• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Філософські цінності СР.

Ціннісні орієнтири соціальної роботи мають давню Історію. Під впливом об'єктивних і суб'єктивних умов вони постійно збагачувались, набували дедалі виразні­шого системного характеру. Та в якій би формі історич­ної практики не фігурувала соціальна робота, хто б не представляв інтереси соціально вразливих груп насе­лення, завжди найважливішими домінантами осмис­лення прав людини були справедливість, відповідаль­ність за підтримку беззахисних.

Кожна людина цінна своєю унікальністю, яку необ­хідно враховувати і поважати. Маючи основні потреби в їжі, одязі, житті, здоров'ї, люди мають право на повагу й гідне існування і користування рівними можливостями для задоволення своїх потреб. Саме на це налаштовує принцип соціальної справедливості. Правом на допомогу І боку суб'єктів соціальної роботи володіє кожний, хто а вертається до них, без дискримінації за віковими, расовими, національними, релігійними, політичними та ін­шими ознаками. Визначення І повагу цих прав у соціаль­ній роботі обґрунтовано Декларацією прав людини ООН і а іншими міжнародними конвенціями.

Суспільні вчення й ідеали у своїй філософській основі сформували не лише ціннісні концепти індивідуаль­ної взаємодії нужденних і суб'єкта, який надає допомо­гу, а й ціннісні орієнтири професійної соціальної роботи.

Філософські цінності соціальної роботи — своєрідна система, сві­тоглядний концепт професійної субкультури, в якій реалізуються пе­реконання і відносини, ідеали і прагнення, норми і практичні прин­ципи взаємодії, етичні правила і професійні цінності.

У соціальній роботі розрізняють такі цінності:

1) цінності-цілі, тобто метарівневі цінності, які фігу­рують у контексті глобалізованих цілей і завдань як певні ідеали, що реалізуються у мультикультурному просторі;

2) цінності-засоби, тобто фахові вимоги до взаємодії соціального працівника і клієнта, корпоративні прин­ципи і норми взаємодії між соціальними працівниками й соціальними службами. їх ще називають професійни­ми (етичними) цінностями.

Своєю всеосяжністю, універсальністю, зорієнтованістю на нетлінне, високе, благородне метацінності є важливою передумовою повновартісного функціону­вання соціальної роботи.

Основою основ усієї роботи щодо соціального захис­ту і підтримки є цінність людського життя, відповідно до якої право на життя — це невід'ємне й абсолютне право кожної людини. Активна підтримка життя люди­ни, протидія порушенню її прав, діяльність щодо забез­печення і поліпшення якості життя є найважливішими ціннісними орієнтаціями соціальної роботи.

Усі люди народжуються вільними і мають рівні пра­ва на свободу. Кожна людина наділена свободою волі, правом на вільний вибір, на відповідний своїм уявлен­ням спосіб життя. Відповідно до Загальної декларації прав людини свобода передбачає: свободу від рабства і підневільного стану, свободу від катувань, жорстокого ставлення і покарання, свободу від свавільного втручан­ня в особисте і сімейне життя, посягання на недоторкан­ність житла і таємницю кореспонденції, свободу пересу­вання і вибір місця проживання.

Незрівнянною цінністю є мир. У філософському ро­зумінні він означає не лише відсутність війн чи органі­зованих конфліктів. Забезпечення миру пов'язане з досягненням гармонії з собою, іншими людьми і навко­лишнім середовищем. Безумовно, в будь-якому сус­пільстві конфлікти неминучі, однак важливо, якими методами їх розв'язують. Соціальна робота спрямована на врегулювання їх еволюційним, мирним, ненасиль­ницьким шляхом. Основою такого підходу є посеред­ництво і примирення, послідовність, повага, розуміння і знання. Мирний розвиток є незамінною цивілізованою цінністю всіх людей, які прагнуть до миру і соціальної справедливості.

Значущою цінністю соціальної роботи є принцип рів­ності, який обстоює однакові для всіх права (рівно­правність), потреби, можливості, передбачає повагу до гідності кожної людини. Цей принцип тісно переплете­ний з принципом недискримінації, який заперечує будь-які обмеження прав людей за їх расовою, національ­ною, політичною належністю чи статевою ознакою. Пе­релік ознак дискримінації постійно розширюється, що спричинено змінами, які відбуваються у світі, націо­нальними традиціями, релігійними нормами тощо.

Непересічною цінністю у соціальній роботі є спра­ведливість, яка передбачає повагу до гідності людини, безпеку і недоторканність особи, однакове, рівноправне і недискримінаційне ставлення до всіх членів суспільс­тва, крім випадків, які дають підстави для диференці­йованого підходу.

Справедливість, маючи правові, судові, соціальні й економічні аспекти, є гарантією прав і свобод людини. Навіть будучи винним, кожен громадянин має право на справедливий судовий розгляд, гуманне ставлення, виправлення і соціальне перевиховання.

У соціальній політиці і соціальній роботі розрізня­ють такі типи справедливості:

а) горизонтальна справедливість — однакове ставлення до членів суспільства, які перебувають у рівно­значних умовах;

б) вертикальна справедливість — ставлення до членів суспільства, яке передбачає регулювання розподілу товарів і послуг між тими, хто перебуває у нерівнозначних умовах;

в) міжгенераційна справедливість — ставлення до членів суспільства, яке враховує витрати і вигоди альтернативних варіантів політики з огляду на інтереси майбутніх поколінь.

Орієнтиром у соціальній роботі є солідарність (ак­тивне співчуття), яка налаштовує на розуміння страждань і прагнень людини, участь у боротьбі за її права. Обов'язок соціальних працівників полягає не ли­ше у наданні допомоги, айв солідаризуванні з ними, їх групами, громадами, з жертвами насилля, вигнання і обмеження свободи особистості в будь-якій країні світу.

Особливе значення має солідарність під час стихій­них лих, а також у ситуаціях, обумовлених злиднями, соціальною несправедливістю і потураннями. Вона спо­нукає до активної допомоги вразливим групам населен­ня і жертвам порушень прав людини.

Практичним аспектом солідарності є соціальна відпо­відальність, яка передбачає допомогу нужденним, за­хист їхніх інтересів, опікування ними. У гуманізованому світі кожне суспільство має використовувати свої ресур­си для поліпшення становища людини, а людина — під­порядковувати свої здібності розвитку суспільства і прогресу людства.

Належне здійснення соціальної роботи неможливе без визнання такої соціоекономічної цінності, як соціальна справедливість, яка налаштовує на неупереджене задоволення необхідних потреб людини, вмотивова­ний розподіл матеріальних ресурсів, вільний доступ до послуг системи охорони здоров'я, освіти, створення рів­них можливостей, соціальний захист і забезпеченість. Соціальна справедливість є основним засобом захисту людини, неодмінною умовою розвитку людства, со­ціального прогресу. її реалізація супроводжується ут­вердженням рівності соціальних прав кожної особис­тості (рівність можливостей, рівність у користуванні благами), скасуванням необґрунтованих привілеїв, відповідністю величини доходу людини витратам праці і капіталу, захистом соціально-економічних прав і сво­бод громадян, соціальним захистом непрацездатних, малозабезпечених груп населення.

Сутність соціальної справедливості полягає у співрозмірності між намірами, можливостями і результата­ми дій людей, зіставленні дій і результатів одних з дія­ми та результатами інших, що можливе на основі існу­ючої у конкретному суспільстві ієрархії цінностей.

Ідеалом соціальної справедливості здавна керують­ся прогресивні кола суспільства. І нині вона не втрачає актуальності, бо навіть у найрозвинутіших країнах світу мільйони людей не задоволені своїм життям, по­чуваються ображеними, домагаються реалізації своїх прав.

Соціальна справедливість означає створення для всіх людей реальних можливостей для вияву їхніх інте­лектуальних творчих сил. Єдиної моделі втілення цього ідеалу не існує, а тому неможливе однозначне тлума­чення соціальної роботи як засобу його реалізації.

Філософські цінності СР проявляються на різних рівнях і утворюють своєрідну систему, де реалізуються переконання і відношення, ідеали і прагнення, норми і практичні принципи взаємодії, етичні правила і професійні цінності.

Філософські цінності СР в соціумі виступають як цінності професійної субкультури, де професія розглядається на рівні міжнародного співтовариства. Звідси цінності професійної субкультури розглядаються на мегарівні в контексті глобальних цивілізованих цілей і завдань.

Характеристики мегарівня цінностей СР:

1. право на життя;

2. свобода;

3. рівність і недискримінація;

4. справедливість;

5. солідарність;

6. соціальна відповідальність;

7. забезпечення миру і відсутність насильства;

8. відношення між людиною і природою.

Макрорівень цінностей СР – обґрунтовує конкретні дії соціального працівника в межах професійної компетенції, визначає його відповідальність перед клієнтами, колегами, перед професією.

Характеристики:

1. Перевага індивіда у відношенні з суспільством.

2. Конфіденційність у відношенні з клієнтом.

3. Готовність відділити особисті потреби від професійних відношень.

4. Готовність до передачі знань і вмінь іншим.

5. Прагнення до розвитку самодопомоги клієнта.

Мезорівень цінностей СР. Соціальна робота є нормативною дисципліною, вона має справу з цінностями і соціальними нормами людей. В цьому випадку врахування норм і ціннісних орієнтацій клієнтів є необхідною умовою СР.

Мікроцінності СР – виступають на міжособистісному рівні. Основними ціннісними установками виступають: емпатія, доброзичливість, повага, надійність та ін.

Оскільки соціальна робота взаємопов'язана з різни­ми соціальними інститутами і галузями суспільної практики, вона функціонує як розгалужена сукупність зв'язків і відносин у соціальній сфері, що спираються на принципи законності і прав людини. її форми і мето­ди стосовно конкретної особистості чи соціальної групи залежать від макро- і мікросередовища.

Однією з умов ефективної соціальної роботи є грома­дянське суспільство — суспільство з розвинутими економічними, політичними, духовними та іншими відно­синами і зв'язками, яке взаємодіє з державою і функ­ціонує на засадах демократії і права. Таке суспільство створює широкі можливості для реалізації права на сво­боду діяльності асоціацій індивідів за інтересами. Утвердження його взаємопов'язане з існуванням демок­ратичної правової держави, покликаної задовольняти і захищати інтереси, права громадян. Цій меті підпоряд­кована і соціальна робота.

Громадянське суспільство є ефективним механізмом неформального соціального партнерства, спрямованим на забезпечення певного балансу суперечливих інтере­сів індивідів, різноманітних соціальних груп.

Соціальна робота є саморегулюючою структурою, яка виконує посередницьку роль між індивідом і держа­вою, узгоджує різноманітні інтереси. Наприклад, у за­хідному світі значний обсяг роботи здійснюють жіночі організації, групи самодопомоги, кооперативи, філан­тропічні організації. Завдяки цьому соціальна робота є важливим стимулюючим чинником громадянського суспільства. Реалізується це через підтримку належних матеріальних умов життя (житло, охорона здоров'я, соціальне забезпечення) громадян, організацію профе­сійної системи допомоги населенню через мережу дер­жавних і недержавних установ, надання інформації, сприяння діяльності різноманітних добровільних орга­нізацій соціального захисту, навчання людей навичок самодопомоги та ін.

З цього погляду становлення соціальної роботи в Ук­раїні має такі типологічно споріднені проблеми, що й ста­новлення громадянського суспільства. Йдеться про висо­кий рівень соціальної дезінтеграції, що перешкоджає розвитку соціальної активності й ініціативи знизу, солі­дарності і взаємодопомоги, про повільне формування пе­редумов, які надавали б змогу громадянам долати власні проблеми з участю сім'ї, інших громадян, органів місце­вого самоуправління, громадських організацій, держави.

Нарівні з концепцією професіоналізму засадничим чинником соціальної роботи є ідея прав людини, повага до яких становить невід'ємну складову громадянського суспільства. У філософському аспекті ця ідея — істо­ричний феномен, що має на різних етапах розвитку людства специфічні особливості. Наприклад, якщо у XVII—XVIII ст. філософія громадянських прав ґрунтувалася передусім на визнанні рівності всіх людей перед законом, то у XX ст. уявлення про права людини охоп­люють і соціальний аспект.

Права людини — соціальні можливості особистості в економічній, політичній, культурній та інших сферах, що їх зобов'язана гаранту­вати держава.

З огляду на сутнісні особливості, значущість у житті людини розрізняють права першого, другого і третього поколінь:

1) природні права — права, які належать людині від народження, а тому є невідчужуваними. До них нале­жать право на свободу думки, совісті і релігії; право кожного громадянина на ведення державних справ; право на рівність перед законом; право на життя, свобо­ду і безпеку особистості;

2)позитивні права людини — природні права, що закріплені в конституціях, законодавчо регламентовані і забезпечені системою гарантій і механізмів захисту;

3)колективні права — права, які належать кожній людині і кожному народу, але можуть здійснюватися не окремою людиною, а колективом, спільнотою, конкрет­ною категорією громадян. Такими є право на мир, на здорове довкілля, на соціальний і економічний розви­ток та ін.

Цивілізоване суспільство зобов'язане забезпечити кожній людині певний мінімум добробуту і стабільнос­ті. Це передбачає створення системи пенсійного забез­печення, здійснення заходів для зниження рівня безро­біття, забезпечення житлом, доступною медичною до­помогою й освітою.

Отже, соціальна робота, як і соціальна політика, призначена знижувати соціальні ризики, які в сучас­ному світі є підставою для набуття особою права на со­ціальне забезпечення, а також сприяти реалізації прав людини, що набули подальшого розвитку в Європей­ській соціальній хартії, конвенціях і рекомендаціях Міжнародної організації праці. Згідно з цими доку­ментами кожна людина повинна мати змогу заробляти на прожиття вільно обраною працею; всі, хто працює, мають право на справедливу, достатню для підтриман­ня нормального рівня життя (власного і своїх сімей) винагороду; всі, хто працює, та їхні утриманці мають право на соціальне забезпечення; кожна людина, яка не має достатніх засобів для існування, має право на соціальну і медичну допомогу; кожна людина-інвалід має право на професійну підготовку, професійну і соці­альну реадаптацію, незалежно від причин і характеру інвалідності тощо. Діяльність соціальних працівників прямо чи опосередковано покликана забезпечувати умови для реалізації цих прав, запобігати дискриміна­ції в правах.

На соціальну роботу впливають такі важливі складо­ві громадянського суспільства, як загальний рівень правової свідомості — розуміння, усвідомлення особою своїх прав, обов'язків, відповідальності своєї і сторон­ніх осіб за їх порушення; правова культура — ставлен­ня людей до права і правової системи, їхні переконання, цінності, ідеали, що спонукають їх регулювати свої дії відповідно до чинних законів.

Належне усвідомлення людьми своїх прав, зокрема права на отримання соціального захисту й соціальних послуг, знижує внутрішні та зовнішні бар'єри у взаємо­дії із соціальними службами. Водночас і соціальні пра­цівники повинні дотримуватися всіх визначених зако­нодавством і етичними нормами принципів і правил ро­боти з клієнтами.

Запитання. Завдання

1. Розкрийте власне розуміння філософії соціальної роботи.

2. Охарактеризуйте вплив гуманізму як форми життєвої практики на діяльність соціальних працівників.

3. У чому полягає зв'язок практики соціальної роботи і філософії позитивізму?

4. Поясніть значення філософії професіоналізму для розвитку су­часних підходів у соціальній роботі.

5. Які цінності визначають сенс соціальної роботи?

6. Завдяки чому можна досягти соціальної справедливості?

7. Чому соціальну роботу тісно пов'язують із правами людини? Яка роль соціального працівника в забезпеченні реалізації прав лю­дини (наприклад, людини з функціональними обмеженнями, ВІЛ-інфікованої людини тощо)?

8. Чи погоджується Ви з твердженням, що соціальна робота є складовою громадянського суспільства? Якщо так, то в чому виявля­ється її роль у такому суспільстві?

9. Поясніть роль правової культури в практиці соціальної роботи. Наведіть конкретні приклади.

Читайте також:

1. Аксіологія як наука про цінності. Філософські концепції цінностей.
2. Артефакти культури. Знання, цінності і регулятиви як три основних види смислів культури.
3. Базові (ключові) цінності.
4. ВАЛЮТА, ВАЛЮТНИЙ КУРС, ВАЛЮТНІ ЦІННОСТІ.
5. Визначення цінності проекту
6. Гіпоопіка. Батьківське нехтування та неприйняття дитини може призвести до формування у неї комплексу неповноцінності через відчуття дитини себе небажаною.
7. До структурних елементів мотивації відносять: потреби, інтереси, цінності, ціннісні орієнтації і мотиви.
8. Експертиза наукової та практичної цінності документів
9. Етичні норми і цінності науки
10. Етичні норми й цінності науки
11. Лекція 11. Духовні цінності в системі профілактики негативних явищ у суспільстві
12. ЛЕКЦІЯ 18. КУЛЬТУРА, ЦІННОСТІ, ТВОРЧІСТЬ

Переглядів: 1503