• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Вимова голосних звуків

Орфоепічні норми – СРС

Орфоепія – система норм літературної вимови, що охоплює правила вимови звуків, звукосполучень у мовленнєвому потоці, наголошування слів, а також інтонування; розділ мовознавства, що вивчає норми літературної вимови.

Орфоепічні норми мають велике суспільне значення, оскільки саме завдяки правильній вимові мова стає зручним засобом спілкування. Володіння ними сприяє швидкому порозумінню людей. Дотримання норм літературної вимови є одним із показників загальної культури особистості, створює необхідні передумови для ефективного користування літературним мовленням у різних сферах суспільної практики – від побуту до закладів освіти, науки, культури, державного управління.

Отже, предметом орфоепії є правильна вимова звуків, їх сполучень, окремих слів та їх граматичних форм, вплив наголосу, складу та інтонації на літературну вимову.

Наявність у мові загальноприйнятих вимовних норм свідчить про високий рівень її розвитку.

Сучасна українська літературна вимова ґрунтується на принципах евфонічності, які вимагають свідомого ставлення до звукового оформлення висловлювання. Орфоепічні норми охоплюють правила вимови голосних і приголосних, звукосполучень, слів іншомовного походження, наголошення слів.

Норми вимови голосних звуків в українській літературній мові пов’язані з їх наголошеною чи ненаголошеною позицією. На вимову ненаголошених голосних впливає наступний наголошений голосний звук, а також темп мовлення.

Усі наголошені голосні звуки у СУЛМ вимовляються чітко. Тільки початковий наголошений [і] вимовляється з наближенням до [и] чи навіть змінюється на [и] з наближенням до [і]: іноді, інший, іній тощо. Цю норму вимови орфографічно закріпив Б. Грінченко, надрукувавши у «Словарі української мови» (1907 – 1909) з початковою літерою и велику групу загальних назв: идол, ижиця, икати тощо.

Ненаголошені голосні [а], [у], [і] зберігають чіткість. Голосні звуки [е] [и] [о] у ненаголошеній позиції внаслідок ослаблення напруженості вимовляються менш виразно, ніж наголошені, зазнають певних змін.

Ненаголошений голосний [е] майже завжди вимовляється із наближенням до [и], але ступінь такого наближення різний. Ненаголошений [е], на думку Н. Тоцької, вимовляється як [и^е] перед складом з наголошеними [и'], [у'], [і']: ни^есі'мо, ни^есу', ни^еси'. Як [и] перед складом з наголошеним [и'] при швидкому темпі мовлення: види' (веди'), вили'кий (вели'кий); як [е^и] перед складом з іншими голосними, особливо з [е]: че^икати, ме^ине, не^исла, не^исло, суве^иреність. М. Наконечний вважає, що при швидкій вимові ненаголошений [е] перед наголошеним [і'] вимовляється як [и^і]: пи^іч'іть (печіть). Між м’якими приголосними ненаголошений голосний [е] наближається до [і]: ока'йе^іць (окраєць). У цій позиції, на думку М. Наконечного, допускається вимова [е] як [і^е] чи [і^и]: зайі^ець, зайі^иць.

Читайте також:

1. Артикуляція голосних.
2. Асиміляції приголосних в українській мові
3. Асиміляція приголосних у потоці мовлення
4. Вимова абревіатур
5. Вимова голосних звуків в українській мові
6. Вимова приголосних
7. Вимова приголосних звуків
8. ВИНИКНЕННЯ ЗВУКІВ
9. Вправи для відробітку голосних і приголосних звуків
10. Вправи підвищеної трудності для роботи над поєднаннями звуків
11. Закономірності сполучуваності звукових одиниць в українській літературній мові. Позиційні зміни приголосних і голосних звуків

Переглядів: 1514