]ий, багатший – бага[чш]ий;

[т+ч] вимовляється як [ч:] уквітчати – укві[ч:]ати, вітчим - – ві[ч:]им.

6. Зміни звуків [д] і [т] перед свистячими

У позиції перед свистячими звуки [д] й [т] також можуть асимілюватися:

звукосполучення[д+с] вимовляється з наближенням до [дзс] і до [дзц]: звідси – зві[дзс]и і зві[дзц]и, підсолити – пі[дзс]олити;

[д+ц] вимовляється з наближенням до [дзц]: над цим – на[дз ц]им;

[д+з] вимовляється як [дзз]: відзначити – ві[дзз]начити;

[д+с’] вимовляється як [дзс’]: підсіяти – пі[дзс’]іяти, відсіч – ві[дзс’]іч;

[д+ц’] вимовляється з наближенням до [дзц’]: двадцять – два[дзц’]ять, молодці – моло[дзц’]і;

[д+з’] вимовляється як [дзз’]: від зірок – ві[дз’ з’]ірок;

[т+с] вимовляється як [ц]: братство – бра[ц]тво;

[т+ц] вимовляється як [ц:]: коритце – кори[ц:]е;

[т’+с’] вимовляється як [ц’:]: робиться – роби[ц’:]я, навчається – навчає [ц’:]я;

[т+ц’] вимовляється як [ц’:]: ворітця – ворі[ц’:]я.

7. Зміни твердих перед м’якими

Звуки можуть асимілюватися також за ознакою твердості / м’якості. Під впливом наступного м’якого приголосного попередній твердий може пом’якшуватися: могутній – могу[т’н’]ій; пісня – пі[с’н’]я, повість – пові[с’т’], цвях – [ц’в’]ях, стіл – [с’т’]іл, свято – [с’в’]ято. Асимілятивного пом’якшення зазнають лише звуки [д], [т], [н], [л], [с], [з], [ц], [дз] та [в]. Однак на межі морфем ці приголосні пом’якшуються не завжди: ро[зв’]ідати, пі[дн’]імати, [зв’]істка, ві[дл’]якувати.

Губні[б, п, м, ф], шиплячі[ж, ч, ш, дж], задньоязикові[ґ, к, х], гортанний [г] та дрижачий [р] асимілятивного пом’якшення не зазнають.

Слід відзначити, що названі уподібнення характерні для усного мовлення, їх результати на письмі не передаються (крім випадків із пом’якшенням [л]: адміральський, сільський.

Асиміляція за м’якістю також буває тільки регресивною. Вона в усному українському мовленні надзвичайно поширена, але ступінь її здійснення залежить від характеру приголосних, що вимовляються поряд, та темпу мовлення.

Отже, звуки, які знаходяться поруч, взаємодіють у мовленнєвому потоці, асимілюються, і ці процеси відтворюються в нормативній вимові.

Читайте також:

1. Асиміляції приголосних в українській мові
2. Асиміляція харчових інгредієнтів, мікрофлори товстої кишки.
3. Аспекти роботи над зв'язним мовленням
4. Вибір слова – основа культури мовлення
5. Види і жанри публічного мовлення.
6. Види мовлення та їх характеристика
7. Види публічного мовлення
8. Види усного ділового мовлення
9. Визначення економічного розміру замовлення
10. Вимова приголосних
11. Вимова приголосних звуків

Переглядів: 10055