• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Частини мови

ПЛАН

Наголос

Правило наголосу.Наголос у латинській мові падає на другий склад від кінця слова, якщо голосний цього складу довгий, якщо ж він короткий, то наголос переходить на третій склад від кінця слова, незалежно від довготи чи короткості голосного третього складу від кінця слова.

Кількість складів у слові залежить від кількості голосних. У латинській мові поділ на склади буває:

а) між двома голосними:

prae-si-di-um – захист, засідання

de-val-va-ti-o – девальвація, зниження курсу грошей;

б) перед окремими приголосними, сполученням qu:

oe-co-no-mi-cus – господарський

a-quo-sus – водяний;

в) у групі з двох приголосних у середині слова:

cen-tum – сто

in-spec-tor – інспектор, наглядач;

г) у групі з трьох приголосних, у середині слова між другим і третім приголосним:

punc-tum – крапка

sanc-tus – священний;

д) префікс виділяється в окремий склад:

trans-for-ma-ti-o – перетворення, передавання

dif-fer-en-ti-a – різниця, відмінність.

Дифтонги і диграфи утворюють один склад:

Eu-clī-des – Евклід

a-moe-nĭ-tas – краса.

Довгота і короткість складу

І. Правила довготи (наголос на другому складі від кінця слова)

1. Голосний довгий, якщо над ним стоїть знак довготи (ˉ) (природна довгота):

natūra – природа

longitūdo – довжина

2. Дифтонги і диграфи завжди довгі:

emphyteuta – орендатор

diaeta – дієта

3. Голосний довгий за положенням, якщо він стоїть перед двома і більше приголосними:

fundamentum – основа

instrumentum – знаряддя

4. Голосний завжди довгий перед приголосними xабоz:

reflexus – рефлекс

oryza – рис

ІІ. Правила короткості (наголос на третьому складі від кінця слова)

1. Голосний короткий, якщо над ним стоїть знак короткості (˘) (природна короткість):

littĕra – буква

numĕrus – число

2. Голосний перед голосним короткий:

obligatio – зобов’язання

praemium – нагорода

3. Голосний короткий перед hі сполученнямиch, ph, th, rh, sch:

contraho – стягую

philosophus – філософ

4. Голосний короткий перед сполученням приголосних b, p, d, t, g, c з наступним l або r (bl, br, pl, pr, tl, tr, cl, cr, gl, gr, dl, dr):

cerebrum – мозок

centimetrum – сантиметр

Якщо довготу і короткість складу за положеням визначити неможливо, слід звернутися до словника, де довгота позначається знаком ˉ, а короткість – ˘.

ЛЕКЦІЯ 2

МОРФОЛОГІЯ. ДІЄСЛОВО

1. Коротка характеристика граматичної будови латинської мови.

2. Частини мови.

3. Граматичні категорії дієслова.

4. Основні форми дієслова. Дієслівні основи.

5. Дієвідміни латинського дієслова.

6. Теперішній час дійсного способу активного стану (Praesens indicatīvi actīvi). Дієслово sum, fui, esse (бути).

7. Наказовий спосіб теперішнього часу (Imperatīvus praesentis).

1. Коротка характеристика граматичної будови латинської мови.

Латинська мова за своєю гарматичною будовою належить до індоєвропейських мов флективного синтетичного типу.

У мовах синтетичного типу слово одночасно виступає як лексична і граматична одиниця, оскільки змінна флексія слова (особові закінчення в системі дієвідмін, відмінкові закінчення в системі відмін тощо) визначає його відношення до інших слів речення. Наприклад, legit (він читає), legĭtis (ви читаєте); форма librum (знахідний відмінок однини іменника liber (книжка)) вимагає в реченні перехідного дієслова.

Синтетичні мови протистоять аналітичним, у яких слово переважно є лексичною одиницею, а граматичні зв’язки передаються службовими словами (допоміжні дієслова, особові займенники в системі дієвідмін, прийменники в системі відмін) чи порядком слів у реченні.

У мовах синтетичного типу трапляються аналітичні утворення, зокрема часи і форми перфектного пасивного ряду, І і ІІ описові дієвідміни у латинській мові.

Аналітичні (описові) утворення в класичній латинській мові були тільки тенденцією розвитку, не змінюючи загального синтетичного характеру мови.

Із сучасних мов до синтетичних належать українська, польська, чеська, російська, німецька та ін., до аналітичних – англійська, французька та ін.

Частини мови поділяються на змінні й незмінні.

Змінні частини мови:

1. Іменник – nomen substantīvum

2. Прикметник – nomem adiectīvum

3. Займенник – pronōmen

4. Числівник – nomen numerāle

5. Дієслово – verbum

Незмінні частини мови:

1. Прислівник – adverbium

2. Прийменник– praepositio

3. Сполучник – coniunctio

4. Частка – particŭla

5. Вигук – interiectio

3. Граматичні категорії дієслова

Латинське дієслово (verbum) має такі граматичні категорії:

1. Numěrus (число):singulāris (однина);

plurālis (множина).

2. Genus (стан):actīvum (активний);

passīvum (пасивний).

3. Persōna (особа):prima (перша) – я, ми;

secunda (друга) – ти, ви;

tertia(третя) – він, вона, воно, вони.

4. Modus (спосіб):indicatīvus (дійсний);

imperatīvus (наказовий);

coniunctīvus (умовний).

5. Tempus (час): шість – три недоконані часи, три доконані часи.

До недоконаних часів (часів системи інфекта) належать:

а) Praesens(теперішній);

б) Imperfectum (минулий недоконаного виду);

в) Futūrum I (primum)(майбутній недоконаного виду).

До доконаних часів (часів системи перфекта) належать:

а) Perfectum (минулий доконаного виду);

б) Plusquamperfectum(давноминулий);

в) Futūrum II (secundum)(майбутній доконаного виду).

6. Coniugatio (дієвідміна): prima (перша);

secunda (друга);

tertia (третя);

quarta (четверта).

7. Formae verbāles (дієслівні форми) : infinitīvus (неозначена форма дієслова);

participium (дієприкметник);

gerundium (віддієслівний іменник);

gerundīvum (віддієслівний прикметник);

supīnum (супін).

4. Основні форми дієслова. Дієслівні основи

Латинське дієслово має чотири основні форми:

1. 1-а особа однини теперішнього часу дійсного способу активного стану (persōna prima praesentis indicatīvi actīvi), яка закінчується на-o.

2. 1-а особа однини минулого часу доконаного виду активного стану (persōna prima perfecti indicatīvi actīvi), яка закінчується на-i.

3. Супін (supīnum) – віддієслівний іменник, який закінчується на-um.

4. Неозначена форма дієслова теперішього часу активного стану (infinitīvus praesentis actīvi), яка закінчується на-re.

Наприклад:

Усі чотири форми подаються у словнику, при цьому зазвичай повністю подається тільки форма першої особи однини теперішнього часу активного стану, а далі – закінчення трьох інших форм. Наприклад, дієслово “хвалити” записується у словнику таким чином:

laudo, āvi, ātum, āre.

Дієслівні основи

Усі часові форми латинського дієслова утворюються від трьох основ: 1) основи інфекта;2) основи перфекта; 3) основи супіна.

Вони визначаються за чотирма основними формами дієслова, які подає словник. Основу інфекта одержуємо, відкинувши від неозначеної форми дієслова теперішнього часу закінчення -reв І, ІІ, ІV дієвідмінах,-ĕreу ІІІ.

Наприклад:

Infinitīvus – laudāre – основа інфекта laudā-

docēre – docē-

legĕre – leg-

audīre – audī-

Основа перфектаутворюється відкиданням у 1-ій особі однини минулого часу доконаного виду активного стану закінчення -i, наприклад:

laudāvi – основа перфекта laudāv-

docui – docu-

legi – leg-

audīvi – audiv-

Основу супіна визначаємо, відкинувши від супіна закінчення -um, наприклад:

laudātum – основа супіна laudāt-

doctum – doct-

lectum – lect-

audītum – audīt-

Усі часи і форми, утворені від основи супіна (крім дієприкметників), аналітичні (описові).

5. Дієвідміни латинського дієслова

Відповідно до закінчення основи інфекта всі дієслова діляться на чотири дієвідміни.

Основа інфекта закінчується:

у І дієвідміні на -ā

у ІІ дієвідміні на -ē

у ІІІ дієвідміні на приголосний, -ĭ, -ŭ

у ІV дієвідміні на -ī.

Практично дієвідміна латинського дієслова легко визначається за словниковою формою дієслова, а саме за закінченням іnfinitīvus praesentis:

У І дієвідміні закінчення -āre, наприклад,celebro, -āvi, -ātum, -āre – святкувати (у трьох формах є ā).

У ІІ дієвідмінізакінчення -ēre, наприклад, deleo, -ēvi, -ētum, -ēre – знищувати(у трьох формах є ē).

У ІІІ дієвідмінізакінчення -ĕre, наприклад,făcio, feci, factum, -ĕre – робити(коротке ĕу формі інфінітива).

У ІV дієвідмінізакінчення -īre,наприклад, invenio, -veni, -ventum, -īre – знаходити(довге ī у формі інфінітива).

6. Теперішній час дійсного способу активного стану (Praesens indicatīvi actīvi)

Теперішній час дійсного способу активного стану утворюється додаванням до основи інфекта особових закінчень активного стану:

Singulāris Plurālis

1. -o 1. -mus

2. -s 2. -tis

3. -t 3.-nt

Зразок відмінювання дієслів І – ІV дієвідмін у Praesens indicatīvi actīvi:

Особливості утворення особових форм praesens indicatīvi actīvi:

1. У дієсловах І, ІІ, ІV дієвідмін особові закінчення приєднуються безпосередньо до основи інфекта.

2. У дієсловах І дієвідміни у 1-ій особі відбулося злиття кінцевого голосного основи -āіз особовим закінченням -о: -ā + -о = -о (laudāo = laudo – я хвалю).

3. У дієсловах ІІІ дієвідміни між основою та особовим закінченням вставляються короткі тематичні голосні для уникнення збігу приголосних:

а) перед -s, -t, -m, – -ĭ-;

б) перед -nt – -ŭ-.

4. У дієсловах ІV дієвідміни у 3-ій особі множини вставляється-ŭ-за аналогією до ІІІ дієвідміни.

Дієслово sum, fui, esse (бути)

у Praesens indcatīvi actīvi

Singulāris Plurālis

1. sum я є 1. sumus ми є

2.esти є2. estis ви є

3.estвін, вона є3. suntвони є

Nota bene! У латинській мові при дієсловах відсутні особові займенники. Їхню роль виконують особові закінчення дієслів.

7. Наказовий спосіб теперішнього часу (imperatīvus praesentis)

Цей спосіб має форму 2-ої особи однини і 2-ої особи множини. Друга особа однини наказового способу утворюється відкиданням від неозначеної форми дієслова закінчення -re в усіх дієвідмінах. Друга особа множини наказового способу утворюється додаванням до основи інфекта закінчення -te (пор.: укр. розповідай-те!).

У дієсловах ІІІ дієвідміни у 2-ій особі однини до основи інфекта додається закінчення -e, а у другій особі множини між основою і закінченням -te ставиться поєднувальний голосний -ĭ.

Зразок відмінювання дієслів І – ІV дієвідмін в imperatīvus praesentis:

Наказовий спосіб 2-ої особи однини від дієслів ducěre – вести, facěre – робити, dicěre – говорити, ferre – нести – закінчується на приголосний: duc! – веди!, fac! – роби!, dic! – говори, fer! – неси!

Щоб виразити заперечення у наказовому способі в латинській мові вживається аналітична форма, яка складається із поєднання слів noli (singulāris) – не смій!, nolīte (plurālis) – не смійте! і неозначеної форми дієслова.

Наказовий спосіб дієслова esse:es!– будь!,este! –будьте!

ЛЕКЦІЯ 3

МОРФОЛОГІЯ. ІМЕННИК. ПРИКМЕТНИК. ЗАЙМЕННИК.

І ТА ІІ ВІДМІНИ ІМЕННИКІВ І ПРИКМЕТНИКІВ

Читайте також:

1. Будова рухомої частини приладу.
2. В адміністративному праві виділяють загальну, особливу і спеціальну частини.
3. Витяг з Резолюції 1 частини 1 Сесії Генеральної Асамблеї ООН
4. ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ
5. Грудня частини Директорії вступили до Києва, було відновлено УНР.
6. Економічний ризик – це загроза втрат підприємством частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появу додаткових витрат у результаті здійснення конкретних видів діяльності.
7. Етап — узгоджуються дві частини балансу. Розрахунок ресурсної частини балансу трудових ресурсів
8. Загальна тенденція динаміки технологічної структури ОФ характеризується поступовим збільшенням їх активної частини.
9. Загальна характеристика прийменника як частини мови.
10. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ОПОРНО-РУХОВИЙ АПАРАТ. ЧАСТИНИ СКЕЛЕТУ І ЇХ РОЗВИТОК
11. Закінченим злочином (ч. 1 ст. 13 КК) визнається діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального Кодексу України.
12. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким.

Переглядів: 2514