МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
ВИНИКНЕННЯ ЗВУКІВЛітература План Предмет і завдання фонетики. Основні фонетичні одиниці. Звуки мовлення, їх творення Звукові зміни у потоці мовлення Лекція № 2 Самостійна робота 1. Фонетика. Предмет і завдання фонетики. 2. Звуки мовлення, їх творення. 3. Класифікація голосних звуків. 4. Класифікація приголосних звуків. 5. Фонема, її функції і ознаки. 6. Фонетичні чергування . 7. Асиміляція, дисиміляція. 1. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. - К.: Вища школа, 2004.-С. 17-24. http://www.book-ye.com/index.php?categoryID=29&offset=375&sort=Price&direction=DESC 2. Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Завдання і вправи. - К.: Вища школа, 1995. - С.7-16. 3. Тоцька Н.І. Фонетика української мови та її вивчення у початковій школі. - К.,1976. 4. Блик О.П. Українська мова: Ч. І. - К.: Четверта хвиля, 1997. - С. 6-18. 5. Пазяк О.М., Кисіль Г.Г. Українська мова і культура мовлення. - К.: Вища школа, 1995.-С. 5-8. 6. Олександр Пономарів Культура слова: Мовностилістичні поради. - К.: Либідь, 2002.-С. 26-33. 7. Сайти Інтернет: http://uk.wikipedia.org/wiki/Фонетика
Основні поняття:фонетика, фонологія, графіка, звуки мовлення, фонема, мовний апарат
ФОНЕТИКА. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ФОНЕТИКИ Звукові одиниці, які служать засобом передачі думки, досліджує спеціальна наука — фонетика. Фонетика (від гр. phonetikos — звуковий) — галузь мовознавства, в якій вивчається звукова система мови у зв'язку з її смисловою роллю та різноманітні звукові зміни, що виступають у мовленні при сполученні звукових елементів між собою. У лінгвістиці сформувалося два погляди на фонетику як науку: 1.Фонетика вивчає артикуляційні та акустичні особливості звуків мовлення, а суспільну функцію мовних звуків вивчає інша дисципліна - фонологія. 2.Фонетика вивчає не тільки природу звуків, а й функцію їх. Звуком називається коливальний рух різноманітних тіл з наступним поширенням цих коливальних рухів у навколишньому середовищі. Джерелом мовних звуків служать коливання голосових зв'язок у гортані й тертя повітряного струменя об стінки мовного апарата. У чистому вигляді як тони, так і шуми зустрічаються рідко. Як правило, до тону завжди більшою чи меншою мірою прилучається шум, а до шуму — незначний елемент тону. Тому різкої межі між тонами й шумами немає. Проте мовні звуки розрізняються залежно від того, що лежить у їх основі — тон чи шум,— і відповідно поділяються на дві групи: голосні і приголосні. Голосні — це звуки, в основі яких лежить тон. Приголосні— це звуки, в основі яких лежить шум, до якого може долучатися й голос (при утворенні сонорних або дзвінких приголосних). НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗВУКІВ Фізіолого-акустичний (власне фонетичний) напрям вивчає творення звуків органами артикуляції та акустичну природу звуків. Фонологічний (функціональний) напрям вивчає смислорозрізнювальні властивості звуків, систему фонем та їхніх різновидів. Слова не тільки вимовляємо, а й пишемо чи друкуємо. Користуємося буквами - умовними знаками для передачі звуків мови на письмі. Наука, що вивчає систему умовних знаків для передачі звуків на письмі, називається графікою. Фонетика і графіка перебувають у тісному зв'язку. ЗВУКИ МОВЛЕННЯ Основним об'єктом вивчення фонетики є звуки - найменші одиниці мовного потоку, що утворюються внаслідок дії мовних органів. Окремо взяті звуки (на відміну від слова та речення) не мають ніякого значення ([о], [у], [п], [с], [д], [і], [к],[м]), але з них творяться слова та їхні значущі частини. Наприклад, з наведених звуків легко складається слово підсумок, у якому виділяються три значущих частини під + сум + ок. Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого. Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосних. Звуки мови виникають за допомогою мовного апарату. Він складається з таких елементів: 1. Гортань з голосовими зв’язками. 2. Дихальний апарат, який складається з діафрагми, легенів, бронхів, трахеї. 3. Надставна труба, яка складається з зіву, ротової порожнини, носової порожнини. 4. Органи вимовляння (артикуляції): язик, зуби, губи, піднебіння, язичок. Активні органи:язик, губи, язичок, м'яке піднебіння, голосові зв'язки. Пасивні органи:зуби, тверде піднебіння, ясна. За способом творення звуки поділяються наголосні таприголосні. Найвизначнішою функціональною ознакою, яка може бути покладена в основу розрізнення голосних і приголосних, є їх складотворча функція. З цього погляду голосні визначаються як складотворчі звуки, а приголосні входять до складу разом з голосними, тобто перебувають при них. Така роль приголосних відображена в їх назві — приголосний, тобто звук, що вживається при голосних. Голосні відрізняються від приголосних також рядом артикуляційних особливостей. При артикуляції голосних голосовий канал максимально відкритий, у ньому відсутні значні контакти (фокуси утворення), здатні бути джерелом шуму. Натомість приголосні артикулюються за умов повного або часткового звуження ротової порожнини, через яку проходить видихуваний струмінь повітря і утворює характерні для приголосних шуми. Однією з основних акустичних ознак поділу звуків на голосні й приголосні є характеристика джерела звука. Якщо в основі голосних лежить голосове джерело (тобто музикальний тон), то в основі приголосних—одночасно голосове й шумове або тільки шумове. Голосні звуки акустично найбільш виразні й диференційовані під наголосом, у зв'язку з чим склад голосних фонем визначається насамперед у наголошеній позиції, яка є для них сильною. Найбільш незалежним є вживання голосних у ролі окремих слів і на абсолютному початку слова. На початку слів голосні виступають порівняно рідко, проте ряд квазіомонімів переконливо доводить наявність в українській мові п'яти голосних фонем: /а/, /о/, /у/, /е/, /і/. Пор.: Аля — Оля — Уля; ера — Іра — ара (від ар); ос — ус — ес; ар — ер (літера), Елла — Алла. Фонематичність голосного\и\ не доводиться початковою позицією у словах. У середині слова голосні можуть виступати в однакових або подібних позиціях після твердих і м'яких приголосних. Після твердих приголосних виступають голосні [а], [о], [у], [е], [и] : раб, робот, зруб, треба, рибка. При заміні одного голосного іншим утворюється нове слово (пор.: там – том – тем – тим). Після м'яких приголосних також виступають п'ять голосних, але в дещо іншому складі- [а], [о], [у], [е], [і] : [мужн¢а], [мужн ¢ о], [мужн'у], [муж ¢ е], [мужн'і]. Як видно з наведених прикладів, після твердих і м'яких приголосних можуть виступати й виконувати смислорозрізнювальну функцію чотири голосні:[а], [о], [у], [е]. Отже, безсумнівними є голосні фонеми української мови /а/, /о/, /у/, /е/, що виступають у різних позиціях, а також фонема /і/, яка в літературній мові виступає, як правило, після м'яких приголосних, на початку слова і може бути засобом вираження окремого слова. Певні труднощі становить розв'язання питання про фонемний статус звука [и], характеризованого окремими дослідниками як алофон фонеми /і/. Звуки[и] та[і]протиставляють чотирьом іншим фонемам і виступають по відношенню до них як фонеми. Однак, на відміну від них,[и] та[і] протиставляються між собою не самостійно, а лише з одночасним протиставленням попереднього твердого (при[и]) і м'якого (при[і]) приголосного. Отже, природно виникає думка, що[и] та[і] є алофонами однієї фонеми, що залежать від комбінаторних умов: [и] з'являється після твердого приголосного, а[і]— після м'якого. Крім того,|и| дещо обмежений у своєму функціонуванні порівняно з[і]. Так,[и] в українській літературній мові не вживається на початку слів (крім деяких діалектів, наприклад инший), а також як самостійне слово. Для кваліфікації[и] та[і] як окремих фонем існують необхідні підстави. У живому мовленні на початку слова на місці орфографічного і може звучати не тільки[і],а й[и]. Пор.: інший — инший, індик — индик, ірій — ирій, іноді — иноді, іржа — иржа й под. Можна навести також унікальний випадок вияву смислорозрізнювальної функції[и] та[і]на початку слова, наприклад: икати, икання — ікати, ікання. Якщо визнати, що слова типу кинь — кінь, вил — віл, дим — дім, білити — біліти, носить- носіть розрізняються приголосними фонемами, а не голосними[и], [і], то ці приголосні повинні виявляти свою фонематичність не тільки перед [і], [и], а й перед іншими голосними, наприклад перед[а], [у] та в кінці слова. Однак не можна цього твердити щодо /ґ/, /к/, /х/, /ж/, /г/, /ч/, /ш/, /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, які виступають як напівпом'якшені лише перед /і/. Ці напівпом'якшені приголосні є алофонами відповідних твердих фонем, а не самостійними фонемами. Отже, слова типу кинь — кінь, вил — віл, гир — гір розрізняються не приголосними фонемами, а голосними /и/ — /і/. Цього досить, щоб визнати фонематичність /и/ — /і/ і в усіх інших випадках (типу дим —дім), але з одночасним протиставленням і попередніх приголосних фонем. Про фонематичну самостійність /и/ та /і/ свідчать і так звані морфологізовані чергування їх у дієслівних видових формах типу сидіти — сісти та утворення перехідних-неперехідних дієслів, що відрізняються суфіксами-і, -й: біліти— білити, синіти—синити незалежно від твердості-м'якості кінцевого приголосного кореня. Пор.: білий — синій. У вимові українських слів[и] та[і] ніколи не змішуються, особливо тоді, коли попередні приголосні за твердістю-м'якістю не протиставляються (губні, шиплячі, задньоязикові) . Голосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв'язок. Пояснити це явище можна порівнянням з грою на будь-якому музичному струнному інструменті (скажімо, гітарі). Спробуйте заграти на струнах - і вам у нагороду буде чудова музика. Саме такими "струнами" і є наші голосові зв'язки – головний речовий орган людини. Після того, як струмінь повітря вже у вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннями проходить крізь ротову порожнину, він вільно виходить назовні. Приголосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум. При вимові приголосних звуків голосові зв'язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного струменя, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не замкненими і вільно пропускати видихуване повітря. Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині при подоланні струменем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами. Рух і положення мовних органів при вимові певних звуків називається артикуляцією (від лат. - розчленяю).
Читайте також:
|
||||||||
|