Державотворча діяльність гетьмана П.Дорошенка, особливості його внутрішньої і зовнішньої політики

Гетьманство Петра Дорошенка на Правобере (1665 - 1676) розпочалося за надзвичайно складних обставин. Україна була поділена на два гетьманства. Тому Дорошенко здійснює низку заходів, спрямованих на поліпшення внутрішнього становища. Він сприяв заселенню спустошених південних районів Правобере. Послідовно захищав інтереси козацького стану; щоб позбутися залежності від старшини, прагнув запровадити довічну гетьманську владу. Та головний сенс своєї діяльності Петро Дорошенко вбачав в обмеженні впливу Польщі, зміцненні своєї влади на Правобере та в поступовому об'єднанні всіх українських земель в межах однієї держави. У лютому 1666 року старшинська рада підтримала завдання. Було вирішено вигнати поляків з України до Польщі, укласти союз із кримським ханом, виступити на Лівобере, щоб об’єднати його з Правобере під владою одного гетьмана - Дорошенка. 9 грудня 1666 року Дорошенко разом із загонами татар знищили польський загін на. І хоча цей виступ був успішним, але він не зміг покласти край розбрату в Україні й тільки пришвидчив її поділ. Восени 1667 року об'єднане козацько-татарське військо, очолене Дорошенком, розпочинає на Галичині воєнні дії проти Польщі. Та саме в цей час на союзника Дорошенка Кримське ханство здійснили напад запорожці під проводом Івана Сірка. Хан залишає Дорошенка, і гетьман змушений укласти з поляками невигідну мирну угоду, яка передбачала, зокрема, визнання підданства королю. Тим часом Лівобер Україну охопило антимосковське повстання. Події на Лівобережжі вплинули на подальші кроки Дорошенка. Гетьман вирішив скористатися антимосковським повстанням для об'єднання України. Дорошенка обрали гетьманом обох боків Дніпра.Та перебуванню новообраного гетьмана на Лівобережжі завадили обставини. Вторгнення польських військ на Брацлавщину, а також поява ще одного гетьмана - Петра Суховія, якого висунули запорожці й підтримали татари, змусили Дорошенка повернутися на Правобер. На лівому боці Дніпра наказним гетьманом залишився чернігівський полковник Дем'ян Многогрішний, який незабаром став повноправним гетьманом Лівобер. Нова політична ситуація вимагала від Дорошенка Рішучих дій. Втрата гетьманства на Лівобер й послаблення впливу на Правобер Україні, боротьба за гетьманську булаву з Суховієм, а також загроза з боку Польщі та Криму спонукали його до більш тісного зв'язку з Туреччиною.Наприкінці травня 1672 року султан Мухамед IV, рушив в похід на Брацлавщину. П. Дорошенко, дочекавшись татар, перейшов у наступ розбив підрозділи польського війська й загони польські. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 18 жовтня 1672 року уклав у Бучачі мирний договір. Бучацький договір, за яким Польща відмовлялася від Правобер України, був розціненийМосковською державою як можливість захопити Правобер. Шляхом переговорів досягти згоди з цього питання не вдалося, і цар наприкінці 1673 року наказав Ромодоновському й Самойловичу

34. Входження України до складу Росії. Наступ на політичну автономію України після її приєднання до Росії (друга половина XVII- XVIII ст.. )

Ще К.Косинський і С.Наливайко ставили питання про перехід у підданство до Росії. Однак, офіційно уряд Росіїі не висловлював свого ставлення до України, оскільки був пов’язаний Поляновським мирним договором з Польщею 1634 р., та 1648 р. обрав позицію вичікувального нейтралітету, фактично відмовившись від допомоги Польщі у її боротьбі проти України. Між Україною і Росією були налагоджені тісні торгівельні відносини - Україні було дозволено безмитно купувати у Росії хліб і сіль. Росія допомагала Україні зброєю і грішми та надалі надавала свої прикордонні землі вихідцям з України для поселення, а після укладення Білоцерківського договору російський кордон був відкритий для втікачів з України. Упродовж 1648-1654. Росія і Україна підтримували дипломатичні відносини. 8 січня 1654 у Переяславі зібралась Військова Рада, у якій брали участь також представники від міст України та усіх її соціальних верств. На ній було оголошено царську грамоту і багато її учасників погодилось перейти під протекторат Росії,правда, представників козаків не було на Раді, та вони попередньо повідомилиБ.Хмельницькому про свою згоду на російський протекторат. Рішення Земського Собору і відповідь на нього Переяславської Ради було усним договором Росії і України, який належало зміцнити церковною присягою, тож увечері 8 січня на Переяславському церковному соборі Б.Хмельницький і генеральна старшина присягнули на вірність царю, після чого посли вручили гетьману клейноди - хоругву і булаву, а також подарунки. Усний договір не задовольняв гетьмана і старшину своїм змістом, оскільки стосувався лише загальних положень входження України у підданство до Росії прагнучи домогтись від царя збереження їхніх прав і привілеїв та вольностей Української держави, а передусім реальної військової допомоги у боротьбі з Польщею, вони вимагали письмового договору і запропонували свої умови царю. Проект договору розроблявся довго і ретельно; він складався з 23 пунктів (статей), які грунтувались на усному договорі з Росією і викладались у вигляді чолобитного прохання, детально перераховуючи усі права і вольності Укра, козацтва та інших суспільних верств., а також містили прохання про усебічну військову допомогу Укрі;при виконанні цих умов Україна погоджувалась перейти під протекторат московського царя і на знак підданства зобов'язувалась сплачувати данину. Цей документ став проектом договору з Росією,скріпленого підписом і печаткоюХмельницького як“СтаттіХмельницького”(Переяславський договір). Тож, розкриваючи суть договору 1654 і даючи його історично-юридичну кваліфікацію, деякі дослідники вважають, що за ним Україна увійшла у підданство до Росії як васальна держава. Притому, Україна уклала договір з Росією як вільна держава, як визнаний суб'єкт міжнародного права, її залежність від Росії зводилась лише до права царя отримувати грошову данину і контролювати зовнішні зносини України. Окрім того, у всіх документах

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поділ України на Лівобережну та Правобережну у другій половині 17 ст. Руїна	\|	Конституція» Пилипа Орлика (і7Юр.), її значення для розвитку суспільно-політичної думки в Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.114 сек.