• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Додаток. Два зречення Петра Дорошенка

3. Примхлива доля гетьмана Дем’яна Многогогрішного (1669-1672)

Хто такий Дем’ян Многогрішний?

Глухівські статті 1669 року

У березні 1669 року на раді в Глухові лівобережним гетьманом був проголошений чернігівський полковник Дем’ян Многогрішний.

Він проголосив мету: в союзі з Москвою відстояти автономію Лівобережжя.

Йому вдалося це зробити, підписавши на тій же раді так звані Глухівські статті з Московською державою, за якими:

1) російські воєводи не мали права втручатися в справи місцевого управління;

2) податки могла збирати лише українська козацька старшина;

3) обмежувалася кількість російських військ на Україні, вони залишалися лише в 5 крупних містах;

4) козацький реєстр нараховував 30 тисяч козаків, але гетьман мав право утримувати наймане військо – 1 тисяча «компанійців»;

5) процес переходу селян до козацтва ускладнювався, що було на руку козацькій старшині;

6) гетьман не мав права самостійних зносин з іноземними державами.

В цілому, ці статті свідчили про пом’якшення режиму Москви на землях української автономії.

Політика Дем’яна Многогрішного

Многогрішний відстоював інтереси України перед царськими посадовцями, неодноразово їздячи до Москви. Він добився, щоб Київ залишився в складі Лівобережної України(незважаючи на умови Андрусівського договору 1669 року), послабив опозиційно налаштовану козацьку старшину, замінивши наказних полковників своїми людьми (наприклад, брат гетьмана Василь Многогрішний очолив Старшинську Раду), чим зміцнив гетьманську владу в Україні.

гетьман Дем’ян Многогрішний (портрет і марка, присвячена гетьману)

Але, разом з тим, Дем’ян Многогрішний поводив себе занадто самовладно, майже ніколи не радився зі старшиною, роздавав землі прихильним людям, карав і милував козаків, як того бажав, обкладаючи їх податками. Виступаючи за інтереси Гетьманщини, він не забував і про власне збагачення. Надмірно збагатилися й його родичі, зайнявши провідні посади.

Повалення Многогрішного

У 1672 році на гетьмана Д.Многогрішного було написано ґрунтовний донос московському царю. Його звинувачували у таємних зносинах з П.Дорошенко і з турками, і у намагання перейти під турецький протекторат. У інших жалобах писалося про його жорстокі вчинки, заподіяні ним кривди та надмірне збагачення, розкрадання скарбу автономії. Цар згодився на арешт гетьмана.

У березневу ніч 1672 року генеральна старшина ввірвалася у Батуринський замок, захопивши гетьмана прямо у ліжку. Братів Многогрішних було заарештовано. 15 років просидів Дем’ян в Іркутській в’язниці, згодом був звільнений і переведений на військову службу в Забайкаллі.

Подальша доля Дем’яна Многогрішного

гетьман Іван Самойлович Козаки на марші Запорожець

4. Зміцнення Гетьманщини під час правління гетьмана Івана Самойловича(1672-1687)

Хто такий Іван Самойлович?

Конотопські статті 1672 року

Новим лівобережним гетьманом став Іван Самойлович. Як і Дорошенко, Самойлович прагнув об’єднати під своїм началом Лівобережну й Правобережну Україну.

17 червня 1672 року між гетьманським урядом і царською адміністрацією було укладено Конотопські статті. Вони були укладені на основі Глухівських статей 1669 року. Додавалося 10 статей, які обмежували автономію Війська Запорозького і дещо урізали права гетьмана.

Але права козацької старшини захищалися: гетьман не мав права позбавляти старшину їхніх посад, або карати без згоди ради чи вироку військового суду.

Івану Самойловичу вдавалося так вміло лавірувати між представниками старшинської козацької опозиції і московськими емісарами, що його правління на певний час призвело до стабілізації України та її піднесення.

Конотопські статті 1672 року (детальніше)

Політика Івана Самойловича на Лівобережній Україні

Самойлович був сильним лідером. Він намагався створити аристократичну «Руську державу» з міцною гетьманською владою. Він формував козацьку аристократію й для цього:

· започаткував бунчукове товариство – привілейовану групу козацької еліти, яка ще з юнацьких років готувалася обійняти керівні військові і адміністративні посади;

· щоб закріпити спадковість влади – синам Семену, Григорію і Якову надав найвпливовіші посади в уряді;

· прихильним до нього представникам козацької старшини дарував земельні володіння;

· піклувався про освіту заможних людей, декого посилав вчитися за кордон та у Росію;

· для забезпечення порядку в Гетьманщині утримував військо – компанійців (всупереч Конотопським статтям), сердюків та охочі полки.

Самойлович намагався тримати в покорі заможну, опозиційно налаштовану старшину, часто йшов всупереч її волі, не допускав до важливих справ. Поставив під суворий контроль усе Запоріжжя і Січ, не допускав сваволі кошових отаманів. Самойлович був гарним господарником, приділяв увагу економічному розвитку Лівобережної України.

Завдяки ефективному правлінню Самойловича зміцнилася центральна влада гетьмана. Значно покращився економічний стан держави. Ожили торгівля, ремесла, промисли. Запрацювали млини, винокурні, рудники, скляні і селітряні заводи. Поступово розквітала культура. Будувалися церкви (Троїцький собор у Чернігові, Собор у Густинському монастирі під Прилуками, Церква Іонна Предтечі в Стародубі), художники створювали фрески, картини, ікони, мозаїки. За гетьманування Самойловича українська православна церква, яка до того була під зверхністю Константинопольського патріарха, у 1686 році була підпорядкована Московському патріархату. У взаєминах з Росією, гетьман проводив обережну політику взаємовигідного співробітництва.

Додаток. Боротьба І.Самойловича з П.Дорошенком

5. Чигиринські походиабо «повернення» Ю. Хмельницького

Турецька агресія

З-за необережної політики гетьмана Петра Дорошенка, над Польщею, Московщиною і українськими землями нависла страхітлива загроза захоплення Османською імперією. Турки та їх союзники татари окупували Поділля. Напади здійснювали з нечуваною жорстокістю. Як пише козацький літописець полковник Граб’янка: «в Умані турки відрізали у вбитих християн голови і за кожну голову брали у паші по червінцю». Вони брали викуп з міст християнських «синами і дочками» і навертали їх у магометанську віру. Грабували і спалювали міста. Частина населення в паніці тікала через Дніпро на Лівобережжя.

Юрій Хмельницький Турецька кавалерія - «спаги» Турецькі яничари

Щоб заспокоїти населення й придати власному вторгненню якусь законність, турки вирішили поставити над захопленою частиною Україниколишнього гетьмана Юрія Хмельницького. Він був викрадений татарами з монастиря, «перевихований» у Стамбулі. Ю.Хмельницький повинен був стати васалом Порти з титулом гетьмана Війська Запорізького й князя Сарматії(України).

Так Ю.Хмельницький з’явився знову на Україні , почав сіяти зло і смерть на рідній землі. Під Чигирином вирішувалася доля усієї східної Європи.

Патрік Гордон План укріпленьЧигирина На мурах Чигирина

І Чигиринський похід (1677 р.) і «великий згін»

Влітку 1677 року потужне турецьке військо (близько 100 — 120 тисяч вояків під проводом Ібрагім - Паші) обложило Чигирин. Місто боронили близько 10 тисяч російських стрільців під командуванням воєводи Григорія Ромодановського (інші джерела нараховують до 30 тис. солдат) і 7 тисяч(за іншими даними – до 20 тисяч) українських козаків гетьмана Івана Самойловича та його осавули Григорія Коровченка. Одним з керівників оборони Чигирина був хоробрий і талановитий шотландський полковник на російській службі Патрік Гордон, який спроектував деякі укріплення, залишив цікаві спогади про Чигиринську облогу.

Турки, захопивши старий міський вал, почали гарматний обстріл міста.

Завдяки завзятій обороні стрільців і козаків та сильним укріпленням фортеці, турки змушені були відступити. Це не завадило Юрію Хмельницькому проголосити себе гетьманом Правобережної України (вважався таким у 1677 -1681 рр.).

Щоб гарантувати якусь безпеку населенню Правобережної України, запобігти масовому геноциду та рабству, Самойлович заохочував переселення православного населення з Правобережжя на Лівий берег, а згодом розпочав «великий згін», який, незважаючи на суворість заходу, дозволив врятувати тисячі життів від турецького і татарського полону.

ІІ Чигиринський похід(1678 р.)

Влітку 1678 року турки ще раз намагалися захопити Чигирин. Цього разу вони наступали з військом близько 200 тисяч вояків під проводом візира Кара-Мустафи. Обороною Чигирина на цей раз командував ніжинський воєвода Іван Ржевський. Спочатку турки здійснювали «спагі» - кавалерійські атаки, а згодом підвезли на буйволах 4 гігантських гармати, 130 польових гармат меншого калібру, 15 мортир. Сотні турецьких саперів підкладували вибухівки під стіни, але багато їх гинуло від куль козаків та російських стрільців.

Битва за місто тривала більше місяця. Найбільш героїчно билися з ворогом козаки Гадяцького полку. Турецькі яничари дуже прицільно обстрілювали бійниці і захисники інколи не могли й висунутися. Але вилазки з фортеці здійснювалися, щоб відбудувати вали, підірвані турками, відбити прорив татар. Одного разу вилазка козаків і солдат була настільки вдалою, що вдалося захопити 2 турецьких прапори, що особливо розсердило султана. Було захоплену високу гору, щоб з неї турки не обстрілювали фортецю.

Козак – артилерист Зіткнення з кіннотою Турки обстрілюють Чигирин

Через деякий час турки почали використовувати ручні гранати з запаленим гнітом. Захисники фортеці навчилися їх гасити мокрими ряднами. Патрік Гордон згадував, що облога Чигирина нагадувала пекло. Стіни фортеці підривалися мінами. Жар від вогню палаючих будівель був настільки сильним, що козаки не могли встояти на стінах. Від вибуху бомби загинув комендант фортеці І. Ржевський. Знесилені оборонці були змушені залишити фортецю. Відступаючи, російсько-українські воїни підірвали замок, і під руїнами загинуло сотні турків. Як писав Патрік Гордон «Чигирин був залишений, але не підкорений».

Під Чигирином наступ турків захлинувся. Вони зрозуміли, що підкорити християнські країни не зможуть. Великі втрати змусили їх відмовитися від походу на Київ. І вони повернули назад. Юрій Хмельницький розсилав універсали і багато обіцяв, але населення відвернулося від зрадника. За це Хмельницький і турки усе палили на своєму шляху (наприклад, спалено місто Канів). Козаччина на Правобережній Україні була знищена.

Бахчисарайський мир 1681 року

Турки залишили зруйнований Чигирин й уклали з Росією Бахчисарайський мир 1681 року на 20 років. За домовленістю, на цей період, Південна Київщина, Брацлавщина й Поділля відійшли Туреччині під «керівництво» Ю.Хмельницького. Столиця – м. Немирів. Але довго в гетьманах Ю.Хмельницький не протримався і у 1685 році загинув. На Правобережжі наступив період «чехарди гетьманів».

Додаток. «Чехарда гетьманів»

6.«Вічний мир» 1686 року

«Священна Ліга»

Турецька агресія загрожували усім державам Європи. Тому Австрія, Річ Посполита та Венеція створили «Священну лігу», війська якої під Віднем розгромили велику турецько-татарську армію.

Внаслідок цієї перемоги Польща відновила свою владу над більшою частиною Правобережної України і стала шукати шляхи до укладення з Московською державою тривалого миру.

Укладення «Вічного миру»

6 травня 1686 року, у Москві, між Річчю Посполитою і Московською державою було підписано «Вічний мир».

Умови:

1) Лівобережна Україна з Києвом, а також Запоріжжя, Чернігівсько-Сіверська земля(з Черніговом і Стародубом ), місто Смоленськ залишаються під владою Росії;

2) Правобережна Україна( а також Північна Київщина) - під владою Речі Посполитої;

3) Поділля залишалося під владою Туреччини( лише у 1699 році воно було приєднано до Польщі);

Південна Київщинай Брацлавщина( від містечка Стайок по річці Тясмин, де лежали міста Ржищів, Трахтемирів, Канів, Черкаси, Чигирин та інші), дуже спустошена турецько-татарськими і польсько-шляхетськими нападами, мала стати «пусткою», нейтральною територією між Московією і Річчю Посполитою.

Польський уряд обіцяв надати православним свободу віросповідання, а російський уряд обіцяв їх захищати. Московське царство анулювало попередні договори з Туреччиною та Кримським ханством і вступило до антитурецької «Священної ліги», а також зобов'язувалось організувати воєнний похід проти Кримського ханства ( тому відбудуться Кримські походи 1687 і 1689 років).

«Вічний мир» остаточно затвердив поділ українських земель між двома державами, що значно ускладнювало і послаблювало національно-визвольний рух в Україні.

гетьман Стефан Куницький князь Василь Голіцин гетьман Іван Мазепа

7. Падіння влади гетьмана І.Самойловича

Кримський похід 1687 року

Вступивши до коаліції держав «Священної Ліги»(Австрія, Венеція, Річ Посполита і Росія), яка боролося з Османською імперією, московська влада почала готувати декілька ударів по Кримському ханству і Туреччині.

У травні 1687 року розпочався Кримський похід. 100-тисячну російську армію очолив фаворит російської цариці Софії князь Василь Голіцин. До них приєдналося 50-тисячне військо українських козаків Івана Самойловича.

Військо поступово заглиблювалося в південні українські степи. Через деякий час воно потрапило в краї, де крім гадюк і хижих птахів нікого не було. Розпочалася страшенна спека. Окрім того, за річкою Самарою, татари підпалили степ і рухатися по чорній, покритій попелом землі було дуже важко. Частина їжі виявилася неякісною. Почала відчуватися нестача питної води, харчів і фуражу.

Змучене російсько-українське військо повернуло назад. Полководець Василь Голіцин звинуватив Самойловичау поганій підготовці походу.

Усунення Самойловича від влади

Крім того на гетьмана було написано декілька ґрунтовних доносів, де його було звинувачено у зловживанні владою.

Самойловича позбавили влади і за протекцією Голіцина, на Раді, 25 липня 1687 року, заможний козак Іван Мазепа був обраний гетьманом.

Доля Івана Самойловича

Лекція № 15. Адміністративно-політичний устрій і господарство Лівобережної України другої половини ХVІІ століття. Запорізька Січ

1. Адміністративно-політичний устрій

У другій половині ХVІІ століття українська держава Гетьманщина офіційно залишалася автономною в рамках Московської держави. Також багато українців проживали на Слобожанщині(сучасні Харківська, частина Сумської, Донецької і Кіровоградської областей). Усі ці території мали наступний устрій (див. таблицю):

2. Соціальні верстви населення і господарське життя

Населення і стани

У другій половині ХVІІ століття Лівобережна Гетьманщина стала економічним, політичним і культурним центром усіх українських земель. Населення Гетьманщини в часи дорівнювало близько 1,2 мільйонів осіб. На її території було розташовано 11 великих міст, 126 містечок і 1800 сел. Поступово заселювалися нові землі поряд з Московським царством (див. розділ «Слобожанщина» в таблиці). В часи «Руїни», в результаті безперервних бойових дій, дуже скоротилосянаселенняПравобережжя.

Доля населення Правобережної України

В часи гетьманування І.Самойловича і І.Мазепи склалися норми соціального ладу, які збереглися впродовж усього ХVІІІ століття.

Козацтво остаточно заступило політичне місце шляхти. Практика гетьманів жалувати родичам генеральної, полкової і сотенної старшини титули знатних товаришів — бунчукового, значкового і військового — сприяло оформленню спадкової привілейованої олігархічної групи, відмежованої від рядового козацтва. Титули урівнювали їхніх носіїв з посадовою виборною старшиною. Нова козацька аристократія називала себе шляхетською, підкреслювала свою пряму наступність від руської шляхти ХVІІ століття, використовувала шляхетські герби.

Шляхтянка Шляхтич Міщанка Міщанин Козак

Полковник Писар Селянка Селянин Козачка

Поступово козацька старшина перетворювалася в найкрупніших феодалів – експлуататорів.

Найбагатші люди в Гетьманщині

Шляхта мала майнові привілеї і не була зобов'язана до військової служби. На середину ХVІІ століття в Гетьманщині проживало близько 300 шляхетських родин, більшість представників якої стали козацькою старшиною або міщанами. Шляхтичі зберігали форму земського самоврядування, але, як правило, не брали участі в керуванні державою.

Міщани зберігали при собі традиційні форми самоврядування. Під час Хмельниччини 50 — 80% міського населення покозачилося. Проте, у ХVІІІ столітті, після перегляду козацьких реєстрів, вже почав існувати бар'єр між міщанами й козаками.

Найбільшою категорією населення були селяни. Після Визвольної війни вони стали вільними землевласниками з правом володіння оброблюваною ними землею в обмін на сплату податків до військової скарбниці. Кріпаччина майже щезла. До підсусідків належало 80 000 осіб, до селян з приватних маєтностей — 465 000 осіб, до селян з рангових маєтностей — 25 000 осіб, до селян інших категорій — 25 000 осіб. Населення Гетьманщини дуже рідко знало що таке голод. Щедра, плодородна українська земля давала багаті врожаї. Також грала свою роль традиційна працьовитість українського народу. Люди України були веселі, ситі, задоволені. Традиційне господарство руйнувалося лише вторгненнями ворогів та війнами гетьманів за владу.

М. Сергєєв Малоросія у квіту К.Трутовський Колядки в Малоросії

Жителі Гетьманщини традиційно називали свою країну «Малоросією». Слово «Україна» використовувалося дуже рідко.

Додаток. Микола Гоголь. Уривок з повісті «Сорочинський ярмарок»

Господарське життя

Економіка Гетьманщини було заснована на сільському господарстві. Люди сіяли жито, пшеницю, овес, просо, гречку, коноплю. Поступово почали культивувати виноград, кавуни, дині, сотні різноманітних фруктових дерев. Розвивалися ремесла: теслярство, ковальство, бондарство, чоботарство виготовлення скла, діжок; промисли: винокуріння, чумацтво, броварництво, млинарство, бджільництво, виготовлення дьогтю і смоли, рибальство, полювання, видобуток вугілля тощо.

Добре розвивалася торгівля між регіонами України, з Росією, Кавказом, Іраном, Прибалтикою. В Сорочинцах, Сумах, Києві, Харкові проходили ярмарки. Скарбниця Гетьманщини поповнювалася за рахунок прикордонного торгового мита на товари експорту й імпорту. Населення платило також натуральну данину на військо, поземельний чинш, різні податки за виробництво алкогольних напоїв, за користування млинами, оренду, рудні і дігтярні, продаж тютюну.

Деяка відсталість Гетьманщини в економічному плані від Європи пояснюється консервацією феодального ладу, початком нового закріпачення селян, та руйнаціями з-за частих війн і грабіжницьких походів.

В.Маковський Ярмарка у Полтаві Українські селяни на торгах

3.Релігія

Основною релігією в Гетьманщині протягом усього її існування було православне християнство. Козацькі землі входили до складу Київської митрополії, що підпорядковувалася Константинопольському патріархату. Але становище православ’я було досить складним, особливо на Правобережжі.

Додаток. Занепад православ’я на Правобережній Україні

Підпорядкування Української православної церкви Московському патріархату(1686 рік)

У 1686 році константинопольський патріарх Діонісій згодився на передачу київської митрополії московському патріархату. Митрополитом було визнано Гедеона Святополка. Під егідою православної Росії церкві вдалося зберегти свої позиції. Загалом, приєднання Київської митрополії до Московського патріархату було сприйнято українськими ієрархами позитивно — вони підтримували тверду царську владу на противагу нестабільним гетьманським режимам, вбачаючи в московській протекції захист від козацьких союзів з сусідами-мусульманами. Саме представники Київської православної митрополії розробили нову версію історії України, виражену в підручнику «Синопсис», як невід'ємної частини історії «триєдиної» Російської держави на чолі з московськими монархами.

І.Рєпін Запорожці пишуть листа турецькому султану(варіант) В.Сластіон Проводи на Січ

4. Запорізька Січ у другій половині ХVІІ століття

Права Січі

У 1652 році кошовий отаман Іван Лутай прийняв рішення побудувати Січ на півострові Чортомлик у дніпровських плавнях. Так виникла Чортомлицька Січ.

Побудова і устрій Чортомлицької Січі

Поворотним етапом в історії Січі стала Переяславська рада 1654 року. За Січчю було визнано ті самі права, якими користувалися й інші козацькі війська в Російській державі, передусім право на самоврядування та на прийняття (хоч і не офіційно) селян-утікачів. Таких прав Січ за весь час свого існування в Речі Посполитій ніколи не мала! Автономія Січі не порушувалася до початку ХVІІІ століття!

Військова і господарська діяльність козаків

З часів Гетьманщини, збройними силами якої виступало Військо Запорозьке, утверджується термін «Низове Військо Запорозьке». Формально Січ підкорялася лівобережному гетьманові, але в реальному житті запорожці часто вступали в конфлікти з гетьманами, не визнаючи їх влади.

Не зважаючи на непокірність і строптивість козаків, царський уряд Московщини продовжував посилати запорозькому війську жалування грішми, хлібом, порохом, цінуючи той факт, що Січ служила надійним заслоном православних проти турок і татар. Особливого значення набули походи запорожців проти Польщі й Криму під проводом уславленого кошового отамана Івана Сірка в 60-х-70-х роках ХVІІ століття .

Але не лише війни і походи стали основою життя козаків. Все більше козаки стали втягуватися в торгово-економічну, господарську сферу.

Займалися землеробством, ремеслом, скотарством, торгівлею, промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом, чумацтвом), торгівлею. Торгували з Росією, Правобережною Україною, рідко - з Кримом. Основою господарського життя козаків став зимівник.

Таким чином, під владою Російської держави, позиції Січі у боротьбі проти агресії татарських, турецьких і польських феодалів лише зміцнилися, а це сприяло, зокрема, народній колонізації запорозьких володінь. Розширювалися межі запорозької території (на півночі до лівих притоків Дніпра — р. Самари та р. Орелі), зросло населення.

Але царський уряд тримав козаків під суворим наглядом. Козаки часто здійснювали походи, без дозволу царя і гетьманів, підтримували різні повстання. На Запоріжжі з’явилися урядові фортеці, як для контролю за козацтвом, так і для захисту південних кордонів країни.

Читайте також:

1. Гетьманування Петра Дорошенка (1665-1676 рр.)
2. Гетьманщина в кінці XVII – на початку XVIII ст. І. Мазепа та політика Петра І щодо України.
3. Державотворча діяльність гетьмана П.Дорошенка, особливості його внутрішньої і зовнішньої політики
4. Додаток. Виступ Петрика
5. Додаток. Доля Стефана Потоцького, сина коронного гетьмана
6. Додаток. Занепад галицько-волинських земель
7. Додаток. Скарби Полуботка
8. Капітуляція П. Дорошенка та поразка визвольної боротьби
9. Петра Дорошенка 1665-1676 рр.
10. Петру повідомили про підвищення заробітної плати. “Більше не буду пити дешевого пива!” – сказав він дружині. Для Петра дешеве пиво є неякісним товаром.
11. Сутність реформ Петра I

Переглядів: 2427