• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Вимова приголосних

ПЛАН

ЛАТИНСЬКА ФОНЕТИКА

ВСТУП

Упродовж століть латина була обов’язковою дисципліною у навчальних закладах України та Європи, мовою міжнародного спілкування, науки, освіти, епістолярію, художньої літератури, релігії. Це зумовило наявність латинізмів у терміносистемах багатьох мов світу. Латинська граматика стала підґрунтям для формування граматичних систем флективних мов, зокрема й української, перші підручники з граматики української мови писалися за зразками латинських граматик. Все це зумовлює необхідність вивчення латинської мови на філологічних факультетах університетів. Її знання сприяє розширенню загальноосвітнього кругозору, йде на користь загальній мовознавчій обізнаності; її вивчення допомагає глибшому засвоєнню знань із багатьох спеціальностей як гуманітарного, так і природничого профілю.

Пропонований курс лекцій укладений за програмою з латинської мови для студентів напряму підготовки "Філологія" і містить короткі теоретичні відомості з основ латинської фонетики, морфології та синтаксису, подані таблиці відмінкових закінчень відмінюваних частин мови, прокоментовані особливості перекладу деяких, притаманних тільки для латинської мови, граматичних форм, проведені паралелі між аналогічними мовними явищами в українській та латинській мовах для кращого засвоєння граматичного матеріалу та актуалізації мовознавчих знань студентів-філологів.

ЛЕКЦІЯ 1

КОРОТКА ІСТОРІЯ ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ

1. Коротка історія латинської мови та її значення у міжнародній науковій термінології.

2. Латинський алфавіт.

3. Вимова голосних. Дифтонги і диграфи.

4. Вимова приголосних.

5. Наголос.

1. Коротка історія латинської мови та її значення у міжнародній науковій термінології.

Латинська мова (lingua Latina) – одна з найдавніших мов індоєвропейської сім’ї і належить до групи італійських мов. Спочатку латинською мовою говорило невелике плем’я латинів, що населяло Апенінський півострів. Область поширення цього племені – Лацій, столицею якої стало місто Рим ( у 745 р. до н. е.). У результаті військових, політичних та економічних успіхів Стародавнього Риму латинська мова поширюється по всій Італії, а починаючи з ІІ ст. до н. е. виходить за її межі.

Латинська мова звучала майже у всіх країнах Західної Європи, Північної Африки і Західної Азії. У період існування Римської імперії вона була офіційною державною мовою, мовою управління, війська, юриспруденції, торгівлі, школи, науки, літератури.

Періоди розвитку латинської мови. Найдавнішими пам’ятками латинської мови є написи, фрагменти обрядових пісень, законів VІІ – ІV ст. до н. е. Історія літературної мови починається у 240 році до н. е., коли військовополонений грек Люцій Лівій Андронік приніс до Риму трагедію і комедію латинською мовою як результат перекладу грецьких творів. Це архаїчний період в історії мови (240 – 81 рр. до н. е.). Видатними представниками цього періоду є римські комедіографи Плавт і Теренцій, прозаїк Катон.

Другий період розвитку латинської мови відомий як класичний абозолотий(81 р. до. н. е. – 120 р. н. е.). Він характеризується становленням літературної латинської мови, яка була багата своїм лексичним фондом, досконалістю граматики та синтаксису, розмаїттям жанрів та стилістичних засобів. Латинська мова сягає довершеності у творах видатних письменників, ораторів та політичних діячів того часу: Вергілія, Горація, Овідія, Ціцерона, Цезаря та ін.

Післякласичний або срібний період (І – ІІ ст. н. е.) припадає на творчість відомих римських поетів-сатириків Марціала та Ювенала, письменників Лівія, Петронія, Тацита, філософа Сенеки. У цей період остаточно сформувалися норми латинської фонетики й граматики та правила орфографії. Таким чином поруч із витонченою літературною мовою розвивається так звана “вульгарна латина”, із плином часу посилюється відрив розмовної мови від літературної.

Період ІІ – V ст. н. е.називають періодом пізньої латини. Розмовна латинська мова зазнавала дедалі більшого впливу місцевих діалектів підкорених Римською імперією племен і народів. Латинська мова в її народному різновиді – так звана вульгарна латина – стала мовою-основою для національних мов, які пізніше об’єднаються під загальною назвою романських: італійської, французької, іспанської, португальської, румунської та ін.

Після падіння Римської імперії починається період середньовічної латини (VІ – ХІІ ст.), яка стає у країнах Європи мовою католицької церкви, школи, судочинства та дипломатії.

В епоху Відродження (ХІV – ХVІ ст.) її представники намагалися відновити гуманістичні традиції античного світу. Гуманісти знову звернулися до латинської мови, яка поступово перетворювалася на міжнародну мову науки. Нею писали свої твори Еразм Ротердамський (голландський філософ), Томас Мор (англійський письменник, автор роману “Утопія”), Джордано Бруно (італійський вчений).

Статус міжнародної мови науки остаточно закріплюється за латиною у Новий час (ХVІІ – ХVІІІ ст.). Латина стала мовою, яка об’єднувала вчених усієї Європи: нею листувалися, проводили дискусії, захищали дисертації, видавали наукові праці. Латиною велося викладання в усіх університетах Європи.

Помітну роль відігравала латинська мова на українських землях. Нею користувалися ще з часів Галицько-Волинського князівства. У першій половині ХІV ст. у Галичині з’являються перші акти внутрішнього обігу, написані латинською мовою. Це так звана актова латина, яка хронолгічно охоплює період від 20-х років ХІV ст. до останньої третини ХVІІІ ст. Культурна переорієнтація на західноєвропейські освітні принципи, здійснена в Україні наприкінці ХVІ ст., сприяла інтенсивному поширенню латини у шкільній практиці. Найважливіші збережені пам’ятки шкільного обігу, написані латинською мовою, пов’язані із Києво-Моглянською академією. До нас дійшло майже 200 рукописних філософських курсів і майже стільки ж курсів поетики та риторики ХVІІ – ХVІІІ ст., складених чи законспектованих латинською мовою. Цією мовою було написано важливі політичні документи, зокрема Нерчинський договір 1689 року. Б. Хмельницький, І. Мазепа та інші політичні діячі України часто листувалися з іноземцями латинською мовою.

Такі важливі риси латинської мови, як лаконічність та точність, зробили її незамінним джерелом формування наукової термінології у різних дисциплінах, оскільки терміни національного походження часто поступаються латинським у стислості позначення та у можливості творення похідних слів.

В інтернаціональному словниковому фонді багатьох мов світу значне місце посідають латинізми. Найбільше їх у романських мовах: у французькій – 80-90 %, в італійській – 70-80 %. З германських мов найбільше їх у англійській – до 75 %. Варто зауважити, що із 20 тисяч найуживаніших слів англійської мови – 10 400 латинського походження.

У наш час знання латинської мови потрібне спеціалістам різних галузей науки, оскільки соціально-політичні, філологічні, математичні, технічні, медичні, юридичні та інші наукові терміни походять переважно з латинської. Лексичними запозиченнями чи словотвірними елементами з латинської і грецької мов рясніє кожна мова, серед них і українська, порівняймо: календар, конспект, професор, доцент, асистент, студент, факультет, університет, ефект, атестат, стандарт, прогрес, траєкторія, конгрес, інфляція, девальвація, суб’єкт, синус, косинус, фінал та ін.

Значення латинської мови багатогранне. Стародавній Рим залишив людству велику скарбницю художньої і наукової літератури. Афоризми латинських авторів, прислів’я і вислови служать джерелом цитат для ораторів і письменників, учених і державних діячів, журналістів і дипломатів. Наприклад: Homo locum ornat, non homĭnem locus – Людина прикрашає місце, а не місце людину; Mala herba cito crescit – Погана трава швидко росте тощо.

Отже, латинська мова має велике ужиткове застосування у різних ділянках науки. Саме тут доречно навести вислів видатного римського оратора і письменника Цицерона: Non tam praeclārum est scire Latīne, quam turpe est nescīre – Не настільки похвально занти латину, наскільки ганебно – не знати її.

2. Латинський алфавіт (alphabētum latīnum)

До кінця V ст. до н. е. у Греції сформувались дві алфавітні системи: східна, як основа грецького алфавіту, і західна (Халкідська), яка через етрусків стала основою латинського алфавіту. З часом літери зазнали змін і до І століття до н. е. набули вигляду, що відомий як латиниця, якою і досі користується більшість народів.

Латинський алфавіт класичного періоду складається із 24 букв.

3. Вимова голосних. Дифтонги і диграфи

Звуки поділяються на голосні (vocāles) і приголосні (consonantes). У латинській мові є 12 голосних звуків: шість довгих [ā, ē, ī, ō, ū, y] і шість коротких [ă, ĕ, ĭ, ŏ, ŭ, ў], які відповідають шістьом буквам: а, е, і, о, u, y. Для позначення довготи і короткості прийнято надрядкові знаки: ˉ (знак довготи), ˘ (знак короткості). Оскільки записів вимови латинських звуків немає, і довгі, і короткі голосні вимовляються однаково, як відповідні звуки української мови. А саме: звуки [a], [e], [o] вимовляються як українські голосні [а], [е], [о]:

arma [арма] – зброя, erudītus [ерудітус] – освічений; ortus [ортус] – схід.

Іпозначає голосний звук [і] та приголосний звук [й]: для позначення голосного вимовляється як український [i]: ignis [іґніс] – вогонь, для позначення приголосного вимовляється як український [й] у трьох позиціях:

а) на початку складу або слова перед голосним:

ianua [йануа] – двері

iniuria [інйуріа] – несправедливість

coniunctio [конйункціо] – сполучник

б) у середині слова між голосними:

maior [майор] – більший

maiālis [майаліс] – травневий

U вимовляється як український [y]: urbs [урбс] – місто; unus [унус] – один.

Yвимовляється як український [і] і вживається у словах грецького походження: pyrāmis [піраміс] – піраміда; synthĕsis [сінтезіс] – набір, синтез, комплекс.

Дифтонги і диграфи

Сполучення двох голосних, які вимовляються одним звуком, називається диграфом, а одним складом – дифтонгом. У латинській мові є три дифтонги: au, eu, ei.

Auвимовляється як [ав]: aurum [аврум] – золото, Aurōra [аврора] – Аврора, ранкова зоря;

eu →[ев]: Eurōpa [европа] – Європа, pleura [плевра] – плевра;

ei →[ей]:hei [гей] – гей!

Диграф aeозначає звук [е]:aes [ес] – мідь; aether [етер] – ефір;

диграф oe →[е]: oeconomia [економійа] – правильне ведення господарства; oenomēlum [еномелюм] – вино з медом.

Увага! 1. Якщо aeіoeвимовляються окремо, то над голоснимeставиться дві крапки: aë, oëабо риска:aē, oē aēneus [аенеус] – мідний, aër [аер] – повітря, aloē [алое] – алое, diploë [діплое] – губка.

2. У словах, які закінчуються на -eus, -eum,сполучення-eu-не є дифтонгом, оскільки воно розбивається на склади:vit-re-us – скляний, o-le-um – олія.

У латинській мові 18 приголосних (consonantes). Більшість приголосних вимовляється як відповідні звуки українського алфавіту. Зупинімося на тих, які мають різне звучання залежно від позиції у слові.

cпередe, i, y, oe, ae, euвимовляється як [ц]:

cera [цера] – віск

circŭlus [ціркулюс] – коло

cyclus [ціклюс] – цикл

caelum [целюм] – небо

coenobīta [ценобіта] – монах

ceu [цев] – ніби

У решті випадків cвимовляється як український [к]:

color [кольор] – колір

calor [кальор] – тепло

culmen [кульмен] – верхівка, точка

gвимовляється як український [ґ] у словах “ґрунт”, “ґудзик”:

gravĭtas [ґравітас] – важкість, тягар

granum [ґранум] – зерно

hвимовляється приблизно як український [г] у словах “глина”, “огірок”, проте вимова цього звука ближча до вимови англійського h, наприклад у слові“hotel”:

hortus [гортус] – сад

habilĭtas [габілітас] – придатність

kвживається для позначення звука [к] і трапляється у небагатьох словах, запозичених з інших мов:

kinesis [кінезіс] – рух

Karphago, ĭnis, f [карфаґо] – Карфаген

lвимовляється м’яко як український [ль]:

lapis [ляпіс] – камінь

lac [ляк] – молоко

sвимовляється у більшості випадків як український [с]:

subsidium [субсідіум] – допомога, підтримка, субсидія

sequester [секвестер] – посередник

sal [саль] – сіль

Але! У середині слова між двома голосними (в інтервокальній позиції) або між голосним з одного боку і приголосним m абоn – з іншого,sвимовляється як український [з]: petrōsus [петрозус] – кам’янистий; lusor [люзор] – співець; neoplasma [неоплазма] – новоутворення.

Nota bene! S, що стоїть після префікса на початку кореня, вимовляється як український звук [с]: designatio [десіґнаціо] – позначення; consistentia [консістенціа] – консистенція. Проте у префіксах dys-, des-, ex- sперед голосним читається як[з]: dysenteria [дізентеріа] – дизентерія; desinfectio [дезінфекціо] – дезінфекція; exaltatio [екзальтаціо] – радісне збудження.

xвідповідає українським буквосполученням [кс] і [кз]: radix [радікс] – корінь; lex [лєкс] – закон. На початку слова між голосними x вимовляється як [кз]: exĭtus [екзітус] – кінець; exemplum [екземплюм] – приклад.

zвимовляється як український [з] і трапляється у словах грецького походження: zona [зона] – зона; zodiācus [зодіакус] – зодіак. У словах негрецького походження z читається як [ц]: zincum [цінкум] – цинк.

Буквосполучення з h

ch → [х]: charta [харта] – карта, папір

ph → [ф]: philosophia [фільозофіа] – філософія

rh → [р]: rhombus [ромбус] – ромб

th → [т]: theoria [теоріа] – теорія

sch → [сх]: schola [схоля] – школа

Буквосполучення з ngu, qu, su, ti

ngu перед голосним вимовляється як[нґв], перед приголосним – [нґу]:

lingua [лінґва] – мова

pinguis [пінґвіс] – жирний

angŭlus [анґулюс] – кут

singulāris [сінґуляріс] – окремий, однина

quвимовляється як [кв] перед наступним голосним:

qualificatio [кваліфікаціо] – ступінь і вид професійної підготовки

quorum [кворум] – кількість присутніх на зборах, достатня для визнання зборів правочинними

suперед голосним вимовляється як [св], перед приголосним – [су]:

consuetŭdo [консветудо] – звичка

suavis [свавіс] – приємний

summa [сумма] – сума, підсумок

substantia [субстанціа] – суть, речовина, матерія

tiперед наступним голосним вимовляється як [ці]:

lectio [лєкціо] – читання, вибір

eruditio [ерудіціо] – освіта, навчання

ratio [раціо] – розум

Але: Якщо перед сполученням tiстоять приголосніs, t, x, то його слід вимовляти як [ті]:

ostium [остіум] – вхід, гирло

mixtio [мікстіо] – суміш

Attius [аттіус] - Аттій

Tiвимовляється як [ті], якщо на нього падає наголос або перед ним стоїть n:

totīus [тотіус] – родовий відмінок однини від totus – цілий

montium [монтіум] – родовий відмінок множини від mons – гора

Читайте також:

1. Асиміляції приголосних в українській мові
2. Асиміляція приголосних у потоці мовлення
3. Вимова абревіатур
4. Вимова голосних звуків
5. Вимова голосних звуків в українській мові
6. Вимова приголосних звуків
7. Вправи для відробітку голосних і приголосних звуків
8. Закономірності сполучуваності звукових одиниць в українській літературній мові. Позиційні зміни приголосних і голосних звуків
9. Зміни приголосних при збігу їх
10. КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
11. Ознайомлення з особливостями голосних і приголосних звуків

Переглядів: 3885