• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Банківське право: предмет та методи правового регулювання

У юридичній науці триває дискусія щодо визначення міс­ця банківського права у правовій сисгемі, віднесення його до комплексної галузі права або до комплексного правового ін­ституту. Свого часу М. М. Агарков зазначав, що під терміном «банківське право» можна розуміти сукупність юридичних норм, які регулюють організацію та діяльність банків (кре­дитних установ). Банківське право в основному становить спе­ціальний розділ торговельного права, присвячений банкам.

Деякі автори відносять банківське право виключно до фі­нансового права, або банківське законодавство — суто до внутрішньогалузевого законодавства, яке є складовою фі­нансового законодавства. Однак у цьому разі виникає слуш­не запитання щодо доцільності обмеження регулювання сус­пільних відносин, які існують у сфері банківської діяльності, лише набором правових засобів, характерним для фінансо­вого права. Безумовно, не можна заперечувати величезну роль адміністративно-правових та фінансово-правових норм у складі банківського законодавства, але це зовсім не при­меншує значення норм цивільного та господарського права, які супроводжують здійснення банківської діяльності.

Слід вказати і на помилковість розуміння банківсько­го права як невідокремленої складової частини цивільного права або тяжіння його до господарського права, як на цьо­му наголошують деякі автори.

Останніми роками все більшого поширення набуває дум­ка про поступову трансформацію банківського права у са­мостійну галузь права (як, зокрема, це сталося із аграрним, інформаційним, житловим, екологічним правом), що має ознаки галузі права другого порядку і поєднує в собі ознаки та методи базових галузей. Тому логічною виглядає концеп­ція розуміння банківського права як самостійної (комплекс­ної) галузі права, висловлена в роботах багатьох науковців.

Серед чинників, які дають підстави так вважати, нази­вають:

— наявність суспільної потреби та зацікавленості держа­ви в самостійному правовому регулюванні галузі, що зумов­лено особливою значущістю банківської системи для здійс­нення економічної реформи;

— наявність самостійного предмета правового регулю­вання, зумовленого чітким виокремленням специфіки регу­льованих цією галуззю суспільних відносин;

— потреба в особливому методі правового регулювання;

— наявність або потреба в особливих (спеціальних) дже­релах права;

— конституційне та (або) законодавче закріплення прин­ципів цієї галузі права;

— наявність специфічної (притаманної лише цій галузі права) системи понять і категорій.

Водночас низка дослідників вважають, що поки що не­має підстав говорити про розуміння банківського права як галузі права, а доцільно вивчати і досліджувати його право­вий комплексний інститут.

Отже, розглядаючи зазначене утворення, слід розуміти складність правового регулювання відносин у сфері банківсь­кої діяльності. З одного боку, банківське право — це сукуп­ність цивільно-правових норм, які регулюють товарно-гро­шові відносини, що з'являються при здійсненні банками та іншими кредитно-фінансовими інститутами, які виконують банківські операції, діяльності у кредитно-банківській сфері. З іншого — сюди належить сукупність фінансово-правових та адміністративно-правових норм, які забезпечують регулю­вання банківської діяльності та управління державними фі­нансами з боку уповноважених суб'єктів банківської системи.

Предметом банківського права є суспільні відносини у сфері здійснення банківської діяльності та організації бан­ківської справи. Чинне законодавство України під банківсь­кою діяльністю розуміє сукупність операцій, які здійсню­ють банківські установи, у тому числі залучення у вигляді вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та роз­міщення їх від власного імені, на власних умовах та на влас­ний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізич­них та юридичних осіб.

Методами правового регулювання банківських відносин є методи, характерні для публічних та приватних галузей права. Вони поєднують у собі, з одного боку, обов'язковість регулювання з боку держави, видання державних приписів та можливість застосування державного примусу, а з іншо­го — допускають рівність сторін у ряді банківських відносин. Відповідно, при регулюванні банківських відносин застосо­вують комплекс імперативних та диспозитивних засобів.

Превалювання того чи іншого методу регулювання за­лежить від конкретних правовідносин. Наприклад, якщо говорити про відносини НБУ та окремих банків із при­воду здійснення банківського нагляду, то переважати­муть імперативні засоби. В організації діяльності само­го центробанку превалюють адміністративно-правові та господарсько-правові методи. У проведенні грошово-кредитної політики - як фінансово-правові, так і цивільно-правові та господарські, залежно від того, який інструмент використовує НБУ. При організації міжбанківських відно­син, учасниками яких виступають банки, застосовують дис­позитивний метод регулювання.

Значне поширення імперативних норм при регулюванні банківської діяльності не підриває цивільно-правової при­роди банківських відносин. Ці норми ґрунтовані на рівно­правності, автономії, самостійності та свободі поведінки учасників майнових та пов'язаних із ними особистих немайнових відносин, що виникають у процесі здійснення бан­ківської діяльності, у першу чергу за договірних відносин. Договори між банками і клієнтами є публічними договора­ми та договорами приєднання, якщо інше не передбачено правилами банків.

Важливою особливістю регулювання відносин між банка­ми та клієнтами є те, що на банки покладено певні публіч­ні функції (функції агентів валютного контролю, контролю за проведенням касових операцій, за цільовим використанням наданих кредитів тощо). Це створює певну нерівність у відно­синах банків і клієнтів. Проте навіть публічні функції банків мають своєю підставою цивільно-правові відносини: зазначені функції здійснюють щодо клієнтів, які перебувають із банка­ми у договірних та інших цивільно-правових відносинах.

Отже, банківське право становить сукупність норм, що ре­гулюють суспільні відносини, котрі виникають у зв'язку з фун­кціонуванням банківської системи України, проведенням бан­ківського регулювання й нагляду та здійсненням банківської діяльності. Зрештою правове регулювання банківських від­носин спрямоване на підтримку стабільності національної валюти, забезпечення належних умов для розвитку ринко­вої економіки та насичення її «здоровими» фінансами.

Читайте також:

1. А є А, тобто усякий предмет є те, що він є.
2. Абетково-предметний покажчик
3. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
4. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
5. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
6. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
7. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
8. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
9. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
10. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
11. Автоматичне регулювання.
12. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.

Переглядів: 1498