А є А, тобто усякий предмет є те, що він є.

Перший закон логіки – закон тотожності

Закон мислення, або логічний закон – це необхідний, істотний зв’язок думок у процесі міркування.

На відміну від законів, що встановлюються державою, закони мислення не формуються людьми, вони формуються незалежно від волі й бажання людини. Також, як і закони природи, вони носять об’єктивний характер. Наприклад, можна спробувати проігнорувати закон всесвітнього тяжіння, випустиши з рук хрустальну вазу, але вона впаде й розіб’ється. Точно також можна намагатися ігнорувати закони логіки, але від цього зруйнується наше мислення.

Разом із тим, закони мислення не можна назвати законами самої дійсності, самих речей. Це лише закони відображення дійсности нашим мисленням.

А тепер перейдемо до розгляду основних законів логіки. Їх усього чотири.

Або ж у процесі одного й того ж міркування слід говорити про один і той же предмет.

З дією цього закону пов’язана така корінна властивість правильного мислення, як визначеність. Об’єктивна основа цього закону – якісна визначеність усіх предметів навколишньої дійсности. Адже це лише уві сні можна сісти у машину, опинитися у підводному човні і, урешті-решт, зійти з трапу літака. У реальності ж, якщо людина сіла в автобус, то через певну кількість зупинок вона з цього ж автобуса й вийде. На цій властивості реальності й оснований закон тотожності.

Закон тотожності діє перш за все у сфері понять. Кожне поняття тотожне самому собі, інакше, якщо б вони кожного разу невловимо міняли б зміст та обсяг, ми їх не змогли б застосовувати і взагалі не змогли б зрозуміти один одного. Закон тотожності знаходить відображення, наприклад, у таких висловлюваннях: «Захід є Захід, Схід є Схід» (Р. Кіплінг), «Закон є закон», або навіть у таких прислів’ях: «Чи в камінь головою, чи каменем у голову», «Як був дурнем, так дурнем і залишився».

Помилка при порушенні цього закону логіки називається підміною поняття. Це той самий випадок, коли сперечалися-сперечалися, і раптом виявилося, що сперечатися було ні про що, оскільки говорили про різні речі. Але іноді підміна понять допускається свідомо в якості основи дотепності, наприклад «Ішов дощ і два студенти».

Приклад:

Задача 1. Які формально-логічні закони поширюються на ці пари тверджень?

в) Арістотель — учитель Александра Македонського.

Розв’язування.

Закон тотожності, оскільки особа Арістотеля й особа вчителя Александра Македонського збігаються.

3.Другий закон логіки – закон суперечності (протиріччя)

Якщо закон тотожності обумовлює таку рису правильного мисления, як визначеність, то дія закона суперечності забезпечує послідовність, несуперечливість мислення.

У чому об’єктивна основа закону суперечності та його сутність? Згідно закону тотожності, будь-який предмет має якісну визначеність. Але це значить, що він не може в один і той же час існувати й не існувати, мати якусь властивість і у той же час не мати. Виходячи з цього, закон суперечності формулюється так:

А не може бути в один і той же час В або не-В, або з двох суджень, одне з яких стверджує те, що друге заперечує, одне повинне бути хибним; або з двох протилежних суджень одне хибне.

Застосовується цей закон, як ми пам’ятаємо, у відношеннях понять між собою. Відношення, основане на законі суперечності, називається відношенням протилежності. Наприклад, поняття А – «білий», поняття В – «чорний».

«Цей папір білий» – «Цей папір чорний». Перед нами два протилежних судження. Одне з них буде обов’язково хибним. Але можуть бути обидва хибними. Папір може бути, наприклад, синім. До речі, лозунг, під яким заставляли жити радянських людей довгі роки: «Хто не з нами, той проти нас» – грубе порушення другого закону логіки, і, отже, закону життя. «Не з нами» ще не означає, що проти нас. Може бути, проти, а може бути, не проти, а просто не з нами. І зараз, хоча радянські часи давно пройшли, але така свідомість, на жаль, залишилася. Наприклад, у молодіжному середовищі у певних компаніях, де усі повинні пити алкоголь або курити «травку».

Тобто це той же закон «Хто не з нами, той проти нас». Але все одно, тому, хто не згодний із цим, краще лишитися собою, тому що, вистоявши, він стане особистістю. А у компаніях, побудованих за принципом «усі як усі», розвиток особистості якраз блокується.

На другому законі логіки основане положення про презумпцію невинності. Звинувачуваний не повинен виправдовуватися, доводити, що він не міг скоїти цей злочин. Якщо навіть він і міг, то це ще не значить «зробив». Справа обвинувача знайти факти, що вказують на причетність звинувачуваного до злочину.

На жаль, у буденному житті це правило часто порушується. «Доведи, що ти мені не зраджувала», – вимагає ревнивий чоловік. Незнання другого закону логіки породжує плітки, тривогу, страхи. «Професор зробив зауваження на лекції – тепер буде душити на екзаменах». «Начальник накричав – тепер не видати мені підвищення». «Він і вона йшли разом по вулиці й сміялися – значить, у них роман». У всіх таких міркуваннях ігнорується середня частина цього кола.

Звідси витікає практичне значення другого закону логіки у нашому житті – ніколи не слід виправдовуватися при безгрунтовних звинуваченнях, інакше ми підігруємо у ту ж гру, тільки зі своеї позиції: «Я не чорний, я білий». Краще за все підходить така відповідь: «Може, я це й зробив, якщо ви так вважаєтете, але, очевидно, я знаходився у стані вимкненої свідомості, тому що нічого про це не пам’ятаю». Спокійні нестандартні відповіді немовби виводять ситуацію у серединну зону кола і опонент усвідомлює, що це йому ще треба довести вашу вину.

Закон суперечності застосовується також у відношеннях суджень між собою за правилами логічного квадрата. Як ми пам’ятаємо, відношення протилежності – це відношення між загальноствердними і загальнозаперечними суджннями (А – Е). Наприклад: «Усі студенти відмінники» – «Жоден студен не відмінник». Якщо одне з них істинне, то друге завжди хибне. Але якщо одне з них хибне, друге теж може бути хибним (що й спостерігається у даному випадку), оскільки це дві протилежні крайнощі, а може бути й середній варіант: «Деякі студенти відмінники» або «Деякі студенти не відмінники».

Помилки при порушенні другого закону логіки називаються логічними суперечностями. Це не значить, що людина комусь суперечить. Якщо вона це постійно робить, то це говорить лише про те, що у неї прихований комплекс неповноцінности. А це значить, що вона суперечить сама собі. Я вже наводив приклад про жінку в окулярах. І іноді на цьому можна здорово спійматися, як колись Ходжа Насреддін спіймав свого багатого і скупого сусіда.

Насреддін позичив у нього казана; повертаючи, він віддав сусідові й каструльку, сказавши, що цю каструльку народив казан. Наступного разу він позичив казана і не повернув, сказаши при цьому, що казан помер. Коли сусід обурився: «Хіба казан може вмерти?», Насреддін спокійно відповів: «Чого ж казан не може вмерти, якщо він може народити каструльку?»

Але люди дуже часто суперечать самі собі у буденному житті й логічна суперечність – дуже поширена помилка.

Приклад:

Задача 1. Які формально-логічні закони поширюються на ці пари тверджень?

а) Усі страуси літають. Страуси не літають.

Розв’язування.

Ці два твердження виражають закон протиріччя, оскільки перше твердження загальностверджувальне (А), друге — загальнозаперечувальне (не А).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні риси правильного мислення	\|	З двох суджень, що взаємно виключають одне друге, одне істинне, друге хибне, а третього не дано. А є В або А не є В.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.