МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Філософія безпосередньо пов’язана з теоретико-методологічним блоком, а з прикладним – опосередковано, тобто через перший.Філософський стиль мислення дозволяє соціальному працівнику глибше зрозуміти і пізнати зміст предметно-функціонального простору своєї професійної діяльності, створює інтелектуально-моральні передумови для гуманізації соціального буття. Соціальний працівник в будь-якій сфері діяльності, пов’язаний з людиною, взаємовідносинами між особистістю і колективом, між соціальними групами. В загальному його діяльність спрямована на вдосконалення людських взаємин, на те, що ми називаємо втіленням в життя високих ідеалів гуманізму. Роль філософії в загальнокультурній і професійній підготовці спеціаліста з соціальної роботи багатогранна. Окрім конкретних знань про різні аспекти людської поведінки і функціонування суспільства філософія виховує також звичку до рефлексії і саморефлексії, тобто вміння підпорядковувати мислительному аналізу різні сторони дійсності і в першу чергу – власну поведінку, почуття, емоції. Філософія дає соціальному працівникові, що працює з людьми, які знаходяться у важкій життєвій ситуації, правильний процес його роздумів і суджень, представляє логічний каркас для правильної оцінки світу і місце в ньому людини. Зв’язок СР і філософії можна спостерігати у розвитку світової філософії антропологічної тематики. У Конфуціанстві однією із вищих цінностей є гуманізм, милосердя обґрунтовується ідея про те, що людина “любить не тільки своїх близьких, але й здатна перенести навіть страждання заради інших”. Або ж “прекрасно там, де перебуває милосердя”. Гуманістичні ідеї людини – сформульовані ще античними філософами. Протагор: “Людина – є міра всіх речей”. Сократ: “Пізнай самого себе”. Гуманізм, що базується на Античній філософії (філософії розуміння людини) передбачав, що будь-яка філантропія (людинолюбство) не має основи, якщо не базується на розумі і почуттях. Арістотель у “Нікомаховій етиці” писав: “Для щастя очевидно потрібні зовнішні блага, оскільки важко робити прекрасні вчинки, не маючи ніяких засобів. Адже багато вчинків здійснених за допомогою друзів, багатство, і впливи в суспільстві ніби з допомогою знарядь, а позбавлення цього, наприклад, благородного походження, гарних нащадків, красоти, виключає блаженство”. Соціальна філософія як окрема частина філософії представляє інтерес, оскільки в ній обґрунтовуються різноманітні суспільні відносини, як матеріального так і духовного характеру, питання культури і суспільної свідомості. Практично на кожному етапі розвитку людства наука має ту чи іншу теорію, в основі якої лежить визначена, більш або менш зафіксована концепція суспільної свідомості. Теорія суспільної свідомості обумовлює напрямок наукових досліджень і в теорії СР, зокрема сприяє розробці гіпотези наукових досліджень в окремих сферах соціальної практики, розкриттю суті соціальних процесів, пошуку теоретичної основи для наявних емпіричних фактів, що існують як на рівні наукового, так і повсякденного характеру свідомості. Проблеми суті людського життя обговорюються в історії філософії протягом багатьох віків. Так, зокрема: Філософ Спінозаписав: “Кінцева мета не в тому, щоб панувати і тримати людей в страсі, підкорюючи їх владі інших, а навпаки – в тому, щоб кожного звільнити від страху, щоб він жив у безпеці наскільки це можливо”. Вольтер обґрунтував філософську ідею любові до людини, а також любові до себе, вивчав і розумів власні потреби, вклад в життя суспільства, його розвиток. Дідро: абсолютизував справедливість як величну чесноту, вважаючи, що людина зобов’язана бути щасливою. Гоббс: стверджував, що природа створила людей рівними стосовно фізичних і розумових здібностей, тому кожний має право претендувати на яке-небудь благо для себе. Гердер: прагнув, щоб ми як і наші предки прагнули до найкращої форми гуманності. Таким чином, філософія соціальної роботи зводиться передусім, до проблеми людини, її сутності, пошуку змісту життя. Обговорення цієї проблематики призводить до розуміння інших сторін суспільного життя (культура, мистецтво, мораль, право, політика, релігія, ідеологія), які є фундаментальними проблемами соціальної філософії. Принципи побудови філософського підґрунтя соціальної роботи повинно виходити із ідей гуманізму, як стратегії соціальної політики і соціальної діяльності. 2. Основні моделі філософії соціальної роботи У середині XX ст. відбулося осмислення змісту і суті персоніфікованих і суспільних відносин у практиці соціальної роботи з огляду на інтелект, почуття, віру, потреби, інтереси та цінності особистості. У цей період на Заході почали домінувати підходи, зорієнтовані на захист прав людини від різних форм дискримінації. У зв'язку з цим постала необхідність обґрунтування професійних уявлень про реальний світ, орієнтири соціальної роботи, що покликало до життя специфічну галузь філософського знання — філософію соціальної роботи. Основні теоретичні концепти (моделі) філософії соціальної роботи: · гуманізм; · позитивізм; · утопізм; · професіоналізм. Фундаментальною основою і духовно-моральним виміром соціальної роботи є гуманізм як одне із надбань людства у процесі його розвитку. Гуманізм — система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність; людяність, почуття любові о людини, повага до її гідності. Філософія гуманізму в СР проявляється в кінці ХІХ ст. і пов’язана з положеннями про соціальну благодійність. Шляхом організації відповідних заходів досягається регулювання соціальних відношень, що забезпечує благоустрій суспільства. Реалізується гуманізм у процесі спілкування і діяльності через сприяння, допомогу, співучасть, підтримку, повагу до особистості. Розглядаючи гуманізм як людяність, його не можна зводити лише до бажання, прагнення несвідомого інстинкту. Природа гуманності, за твердженням філософів, диференційована. Вона передбачає наявність об'єкта людяності, людинолюбності, є феноменом, який перебуває у певних відносинах з іншими формами духовно-практичного самовизначення людини і людства — свободою, мистецтвом, наукою, технікою, культурою, владою, цивілізацією, прогресом. Гуманізм як форма життєвої практики породжує конкретні відносини гуманності й негуманності, добра і зла, свободи і насильства між соціальними, етнічними, політичними та іншими суб'єктами. У цій якості він виявляється в таких орієнтирах і установках, як турбота, турботливість, любов, повага, розуміння, відповідальність, добра воля, обов'язок. Антропологічна парадигма, що є однією із філософських основ гуманізму як системи мислення, визнає людину визначальною цінністю. Прихильники антропологізму у понятті «людина» вбачають головну світоглядну категорію, стверджуючи, що тільки на її основі можливо розробити систему уявлень стосовно природи, суспільства і мислення. Поставивши людину в центр соціального буття, гуманізм осмислює явища, процеси, факти від і для людини. У системі його координат ніщо не може бути вищим за людину, і жодна людина не може бути нижчою за іншу. Будь-яку спробу вивішати над людиною інші цінності він розцінює як гніт і насилля. Як система мислення, гуманізм налаштований не лише на подолання умов, які обмежують буття, самореалізацію особистості, викликають біль і страждання в інших людей. Долаючи конкретні страждання, гуманіст завжди спрямовуватиме свої зусилля проти всього, що їх породжує. Як форма життєвої практики і як система мислення гуманізм неоднозначний, сповнений певних протиріч. Він завжди випробовував і випробовує піднесення і падіння, будучи не завжди здатним запропонувати адекватні етичні, соціальні, політичні критерії та орієнтири. Тому на певних етапах розвитку цивілізації гуманізм зазнавав глибоких криз, проявом яких були духовний нігілізм, перевага технократичних підходів до людей і культури, самотність людини у багатолюдному світі, конфлікт поколінь тощо. Труднощі, які не зміг подолати гуманізм, є онтологічною основою негуманності, насилля, зла, пригнічення, які проявлялися в суспільному житті у формі волюнтаризму, авторитаризму, тоталітаризму і відчуження. Під їх тиском багато людей у різні часи було відкинуто на периферію буття, а відповідно периферійними були їхні потреби та інтереси. Ці реалії підтверджують необхідність гуманізму, його еволюцію. Набуття ним в історичному розвитку інституційних форм (створення гуманістичних партій, спілок, асоціацій, клубів) вселяє сподівання в його здатність поновити цілісність буття людства, допомогти конкретній людині в осягненні його сутнісних сил. Основою філософії позитивізму є абсолютизація знань загалом і соціальних знань зокрема. Позитивізм — умовний, позитивний) — філософське вчення, згідно з яким існує раціональна істина і єдина реальність, яку можна наближено відображати за допомогою наукових методів. Філософія позитивізму в СР проявляється в 20-х р. ХХ ст. В основі лежить абсолютизація знань взагалі і соціальних знань зокрема. Знання виступають критерієм об’єктивності, вони дозволяють людям змінювати зовнішні обставини, а науковий метод дає реальне уявлення про соціальні процеси. Відповідно до цього вчення знання є критерієм об'єктивності, вони допомагають людям змінювати зовнішні обставини, а науковий метод забезпечує формування уявлень про макро-, мезо- і мікропсихологічні процеси. Основою ідеології позитивізму в цій парадигмі є біхевіоризм (напрям у психології, що орієнтується на прояви поведінки, які можна точно встановити і описати), фройдизм (різноманітні психоаналітичні школи, напрями), радикальна соціологія (різні напрями у соціології, наприклад, марксизм, фемінізм, які закликають до соціальних трансформацій і поціновують практику як засіб перевірки знань). За твердженням французького філософа і соціолога Еміля Дюркгейма (1858—1902), наукове пізнання забезпечує фіксування і пояснення суспільних факторів у їх нормі і патології. Надалі цю традицію було втілено у працях американського психолога Береса Скіннера (1904—1990), який доводив, що поведінка людини залежить від зовнішнього впливу середовища. Тому зміна типології клієнта безпосередньо обумовлена зміною навколишнього середовища. На процес становлення філософії соціальної роботи неоднозначно вплинув позитивістський сцієнтизм (лат. — наука) — абсолютизація ролі науки. Привнесення наукових методів у систему поглядів соціальної роботи сприяло усвідомленню того, що вона є не лише практичною діяльністю, а й певною галуззю пізнання соціальної дійсності. Однак абсолютизація наукового пізнання, заперечення автономності людини, незнання її детермінованості соціально-економічними і соціально-біологічними факторами спричинилися до насадження у професійній діяльності дослідницького інструментарію, внаслідок чого потісненими виявилися загальнолюдські і гуманістичні цінності. Породженням такого підходу став «синдром соціального працівника», для якого характерна гіпертрофована увага до різноманітної статистики, документів і недооцінювання бесіди, опитування чи інтерв'ювання. Безперечно, позитивізм з його налаштованістю на використання наукових знань сприймався соціальними працівниками неоднозначно. Очевидно, невдоволеність його абстрагованістю до проблем конкретної людини привернула увагу багатьох до утопізму. Утопізм – філософське вчення про ідеальний суспільний лад, соціальну перебудову на основі справедливого перерозподілу. Філософія утопізму. З позицій філософії утопізму, людина постає соціально гнучким суб’єктом в результаті труднощів, що виникли у зв’язку з об’єктивними причинами, такими, як: відсутність необхідної освіти, низьким економічним статусом, негативним впливом суспільного середовища та ін. факторами. Позиція філософії утопізму з її установкою на припущення невинності клієнта призводить не тільки до зміщення ціннісних орієнтацій професійної СР, але й змінює акценти стратегії її розвитку від соціальних реформ до соціальних акцій, вважаючи, що за допомогою них, здійснюваних в межах законності, можна побудувати державу загального добробуту і соціальної справедливості. Утопізм, зародження якого датують XIV ст. і який втратив свою популярність у XIX ст., привернув до себе увагу у 60—70-ті роки XX ст. Філософи та соціологи прагнули створити привабливу для широких мас ліберально-демократичну утопію як альтернативу марксизму з метою ідеалізації капіталізму, ринкових відносин або морального обґрунтування програми їх оновлення. Філософією соціальної роботи у межах цієї концепції є соціал-реформізм (течія у соціалістичному русі, яка заперечує необхідність класової революції, вважаючи, що за допомогою реформ, здійснюваних у межах законності, можна побудувати державу загального добробуту і соціальної справедливості) та лібералізм (соціально-політична ідеологія, яка підтримує особисту свободу і обмежений контроль з боку уряду, систему вільного підприємництва і віру в права людей, які належать їм від народження і які не залежать від держави). У науковому й буденному вжитку утвердилися такі поняття, як «гарне суспільство», «гарне життя», «гарна людина». Філософія утопізму тлумачить людину підневільним суб'єктом, пояснює її невлаштованість об'єктивними причинами (відсутністю необхідної освіти, низьким економічним статусом, негативним впливом суспільного середовища тощо). Сповідувана його прихильниками філософська позиція щодо презумпції невинності клієнта змістила ціннісні орієнтації, стратегії розвитку професійної соціальної роботи із соціальних реформ на соціальні акції, дії на захист вразливих груп. Прихильники цих концепцій також чимало уваги приділяли ідеї вдосконалення і самовдосконалення місцевих територіальних громад. Суттєво збагатила розуміння фахової соціальної роботи філософія професіоналізму, основою якої є гуманістичні й ідеалістичні ідеали та принципи, орієнтація на задоволення потреб людини, розвиток її потенційних здібностей, підвищення добробуту, досягнення соціальної справедливості. Філософія професіоналізму — система ідей, згідно з якими соціальна діяльність, пов'язана з людиною, завжди спрямована на створення і забезпечення ефективної взаємодії індивіда і суспільства, їх взаємну самореалізацію. Філософія професіоналізму –обґрунтовує свої положення, виходячи із гуманістичних і демократичних ідеалів і цінностей. Задоволення потреб людини, розвиток її потенціалу і здібностей, підвищення благоустрою, розвиток ресурсів з метою задоволення індивідуальних, колективних, національних потреб, досягнення соціальної справедливості – такі основні положення філософії СР на сьогоднішньому етапі. Ця філософська система налаштовує соціальну роботу на подолання об'єктивних для людини суспільних перешкод, створення для неї умов, які б сприяли менш болісному освоєнню життєвих ситуацій. У зв'язку з цим діяльність соціальних працівників слід спрямовувати на підвищення здатності людей приймати рішення, долати проблеми, підтримувати зв'язок з життєвим світом суспільства (послуги, ресурси, допомога), бути залученими до соціальної політики суспільства. Справитися з цими завданнями можуть фахівці з науковим світоглядом, які володіють достатніми знаннями для всебічного, раціонального осмислення соціальної дійсності. Тому науковий світогляд є однією із необхідних умов професійної самостійності сучасних соціальних працівників. В усі віки філософія переймалася проблемами розуміння смислу життя. Попри те що ця проблема є прерогативою теорії, роздумів і суперечок вчених, вона виникає у буденній свідомості й органічно входить в життєдіяльність (у т. ч. і соціальну) людини. Життя людини залежить від цілей, прагнень, світовідчуття і світосприйняття, якими воно наповнене, від способу входження в суспільні відносини, його особистісного буття. Невід'ємною умовою належного соціального самопочуття індивіда є повнота життя, відчуття особистої цінності, корисності. Повноту життя людина сприймає через взаємодію з іншими людьми, особливо коли переживає дискомфорт, болюче відчуття покинутості й самотності. Важливим соціальним чинником, змістоутворювальною основою щодо цілей і результатів життя, самоіснування як суб'єкта є діяльність особистості. Вона завжди супроводжується певною вербалізацією цінностей і ціннісних установок. Часто ці орієнтації стають мотивами діяльності особи, визріваючи під впливом існуючої моралі, правосвідомості, світорозуміння. Наприклад, установка на працю може бути втілена у таких життєвих принципах: «жити, щоб трудитися», «жити, щоб залишити про себе добру пам'ять», «жити, щоб своїм трудом приносити користь людям», «трудитися, щоб добре жити». Нерідко індивід є носієм декількох орієнтацій. Для соціальних працівників важливі не проповідницька діяльність і пропаганда певних ідей, а допомога у створенні умов для самореалізації особи. Людина має бути для нього цікавою в її цілісності, єдності біологічних, психологічних і соціальних якостей. Погляд на неї як на біопсихосоціальний феномен має бути одним із визначальних принципів соціальної роботи. Вагомий вплив на сучасну практику соціальної роботи у багатьох країнах справив постмодернізм — міждисциплінарний інтелектуальний рух, що, сформувавшись у 50-ті роки XX ст., запропонував новий ракурс бачення, набір концептуальних підходів до соціокультурної реальності. На відміну від позитивізму, який прагнув обґрунтувати системну єдність соціального світу, теоретики постмодернізму вважають, що особливостями сучасного світу є несхожість, розмаїття і саме це слід досліджувати. Особливостями постмодернізму є його еклектизм (поєднання різнорідних, органічно несумісних елементів), обстоювання рівноправності різних уподобань, стилів мислення, множинність стандартів, толерантність у царині мистецьких смаків і поведінки, заперечення поділу на «високу» та «низьку» культуру тощо. Представники постмодернізму обстоюють автономізацію культурної сфери від економічної та ідеологічної, кожна з яких, за їх аргументами, підпорядковується власній логіці розвитку, притаманним саме її середовищу нормам, самодетермінується, «самодозволяє» себе. Ознаки плюралізму простежуються у розгортанні нового світу прагнень, цінностей, нових форм соціальної організації та поведінки, передусім у сферах споживання, дозвілля, приватного життя, в утвердженні ідеї рівності різних культур і дискурсів (сукупності висловлювань, що стосуються певної проблематики, розглядаються у зв'язку з нею), відході від одновимірної, універсальної системи ідентифікації, що ґрунтується на раціонально свідомій організації людської життєдіяльності. Для теоретичних положень постмодернізму характерна зміна сенсових орієнтирів, способу формування соціального мислення, вихідних принципів тлумачення соціуму. У постмодерному контексті філософія соціальної роботи постає як система філософських ідей про стражденну людину та її життєвий світ. А культура постмодернізму відрізняється від природно-наукової культури визнанням унікальності кожного людського життя, неповторності життєвих подій, множинність істин. Певний вплив на зміст соціальної роботи справила філософська концепція де конструкції суспільства — стратегія постструктуралістського критицизму, яка передбачає певну деструкцію (порушення структури) і реконструкцію (докорінну перебудову) феномену з метою його спростування. Безперечно, кожна людина потребує певного структурування в житті, адже структура забезпечує необхідні для неї відносно незмінні орієнтири. З цього приводу сучасний британський філософ Олвін Тоффлер у своєму філософському бестселері «Третя хвиля» зауважував: «Сьогодні раптова зміна основних соціальних принципів, плутанина ролей, відмінностей у суспільному становищі та ліній поведінки влади, занурення в бліп-культуру, а також розвал великої системи мислення, виробничої сфери зруйнували образ світу більшості з нас, що зберігався у наших головах. Як наслідок, більшість людей, оглядаючи світ навколо себе, бачить сьогодні тільки хаос. Вони потерпають від почуття особистого безсилля і безглуздя». Такі нові установки, підвищена стресовість і невдоволення своїм становищем не можуть залишатися поза увагою соціальних працівників. Роль філософії в загальнокультурній і професійній підготовці соціальних працівників багатогранна. Крім продукування знань про різноманітні аспекти поведінки людини і функціонування суспільства, вона виховує здатність до рефлексії та саморефлексії, тобто вміння піддавати мисленнєвому аналізу різні аспекти дійсності, насамперед власну поведінку, почуття й емоційні прояви. Філософія надає правильний вимір роздумам і судженням соціальних працівників, допомагає оволодіти логічним інструментарієм для адекватної оцінки світу і місця людини в ньому. Філософія професіоналізму СР базується на наступних аспектах: – географічному (діяльність здійснюється у визначених границях, межах); – політичному (країни, де здійснюється діяльність мають різні політичні системи); – соціально-економічному, права людини в суспільстві (навчання, здоров’я, праця); – культурному (збереження традицій, культури, переконань); – духовному (духовний світ, цінності, ідеали, філософія тих, з ким працюють соціальні працівники). Вони визначають ціннісні орієнтири, базисні підходи, етичні принципи ідеології СР. Ці аспекти в філософії професіоналізму повинні сприяти створенню справедливих соціальних інститутів, здатних забезпечити безпеку і розвиток людини без шкоди її гідності.
Читайте також:
|
||||||||
|