• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ВИНИКНЕННЯ ЗВУКІВ

Література

План

Предмет і завдання фонетики. Основні фонетичні одиниці. Звуки мовлення, їх творення Звукові зміни у потоці мовлення

Лекція № 2

Самостійна робота

1. Фонетика. Предмет і завдання фонетики.

2. Звуки мовлення, їх творення.

3. Класифікація голосних звуків.

4. Класифікація приголосних звуків.

5. Фонема, її функції і ознаки.

6. Фонетичні чергування .

7. Асиміляція, дисиміляція.

1. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. - К.: Вища школа, 2004.-С. 17-24. http://www.book-ye.com/index.php?categoryID=29&offset=375&sort=Price&direction=DESC

2. Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Завдання і вправи. - К.: Вища школа, 1995. - С.7-16.

3. Тоцька Н.І. Фонетика української мови та її вивчення у початковій школі. - К.,1976.

4. Блик О.П. Українська мова: Ч. І. - К.: Четверта хвиля, 1997. - С. 6-18.

5. Пазяк О.М., Кисіль Г.Г. Українська мова і культура мовлення. - К.: Вища школа, 1995.-С. 5-8.

6. Олександр Пономарів Культура слова: Мовностилістичні поради. - К.: Либідь, 2002.-С. 26-33.

7. Сайти Інтернет: http://uk.wikipedia.org/wiki/Фонетика

Основні поняття:фонетика, фонологія, графіка, звуки мовлення, фонема, мовний апарат

ФОНЕТИКА. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ФОНЕТИКИ

Звукові одиниці, які служать засобом передачі думки, досліджує спеціальна наука — фонетика.

Фонетика (від гр. phonetikos — звуковий) — галузь мовознавства, в якій вивчається звукова система мови у зв'язку з її смисловою роллю та різноманітні зву­кові зміни, що виступають у мовленні при сполученні звукових елементів між собою.

У лінгвістиці сформувалося два погляди на фонетику як науку: 1.Фонетика вивчає артикуляційні та акустичні особливості звуків мовлення, а суспільну функцію мовних звуків вивчає інша дисципліна - фонологія. 2.Фонетика вивчає не тільки природу звуків, а й функцію їх.

Звуком називається коливальний рух різноманітних тіл з наступним поширенням цих коливальних рухів у навколишньому середовищі.

Джерелом мовних звуків служать коливання голосових зв'язок у гортані й тертя повітряного струменя об стінки мовного апарата.

У чистому вигляді як тони, так і шуми зустрічаються рідко. Як правило, до тону завжди більшою чи меншою мірою прилучається шум, а до шуму — незначний елемент тону. Тому різкої межі між тонами й шумами немає. Проте мовні звуки розрізняються залежно від того, що лежить у їх основі — тон чи шум,— і відповідно поділяються на дві групи: голосні і приголосні. Голосні — це звуки, в основі яких лежить тон. Приголосні— це звуки, в основі яких лежить шум, до якого може долучатися й голос (при утворенні сонорних або дзвінких приголосних).

НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗВУКІВ

Фізіолого-акустичний (власне фонетичний) напрям вивчає творення звуків органами артикуляції та акустичну природу звуків.

Фонологічний (функціональний) напрям вивчає смислорозрізнювальні властивості звуків, систему фонем та їхніх різновидів.

Слова не тільки вимовляємо, а й пишемо чи друкуємо. Користуємося буквами - умовними знаками для передачі звуків мови на письмі.

Наука, що вивчає систему умовних знаків для передачі звуків на письмі, називається графікою.

Фонетика і графіка перебувають у тісному зв'язку.

ЗВУКИ МОВЛЕННЯ

Основним об'єктом вивчення фонетики є звуки - найменші одиниці мовного потоку, що утворюються внаслідок дії мовних органів.

Окремо взяті звуки (на відміну від слова та речення) не мають ніякого значення ([о], [у], [п], [с], [д], [і], [к],[м]), але з них творяться слова та їхні значущі частини. Наприклад, з наведених звуків легко складається слово підсумок, у якому виділяються три значущих частини під + сум + ок.

Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого.

Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосних.

Звуки мови виникають за допомогою мовного апарату. Він складається з таких елементів:

1. Гортань з голосовими зв’язками.

2. Дихальний апарат, який складається з діафрагми, легенів, бронхів, трахеї.

3. Надставна труба, яка складається з зіву, ротової порожнини, носової порожнини.

4. Органи вимовляння (артикуляції): язик, зуби, губи, піднебіння, язичок.

Активні органи:язик, губи, язичок, м'яке піднебіння, голосові зв'язки.

Пасивні органи:зуби, тверде піднебіння, ясна.

За способом творення звуки поділяються наголосні таприголосні.

Найвизначнішою функціональною ознакою, яка може бути покладена в основу розрізнення голосних і приголос­них, є їх складотворча функція. З цього погляду голосні визначаються як складотворчі звуки, а приголосні входять до складу разом з голосними, тобто перебувають при них. Така роль приголосних відображена в їх назві — приголосний, тобто звук, що вживається при голосних.

Голосні відрізняються від приголосних також рядом артикуляційних особливостей. При артикуляції голосних голосовий канал максимально відкритий, у ньому відсутні значні контакти (фокуси утворення), здатні бути джерелом шуму. Натомість приголосні артикулюються за умов повного або часткового звуження ротової порожнини, через яку проходить видихуваний струмінь повітря і утворює характерні для приголосних шуми.

Однією з основних акустичних ознак поділу звуків на голосні й приголосні є характеристика джерела звука. Якщо в основі голосних лежить голосове джерело (тобто музикальний тон), то в основі приголосних—одночасно голосове й шумове або тільки шумове.

Голосні звуки акустично найбільш виразні й диференційовані під наголосом, у зв'язку з чим склад голосних фонем визначається насамперед у наголошеній позиції, яка є для них сильною. Найбільш незалежним є вживання голосних у ролі окремих слів і на абсолютному початку слова.

На початку слів голосні виступають порівняно рідко, проте ряд квазіомонімів переконливо доводить наявність в українській мові п'яти голосних фонем: /а/, /о/, /у/, /е/, /і/. Пор.: Аля — Оля — Уля; ера — Іра — ара (від ар); ос — ус — ес; ар — ер (літера), Елла — Алла. Фонематичність голосного\и\ не доводиться початковою позицією у словах.

У середині слова голосні можуть виступати в однакових або подібних позиціях після твердих і м'яких приголосних. Після твердих приголосних виступають голосні [а], [о], [у], [е], [и] : раб, робот, зруб, треба, рибка. При заміні одного голосного іншим утворюється нове слово (пор.: там – том – тем – тим).

Після м'яких приголосних також виступають п'ять голосних, але в дещо іншому складі- [а], [о], [у], [е], [і] : [мужн¢а], [мужн ¢ о], [мужн'у], [муж ¢ е], [мужн'і].

Як видно з наведених прикладів, після твердих і м'яких приголосних можуть виступати й виконувати смислорозрізнювальну функцію чотири голосні:[а], [о], [у], [е].

Отже, безсумнівними є голосні фонеми української мови /а/, /о/, /у/, /е/, що виступають у різних позиціях, а також фонема /і/, яка в літературній мові виступає, як правило, після м'яких приголосних, на початку слова і може бути засобом вираження окремого слова.

Певні труднощі становить розв'язання питання про фонемний статус звука [и], характеризованого окремими дослідниками як алофон фонеми /і/. Звуки[и] та[і]протиставляють чотирьом іншим фонемам і виступають по відношенню до них як фонеми. Однак, на відміну від них,[и] та[і] протиставляються між собою не самостійно, а лише з одночасним протиставленням попереднього твердого (при[и]) і м'якого (при[і]) приголосного. Отже, природно виникає думка, що[и] та[і] є алофона­ми однієї фонеми, що залежать від комбінаторних умов: [и] з'являється після твердого приголосного, а[і]— після м'якого. Крім того,|и| дещо обмежений у своєму функціонуванні порівняно з[і]. Так,[и] в українській літературній мові не вживається на початку слів (крім деяких діалектів, наприклад инший), а також як самостійне слово.

Для кваліфікації[и] та[і] як окремих фонем існують необхідні підстави.

У живому мовленні на початку слова на місці орфографічного і може звучати не тільки[і],а й[и]. Пор.: інший — инший, індик — индик, ірій — ирій, іноді — иноді, іржа — иржа й под. Можна навести також унікальний випадок вияву смислорозрізнювальної функції[и] та[і]на початку слова, наприклад: икати, икання — ікати, ікання.

Якщо визнати, що слова типу кинь — кінь, вил — віл, дим — дім, білити — біліти, носить- носіть розрізняються приголосними фонемами, а не голосними[и], [і], то ці приголосні повинні виявляти свою фонематичність не тільки перед [і], [и], а й перед іншими голосними, наприклад перед[а], [у] та в кінці слова. Однак не можна цього твердити щодо /ґ/, /к/, /х/, /ж/, /г/, /ч/, /ш/, /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, які виступають як напівпом'якшені лише перед /і/. Ці напівпом'якшені приголосні є алофонами відповідних твердих фонем, а не самостійними фонемами. Отже, слова типу кинь — кінь, вил — віл, гир — гір розрізняються не приголосними фонемами, а голосними /и/ — /і/. Цього досить, щоб визнати фонематичність /и/ — /і/ і в усіх інших випадках (типу дим —дім), але з одночасним протиставленням і попередніх приголосних фонем.

Про фонематичну самостійність /и/ та /і/ свідчать і так звані морфологізовані чергування їх у дієслівних видових формах типу сидіти — сісти та утворення перехідних-неперехідних дієслів, що відрізняються суфіксами-і, -й: біліти— білити, синіти—синити незалежно від твердості-м'якості кінцевого приголосного кореня. Пор.: білий — синій.

У вимові українських слів[и] та[і] ніколи не змішуються, особливо тоді, коли попередні приголосні за твердістю-м'якістю не протиставляються (губні, шиплячі, задньоязикові) .

Голосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв'язок.

Пояснити це явище можна порівнянням з грою на будь-якому музичному струнному інструменті (скажімо, гітарі). Спробуйте заграти на струнах - і вам у нагороду буде чудова музика.

Саме такими "струнами" і є наші голосові зв'язки – головний речовий орган людини.

Після того, як струмінь повітря вже у вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннями проходить крізь ротову порожнину, він вільно виходить назовні.

Приголосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум.

При вимові приголосних звуків голосові зв'язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного струменя, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не замкненими і вільно пропускати видихуване повітря.

Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині при подоланні струменем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами.

Рух і положення мовних органів при вимові певних звуків називається артикуляцією (від лат. - розчленяю).

Читайте також:

1. XVII ст.). Виникнення козацтва.
2. Безпосередньо збутові ризики та причини їх виникнення
3. Біохімічна гіпотеза виникнення життя.
4. Біохімічні чинники виникнення втоми при виконанні короткочасних вправ максимальної і субмаксимальної потужності
5. Бюджетний дефіцит як економічне явище та причини його виникнення
6. Бюджетний дефіцит, його суть, причини виникнення та джерела фінансування
7. Бюджетний дефіцит: причини виникнення та можливі джерела покриття
8. Велика депресія 1929–1933 рр. і економічний розвиток країн у 30-х рр. ХХ ст. Виникнення кейнсіанства
9. Види і теорії сну. Повільний і швидкий сон. Механізм виникнення сну.
10. Види та причини виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру
11. Вимова голосних звуків
12. Вимова голосних звуків в українській мові

Переглядів: 2508