МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||||||
Гетьманування Петра Дорошенка (1665-1676 рр.)П. Дорошенко був гетьманом Правобережної України після зречення П. Тетері. Політика П. Дорошенка 1. Часто скликав козацькі ради, де вислуховував рядових козаків. 2. Спирався на підтримку Київського митрополита. 3. Щоб не залежати від старшини, створив 20-тисяч-ний корпус найманців-серднжів. 4. Установив нову митну лінію на українському кордоні, почав карбувати власну монету. 5. Проводив колонізацію незаселених земель на кордоні зі степом. 6. Прагнув об'єднання України. 7. Домагався поновлення Гадяцького договору, укладеного І. Виговським. 8. У1668р. об'єднав Ліво- і Правобережжя, був проголошений гетьманом усієї України. 9. У 1669р. змушений повернутися на Правобережжя, щоб протистояти претендентові на гетьманську булаву П. Суховію, підтриманому кримськими татарами. На Лівобережжі залишився наказний гетьман Д. Многогрішний.За відсутності П. Дорошенка Д. Многогрішний був проголошений гетьманом Лівобережжя. 10. У1669р. уклав з Туреччиною союзний договір — так звані Корсунські статті. Причини укладення. Прагнення отримати допомогу в боротьбі з Річчю Посполитою і Москвою, які поділили Україну (Андрусівський договір1667р.),припинити втручання Кримського ханства в українські справи. Основний зміст — Турецький султан допомагає П. Дорошенкові відвоювати у Речі Посполитої Галичину, Волинь і Київщину та розпочати з Московською державою війну за Лівобережну Україну. — Територія Гетьманщини — від Перемишля до Путивля. — Гетьман обирається довічно. — Українська православна церква зберігає автономію в складі Константинопольського патріархату. — Українське населення не сплачує податки і данину на користь султана. — На допомогу гетьману прибуває військо кримських татар, які не мають права брати ясир. — Козацьке військо має брати участь у війнах Туреччини. — Без згоди гетьмана турецький султан і кримський хан не можуть укладати договори з Річчю Посполитою та Московською державою. Наслідки договору. Туреччина оголосила війну Речі Посполитій, а П. Дорошенкові довелося боротися з уманьським полковником М. Ханенком, якого запорожці обрали гетьманом і який визнав зверхність Польщі. 11. Українсько-турецько-татарська армія протягом 1672р. вела широкомасштабну війну проти Речі Посполитої, результатом якої став Бучацький договір (1672 р.)Польща відмовилася від претензій на Правобережну Україну. Проте польський сейм не ратифікував угоду, тому війна тривала. Наслідки війни. Татари і турки грабували Правобережжя, населення краю масово тікало на «московську Україну», проклинаючи гетьмана, що «запродав Україну в турецьке ярмо». У 1674 р. на Правобережжя вступили війська лівобережного гетьмана І. Самойловича, який скористався відмовою Польщі від Правобережної України. Водночас наступала і польська армія. Правий берег Дніпра знелюднів, розпочався голод. У 1675р. П. Дорошенко, розчарований союзництвом із Туреччиною, передав булаву кошовому отаману Запорозької Січі І. Сіркові та присягнув на вірність московському цареві. Гетьманування Дем'яна Многогрішного (1669-1672 рр.) Д. Многогрішний був гетьманом Лівобережної України, певний час виконував обов'язки наказногогетьмана за призначенням П. Дорошенка. У 1669 р. за відсутності П. Дорошенка був обраний гетьманом на козацькій раді. Політика Д. Многогрішного 1. Підписав із Московською державою Глухівські статті (1669 р.): — московські воєводи залишалися тільки в п'ятьох містах (Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині, Острі), втрачали право втручатися в справи української адміністрації; — козацький реєстр становив ЗО тисяч чоловік; — гетьман мав право на наймане військо (1 тис. осіб); — податки збиралися козацькою старшиною; — було обмежено перехід селян у козацтво; — гетьманові заборонялося вступати у зовнішні відносини; — резиденція гетьмана переносилася до Батурина. Наслідки. 1. Україна фактично повернулася до Березневих статей 1654 р. 2. Домігся, що Київ залишився за Московською державою, не зважаючи на умови Андрусівського перемир'я. 3. Прагнув послабити роль старшини на користь гетьманської влади. 4. Провадив таємні переговори з П. Дорошенком про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини. 5. Певна незалежність політики та недиплома-тичність Д. Многогрішного призвели до невдоволення як старшини, так і Москви. За доносом старшини гетьмана в 1672р. заарештували та таємно передали царським урядовцям. Хоча гетьмана мав судити суд Війська Запорозького, саме московський суд звинуватив його у державній зраді й відправив на довічне заслання до Іркутської в'язниці. Гетьманування Івана Самойловича (1672-1687 рр.) І. Самойлович був гетьманом усієї України. Політика І. Самойловича 1. Підписав із Москвою Конотопські статті (1672 р.): — гетьманові заборонялося підтримувати зовнішні відносини без царської згоди, особливо з П. Дорошенком; — заборонялося допомагати П. Дорошенку в його боротьбі з Річчю Посполитою; — гетьман не мав права карати та позбавляти старшину посад без згоди старшинської ради; — були розпущені наймані гетьманські (компанійські) війська. 2. У 1674р. проголосив себе гетьманом усієї України, здійснив похід на Правобережжя проти П. Дорошенка. Був змушений відступити під натиском турецько-татарської армії. 3. Організував переселення українського населення з Правобережжя на Лівобережжя, щоб остаточно підірвати економіку підвладної Дорошенкові території. 4. У1676р. став фактичним гетьманом і Ліво-, і Правобережжя. 5. Брав участь в обороні Чигирина від турецько-татарської армії (1677-1678 рр.) (див. «Політика Ю. Хмельницького», 50), в російському поході на Крим (1687 р.) під головуванням В. Голіцина, що завершився невдало. 6. За його правління (але без його участі) Москва і Річ Посполита підписали Вічний мир (1686 р.): — кордон між Річчю Посполитою та Московською державою пролягав по Дніпру; Південна Київщина і Брацлавщина залишалися незасе-леною нейтральною зоною; — Запоріжжя відходило Москві; — за відмову від Києва Річ Посполита отримувала викуп у 146 тис. карбованців; — сторони домовилися про спільну боротьбу проти Туреччини та Кримського ханства. Московська держава вступила до антитурецької Священної ліги. Наслідки договору.Україна остаточно поділена на дві частини. Після розорення Правобережжя Самойлович намагався дистанціюватися від Москви, за що повторив долю Д. Многогрішного: за доносом старшини він був заарештований і відправлений до Москви, а звідти — до Тобольська. Останнє гетьманування Юрія Хмельницького (1677-1681 рр.) Ю. Хмельницький був ставлеником Туреччини, яка прагнула зберегти контроль над Україною після зречення П. Дорошенка. Султанський уряд проголосив його гетьманом і «князем Малоросійської України». Політика Ю. Хмельницького 1) Був васалом турецького султана. 2) Здійснив із турецько-татарською армією Чигиринські походи з метою завоювання Правобережної України. Перший похід — 1677р. Облога Чигирина 160-тисячною турецько-татарською армією тривала три тижні, місто захищали українсько-московські війська під командуванням І. Самойловича та воєводи Г. Ромодановського. Ю. Хмельницький відступив. Другий похід відбувся 1678р.200-тисячне турецько-татарське військо захопило Чигирин після місячної облоги. Підірвавши місто, російсько-українська армія відійшла на Лівобережжя, проте османська армія не стала її переслідувати і відступила з України. Наслідки Чигиринських походів.Ю. Хмельницькому дісталася влада на Правобережній Україні; походи довершили спустошення Правобережжя. Московсько-турецькі суперечки щодо володіння українськими землями були врегульовані Бахчисарайським мирним договором (1681 р.): 1. Туреччина отримала Південну Київщину, Брацлавщину і Поділля; 2. кордон між державами встановлювався по Дніпру; 3. землі між Дністром та Бугом залишалися незаселеними 20 років; 4. татари, козаки і місцеве населення могли вільно полювати в південних степах обох берегів Дніпра, рибалити на Дніпрі та його притоках, Чорному морі. Після підписання Бахчисарайського мирного договору 1681 р.Ю. Хмельницького позбавили гетьманської булави. Він був страчений турками у Кам' янці-Подільському в 1681, або в 1685 р. Результати і наслідки Руїни — Почалася суспільна криза Речі Посполитої, що завершилася загибеллю Польської держави наприкінці XVIII ст. — Туреччина зазнала поразки від Священної ліги, що призвело до її занепаду у XVIII ст. — Росія вийшла з Руїни ослабленою, її внутрішнє становище вимагало змін. Лівобережна Україна та Слобожанщина в другій половині XVII ст. Після укладення Вічного миру в 1686 р. Гетьманщину розглядають як Лівобережну та Правобережну. Лівобережна Гетьманщина— лівобережні українські землі; Київ із приміською зоною. Особливості адміністративно-політичного устрою Лівобережної Гетьманщини 1. Формально Гетьманщина перебувала у межах Московського царства. 2.Ділилася на 10 полків, що були і військовими, й адміністративно-територіальними одиницями. 3. Гетьмана обирала старшинська рада на невизначений термін; кандидатура затверджувалася царем. 4. Гетьман займався кадровими призначеннями, встановленням податків, призначенням нагород, роздавав землю за службу або у власність, тому старшина опинилася в залежності від гетьмана. 5. До генеральної старшини входили: — обозний (відповідав за постачання армії); — суддя (очолював генеральний суд); — осавул (відповідав за організацію військових частин); — підскарбій (займався казною, фінансовою та податковою політикою); — хорунжий (відповідав за збереження військового прапора — корогви); — бунчужний (зберігав бунчук — гетьманський символ влади). 6. Із кожним новим гетьманом царський уряд підписував новий договір — статті. 7. Загальновійськова рада скликалася залежно від обставин і перестала бути законодавчо-розпорядчим владними органом. 8. Старшинська рада замінила загальновійськову; вона вирішувала питання оборонного характеру, обирала генеральну старшину, визначала розмір податків та орендної плати. 9. У містах існувало магдебурзьке право. Слобожанщина — історична область, яка охоплює території сучасних Харківської, Сумської, Донецької, Луганської областей України, частину Воронезької, Бєлгородської та Курської областей Російської Федерації. Особливості розвитку Слобожанщини 1. Залюднюється в середині XVII ст. в основному українськими козаками і селянами та кріпаками-втікачами з Московії. — Перші колоністи з'явилися на так званому Дикому полі в XV — на початку XVI ст. — Наступна хвиля колонізації пов'язана з козацько-селянськими повстаннями на Правобережжі першої половини XVII ст. — Особливо активно переселення відбувається після поразки козацької армії під Берестечком (1651 р.)та під час Руїни. 2. Для заохочення переселенців московський уряд надавав певні свободи — «слободи», зокрема звільнення від податків. Поселення стали називати слободами, а територію — Слобожанщиною. Виникають міста: Острогозьк, Суми (1652 р.), Охтирка, Харків (1654 р.) тощо. 3. Підпорядковувалася бєлгородському воєводі, посади гетьмана не існувало. 4. Сформовано п'ять полків: Острогозький, Харківський, Сумський, Охтирський, Ізюмський. 5. Полковники обиралися на полкових козацьких радах ізатверджувалися царем; мали ті самі повноваження, що й у Гетьманщині. Полкова старшина обиралася довічно. Соціальна структура населення Лівобережжя та Слобожанщини Козаки — привілейований стан тогочасного суспільства: особисто вільні, звільнені від державних податків і повинностей, могли вільно проживати в містах і займатися ремеслом, торгівлею, промислами, мали спадкове землеволодіння. Козаки підлягали власному суду. Обов'язком козаків було нести військову службу за власний рахунок. З другої половини XVIII ст. у зв'язку зі зростанням майнової нерівності козаки почали поділятися на дві категорії: виборні— заможні козаки, що особисто несли військову службу; підпомічники — небагаті козаки, які самі не служили, а допомагали виборним: виділяли кошти на придбання коней, зброї, одягу, давали провіант для армії, вели господарство старшини, брали участь у державних роботах. Українська шляхта— панівний стан українського суспільства, який досить швидко злився з козацькою старшиною внаслідок поширення на неї старшинських прав і привілеїв. Духовенство— привілейований стан; верхівка духовенства та монастирі мали великі землеволодіння, а також залежних селян на цих володіннях. Часто козаки засновували монастирі, які ставали культурними осередками краю. Духовенство користувалося великим впливом і брало участь у засіданнях генеральної ради. Міщанство— напівпривілейований стан; міщани мали права та привілеї на самоврядування, становий суд, заняття ремеслами, промислами і торгівлею, але повинні були сплачувати податки й виконувати повинності на користь держави. Селянство (посполиті)— найчисленніший не-привілейований стан. Унаслідок Національно-визвольної війни селяни отримали особисту свободу і право змінювати місце проживання, але не мали спадкової власності на землю. Працювали на старшину, шляхту й монастирі, сплачували податки продуктами і грошима. На Слобожанщині селяни сплачували податки до царської казни. Розвиток господарства Сільське господарство було головним заняттям населення. В Україні вирощували зернові (жито, пшеницю, ячмінь, просо), горох, городину, технічні культури (коноплі, льон, тютюн тощо), займалися садівництвом. Наприкінці XVIII ст. з'явилися важкий плуг та соха на колесах. У Гетьманщині селяни, козаки та міщани знаслідок війни отримали право займати вільну землю й обробляти її. Проте селяни не поспішали брати землю з державного фонду, тому що за неї слід було нести військову службу, і оселялися на землях старшини та церкви. Козацька старшина намагалася збільшити свої землеволодіння, захоплюючи наділи дрібних господарів і перетворюючи на спадкові «рангові» маєтки, Саме вона стала найбільшим землевласником. Поступово поширюється і набуває постійного характеру панщина, хоча за часів Національно-визвольної війни її замінили на чинш. На Слобожанщині діяло право займанщини. Займанщина — поселенці могли брати стільки землі, скільки могли обробити. Кожний полк мав фонд незаселених земель, із якого нові козаки могли отримати наділ. Селяни, як і в Гетьманщині. оселялися переважно на старшинських землях. Поряд із землями, заселеними українськими переселенцями, на Слобожанщині існували маєтки російських поміщиків, пожалувані царем за службу. Заселяли їх привезеними з Росії кріпаками. Поступово посполиті українські селяни наближаються в своєму статусі до феодально залежних кріпаків. Розвиток ремесел, торгівлі, промислів:ґуральництво (горілчаний промисел), млинарство, гутництво (виробництво скла), виробництво заліза, солеваріння. Ремісники виготовляли продукцію як для місцевих потреб, так і на продаж. Привілеї в торгівлі (безмитна торгівля) належали козацтву, але нею займалися також купці, міщани і посполиті. Велася торгівля переважно на ярмарках. Чотири рази на рік ярмарки проводилися в Харкові, тричі на рік — у Сумах. Чимало товарів надходило з Росії та з-за кордону (із Польщі, Криму, Туреччини тощо). Запорозька Січ у другій половині XVII ст. Особливості статусу Запорозької Січі: 1) за правління Б. Хмельницького підпорядковувалася гетьманові, зберігаючи автономію; 2) продовжувала відігравати роль захисника від турецько-татарських нападів; 3) унаслідок масової втечі населення з Правобережжя збільшилася кількість запорозьких козаків; 4) за наступників Б. Хмельницького часто відігравала роль опозиції гетьманській владі; таку позицію січовиків підтримувала Москва, щоб послабити гетьманську владу; 5) заАндрусівським перемир'ям (1667 р.) перебувала під контролем і Московської держави, і Речі Посполитої. «Вічний мир» передав Запорозьку Січ у виняткове підпорядкування Москві; 6) у 1663-1667 рр. на Чортомлицьку Січ були відправлені московські військові загони, що мали слідкувати за подіями на Січі, а з 1686 р. починається будівництво московських фортець на Запоріжжі; 7) зберігала контакти з Польщею і Кримським ханством, навіть зверталася до Речі Посполитої з проханням перейти в її підданство. Господарське життя: — ґрунтувалося на промислах (полювання, рибальство, бджільництво) і скотарстві; — через набіги татар хліборобство не набуло значного розвитку, хліб закуповували на Правобережжі і в Гетьманщині, тому нестабільність у цих краях негативно позначалася на Січі; — основною формою господарювання були хутірські господарства зимівники; — високий рівень ремісничого виробництва; — запорожці займалися торгівлею з Правобережжям, Гетьманщиною, Річчю Посполитою, Кримським ханством, Туреччиною. Вивозили мед, хутро, шкури, рогату худобу, коней, закуповували сіль, хліб, зброю, боєприпаси, тканину.
13. Україна в першій половині XVIII ст. Гетьманування Івана Мазепи. 25 липня 1687 р. відбулася козацька рада, на якій було обрано гетьмана України Івана Мазепу. Політика І. Мазепи Соціально-економічна політика: 1. Уклав із Росією Коломацькі статті (1687р.): — підтверджено козацькі права та привілеї; — козацький реєстр складав ЗО тисяч чоловік; — зберігалися компанійські полки; — універсали гетьмана мали підтверджуватися грамотами царя; — без царського дозволу гетьман не має права призначати та звільняти старшин; — козацька старшина зобов'язана наглядати за гетьманом і доносити на нього царському урядові; — обмежено право гетьмана розпоряджатися військовими землями; — гетьману заборонено підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами, він має дотримуватися Вічного миру з Річчю Посполитою (тобто відмовитися від претензій на Правобережжя); — гетьман був зобов'язаний надсилати козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною; — у столиці Гетьманщини Батурині розміщувався полк московських стрільців; — українським купцям заборонялося торгувати, в Московській державі та підтримувати торгові зв'язки з Кримським ханством; — українці повинні приймати знецінені московські гроші під загрозою смертної кари; — рекомендувалося заохочувати українсько-московські шлюби для об'єднання народів «у нерозривну і міцну згоду». 2. Всіляко підтримував Росію; російські урядовці зазначали: « Ніколи ще не було гетьмана кориснішого й вигіднішого для царя». 3. Наділяв землями та привілеями козацьку старшину, формуючи верхівку українського суспільства. 4. Створив систему найманих військ для особистої охорони гетьмана, охорони маєтків та поліцейської служби. 5. Надавав пільги організаторам промисловості, особливо рудних, паперових, порохових мануфактур; розвивав вівчарство, конярство, соляний промисел, виробництво селітри. 6. Розвивав торгівлю як внутрішню, так і зовнішню (з Польщею, Кримом, Московським царством, Кавказом, Персією), що занепала за часів Руїни. 7. Запровадив панщину в два дні на тиждень (уперше після Національно-визвольної війни). 8. Силою придушував селянські повстання та виступи опозиції, що дало підстави запорожцям називати його «вітчимом України». Культурно-просвітницька діяльність 1. Реставрував 20 та заснував 12 храмів; унаслідок такої активної діяльності гетьмана тогочасний український архітектурний стиль назвали «мазепинськебароко». 2. Розбудував столицю Батурин за зразком Версалю, палацу французьких монархів. 3. Домігся надання Києво-Могилянській колегії статусу академії, призначив їй щорічну субсидію. У часи гетьманування Мазепи тут навчалося найбільше студентів — до двох тисяч. 4. Видав на власні кошти Євангеліє арабською мовою. 5. Обдаровував цінними речами, іконами українські церкви і монастирі. 6. Сприяв розвитку літератури, підтримував І. Максимовича, Ф. Прокоповича, С. Яворського; сам писав вірші. 7. Направляв дітей старшини на навчання за кордон. Зовнішня політика 1. Незважаючи на заборону, підтримував дипломатичні відносини з багатьма європейськими державами. 2. Установив таємні контакти з польським та шведським королями. 3. У 1708 р. уклав таємний українсько-шведський союз проти Росії, який у 1709 р. трансформувався в договір про створення незалежної Української держави в союзі зі Швецією. Правобережна Україна наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст. За часів Руїни територія Правобережної України була поділена між Річчю Посполитою та Османською імперією.
Відновлення козаччини Після Руїни Правобережна Україна залишалася знелюднілою, і польський уряд, якому відійшла ця територія за Андрусівським, а згодом за Вічним миром, вирішив поновити козацький стан у Польщі. У 1684 р. Яном III Собеським було офіційно відновлене Військо Запорозьке, очолюване запорожцем Андрієм Могилою. Було створено чотири полки (Богуславський, Корсунський, Брацлавський і Білоцерківський). Реєстр становив дві тисячі осіб. Того ж року в турецькій частині Правобережжя був обраний гетьман Теодор Сулименко, якого визнав султан. Боротьба між гетьманами закінчилася перемогою А. Могили і стратою його суперника. З 1699р. вся територія Правобережжя відійшла Речі Посполитій. Людей закликали оселятися в слободах, де вони отримували податкові пільги, заново заселятипокинуті села. Заселяли Навіть передбачену Вічним миром нейтральну зону на південь від Києва. Гетьману І. Самойловичу навіть довелося силоміць утримувати переселенців з Лівобережжя на Правобережжя. Паліївщина (1700-1704 рр.)— національно-визвольне повстання на Правобережній Україні під проводом білоцерківського полковника Семена Палія (Турка). Причини повстання: 1) у зв'язку з переходом правобережних українських земель від Туреччини до Речі Посполитої (1699 р.) відпала потреба в козацтві, тому польський уряд розпустив козацькі формування; 2) із заселенням спустошених земель Правобережжя селянами і козаками сюди повертається і польська шляхта, яка прагне відновити свої володіння. Територія:Поділля, Брацлавщина, Київщина, Східна Волинь. Рушійні сили:передусім козацька чернь, селянство, міщани, українська шляхта. Перебіг подій: — у 1700 р. козацька армія під проводом С. Палія відбила напади польського війська на Фастів; — на підтримку козаків спалахнули 'селянські повстання; — повстанці звернулися по допомогу до запорожців, Мазепи та Московського царства. Проте Росія була союзницею Польщі у Північній війні, тому допомогу надати не змогла; — армія Палія захопила Немирів, Бар, Вінницю, Брацлав, Білу Церкву. Було заявлено про намір звільнити Україну від польського панування; — із 1703 р. перевагу здобувають польські війська; — у 1704 р. московсько-козацьке військо зайняло територію Правобережжя, яке автоматично перейшло під гетьманство І. Мазепи. Наслідки повстання: — було жорстоко придушене спільними діями польських і російських військ; — до 1709 р. Україна була об'єднана під булавою І. Мазепи, який збільшив кількість полків, призначав на посади полковників, вірних собі людей та роздавав землі старшині й українській шляхті. Україна в подіях Північної війни 1700-1721 рр. Північна війна— це війна антишведського союзу (Річ Посполита, Саксонія, Данія, Росія) проти Швеції. Мета Росії:відвоювати вихід до Балтійського моря та приєднати прибалтійські території. Основні воєнні дії Північної війни 1700 р. - Битва під Нарвою між Росією та Швецією: - Швеція здобула перемогу. - Поразка під Нарвою змусила російського царя Петра І переозброїти і реформувати армію 1702 р.- Швеція ввела війська у Польщу та окупувала Велике князівство Литовське: - У Речі Посполитій з'явилося два королі: Август П, союзник Росії, та Станіслав Лещинський, обраний після шведського вторгнення. - Лещинський підписав зі шведами антиросійську угоду. 1701– 1704 рр. Росія завдала Швеції поразки і приєднала Північну Прибалтику з Нарвою і Тарту, землі уздовж течії р. Нева, Іжорські землі— Тимчасове припинення активних воєнних дій. 1708 р. - Розгром шведської армії під Лісною російськими військами: - Великі втрати шведського війська. - Шведська армія зупиняється на зимові квартири. - Партизанська війна українського населення проти шведів Участь України в Північній війні: — козацькі полки приєдналися до російської армії під командуванням російських генералів і воювали в Прибалтиці, Пскові, Білорусі, обороняли Львів; — на території України побудовано чимало укріплень, у тому числі Київську фортецю на Печерську; — постачання харчів, фуражу, коней, волів для російської армії, що спричинило масове невдоволення українців. Повстання гетьмана і. Мазепи Переговори Мазепи зі шведською стороною і перехід на бік Швеції Причини переговорів. За умови перемоги Росії та її союзника короля Речі Посполитої Августа II, Правобережна Україна відійшла б Польщі, а збереження автономії Гетьманщини було б сумнівним. У разі ж перемоги шведського короля Карла XII та його прибічника поляка Станіслава Лещинського вся Україна могла повернутися до Польщі. Мазепа зважив ці варіанти і ще в 1703 р. розпочав таємні переговори зі С. Лещинським. Результати переговорів: 1) На початку 1708 р. укладено тристоронній ук-раїнсько-польсько-шведський договір, за яким Україна входила до складу Речі Посполитої як рівноправний член федерації. Гарантом дотримання угоди виступав шведський король. Старшина донесла цареві про таємні контакти Мазепи зі шведами, але Петро І не повірив. Більше того, донощиків (полтавського полковника І. Іскру та генерального суддю В. Кочубея) піддали тортурам і стратили. У тому ж 1708р. Мазепа підписав військовий договір з Карлом XII: — шведська армія обороняє Україну; — старшина і гетьман зберігають свої права і воль-ності; — Мазепа стає довічним гетьманом або князем України; — на час війни шведи могли дислокуватися в таких українських містах: Стародубі, Гадячі, Полтаві, Батурині, Мглині. Карл XII зазнав поразки у наступі на Москву, і шведські війська у жовтні 1708 р. перейшли на територію Гетьманщини, де сподівалися перезимувати. Таким чином, Україна перетворювалася на арену воєнних дій, чого прагнув уникнути Мазепа. Поява в Україні шведських військ прискорила події. 28 жовтня 1708 р. Мазепа, вірна йому старшина та чотири тисячі козаків приєдналися до війська Карла XII. Навесні 1709 р. до них приєдналися й запорозькі козаки на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Загальна чисельність прибічників Мазепи становила близько 12-15 тисяч чоловік. По Україні були розіслані універсали із закликом відійти від Росії, а Карл XII запевняв українців у своїй визвольній місії. Проте більшість українців не підтримала дії І. Мазепи з таких причин: — через свою соціальну політику та тривалу лояльність до Москви гетьман не мав широкої підтримки населення; — договір зі Швецією був незрозумілим і неочіку-ваним: Мазепа не встиг провести агітацію, тому шведів сприймали як окупантів; — ізоляція Мазепи завдяки рішучим заходам Петра І; — побоювання розправи з боку російського війська. Царський терор в Україні 1) Розпочався відразу після переходу гетьмана на бік Швеції; 2) в Україні провели вибори нового гетьмана, яким став Іван Скоропадський; 3) в усіх церквах Московського царства Мазепі проголосили анафему; 4) здійснено символічну страту опудала Мазепи; 5) в центральні райони Гетьманщини та на Правобережжя введено російські війська; 6) велася пропагандистська робота: Мазепу звинувачували в намірі передати Україну під владу Польщі та повернути унію; 7) усім «мазепинцям», що повернулися до Петра І, оголосили амністію і наділили їх новими маєтками та нагородами; 8) знищено гетьманську резиденцію Батурин разом із жителями; 9) над прихильниками Мазепи був проведений суд, до страти засуджено близько 900 представників старшини; 10)у квітні 1709 р. російське військо під командуванням О. Меншикова зруйнувало Запорозьку Січ, забрало артилерію та амуніцію, спалило флотилію, а захоплених козаків закатували. Полтавська битва між шведськими та російськими військами відбулася 27 червня 1709 р. їй передувала облога Полтави шведською армією. Мета шведів: — захопити в Полтаві порох, фураж, провіант та одяг; — встановити контроль над басейном річки Ворскла та переправою через Дніпро у Переволочній. Але Полтаву шведи так і не змогли взяти. Під час облоги Полтави до міста підійшла російська армія, до якої входили й українські військові частини під командуванням С. Палія. Битва тривала кілька годин, і ще до полудня шведи були розгромлені. Причини поразки шведсько-козацької армії: 1) кількісна перевага російського війська (майже вдвічі); 2) Карл XII не зміг особисто очолити армію через поранення ноги, а між генералами панувала незгода; 3) відсутність єдиного тактичного плану битви. Мазепі й Карлові XII вдалося втекти в турецькі володіння. Козаки, які воювали на боці шведів і потрапили в московський полон, були показово закатовані, і їхні тіла були виставлені на привселюдний огляд. Наслідки Полтавської битви: — Україна зазнала значних людських та матеріальних утрат; — царський уряд почав ліквідацію Гетьманщини; — І. Мазепа не пережив поразки і помер у жовтні 1709 р. Оцінки діяльності Івана Мазепи є діаметрально протилежними: — Один з найвидатніших діячів України, який прагнув перетворити її на незалежну державу західноєвропейського типу з абсолютною владою гетьмана чи князя. — Зрадник російського царя, якому складав присягу; його дії призвели до соціально-економічних та людських втрат українців, прискорили процес ліквідації української автономії. Читайте також:
|
||||||||||||
|