• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Асиміляція харчових інгредієнтів, мікрофлори товстої кишки.

Під травленням розуміють фізичну та хімічну обробку їжі,яка надійшла в організм, і всмоктування одержаних продуктів у внутрішньому середовищі. В процесі травлення беруть участь органи травлення та нервово-гуморальні механізми регуляції їх функцій. Завдяки травленню відбувається зв”язок організму із зовнішнім середовищем, надходять речовини, потрібні для пластичного та енергетичного обміну (білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни, мікроелементи та вода).

У внутрішнє середовище (кров та лімфу) можуть надходити мембрани клітин лише відносно прості невеликі за розміром молекули в розчиненому стані. Тому в травному каналі завдяки дії багатьох ферментів відбувається гідроліз білків до амінокислот або пептидів, жирів - до жирних кислот та моногліцеридів, вуглеводів до моносахаридів. У процесі гідролізу білки втрачають свою видову специфіку і не розвиваються реакції, пов”язані з їх несумісністю. У зв”язку з цим парентерально вводять лише прості сполуки.

Система травлення виконує три основні взаємозв”язані функції - секреторну (утворення секретів, які забезпечують гідроліз), моторну (переміщування та поступове пересування вмісту в травному каналі), всмоктування (перехід продуктів гідролізу в кров та лімфу).

Розрізняють такі види травлення: внутрішньоклітинне (спостерігається у одноклітинних організмів, а у людини збереглося у вигляді фагоцитозу), порожнинне (відбувається в травному каналі), мембранне або контактне (відбувається на мембранах клітин).

Процес травлення відбувається послідовно в таких відділах: у порожнині рота, в шлунку, в товстих кишках. Час перебування їжі (хімуса або калу) залежить від консистенції, кількості та якісного її складу.

Розпочинається травлення у порожнині рота. Тут відбуваються такі основні процеси: 1) первинний аналіз речовин, що надходять у організм (функція смакового аналізатора); 2) рефлекторна сигналізація рецепторів, які локалізуються в даній ділянці, іншим органам системи травлення; 3) хімічна обробка їжі; 4) механічна її обробка; 5) всмоктування деяких речовин.

До смакового аналізатора входять рецептори, що сприймають смакові подразнення, нервові волокна, які передають інформацію від цих рецепторів у ЦНС, та кірковий відділ, де аналізується інформація.

Смакові рецептори містяться в слизовій оболонці язика. Це клітини смакових цибулин. Вони реагують на всі види смакових відчуттів - солоне, гірке, кисле та солодке.

Смакова чутливість залежить від віку (вона підвищується до 20-25 років,а потім знижується). Істотна роль належить прийому їжі, після чого смакова чутливість значно знижується. При тривалому подразненні смакові рецептори адаптуються і їх чутливість знижується.

Смакова чутливість залежить від температури страви. Оптимальною є температура 35⁰С. На смакову чутливість впливають також емоційний стан людини, індивідуальні її особливості (далеко не кожний може працювати дегустатором). Смакова чутливість змінюється також під час вагітності, при різних захворюваннях.

Смакові клітини існують близько 1- діб. Потім вони замінюються новими, молодими клітинами.

Збудження смакових клітин через синапси передаються аферентним волокнам, волокнами барабанної струни (гілка лицьового нерва) - від передньої та бокових частин язика, волокнами язикоглоткового та блукаючого нервів - від задньої його частини. Ці нерви проводять імпульси в довгастий мозок, а потім, через медіальну петлю, - в ядра таламуса. Звідси аксони через внутрішню капсулу спрямовуються в нижню частину постцентральної звивини кори головного мозку.

Крім смакових рецепторів, на сприйняття різних речовин, що потрапляють до рота, впливають також тактильні, температурні, больові рецептори слизової оболонки рота, а також пропріорецептори м”язів цієї ділянки. Значну роль відіграє і нюховий аналізатор. Таким чином, для аналізу речовин, які надходять у ротову порожнину, має значення подразнення різних рецепторів. При цьому формується комплексний характер якості та кількості їжі або інших речовин.

Секреторні клітини істотно відрізняються від нервових та м”язових. Їх відмінність полягає ось в чому. По-перше, секреторні клітини характеризуються полярністю (їхні мембрани - базальні, апікальні та латеральні - мають різні структуру та функції). По-друге, ці клітини пристосовані для синтезу та виведення секретів. У них добре розвинені ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, є багато рибосом. Для синтетичних процесів потрібна енергія. Клітини містять чимало мітохондрій. Структурні елементи клітин мають характерні топографічні особливості, завдяки яким полегшуються синтез і транспорт-секретів. По-третє, для утворення секретів потрібно, щоб секреторні клітини під час їх активності добре постачались кров”ю.

У людини, хімічна обробка їжі відбувається головним чином у травному каналі. Лише деякі інгредієнти (ліпіди, олігопептиди) змінюються в клітинах слизової оболонки кишок. Під впливом травних соків, які виділяються секреторними клітинами, відбувається внутрішньопорожнинне травлення. Одні секреторні клітини утворюють компактні органи , зокрема слинні залози, підшлункову залозу, печінку, а інші входять до складу слизової оболонки шлунка, тонкої та товстої кишок. Схематично процес утворення окремих компонентів соків травних залоз можна зобразити так:

1) матеріал для утворення компонентів секрету надходить через базальну мембрану шляхом пасивного або активного транспорту з кровоносних капілярів;

2) переважна більшість мітохондрій розташована біля базальної мембрани, що свідчить про високу енергетичну залежність процесів, які відбуваються в цих ділянках клітини. Енергія АТФ, що вивільнюється використовується для процесів синтезу;

3) через цю ж мембрану клітина одержує сигнали від біологічно активних речовин, що виділяються нервовими волокнами або приносяться кров”ю;

4) за участю вказаних вище структур клітини формуються гранули секрету;

5) гранули секрету виділяються через апікальну мембрану під впливом нервової або гуморальної стимуляції. Контрольні сигнали реалізуються за участю іонів вільного Са²⁺, концентрація яких у секреторній клітині значно зростає під час секреції.

Умовно можна виділити кілька фаз секреторного циклу:

1) спокою, 2) екструзії (виведення секрету з клітини), 3) відновлення ( в цей час посилюється здатність клітини до синтезу).

Основою секрету є вода й електроліти. У багатьох секреторних клітинах специфічні стимули, які діють на базальну мембрану, впливають на активний вхід СІ^- та катіонів у клітину, внаслідок чого в ній підвищується осмотичний тиск і в клітину входить вода. Це супроводжується зростанням у клітині гідростатичного тиску і створюються умови для виходу секрету в просвіт залози.

Натщесерце секреторні клітини перебувають у стані відносного спокою, періодично активізуючись. Після їди значно посилюється секреторний процес, перебіг якого залежить від кількості та якісного складу їжі. Розрізняють пускові, коригуючі (зміни інтенсивності та характеру секреції під час її розвитку) та гальмівні впливи.

Регуляторні впливи можуть бути двох видів.

1. Нервова регуляція через рефлекторні дуги, що замикаються в ЦНС або в гангліях, розташованих у стінці органа чи поблизу нього (місцеві, периферичні рефлекси). У регуляції бере участь вегетативна нервова система. Рефлекторна регуляція за участю ЦНС реалізується завдяки безумовним та умовним рефлексам. Початком цих рефлекторних дуг є рецептори , розташовані в слизовій оболонці рота, рецептори різних аналізаторів (зорового, нюхового, слухового та інших), а також рецептори (механо-, хемо-, терморецептори) слизової оболонки різних відділів травного каналу. Ці рецептори реагують на кількість та якість їжі (хімусу). Аналізуються об”єм, консистенція, гідростатичний та осмотичний тиск, рН, температура, ступінь гідролізу поживних речовин тощо.

Нервові впливи можуть стимулювати виділення інтестинальних гормонів, які в свою чергу впливають на секреторні клітини.

2. Гуморальна регуляція за допомогою гормонів та інших біологічно активних сполук, які утворюються в численних ендокринних клітинах слизової оболонки органів травлення.

Більшість гастроінтестинальних гормонів (ГІГ) -пептиди - мають короткий напівперіод існування (секунди, хвилина). Тому їх дія зменшується у разі збільшення відстані. Виявлено понад десять різновидів клітин, які виробляють ГІГ. Ці клітини розташовані дифузно у слизовій оболонці шлунка, кишок, підшлунковій залозі.

Існують також гуморальні паракринні механізми, які забезпечують дію фізіологічно активних речовин ендокринних клітин на сусідні гландулоцити через міжклітинну рідину. Істотне значення має наявність чи відсутність на мембранах секреторних клітин циторецепторів, що сприймають вплив нейромедіаторів, пептидів або інших сполук. Останнім часом відкрито внутрішньоклітинні механізми, які реагують на стимуляцію цих циторецепторів.

У різних відділах системи травлення переважають ті чи інші механізми регуляції.

У ротову порожнину відкриваються вивідні протоки трьох пар великих слинних залоз: привушних, підщелепних, під”язикових. Крім того, в слизовій оболонці є багато дрібних залоз, які виділяють водянисту слину. Загальна маса всіх цих залоз становить близько 70г. Привушні залози складаються з клітин серозного типу, дрібні залози слизової оболонки - зі слизових клітин, що виробляють слину, багату на муцин. У підщелепній та під”язиковій залозах є клітини обох типів, тому ці залози вважаються змішаними.

Кількість слини залежить від ступеня сухості їжі, її подрібнення, хімічного складу речовин, що потрапляють у рот, тощо. Під час сну виділяється близько 0,05 мл/хв слини, у стані спокою - 0,5 мл/хв, при максимальній секреції - близько 5 мл/хв. Протягом доби у людини виділяється 0,8-1,5 л слини.

Склад слини різних залоз неоднаковий. Привушні залози виділяють найрідшу слину, а підязикові - найбільш тягучу. Змішана слина містить 99,4 -99,5% води, решту складають органічні та неорганічні речовини. До органічних речовин належать а-амілаза, ліпаза слизової оболонки язика, кисла та лужна фосфатази, РНК-ази, ДНК-ази, муцин (глікопротеїн), захисні речовини (лізоцим, тіоціанати, білкові антитіла). Але найбільше значення має а-амілаза, яка в слабко лужному середовищі розщеплює вуглеводи.

Серед неорганічних речовин переважають Nа+, К+, Са²⁺, СІ^-, НСО₃ та ін. Іонний склад залежить від швидкості секреції. рН змішаної слини коливається у межах 5,8-7,4. При різкому збільшенні швидкості секреції рН слини може підвищуватися до 7,8.

Значення слини для процесів травлення. Слина служить для змочування твердої їжі, розчинення речовин, що діють на смакові рецептори. Слина зволожує оболонку рота, формує та покриває слизом харчову грудку, сприяє ковтанню, розпочинає гідроліз вуглеводів (який продовжується у шлунку).

Захисна функція слини полягає в тому, що вона містить бактерицидні речовини, здійснює санацію рота, частково нейтралізує шлункову кислотність, нейтралізує шлунковий сік, коли він потрапляє у стравохід. При годуванні немовляти слина забезпечує герметичність між губами і соском,без чого смоктання неможливе.

Регуляція секреторної функції слинних залоз відбувається рефлекторно. Розрізняють умовнорефлекторні та безумовно рефлекторні впливи. Умовно рефлекторні реакції зумовлюються виглядом, запахом страви та іншими подразниками, пов”язаними з їжею. Безумовнорефлекторні впливи розпочинаються з рецепторів язика та інших органів порожнини рота. Від них імпульси передаються через волокна трійчастого, лицьового, язикоглоткового і блукаючого нервів у центр слиновиділення в довгастому мозку, а звідти - волокнами VІІ та ІХ черепних нервів повертаються до слинних залоз. Це парасимпатична іннервація залоз. Слинні залози іннервуються також симпатичними нервами. Вони починаються з бокових рогів верхніх (ІІ - ІV) грудних сегментів спинного мозку, а потім через верхній шийний симпатичний ганглій спрямовується до слинних залоз. Кора великого мозку, гіпоталамус, лімбічна система регулюють слиновиділення через названі нерви. Відповідні умовні сигнали, емоції можуть загальмувати процес виділення слини.

Обидва типи нервів є секреторними. Але, коли під впливом парасимпатичних нервів виділяється велика кількість слини, яка містить значну кількість солей, то симпатичний нерв зумовлює виділення незначної кількості слини, багатої на органічні речовини.

Шлунок має кілька відділів. Слизова оболонка його продукує сік. Приблизно 80% цієї оболонки припадає на тіло та дно. Шлункові залози цих відділів складаються з головних, парієтальних та слизових клітин. У кардіанальному та пілоричному відділах є залози, які майже не мають парієтальних клітин.

Кількість соку. Протягом доби у людини утворюється близько 2,5 л соку. Його основні складові частини - ферменти, НСІ та слиз. Натщесерце рН соку близька до нейтральної або слабко лужна, а після їди - кисла (0,8-1,5).

Ферменти соку. Головні клітини залоз виробляють неактивні ферменти - пепсиногени. Їх виявлено 7; 5 пепсиногенів утворюється в тілі та дні шлунка, а 2 - в антральному та пілоричному відділах. Пепсиногени синтезуються клітинами постійно і депонуються у вигляді гранул діаметром 0,5-2,0 мкм. У процесі травлення посилюється не тільки виділення,а й синтез пепсиногенів. Молекулярна маса пепсиногенів становить близько 42500. Під впливом НСІ ця молекула ділиться на активний пепсин (молекулярна маса 35000) та поліпептид. Пепсинактивні протеолітичні ферменти гідролізують білки до поліпептидів. Оптимум їх дії спостерігається при рН 1,5-2,0. У нейтральному та лужному середовищі вони не активні. Пепсиноген, який досягає найвищої активності при рН 3,2-3,5, називається гастриксином. У шлунковому соку є незначна кількість інших ферментів - ліпази, желатинази.

Хлористоводнева кислота утворюється в парієтальних клітинах. У них є канальці, які відкриваються в просвіт залози. Секрет цих клітин містить близько 160 ммоль/л кислоти, рН становить близько 0,8.

Хлористоводнева кислота істотно впливає на процеси травлення, а саме:

1) сприяє набряканню білків, полегшуючи їх гідроліз; 2) сприяє перетворенню пепсиногенів на пепсин; 3) створює оптимальні умови для дії пепсинів (у примукозному шарі рН дорівнює 1-1,5, у порожнині шлунка - 3-5); 4) виконує захисну функцію, бо має бактерицидні властивості і запобігає попаданню бактерій у тонку кишку; 5) сприяє моторній та евакуаторній функціям шлунка; 6) стимулює виділення S-клітинами слизової оболонки дванадцятипалої кишки гормону секретину.

Слиз утворюється в клітинах покривного епітелію, слизових клітинах шийки залоз (мукоцитах), у кардіальних та пілоричних залозах. Слиз складається з глікопротеїдів, має лужну реакцію і частково нейтралізує хлористоводневу кислоту. Основна функція слизу захисна. Він вкриває тонким шаром гелю (завтовшки 1 мм) слизову оболонку , запобігаючи її механічним чи хімічним ушкодженням.

В”язкість слизу залежить від рН, вона максимальна при рН 5. При зниженні або підвищенні рН в”язкість зменшується. Менш в”язкий слиз легше видаляється з поверхні оболонки. Тому при підвищенні секреції НСІ епітелій слизової оболонки стає вразливішим.

У нормі існує дві лінії захисту проти самоперетравлення слизової оболонки - слиз та клітини покривного епітелію. Вони запобігають зворотній дифузії Н⁺ з порожнини шлунка в глиб слизової оболонки. Деякі речовини (алкоголь, оцет, ацетилсаліцилова кислота, солі жовчних кислот) порушують цей бар”єр, що може призвести до розвитку виразкової хвороби шлунка.

Вважають , що шлунковий сік складається з двох компонентів - кислотного (утворюється в парієтальних клітинах) та лужного (слиз).В утворенні лужного компоненту беруть участь мукоцити залоз тіла та дна шлунка, кардіальні та пілоричні залози, клітини покривного епітелію. рН соку залежить від співвідношення цих компонентів. Натщесерце та після їди це співвідношення значно змінюється.

Натщесерце утворюється мало соку (кілька мілілітрів за 1 год). В ньому міститься велика кількість слизу, мало ферментів, майже немає хлористоводневої кислоти. Реакція соку слабко лужна. Різке посилення секреції шлункового соку в процесі травлення зумовлено комплексом нейрогуморальних регуляторних механізмів. Розрізняють три фази секреції. Для кожної з них характерні свої механізми регуляції: головний, шлунковий і кишковий.

Під час першої фази секреція стимулюється переважно нервовою системою.Компонентами її є умовні та безумовні рефлекси. Запускається процес соковиділення умовними рефлексами, викликаними виглядом, запахом їжі або навіть уявленням про неї.

Безумовно рефлекторні реакції пов”язані з подразненям рецепторів слизової оболонки язика та інших органів порожнини рота. Чутливими нервами (V, VII, ІХ, Х пара) імпульси досягають довгастого мозку, а звідти волокнами блукаючого нерва йдуть до шлунка. Цей нерв впливає на залози шлунка через М-холінорецептори мембран. Крім нервових, під час цієї фази спостерігаються й гуморальні впливи: гілочка блукаючого нерва,що іннервує пілоричний відділ шлунка, виділяє гормон гастрин. Цей гормон впливає на G-клітини, які вже через кілька хвилин після початку приймання їжі виділяють у відповідь на це так званий вагусний гастрин. Головна фаза секреції має короткий латентний період. Це не довго тривала фаза. Сік, виділений у цей період, має значну кислотність та високу травну силу.

На першу фазу секреції накладається друга - ш л у н к о в а. Ця фаза залежно від наявності їжі в шлунку (розтягування їжою, тактильними та хімічними подразниками) триває кілька годин. У реалізації шлункової фази беруть участь ваго-вагальні рефлекси (за участю ЦНС) та місцеві, периферичні рефлекси, які замикаються в гангліях стінки шлунка. Секреторна активність шлункових залоз, стимульована однією лише наявністю їжі в шлунку, наприклад, як у досліді після прямого вкладання їжі в шлунок через фістулу, характеризується довготривалістю. При цьому виділяється значна кількість соку. Ця фаза важлива для корекції соковиділення. Тривалість виділення соку під час вживання їжі тієї або іншої консистенції переважно визначається відповідними імпульсами з рецепторів шлунка. Еферентами цих рефлексів також є волокна блукаючого нерва.

Під час шлункової фази до нервових приєднуються ендокринні та паракринні механізми (діють гастрин та гістамін). Гастрин утворюється в G-клітинах слизової оболонки пілоричного відділу і має три різновиди залежно від кількості амінокислот у молекулі (G=34, G=17,G=14). Ці гормони виділяються в кров і впливають переважно на парієтальні клітини, меншою мірою - на головні. Гастрини стимулюють також ріст слизової оболонки шлунка. На виділення гастрину впливають в основному хімічні подразники, зокрема продукти гідролізу білка, екстрактивні речовини, алкоголь тощо.

Гістамін належить до біогенних амінів. Він утворюється в тучних клітинах і є сильним стимулятором секреції НСІ. Невелика кількість гістаміну утворюється постійно. У присутності ацетилхоліну та гастрину його секреція значно посилюється. Гістамін - кофактор, конче потрібний для стимуляції секреції НСІ.

Стимулятори секреції, тобто ацетилхолін, гастрин та гістамін, взаємопосилюють дію один одного. Це вмикається потенціюючий механізм.Він пов”язаний з процесами, що відбуваються в парієтальних клітинах унаслідок дії цих стимуляторів на відповідні клітинні мембрани. У клініці застосовують препарати, які блокують впливи на секрецію хлористоводневої кислоти на різних рівнях. Це гангліоблокатори (бензогексоній), блокатори М-холінорецепторів (атропін), блокатори Н² гістамінових рецепторів (циметидин).

Кишкова фаза шлункової секреції залежить також від нервових та гуморальних впливів , але переважають останні. Нервові впливи з механо- і хеморецепторів кишок через дуоденогастральний рефлюкс посилюють секреторні процеси в шлунку, якщо сюди надходить ще не досить перетравлений хімус. Однак найбільше значення, особливо щодо корекції шлункової секреції, мають не нервово-рефлекторні механізми, а гастроінтестинальні гормони і продукти гідролізу харчових білків.

Секреція шлункової НСІ знижується, коли рН у дванадцятипалій кишці стає нижчою за 4,0. У цих умовах слизова оболонка дванадцятипалої кишки виділяє секретин, який гальмує утворення НСІ. Пригнічує секрецію шлункового соку і жирний хімус,що надійшов у кишки.

Продукти розпаду їжі (особливо білків) після всмоктування в кров також стмулюють залози шлунка. Вони впливають на секреторні клітини також шляхом утворення гастрину і гістаміну. Гальмівний вплив на секрецію шлункового соку здійснюють соматостатин, ентерогастрин, бульбо-гастрон, серотонін. Крім того, секрецію пепсиногенів зменшують місцеві тканинні фактори - кініни і простагландини, їх вміст у зоні секреторних клітин збільшується в період активного секреторного процесу, що дещо активізує дію стимуляторів і сприяє функціональній відповіді.

Секреція шлункового соку гальмується як шляхом зменшення утворення гормональних стимуляторів, так і безпосередньо впливом на секреторні клітини. В обох випадках більшість інгібіторів гальмує внутрішньоклітинні процеси утворення АМФ і надходження Са²⁺.

Гальмування секреторної функції шлунка спостерігається також під час фізичної праці, при негативних емоціях, дії больових подразників. Механізм цих впливів реалізується через симпатичну нервову систему.

Завдяки комплексному впливу нервово-рефлекторних, гормональних подразників і екстрактивних речовин, які містяться в їжі, час секреції і склад соку, що виділяється, відповідають прийнятій їжі. Тому, якщо людина протягом тривалого часу харчується одноманітно, характер виділеного соку може істотно змінитися. При вживанні рослинної їжі зменшується секреторна активність у другу і третю фази, але дещо збільшується в першу. Білкова їжа, навпаки, стимулює виділення соку, особливо в другу і третю фази. Може трансформуватися і склад соку.

Підшлункова залоза виконує дві функції - зовнішньосекреторну (екзогенні панкреоцити та клітини протоків виробляють панкреатичний сік) та внутрішньосекреторну (інсулоцити продукують інсулін, глюкагон, гастрин, які надходять в кров і впливають на ряд функцій).

Кількість соку підшлункової залози у людини становить 1,5-2 л за добу. Реакція його лужна (рН 8,0-8,5), оскільки він містить велику кількість гідрокарбонатів.

Сік підшлункової залози багатий на білки (до 10%). Це в основному ферменти, що діють на білки, жири та вуглеводи. Протеолітичні ферменти, зокрема трипсиноген, хемотрипсиноген, прокарбоксиполіпептидаза тощо, утворюються в ацинарних клітинах залози в неактивній формі.

Активується трипсиноген ферментом ентерокіназою, яка продукується клітинами слизової оболонки дванадцятипалої кишки. Таким чином, до виходу в дванадцятипалу кишку цей фермент неактивний. Запобігає його активації також інгібітор, що виробляється в ацинарних клітинах і оточує шаром молекули проферменту.

Активний трипсин активує хемотрипсиноген, переводячи його в хемотрипсин, а прокарбоксиполіпептидазу - в карбоксиполіпептидазу. В соку підшлункової залози є й інші протеолітичні ферменти - еластази, нуклеази та ін. Протеолітичні ферменти гідролізують білки до пептидів та амінокислот.

Ліполітичні ферменти - ліпаза, фосфоліпаза - гідролізують жири та фосфоліпіди до жирних кислот і гліцерину.

Амілолітичний фермент а-амілаза гідролізує крохмаль та глікоген до оліго-, ди- та моносараридів. Гідроліз жирів посилюється в присутності солей жовчних кислот та Са²⁺.

Значення соку підшлункової залози полягає в основному в тому, що під його впливом гідролізуються білки та жири. Якщо перев”язати протоку залози, то буде засвоюватись лише 40% жирів та 50% білків (до перв”язки засвоювалось відповідно 94 та 92%). Гідрокарбонати, що входять до складу соку, нейтралізують кислий хімус, який надходить із шлунка. Створюються оптимальні умови для дії ферментів підшлункової залози та кишкового соку.

Регуляція секреції підшлункової залози здійснюється комплексом нейрогуморальних механізмів.

Розрізняють три фази секреції: головну, шлункову та кишкову. Під час головної фази секреції основна роль належить нервовим впливам, що реалізуються через блукаючий нерв під час умовно- та безумовнорефлекторних реакцій. Під впливом вигляду, запаху їжі, її надходження у ротову порожнину рефлекторно виділяється сік підшлункової залози. Секреція розпочинається вже через 1-2 хв після початку приймання їжі. В цей час виділяється помірна кількість ферментів. Сік містить незначну кількість води та електролітів. Симпатичні нерви здійснюють трофічний вплив на підшлункову залозу, їх імпульси посилюють синтез органічних речовин, у той же час пригнічуючи їх виділення. Тому емоції та інші стани, внаслідок яких збуджується симпатичний відділ вегетативної нервової системи, гальмують виділення соку.

Під час шлункової фази нервові впливи зберігаються, але починають діяти гуморальні фактори, зокрема шлунковий гастрин.

Кишкова фаза характеризується чіткою залежністю кількості соку та його складу від складу хімусу. В цей час вирішальне значення мають гуморальні фактори. Під впливом хімусу, що надійшов у дванадцятипалу кишку, утворюються два гормони - секретин і ХЦК-ПЗ. Тобто секретин утворюється у S-клітинах слизової оболонки дванадцятипалої кишки під впливом НСІ, ХЦК-ПЗ у І-клітинах цієї оболонки - під впливом продуктів гідролізу білків та жирів.

Секретин діє на клітини проток підшлункової залози. Під його впливом виділяється багато соку з високою концентрацією гідрокарбонатів та малою кількістю ферментів.

ХЦК-ПЗ впливає на синтез та виділення ферментів ацинарними клітинами залози. У цей час виділяється мало соку, але він містить значну кількість ферментів. На функцію ацинарних клітин впливають також гормони власне підшлункової залози (є дані, які свідчать про те, що кров спочатку протікає через панкреатичні острівці ( Лангерганса) і лише потім досягає ацинарних клітин.

Під дією секретину відбувається лужна реакція в тонкій кишці. Секретин починає виділятись у кров, коли рН у дванадцятипалій кишці зменшується до 4,5. При рН менше від 3,0 виділення секретину значно зростає. Тоді виділяється сік з високою концентрацією гідрокарбонатів. Він нейтралізує кислу реакцію хімусу, що надходить із шлунка. Таким чином, що кислішою буде реакція хімусу, то активніше вона нейтралізуватиметься.

Якщо у хімусі багато білків або жирів, то утворюється значна кількість ХЦК-ПЗ. Сік пішлункової залози за цих умов міститиме високоактивні ферменти, що забезпечить повноцінний гідроліз названих речовин.

Вплив на ацинарні клітини реалізуються через фосфоліпазу С, а на клітини проток - через цАМФ.

Основні стимулятори секреції залози ацетилхолін, гастрин, секретин та ХЦК-ПЗ взаємодіють між собою і посилюють кінцевий результат - вони мають потенціюючий вплив.

При прийомі їжі з різним вмістом білків, жирів та вуглеводів змінюється кількість та склад соку. Таким чином підшлункова залоза пристосовується до різних умов, тобто відбувається її адаптація.

Жовч утворюється в гепатоцитах печінки, потім системою жовчних протоків потрапляє в жовчний міхур і через відкритий сфінктер загальної жовчної протоки - у дванадцятипалу кишку. Жовч утворюється в печінці постійно,а надходить у кишку періодично. Тому розрізняють два процеси - секреції жовчі та її виділення в кишку у зв”язку з прийомом їжі.

Кількість жовчі коливається в межах 0,6-1,2 л за 1 добу - залежно від кількості та якості їжі.

Склад жовчі залежить від того, звідки її одержано. Свіжа , новоутворена жовч змінює свій склад у міру проходження протоками, а також перебування в жовчному міхурі.

До складу жовчі входять солі жовчних кислот (утворені з холестерину холеві кислоти сполучаються з таурином або з глікоколом), жовчні пігменти- білірубін та білівердин (продукти перетворення гемоглобіну), холестерин, лецитин та інші органічні речовини. У міру протікання протоками склад жовчі змінюється: в неї переходять вода, гідрокарбонати, Nа⁺. При цьому кількість жовчі збільшується майже вдвічі. В жовчному міхурі (його об”єм досягає 20-60 мл) жовч концентрується за рахунок всмоктування води. При цьому концентрація солей жовчних кислот,

пігментів, холестерину збільшується приблизно в 5 разів. У жовчному міхурі та жовчних протоках до жовчі додається слиз. рН жовчі становить 7,3 - 8,0.

Значення жовчі полягає в її впливі на гідроліз та всмоктування жирів. Без жовчі через органи травлення виводиться близько 40% жиру. Цю функцію виконують солі жовчних кислот - вони зменшують поверхневий тиск хімусу. При цьому створюється жирова емульсія та відбувається її стабілізація. Дрібні крапельки жиру краще гідролізуються ліпазою соку підшлункової залози. Жовчні кислоти утворюють також комплексні сполуки з жирними кислотами - міцели, що сприяє їх всмоктуванню. Солі жовчних кислот стимулюють моторну функцію кишок. Жовч разом із соком підшлункової залози нейтралізує кислу реакцію хімусу, що надходить із шлунка.

У складі жовчі виводиться з організму ряд секретів (жовчні пігменти, холестерин та ін.).

Секреція жовчі відбувається постійно, але вона посилюється під впливом жовчних кислот, ХЦК-ПЗ, секретину та інших гормонів. Близько 94% жовчних кислот всмоктується в кров у верхніх відділах тонкої кишки. Перш ніж видалитись із організму, молекула жовчної кислоти може циркулювати 18-20 разів (ентерогепатична циркуляція жовчних кислот). Таким чином, що більше жовчі виділяється в дванадцятипалу кишку, то більше всмоктується жовчних кислот, які з кров”ю надходять знову в печінку і стимулюють утворення нових порцій жовчі.

Виділення жовчі в дванадцятипалу кишку відбувається періодично, відповідно до прийому їжі. Рух жовчі жовчовивідними протоками залежить від швидкості її утворення, стану цих проток і сфінктерів. Ступінь наповнення жовчних проток, скорочення гладких м”язів жовчного міхура і проток впливають на тиск. У загальній жовчній протоці тиск коливається від 4 до 300 мм вод.ст. Натщесерце тиск у жовчному міхурі перебуває на рівні 60-180 мм вод. ст. За рахунок скорочення м”язів жовчного міхура тиск у ньому підвищується до 150-260 мм вод.ст. і при відкритому сфінктері загальної жовчної протоки жовч з міхура виходить у дванадцятипалу кишку.

Умовні та безумовні рефлекси, пов”язані з прийняттям їжі, супроводжуються виділенням незначної кількості жовчі.Імпульси йдуть у центр блукаючого нерва, а звідти еферентними його волокнами - до гладких м”язів жовчного міхура та сфінктера загальної жовчної протоки (м”язи жовчного міхура скорочуються, а сфінктера - розслаблюються). При відкритому сфінктері загальної жовчної протоки жовч виділяється у кишки. Після того як спорожніє міхур, у кишки жовч надходить просто з печінки. Під час травлення інтенсивність виділення жовчі значно збільшується. Основний механізм регуляції виділення жовчі - гуморальний. Скорочення м”язів жовчного міхура і жовчних проток при одночасному розслабленні сфінктерів супроводжується виділенням жовчі. Головна роль при цьому належить ХЦК-ПЗ, який утворюється в І-клітинах слизової оболонки

дванадцітипалої кишки під впливом продуктів гідролізу жирів та білків. Таким чином, що більше жирів буде в дванадцятипалій кишці, то більше виділятиметься жовчі, гідролізуватиметься та всмоктуватиметься жирів. Секреція багатої на гідрокарбонати жовчі стимлюється секретином. Посилюють жовчовиділення жири, жовток і магнію сульфат, які надходять у дванадцятипалу кишку, а також жовч.

Тонка кишка складається з трьох відділів - дванадцятипалої, порожньої та клубової. В них відбуваються взаємозв”язані процеси - остаточний гідроліз поживних речовин, які всмоктуються в кров та лімфу, та моторна функція.

Залози, що містяться в слизовій оболонці тонкої кишки, мають різну будову та функції. У початковому відділі дванадцятипалої кишки переважають дуоденальні залози (Бруннера), які виділяють багато слизу. Цей слиз захищає слизову оболонку від кислого хімусу.

У інших відділах тонкої кишки розташовані крипти. В них містяться епітеліальні клітини кількох видів - епітеліоцити, бокалоподібні клітини, ендокриноцити, ендокриноцити з ацидофільною зернистістю, що утворюють ферменти та імуноглобуліни, а також недиференційовані клітини.

Кількість та склад соку.

Протягом доби утворюється близько 1,8 л соку. При центрифугуванні сік ділиться на дві частини: надосадова рідина майже не містить ферментів, а в осад випадають велика кількість злущених з поверхні кишки епітеліоцитів (за добу злущується близько 200г) , слиз, лейкоцити і значна кількість різних ферментів (близько 20), які беруть участь у завершальних стадіях гідролізу білків, жирів та вуглеводів. Найважливіші з них - пептидази,сахараза, мальтаза, лактаза ті ліпаза. Сік також містить ряд неорганічних сполук. рН соку досягає 7,5-8,0. Епітеліоцити слизової оболонки тонкої кишки інтенсивно відновлюються, їх життєвий цикл становить близько 5 діб.

Функції кишкового соку різноманітні. За його участю відбуваються остаточний гідроліз поживних речовин, захист слизової оболонки, підтримання хімусу в рідкому стані, формування лужної реакції кишкового вмісту.

Мембранне травлення.

Процеси остаточного гідролізу і всмоктування поживних речовин відбуваються на мембрані епітеліальних клітин тонкої кишки. Сюди надходять частково перетравлені інгредієнти після попереднього розщеплення під впливом ферментів травних соків у кишках.

Внутрішня поверхня кишок має вирости - мікроворсинки.У свою чергу їхня поверхня вкрита шаром глікокаліксу (мукополісахариди). На глікокаліксі містяться адсорбовані ферменти, що утворюють своєрідний “малий конвейєр”. Ферменти, які лежать ближче до порожнин кишки, перетравлюють відносно великі молекули харчових речовин (“провалюючись” між “волосинками” глікокаліксу, вони зазнають дії гідроліза). Біля основи глікокаліксу містяться ферменти, фіксовані на

клітинній мембрані, які остаточно гідролізують речовини. Тут, на мембранах ентероцитів, розташовані й системи транспорту, котрі забезпечують їх всмоктування.

Ферменти, які здійснююь мембранне травлення, утворюються власне епітеліоцитами, а також надходять сюди з соком підшлункової залози. Серед них є ферменти, що остаточно гідролізують вуглеводи, білки та жири.

За рахунок складок слизової оболонки кишок, ворсинок і мікроворсинок різко збільшується загальна площа кишки. У дорослої людини вона становить близько 200м².

Мембранне травлення відбувається завдяки ферментам, фіксованим на мембранах, їхні активні центри орієнтовані на субстрат. Ці ферменти часто об”єднані в своєрідні “ансамблі”: одні ферменти розпочинають гідроліз речовин, інші продовжують його, ще інші завершують цей процес. Мембранне травлення відбувається в глибині складок мікроворсинок у стерильних умовах і тісно зв”язане з процесами всмоктування (травно-транспортний конвейєр).

Процеси травлення в товстій кишці.

Сік товстої кишки у разі відсутності дії механічного подразника виділяється в незначній кількості. При подразненні сокотворення збільшуєься у 8-10 разів. Сік містить слиз та епітеліальні клітини. Травна функція соку полягає в захисті слизової оболонки від механічних, хімічних подразнень та забезпеченні лужної реакції.

Мікрофлора. Істотну роль у процесах травлення у товстій кишці відіграє мікрофлора. Якщо у тонкій кишці міститься відносно незначна кількість мікробів, то у товстій їх наявність конче потрібна для нормального існування організму. До 90% мікрофлори припадає на безспорові анаероби, 10% - на молочнокислі бактерії, кишкову паличку, стрептококи та спороносні анаероби.

Під дією мікроорганізмів відбувається остаточний розклад залишків неперетравлених речовин і компонентів травних секретів, створюється імунний бар”єр шляхом гальмування патогенних мікроорганізмів, синтезуються деякі вітаміни (групи В, К) та інші біологічно активні речовини. Мікрофлора також бере участь у обміні речовин.

У немовлят порожнина товстої кишки стерильна. Вона заселяється мікроорганізмами протягом перших місяців життя.

Під дією мікробів неперетравлені вуглеводи розпадаються на молочну і оцтову кислоти, алкоголь, СО₂ і Н₂О. Білки, що збереглися, підлягають гнильному розкладу з утворенням токсичних речовин (індолу, скатолу, фенолу тощо) і таких біологічно активних сполук, як гістамін, тирамін. При збалансованому харчуванні процеси гниттю й бродіння зрівноважуються. Так, утворювані під час бродіння кислі продукти перешкоджають гниттю. Одноманітне харчування призводить до розладу вказаних процесів. У такому разі один процес переважає над іншим.

Приймання їжі практично не впливає на секрецію соку. Домінуючу роль у регуляції секреторної функції тонкої кишки відіграють місцеві

рефлекси. Це реакція на тактильні чи хімічні подразники. Хімічними стмуляторами є продукти травлення білків та жирів , панкреатичний сік, кислоти. Наявність у хімусі продуктів гідролізу білків та жирів стимулює секрецію багату на ферменти соку. Таким чином, секреція стимулюєтьсятоді,коли є хімус.

Секрецію соку тонкої кишки посилює ряд гормонів, зокрема, секретин, ВІП, ХЦК-ПЗ. Соматостатин секрецію гальмує.

У товстій кишці стимуляція секреції теж відбувається за рахунок місцевих рефлексів. Під впливом механічного подразнення секреція посилюється у 8-10 разів. Певне значення мають впливи парасимпатичних нервів, які іннервують 1/2 - 2/3 нижніх частин товстої кишки. При цьому посилюється секреція соку, який багатий на слиз.

Вікові особливості системи травлення.

Особливості системи травлення в період онтогенезу.

У внутрішньоутробний період розвитку основний тип живлення гематотрофний, при якому поживні речовини надходять до організму плода через плаценту. Плацентарна мембрана добре пропускає воду, глюкозу, амінокислоти, дипептиди та інші сполуки, потрібні для здійснення обмінних процесів в організмі плода. Більшість білків, ліпідів і полісахаридів у плаценті спочатку піддаються ферментативному гідролізу. У кров плода вони надходять у вигляді мономерів.

З 4-5 міс. внутрішньоутробного розвитку починають діяти органи травлення. До гематотрофного живлення приєднується амніотрофне - надходження навколоплідних вод. Амніотрофна рідина у органи травлення плода надходить при смоктальних, ковтальних і дихальних рухах. Протягом останнього місяця вагітності за добу плід поглинає близько 1 л рідини.

Ферментативна активність тонкої кишки формується раніше, ніж інших відділів. У період внутрішньоутробного розвитку поступово формується й ендокринний апарат системи травлення: збільшується кількість ендокринних клітин, у них підвищується вміст гастроінтестинальних гормонів.

Після народження дитини тип живлення стає лактотрофним.

Материнське молоко забезпечує організм, який посилено росте, пластичним і енергетичним матеріалом. З молоком надходять вітаміни, ферменти, мінеральні речовини, вода, біологічно активні сполуки тощо. Починаючи з 5-6 міс., у раціон немовляти вводять прикорм, а згодом дитину поступово переводять на дефінітивне харчування. Процеси поступового переходу від одного типу харчування до іншого визначаються етапами формування системи травлення і механізмів регуляції. У разі раннього застосування змішаного харчування прискорюється розвиток травної системи.

У гідролізі поживних речовин, що містяться в грудному молоці, беруть участь ферменти молока і залоз органів травлення дитини. Слина новонародженого служить головним чином для створення герметичності між соском і губами під час смоктання. Ферментативна активність слини незначна, але достатня для зсідання молока у шлунку.

Амілаза, яка міститься в слині новонародженого, складає приблизно 1/3 її активності у дорослих. Протягом перших 1-2 років ферметативна активність слини підвищується. Провідне значення для регуляції слиновиділення мають рефлекси з рецепторів язика і слизової оболонки рота. Умовний слиновидільний рефлекс формується на першому році життя.

Шлунок новонародженого має місткість 5-10 мл. До кінця року він поступово збільшується до 250-300 мл. Диференціація головних і парієтальних гландулоцитів відбувається ще у період внутрішньоутробного розвитку. До того ж головні клітини починають функціонувати раніше від парієтальних: пепсиногени з”являються раніше, ніж хлористоводнева кислота. Секреція хлористоводневої кислоти залежить від типу харчування. У разі переведення на штучне вигодовування збільшується кислотність соку у 2-4 рази. З віком збільшується також і щільність залоз на поверхні слизової оболонки. Ферментативна активність соку залежить від типу харчування: у перші місяці практично не розщеплюються білки, які містяться в продуктах рослинного походження і м”ясі.

Довжина кишок у дітей стосовно довжини тіла більша, ніж у дорослих (у новонароджених - 8,3 раза, а у дорослих - у 5,4 раза). Секреторна активність підшлункової залози й печінки нижча, ніж удорослих. Унаслідок цього на першому році життя переважає мембранне травлення. У ранньому віці проникність мембран тонкої кишки ще досить висока, тому деяка кількість високомолекулярних речовин їжі продовжує всмоктуватися і надходити у кровотік.

Заселення товстої кишки мікрофлорою відбувається вже протягом перших 2-4 діб життя. Нормальна мікрофлора бере участь у травленні, формуванні імунологічної реактивності, пригніченні розвитку патогенної мікрофлори,синтезує ряд вітамінів, інактивує ряд фізіологічно активних сполук.

На ранніх етапах розвитку формуються гормональні й місцеві системи регуляції секреторної активності і моторна функція органів травлення. Центральні нервово-рефлекторні механізми підключаються пізніше. Формування системи травлення завершується на час статевого дозрівання.

Особливості травлення при старінні.

У похилому та старечому віці сповільнюється проліферація та визрівання епітелію системи травлення, знижується синтез ферментів, унаслідок чого погіршується гідроліз поживних речовин. Зменшуються проникність і транспортна антивність мембран, порушуються також нервові та гуморальні механізми регуляції діяльності органів травлення.

Зміни в порожнині рота зв”язані з патологією зубів, унаслідок чого знижується ефективність жування, зменшується кількість смакових цибулин, отже, смакова чутливість, особливо на солодке. Зменшується секреція слини, тому частіше спостерігається сухість слизової оболонки рота. Порушується ковтання, бо сила м”язів глотки зменшується.

Стає меншою кількість шлункового соку, падає концентрація в ньому пепсиногенів і особливо хлористоводневої кислоти.Це пояснюється зниженням кількості парієтальних та головних клітин унаслідок атрофії слизової оболонки. Зміни моторної активності шлунка зумовлюють зниження тонусу та трофіки м”язів, а також перистальтики.

Відбуваються атрофічні зміни і в підшлунковій залозі: знижується її секреторна функція, спочатку стає менше ферментів, особливо протеаз і ліпаз, а потім - бікарбонатів. Знижується маса печінки, а отже й продукція жовчі. У жовчі стає менше жовчних кислот, фосфоліпідів, але більше холестерину. Гірше скорочується жовчний міхур, стає асинхронною діяльність сфінктерів жовчовивідних шляхів.

Зменшується товщина слизової оболонки тонкої кишки, кількість ентероцитів, ворсинок, погіршується проліферативні процеси в цій оболонці. Порушується виділення ферментів, особливо ліпаз. Тому в похилому і старечому віці гірше засвоюються молоко, жири. Пацієнти такого віку надають перевагу солодощам. З віком порушується процес всмоктування білків, жирів.

Анатомо-фізіологічні, психічні характеристики; емоційний, соціальний, духовний розвиток жінок і чоловіків у репродуктивному періоді. Статеве життя.

Сучасні негаразди нашого суспільства, а саме: загальновідомі економічні проблеми, незбалансована структура населення, несприятлива ситуація у сфері охорони здоров”я та несприятливий стан оточуючого середовища, включаючи наслідки Чорнобильської катастрофи; усі ці чинники зумовлюють природне зменшення чмсельності населення України, яке за останні роки скоротилося майже на 2 млн. осіб.

Проблеми нашого суспільства накладають свій відбиток і на стан репродуктивного здоров”я в Україні, що негативно позначається на демографічній ситуації і значною мірою становить загрозу подальшому позитивному розвитку населення.

Рівень народжуваності в Україні скоротився від середнього 1,4 дитини на подружню пару 6 років тому до 1,1 дитини на подружню пару в теперішній час, що вже є нижче рівня репродукції населення. Це важливий аспект для України, яка переживає серйозну проблему, пов”язану із старінням населення.

Слово репродукція означає - ре повторювання (приклад репетиція), продукція -створювання, в даному випадку створення людини.

Репродукція - це феномен, що регулює ключові питання життя: збереження виду і генофонду, продовження роду.

Репродуктивне здоров”я - це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб, пов”язаних з репродуктивною системою та іі функціями.

Репродуктивний період за визначенням ВООЗ, є період від 20 до 40 років, оскільки до 20 років жінка ще недостатньо готова фізично та психічно до виконання функції народження та виховання дитини, а після 40 виникає ризик розвитку вад плода. (В керівництві по плануванні сім”ї - від 19 до 45-49 років).

Формування репродуктивної системи - процес тривалий і складний. Майбутнє репродуктивне здоров”я жінки залежить від умов її розвитку в утробі матері, в період новонародженості, дитинства та у підлітковому віці.

Гормональна регуляція організму здійснюється за допомогою хімічних речовин, що виробляються залозами внутрішньої секреції (ендокринними).

В регуляції статевого розвитку та функцій основна роль належить системі гіпоталамуз-гіпофіз та статеві залози.

До статевих залоз належать чоловічі та жіночі гормони. Жіночі статеві органи (яєчники) виробляють яйцеклітини, естрогенні і прогестогенні гормони. Чоловічі статеві залози (яєчка) виробляють сперматозоїди і андрогенні гормони. Статеві залози називаються гонадами.

Від дії статевих гормонів залежить формування первинних і вторинних статевих ознак, за якими відрізняють одну стать від іншої. Первинні, або основні, статеві ознаки - це статеві залози, їх вивідні шляхи та інші статеві органи, які мають безпосереднє відношення до статевої діяльності, до розмноження. Вторинні статеві ознаки - це характерні особливості чоловічого і жіночого організмів, які безпосередньо не пов”язані з статевою діяльністю. Вторинні статеві ознаки у чоловіків - борода, вуса, волосатість на лобку, що піднімається вгору по середній лінії живота, адамове яблуко (кадик), низький голос, тощо; у жінок - розвинуті молочні залози, округлені контури тіла за рахунок особливого відкладання жиру в підшкірній клітковині, розширений таз, високий голос та інші характерні для жіночої статі риси будови тіла та особливості психіки. Розвиток вторинних статевих ознак відбувається переважно в підлітковому віці: 12-15 років - дівчата, 13-16 років - хлопчики, хоча можливі вікові коливання в той чи інший бік, що не є патологією. Вторинні статеві ознаки - це важливі показники рівня фізичного і статевого розвитку підлітків.

Статеві гормони регулюють статеву діяльність чоловічого і жіночого організмів, вплмвають на емоційний і психічний стан, приймають участь в обміні речовин, особливо в білковому. В стимуляції біосинтезу білків більшу активність проявляють чоловічі статеві гормони. Тому у чоловіків більш масивний, ніж у жінок, скелет і потужніша мускулатура.

Андрогени і естрогени утворюються і в чоловічому , і в жіночому організмах, але у організмі чоловіків переважабть андрогени, а в жіночому - естрогени. Хоча жіноча сексуальність пов”язана саме з впливом андрогенів. Андрогени забезпечують накопичення калію і фосфору в організмі, затримують натрій, хлор, азот. В малих дозах андрогени посилюють секрецію гонадотропних гормонів гіпофізом, у великих - навпаки , її гальмують.

Естрогени блокують утворення соматотропного гормону (гормону росту), сприяють атрофії епіфіза. У великих кількостях естрогени гальмують фолікулярну активність яєчників, аж до їх атрофії. Малі концентрації естрогені активізують утворення фолікулстимулюючого гормону (ФСГ) гіпофізом.

Гормональна і репродуктивна функція як чоловічих, так і жіночох статевих залоз регулюються за участю кори головного мозку, гіпоталамуса та гіпофіза. Про участь кори голвного мозку в регуляції статевих функцій свідчать факти припинення чи порушення менструального циклу після психічних травм, деяких інфекційних захворювань, що вражають певні коркові структури (енцефаліт, менінгіт) при вживанні психоактивних речовин, зокрема дериватів опію, цоклодолу та галюциногенів. Дія гіпоталамуса на функції статевих залоз здійснюється через гіпофіз за допомогою нейросекретинів (рилізинг-фактора), здатних стимулювати (ліберини) або гальмувати (статини) виділення тропних гормонів гіпофізом. В нейрогуморальній регуляції місячного циклу першочергова роль належить фолікулостимулюючому і лютеінізуючому гормонам.

Гіпоталамус

(Провідна роль в нейрогуморальній системі)

релізінг-фактор (нейрогрмони)

Гіпофіз

(король ендокринної системи)

аденогіпофіз нейрогіпофіз

7 гормонів вазопресин (АДГ)

соматотропін окситоцин

ліпопротеїни (накопичуються і

пролактин набувають активності)

АКТГ

тиреотропін

гонадотропіни

лютеїнізуючий (ЛГ)

фолікулостимулюючий (ФСГ)

Статеві залози

яєчники Яєчка

естрогени:естрадіол, естерол (статеві андрогени: тестостерон,

органи, вторинні ознаки, обмін андростерон (статеві органи,

речовин), прогестини (перебіг основний обмін, ЦНС)

вагітності)

Основними ланками репродуктивної системи жінки є яєчники, матка, маткові труби, пієва; у чоловіків - яєчка, придатки яєчок, статевий член, через який проходить уретра, сіи”явиносна протока, куперова залоза, передміхуровазалоза, сім”яні міхурці.

Що таке сім”я, знає кожний. Сім”ї, сімейним стосункам приділяється увага протягом життя всього людства. Моделі сім”ї формувалися на підставі правових законів, релігії. Начебто, про сім”ю відомо все, проте залишається безліч проблем.

К. Сагер (1976р.) запропонував класифікацію поведінки в шлюбі:

- партнер, орієнтований на рівноправність: очікує рівних прав і обов”язків;

- романтичний партнер: очікує щиросердної згоди, хоче створити міцну сім”ю, важливе значення для нього мають сентиментальні символи. Почуває себе обманутим, коли пантнер відмовляється “грати” з ним у ці романтичні ігри;

- “батьківський” партнер: із задоволенням піклується про іншого, виховуючи його, тоді як інший займає “дитячу” позицію;

- “дитячий” партнер: вносить у шлюб деяку спонтанність, безпосередність і радість, але, одночасно, забирає владу над іншим партнером своєю “дитячою” безпорадністю;

- раціональний партнер: стежить за проявом емоцій, точно додержується права й обов”язку. Відповідальний, тверезий в оцінках, добре пристосовується до життя, незважаючи на те, що партнер не поводить себе так, як він;

- товариський партнер: хоче бути товаришем і шукає для себе такого ж супутника, з яким міг би розділити повсякденні турботи, прожити життя;

- незалежний партнер: зберігає в шлюбі визначену дистанцію стосовно свого партнера.Прагне уникнути зайвої інтимності у стосунках і хоче, щоб партнер ставився з повагою до цих його вимог.

Деякі партнерські комбінації мають здатність до реального існування: наприклад, “незалежний”із “незалежним” або “раціональним”; інші взаємодоповнюючі, наприклад, “батьківський” із “дитячим”, треті - конфліктні, наприклад, “романтичний” із “незалежним”.

Які ж функції сім”ї?

Є дві основні функції сім”ї:

1. Задоволення статевих потреб дорослої людини.

2. Відтворення і виховання дітей.

У сучасному суспільстві сім”ї найчастіше бувають нуклеарними (малими) і розширеними (великими). Нуклеарна сім”я - це сімейна структура, в якій батьки і діти живуть разом без бабусь і дідусів. У здоровій міцній сім”ї діти можуть розвиватися у фізичному , інтелектуальному й емоційному плані, повністю використовуючи свій потенціал. Проте, якщо поряд немає членів сім”ї старшого покоління, які б могли спрямовувати майбутню молоду маму, вона буде мати дуже слабку уяву про те, як створити таке середовище. В цій ситуації медична сестра повинна відігравати роль консультанта і наставника.

Розширена сім”я складається із членів сімей батьків. Вони живуть у спільному будинку або близько один від одного. Як чоловік, так і жінка приносять у свою нову сім”ю звички і погляди власних розширених сімей, які можуть мати культурний, релігійний, політичний і соціальний характер. Разом із харчовими традиціями і формами поведінки, вони можуть бути джерелом конфліктів. Розширена сім”я забезпечує систему постійної підтримки при всіх обставинах у житті, але в той же час здійснює суттєвий контроль за її членами.

Основна проблема сім”ї - не в стосунках у шлюбі, а в тому, що подружній зв”язок не може залишатися однаковим, він постійно розвивається і зміцнюється, тому необхідно виділити стадії розвитку сімейних стосунків:

-шлюб до народження дитини;

- шлюб із маленькими дітьми;

- шлюб із дітьми,які виросли і залишають батьківську сім”ю;

- шлюб після того, як діти відокремилися від батьків.

Кожний період характеризується своїми проблемами, які чоловіки і жінки повинні подолати, і типовими проблемами, що потребують свого вирішення. Труднощі виникають при переході від однієї стадії до іншої, коли люди не можуть відразу перебудуватися і зберігають старі принципи і поведінку, характерні для попередньої стадії.

У складних стосунках чоловік-дружина (шлюбних) відносинах можна виділити два основні періоди: І період - 10 роікв, ІІ - наступні 10 років і подальше подружнє життя.

У перші 10 років подружнього життя (плюс-мінус три роки) керівництво сім”єю здійснює дружина. У чоловіків нерідко нервова робота, більшість старається знайти додаткові заробітки, вони зазнають і більших стресів. Все це до деякої міри зумовлює покладивість чоловіка в дрібних і середньої важності питаннях, з яких в основному і складається подружня проблематика.

Через те, що чоловік, як правило, менше розуміється на домашньому господарстві, то вдома йому доручають лише некваліфіковану роботу, та й ту під контролем. Жінка є і розпорядницею сімейних грошей. Переважно чоловік віддає їй зарплату, а вона вже за власним бажанням видає йому гроші на день чи на місяць. Дитині також виділяється прожитковий мінімум, і вона звикає до того, що головна в сім”ї мама.

У будь-який момент жінка може показати, що влада в її руках: вона може відмовитись від виконання своїх обов”язків і крутись, чоловіче! Здаєшся? А чоловіки? Парадоксально, але факт: власна некомпетентність влаштовує чоловіків! Це особливий вид захисту від психологічних навантажень. Краще бути підлеглим і виконавцем, ніж мати неприємності. Іноді, правда, причинами є і звичайні лінощі,безхарактерність.

Якщо ж чоловік не захотів миритись із становищем підлеглого і сім”я розпалась, то самі ж чоловіки важче переносять цей стрес ( в першому десятиріччі). Самовбивств, пов”язаних із розривом, більше саме серед них, а ось ініціаторами “молодих” розлучень набагато частіше стають жінки. Секрет тут ось в чому: молодій жінці легше вступити в другий шлюб, ніж молодому чоловікові. Пік привабливості у неї припадає на вік до 25 років, в той час як у чоловіків - на значно пізніший період.

Крім того, для молодих жінок підходять і молоді і зрілі претенденти. Останні навіть бажаніші. У них - становище в суспільстві, матеріальна забезпеченість, тоді як у молодого чоловіка все це тільки в планах. У більш старих претендентів на шлюб і ступінь надійності вища. Молодий чоловік, якщо він працює, але вчиться - не перспективний. Студент перспективний, але в нього немає власних прибутків, залежить від батьків. Тим часом молоді чоловіки віддають перевагу молодим жінкам (лише у 27 випадках із 100 жінки старші від своїх чоловіків). Одружившись на ровесниці, чоловік дуже цінує шлюб.

Психолог Н.Козлов, наприклад, пояснює більшу важкість розриву для чоловіків і тим, що у них менше розвинута техніка спілкування, вони важче йдуть на нові контакти. Енергетика емоційних стресів у жінок менша, тому сила стресів, викликана самотністю, у чоловіків сильніша.

Молода жінка, як правило, використовує цей фактор як важіль влади. Через те, що важіль цей дуже сильний,дія його використовується поступово. Вона практикує:

1. Спочатку - пробні розриви з підвищенням напруженості;

а) мовчання

б) зникнення з дому без повідомлення на короткий час

в) демонстративний похід на ніч до батьків або друзів

г) заява про розлучення

Це - розвідка. Якщо чоловік не поступається при малій напруженості, включається велика напруга.

2.Тимчасовий розрив може проявитись.

а) у відмові дружини від сексуального зближення. В молодості сексуальні почуття у жінок виражені набагато менше ніж у чоловіків, і легко замінюються іншими потребами. У конфлікті жіноча сексуальність легко пригнічується, і жінка ставиться до зближення негативно. Чоловік, навпаки, проявляє підвищений інтерес до сексуального зближення, він шукає доказів, що жінка його все таки любить,використовує це як засіб прмирення. Спроба зближення в умовах конфлікту жінку ображає, а чоловік одержує відмову (іноді це є свідомим “покаранням” чоловіка за неслухняність, при меншій сексуальній активності жінка може собі це дозвилити). Відмова боляче б”є по чоловічому самолюбству. Але спрацьовує прив”язаність до жінки. І ось, щоб у майбутньому не було відмови, він стає слухняним;

б) нерідко в союзники жінка бере і почуття ревнощів. Демонструє чоловікові інтерес, який до неї проявляють інші чоловіки, натякає на зраду.

Наприклад, коли чоловік у чомусь не підкоряється дружині, вона припиняє розмову, спокійно набирає якийсь номер телефону і говорить так, що не можна зрозуміти з ким. Розмова йде про зустріч. Нехай чоловік постраждає і помучиться над догадками.Після цього вона може довго кудись збиратись.

в) справжня ж зрада - попередниця повного розриву і розлучення, удар по самооцінці чоловіка.

Вона також є важелем влади, але вже надзвичайно гострим для обох. Тобто, цей важіль є небезпечним і для того, хто ним користується.

Проте чоловіки все одно переживають зраду важче, вони більш ревниві. Їх ревнощі переважно глибинні, у жінок - навіяні. Якщо у сім”ї є дитина, то “стрес розриву” з дружиною підсилюється стресом розлучення ще й з нею. Адже, у випадку розлучення дитина майже автоматично залишається з матір”ю, а вона може налаштувати її проти батька. Для самозаспокоєння жінка використовує таку “формулу”: якщо чоловік пішов, то він поганий, якщо я пішла, то саме тому, що він поганий.

Розуміючи це все, чоловік стає більш покладистим. Адже якщо втрату жінки можна якось замінити, то втрату дитини - ні. Це важливий фактор і тому дуже важливий важіль у руках жінки. Крім цього, чоловік розуміє, що йому доведеться платити аліменти на дитину (яку часто виховують у дусі неприязні до нього), позбутися більшої частини нажитих матеріальних цінностей, житла. А коли чоловік захоче взяти те, що належить йому, він може багато втратити в очах суспільства. Як бачимо, причин для того, щоб бути покладистим, у чоловіків достатньо.

До чоловіка, який апелює до суспільної думки, ставлення досить іронічне, а жіноча апеляція сприймається як звичайне явище.

Скарги жінок роблять чоловіків більш вразливими і нівелюють їх прагнення до лідерства хоча б на роботі. Адже лідер в очах суспільства повинен бути високоморальним: скарги, таким чином, можуть завадити його просуванню на службі.

У молодого чоловіка практично немає важелів влади. Звичайно, далеко не всі потенціальні можливості жінки у використанні важелів подружньої влади втілюють у життя максимально. І все-таки дуже часто ці важелі використовуються. Жінка, наприклад, категорично висловлює свою точку зору, часто дає чоловікові негативну оцінку в розмові з ним і в присутності інших людей звинувачує, висміює, знаходить невдячність у відповідь на благодійність, практикує недовір”я і загадковість замість довіри і т.д. Тільки дуже культурні, гуманні і володарки великої самодисципліни жінки не використовують важелів подружньої влади.

Але , якщо жінка використовує важелі влади на всю потужність , у відповідь чоловіки, здатні до нервової поведінки, постійно конфліктують, демонстративно зраджують жінкам, починають пити і, в результаті, розлучаються. Чоловіки з високим почуттям відовідальності, любові до дітей, які серйозно ставляться до сім”ї, найчастіше ведуть себе стримано, практикують тактику холодної напруженості.

Чоловік опиняється в складному драматичному становищі. Так, сучасного молодого чоловіка не задовольняє некваліфікована домашня праця і мілка опіка, контроль жінки. Він намагається уникнути цього. Пояснює собі і близьким, що його завдання - бути лідером. Готовий іти на заробітки або навіть активно пропонує їх. Він уникає контакту з сім”єю, замінюючи його своїми справами. В його розпорядженні - хобі, телевізор, спорт. Окремо стоїть захоплення автомобілями: багато чоловіків хочуть мати машину, щоб відчувалась їх вага в сім”ї. Бо це ж ніби частина домашнього господарства, в якій жінка і діти не компетентні.

Розвивається , так звана, внутрішня еміграція. Поступово вона переходить в еміграцію зовнішню. Чоловік прагне в чоловічу компанію, де замість приниження його чекає повага. Все частіше він приходить додому пізно. Виникають позашлюбні статеві зв”язки, які супроводжуються вживанням алкоголю. Інколи чоловік не приходить додому, але при цьому він придумує якісь неймовірні причини, стараючись уникати відкритих конфліктів і також не бажаючи розлучатись.

Після пологів жінка надто багато часу змушена проводити вдома і в глибині душі розцінює це як несправедливість: бо ж життя чоловіка різноманітніше.

Частина жінок у цьому періоді розчарована реальними й уявними недоліками чоловіка, незважаючи на важелі примусу, прагне до розлучення. В 68 розлученнях із 100 в перші 10 років подружнього життя ініціаторами виступають молоді жінки.

Разом з цим, у 25-27 років вершина привабливості у жінки вже позаду, хоча за інерцією вона продовжує себе поводити так, як і в період найвищого розквіту. Вступити в новий шлюб їй вже значно складніше. За статистикою розлучені жінки утворюють новий шлюб у 3 рази рідше, ніж розлучені чоловіки. Найбільш юних це, не стосується.

Таким чином, мріючи про ідеальний шлюб, жінка часто руйнує шлюб реальний.

Ось така доля лідера, який не думає про майбутнє. Його чекають лише розчарування. Ймовірність вступу в новий шлюб для жінки у віці від 25 років з чоловіком, старшим на декілька років, дуже мала. Більшість таких чоловіків у шлюбі або ще не розлучені. Розлучені ж більше не вступають у щлюб або ж одружуються на молодших. Не знаючи цього жінки, довго шукають потрібний їм віковий варіант, пізніше або зовсім не виходять заміж , або виходять за чоловіків значно старших, або, навпаки, молодщих за себе (яких ровесниці не вважають нареченими).

Таким чином , у першому десятиріччі (плюс-мінус 3 роки) чоловіки більщ активно борються за збереження сім”ї. Потім відбувається зміна ролей. У наступні десять років (плюс-мінус 3 роки) значна частина цих важелів переходить до чоловіка. Соціальний статус, дохід, що в сумі має більше значення для жінки при оцінці чоловіків, зростає швидше в останніх. Причому все це може оцінити не тільки дружина, але і можливі її суперниці.

До того часу зовнішня привабливість жінки знижується, а чоловіка - збільшується. Потрібно враховувати також той факт, що привабливість жінки для чоловіка має більше значення, ніж привабливість чоловіка до жінки. Жінка, не маючи часу і бажання стежити за своєю зовнішністю вдома, часто виглядає в прису

Читайте також:

1. Аналіз службового призначення деталей та конструктивних елементів обладнання харчових виробництві, визначення технічних вимог і норм точності при їх виготовленні
2. Асиміляція приголосних у потоці мовлення
3. Вміст жирів у харчових продуктах
4. Гастрит хронічний. Виразкова хвороба шлунка і 12п кишки. Рак шлунка.
5. Гастрит хронічний. Виразкова хвороба шлунка і 12п кишки. Рак шлунка.
6. Джерела, шляхи і механізми забруднення харчових продуктів металами і металоїдами.
7. Договори щодо виробництва цукру, м’ясо-молочних та інших харчових продуктів.
8. Забруднення харчових продуктів пестицидами
9. Загальна характеристика харчових кислот
10. Загальні характеристики харчових технологічних виробничих систем
11. Законодавчі нормативи га вміст токсичних елементів у харчових продуктах і воді

Переглядів: 1922