• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Синтаксис простого поширеного речення

ПЛАН

СИНТАКСИС ПРОСТОГО ПОШИРЕНОГО РЕЧЕННЯ

1. Граматичні категорії іменника та прикметника.

2. Основні (словникові) форми іменника та прикметника.

3. Перша відміна (Declinatio prima).

4. Прийменники (Praepositiōnes).

5. Синтаксис простого поширеного речення.

6. Друга відміна (Declinatio secunda). Особливості іменників (прикметників) другої відміни.

7. Граматичний аналіз частин мови.

1. Граматичні категорії іменника та прикметника

Іменники, прикметники і займенники в латинській мові мають граматичні категорії роду (genus), числа(numĕrus), відмінка(casus) і відміни(declinatio).

У латинській мові є:

1. Три роди (Genĕra):

а) masculīnum (m) – чоловічий рід;

б) feminīnum (f) – жіночий рід;

в) neutrum (n) –середній рід.

2. Два числа (Numĕri):

а) singulāris– однина;

б) plurālis –множина.

3. Шість відмінків (Casus):

nominatīvus (Nom.) –називний відмінок (хто? що?)

genetīvus (Gen.) – родовий відмінок (кого? чого?)

datīvus (Dat.) – давальний відмінок (кому? чому?)

accusatīvus (Acc.) – знахідний відмінок (кого? що?)

ablatīvus (Abl.) – аблатив або орудно-місцевий відмінок (ким? чим? на кому? на чому? де? коли? звідки?)

vocatīvus (Voc.) – кличний відмінок

Латинський аблатив поєднав значення трьох самостійних індоєвропейських відмінків:

1) instrumentālis(інструментальний або орудний відмінок), що означає знаряддя або засіб дії;

2) locatīvus(місцевий відмінок), що означає місце дії;

3) ablatīvus(віддільний відмінок), що означає предмет або особу, від якого щось віддаляється.

Свою назву ablatīvusотримав від останнього значення.

4. П’ять відмін (Declinatio) іменників, три відміни прикметників. Залежно від закінчення історичної основи латинські іменники діляться на п’ять відмін(declinatio):

Перша відміна – основа на -ā

Друга відміна – основа на -ŏ/-ě

Третя відміна – основа на приголосний звук або -ĭ

Четверта відміна – основа на -ŭ

П’ята відміна – основа на -ē

Оскільки історичну основу через злиття її голосного звука із закінченням важко виділити, то належність іменника до відміни практично визначається за закінченням родового відмінка однини (genetīvus singulāris).

Закінчення (genetīvus singulāris) першої – п’ятої відмін:

Прикметники поділяються на три відміни (І-ІІІ, у IV і V відміні прикметників немає). Вони мають ті самі закінчення у родовому відмінку однини, що й іменники відповідної відміни. Взагалі прикметники у латинській мові мають ті самі відмінкові закінчення, що й іменники, на відміну від української мови, де прикметики мають власну систему відмінкових закінчень.

2. Основні (словникові) форми іменника та прикметника

Іменники та інші змінні частини мови запам’ятовуються в основній (словниковій) формі. Для іменника це три форми – Nom. sing., Gen. sing. і рід.

Нприклад:

terra, terrae, feminīnum – земля;

popŭlus, popŭli, masculīnum – народ;

acĭdum, acĭdi, neutrum – кислота.

Скорочена словникова форма запису:

terra, ae, f; popŭlus, i, m; acĭdum, i, n.

Форма називного відмінка – це назва об’єкта чи явища позначуваного цим словом. Крім того, за закінченням називного відмінка визначається граматичний рід іменника. За формою родового відмінка визначається: а) відміна; б) основа. Якщо від форми родового відмінка однини відкинути закінчення, то отримаємо основу, яка називається практичною (саме до цієї основи додаються закінчення усіх інших відмінків. Наприклад, в іменнику terra, ae, f практична основа – terr-, історична – terrā-.

Прикметник слід запам’ятати у трьох формах: masculīnum (чоловічий рід), feminīnum (жіночий рід), neutrum (середній рід), наприклад: magnus, -a, -um – великий, -а, -е.

3. Перша відміна (Declinatio prima)

До першої відміни належать іменники, прикметники, присвійні займенники, порядкові числівники жіночого роду, які в Nom. sing. закінчуються на -ă, уGen. sing. – на -ae. Історична основа –-ā. Наприклад:

Іменники Прикметники Присвійні займенники

silva, ae, f – ліс magna (f) – велика mea (f) – моя

via, ae, f – дорога clara (f) – славна tua (f) – твоя

pecunia, ae, f – гроші alta (f) – висока sua (f) – своя

stella, ae, f – зірка parva (f) – мала nostra (f) – наша

cellŭla, ae, f – клітина recta (f) – пряма vestra (f) – ваша

Порядкові числівники

prima (f) tertia (f)

secunda (f) quarta (f)

До першої відміни, як винятки, належать також деякі іменники чоловічого роду, що є назвами чоловічих професій, імен, народів, рік (пор. в українській мові іменники чоловічого роду на -а, (-я) теж належать до першої відміни: Ілля, Микола, суддя тощо):

agricŏla, ae, m – землероб Catilīna, ae, m – Катіліна

collega, ae, m – друг, колега Belga, ae, m – бельгієць

nauta, ae, m – моряк Persa, ae, m – перс

athlēta, ae, m – атлет Scytha, ae, m – скіф

poēta, ae, m – поет Harumna, ae, m – ріка Гарумна

Numa, ae, m – Нума Sequăna, ae, m – ріка Сена

Відмінкові закінчення першої відміни:

Відмінювання словосполучень:aqua liquĭda (f) – прозора вода; terra magna (f) – велика земля

Nota bene! Прикметник у латинській мові переважно стоїть після іменника і узгоджується з ним у роді, числі і відмінку.

4. Прийменники (Praepositiōnes)

У латинській мові прийменники вживаються з акузативом, аблативом, акузативом і аблативом, рідко з генетивом.

1. Найуживаніші прийменники з акузативом:

ad – до, біля, для;ante – перед, до;apud – в, біля, при;contra – проти, навпроти;extra – ззовні, поза, за;infra – нижче, під, після;intra – всередині, протягом;inter – між;ob – перед, внаслідок;praeter – мимо, крім;per – через, крізь;post – після, позаду;trans – через, за, по той бік;supra – вище, над.

2. Найуживаніші прийменники з аблативом:

a (ab) – від;de – з, про, по;pro – попереду, перед, за, замість;sine – без;cum – з;e (ex) –із, з;prae – перед, через.

3. Прийменники з акузативом і аблативом:

in – в, на, до;

sub – під;

super– над чим, на чому, на що.

На питання де? керують аблативом, на питання куди? – акузативом.

Два прийменники causa, gratia – заради, для, із-за – керують генетивом і вживаються постпозитивно.

Відповідно, завдяки “прив’язаності” прийменників до певного відмінка, можна за прийменником визначити відмінок іменника.

Порядок слів у латинській мові такий:

а) підмет (subiectum) стоїть на першому місці;

б) присудок (praedicātum) – переважно на останньому;

в) прямий додаток (obiectum) стоїть тільки в акузативі без прийменника перед присудком;

г) узгоджене означення стоїть після означуваного слова, якщо воно виражене прикметником; якщо займенником – перед. Наприклад:

Читайте також:

1. Cкладне речення
2. Базовий синтаксис деяких основних операторів
3. Безсполучникове складне речення
4. БЕЗСПОЛУЧНИКОВІ СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ З ОДНОРІДНИМИ І НЕОДНОРІДНИМИ ЧАСТИНАМИ
5. Вживання однорідних членів речення.
6. Вивчення однорідних членів речення
7. Види вправ із синтаксису й пунктуації
8. Вироблення початкових уявлень про речення і його будову
9. Договір простого товариства. Відмінності договору простого товариства від договору про спільну діяльність
10. Додаток. Два зречення Петра Дорошенка
11. Закон заперечення заперечення.
12. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ДЕЯКОМУ НЕУКОВІ Б ОБЛАСТІ ДІАЛЕКТИКИ

Переглядів: 913