• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Гетьманування Петра Дорошенка (1665-1676 рр.)

П. Дорошенко був гетьманом Правобережної Ук­раїни після зречення П. Тетері.

Політика П. Дорошенка

1. Часто скликав козацькі ради, де вислуховував ря­дових козаків.

2. Спирався на підтримку Київського митрополита.

3. Щоб не залежати від старшини, створив 20-тисяч-ний корпус найманців-серднжів.

4. Установив нову митну лінію на українському кор­доні, почав карбувати власну монету.

5. Проводив колонізацію незаселених земель на кор­доні зі степом.

6. Прагнув об'єднання України.

7. Домагався поновлення Гадяцького договору, ук­ладеного І. Виговським.

8. У1668р. об'єднав Ліво- і Правобережжя, був про­голошений гетьманом усієї України.

9. У 1669р. змушений повернутися на Правобереж­жя, щоб протистояти претендентові на гетьман­ську булаву П. Суховію, підтриманому кримсь­кими татарами. На Лівобережжі залишився на­казний гетьман Д. Многогрішний.За відсутності П. Дорошенка Д. Многогрішний був проголоше­ний гетьманом Лівобережжя.

10. У1669р. уклав з Туреччиною союзний договір — так звані Корсунські статті.

Причини укладення. Прагнення отримати допо­могу в боротьбі з Річчю Посполитою і Москвою, які поділили Україну (Андрусівський договір1667р.),припинити втручання Кримського хан­ства в українські справи.

Основний зміст

— Турецький султан допомагає П. Дорошенкові відвоювати у Речі Посполитої Галичину, Во­линь і Київщину та розпочати з Московською державою війну за Лівобережну Україну.

— Територія Гетьманщини — від Перемишля до Путивля.

— Гетьман обирається довічно.

— Українська православна церква зберігає авто­номію в складі Константинопольського патрі­архату.

— Українське населення не сплачує податки і да­нину на користь султана.

— На допомогу гетьману прибуває військо крим­ських татар, які не мають права брати ясир.

— Козацьке військо має брати участь у війнах Ту­реччини.

— Без згоди гетьмана турецький султан і крим­ський хан не можуть укладати договори з Річ­чю Посполитою та Московською державою.

Наслідки договору.

Туреччина оголосила війну Речі Посполитій, а П. Дорошенкові довелося бо­ротися з уманьським полковником М. Ханенком, якого запорожці обрали гетьманом і який визнав зверхність Польщі.

11. Українсько-турецько-татарська армія протягом 1672р. вела широкомасштабну війну проти Речі Посполитої, результатом якої став Бучацький договір (1672 р.)Польща відмовилася від пре­тензій на Правобережну Україну. Проте польський сейм не ратифікував угоду, тому війна тривала. Наслідки війни. Татари і турки грабували Пра­вобережжя, населення краю масово тікало на «мос­ковську Україну», проклинаючи гетьмана, що «за­продав Україну в турецьке ярмо».

У 1674 р. на Правобережжя вступили війська лівобережного гетьмана І. Самойловича, який ско­ристався відмовою Польщі від Правобережної Ук­раїни. Водночас наступала і польська армія. Правий берег Дніпра знелюднів, розпочався голод.

У 1675р. П. Дорошенко, розчарований союзниц­твом із Туреччиною, передав булаву кошовому отама­ну Запорозької Січі І. Сіркові та присягнув на вірність московському цареві.

Гетьманування Дем'яна Многогрішного (1669-1672 рр.)

Д. Многогрішний був гетьманом Лівобережної України, певний час виконував обов'язки наказногогетьмана за призначенням П. Дорошенка. У 1669 р. за відсутності П. Дорошенка був обраний гетьманом на козацькій раді.

Політика Д. Многогрішного

1. Підписав із Московською державою Глухівські статті (1669 р.):

— московські воєводи залишалися тільки в п'ятьох містах (Києві, Чернігові, Переяс­лаві, Ніжині, Острі), втрачали право втруча­тися в справи української адміністрації;

— козацький реєстр становив ЗО тисяч чоловік;

— гетьман мав право на наймане військо (1 тис. осіб);

— податки збиралися козацькою старшиною;

— було обмежено перехід селян у козацтво;

— гетьманові заборонялося вступати у зовнішні відносини;

— резиденція гетьмана переносилася до Батурина.

Наслідки.

1. Україна фактично повернулася до Бе­резневих статей 1654 р.

2. Домігся, що Київ залишився за Московською дер­жавою, не зважаючи на умови Андрусівського пе­ремир'я.

3. Прагнув послабити роль старшини на користь геть­манської влади.

4. Провадив таємні переговори з П. Дорошенком про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини.

5. Певна незалежність політики та недиплома-тичність Д. Многогрішного призвели до невдоволен­ня як старшини, так і Москви. За доносом старшини гетьмана в 1672р. заарештували та таємно передали царським урядовцям. Хоча гетьмана мав судити суд Війська Запорозького, саме московський суд звину­ватив його у державній зраді й відправив на довічне заслання до Іркутської в'язниці.

Гетьманування Івана Самойловича (1672-1687 рр.)

І. Самойлович був гетьманом усієї України.

Політика І. Самойловича

1. Підписав із Москвою Конотопські статті (1672 р.):

— гетьманові заборонялося підтримувати зовнішні відносини без царської згоди, особ­ливо з П. Дорошенком;

— заборонялося допомагати П. Дорошенку в його боротьбі з Річчю Посполитою;

— гетьман не мав права карати та позбавля­ти старшину посад без згоди старшинської ради;

— були розпущені наймані гетьманські (ком­панійські) війська.

2. У 1674р. проголосив себе гетьманом усієї України, здійснив похід на Правобережжя проти П. Доро­шенка. Був змушений відступити під натиском турецько-татарської армії.

3. Організував переселення українського населення з Правобережжя на Лівобережжя, щоб остаточно підірвати економіку підвладної Дорошенкові те­риторії.

4. У1676р. став фактичним гетьманом і Ліво-, і Пра­вобережжя.

5. Брав участь в обороні Чигирина від турецько-та­тарської армії (1677-1678 рр.) (див. «Політика Ю. Хмельницького», 50), в російському поході на Крим (1687 р.) під головуванням В. Голіцина, що завершився невдало.

6. За його правління (але без його участі) Москва і Річ Посполита підписали

Вічний мир (1686 р.):

— кордон між Річчю Посполитою та Московсь­кою державою пролягав по Дніпру; Південна Київщина і Брацлавщина залишалися незасе-леною нейтральною зоною;

— Запоріжжя відходило Москві;

— за відмову від Києва Річ Посполита отримува­ла викуп у 146 тис. карбованців;

— сторони домовилися про спільну боротьбу проти Туреччини та Кримського ханства. Московська держава вступила до антитурецької Священної ліги.

Наслідки договору.Україна остаточно поділена на дві частини.

Після розорення Правобережжя Самойлович на­магався дистанціюватися від Москви, за що повторив долю Д. Многогрішного: за доносом старшини він був заарештований і відправлений до Москви, а звідти — до Тобольська.

Останнє гетьманування Юрія Хмельницького (1677-1681 рр.)

Ю. Хмельницький був ставлеником Туреччини, яка прагнула зберегти контроль над Україною після зречення П. Дорошенка. Султанський уряд прого­лосив його гетьманом і «князем Малоросійської Ук­раїни».

Політика Ю. Хмельницького

1) Був васалом турецького султана.

2) Здійснив із турецько-татарською армією Чигиринські походи з метою завоювання Право­бережної України.

Перший похід — 1677р. Облога Чигирина 160-тисячною турецько-татарською армією тривала три тижні, місто захищали українсько-московські війсь­ка під командуванням І. Самойловича та воєводи Г. Ромодановського. Ю. Хмельницький відступив.

Другий похід відбувся 1678р.200-тисячне турець­ко-татарське військо захопило Чигирин після місяч­ної облоги. Підірвавши місто, російсько-українська армія відійшла на Лівобережжя, проте османська армія не стала її переслідувати і відступила з Ук­раїни.

Наслідки Чигиринських походів.Ю. Хмельниць­кому дісталася влада на Правобережній Україні; по­ходи довершили спустошення Правобережжя.

Московсько-турецькі суперечки щодо во­лодіння українськими землями були врегульовані Бахчисарайським мирним договором (1681 р.):

1. Туреччина отримала Південну Київщину, Брацлавщину і Поділля;

2. кордон між державами встановлювався по Дніпру;

3. землі між Дністром та Бугом залишалися незаселеними 20 років;

4. татари, козаки і місцеве населення могли вільно полювати в південних степах обох берегів Дніпра, рибалити на Дніпрі та його притоках, Чорному морі.

Після підписання Бахчисарайського мирного договору 1681 р.Ю. Хмельницького позбавили геть­манської булави. Він був страчений турками у Кам' янці-Подільському в 1681, або в 1685 р.

Результати і наслідки Руїни

— Почалася суспільна криза Речі Посполитої, що завершилася загибеллю Польської держави на­прикінці XVIII ст.

— Туреччина зазнала поразки від Священної ліги, що призвело до її занепаду у XVIII ст.

— Росія вийшла з Руїни ослабленою, її внутрішнє становище вимагало змін.

Лівобережна Україна та Слобожанщина в другій половині XVII ст.

Після укладення Вічного миру в 1686 р. Гетьманщи­ну розглядають як Лівобережну та Правобережну.

Лівобережна Гетьманщина— лівобережні ук­раїнські землі; Київ із приміською зоною.

Особливості адміністративно-політичного устрою Лівобережної Гетьманщини

1. Формально Гетьманщина перебувала у межах Мос­ковського царства.

2.Ділилася на 10 полків, що були і військовими, й адміністративно-територіальними одиницями.

3. Гетьмана обирала старшинська рада на невизначений термін; кандидатура затверджувалася царем.

4. Гетьман займався кадровими призначеннями, встановленням податків, призначенням нагород, роздавав землю за службу або у власність, тому старшина опинилася в залежності від гетьмана.

5. До генеральної старшини входили:

— обозний (відповідав за постачання армії);

— суддя (очолював генеральний суд);

— осавул (відповідав за організацію військових частин);

— підскарбій (займався казною, фінансовою та податковою політикою);

— хорунжий (відповідав за збереження військо­вого прапора — корогви);

— бунчужний (зберігав бунчук — гетьманський символ влади).

6. Із кожним новим гетьманом царський уряд підписував новий договір — статті.

7. Загальновійськова рада скликалася залежно від обставин і перестала бути законодавчо-розпорядчим владними органом.

8. Старшинська рада замінила загальновійськову; вона вирішувала питання оборонного характеру, обирала генеральну старшину, визначала розмір податків та орендної плати.

9. У містах існувало магдебурзьке право.

Слобожанщина — історична область, яка охоп­лює території сучасних Харківської, Сумської, До­нецької, Луганської областей України, частину Во­ронезької, Бєлгородської та Курської областей Росій­ської Федерації.

Особливості розвитку Слобожанщини

1. Залюднюється в середині XVII ст. в основному українськими козаками і селянами та кріпаками-втікачами з Московії.

— Перші колоністи з'явилися на так званому Ди­кому полі в XV — на початку XVI ст.

— Наступна хвиля колонізації пов'язана з ко­зацько-селянськими повстаннями на Право­бережжі першої половини XVII ст.

— Особливо активно переселення відбувається після поразки козацької армії під Берестечком (1651 р.)та під час Руїни.

2. Для заохочення переселенців московський уряд надавав певні свободи — «слободи», зокрема звільнення від податків. Поселення стали нази­вати слободами, а територію — Слобожанщиною. Виникають міста: Острогозьк, Суми (1652 р.), Ох­тирка, Харків (1654 р.) тощо.

3. Підпорядковувалася бєлгородському воєводі, по­сади гетьмана не існувало.

4. Сформовано п'ять полків: Острогозький, Хар­­ківський, Сумський, Охтирський, Ізюмський.

5. Полковники обиралися на полкових козацьких радах ізатверджувалися царем; мали ті самі пов­новаження, що й у Гетьманщині. Полкова стар­шина обиралася довічно.

Соціальна структура населення Лівобережжя та Слобожанщини

Козаки — привілейований стан тогочасного суспільства: особисто вільні, звільнені від держав­них податків і повинностей, могли вільно прожи­вати в містах і займатися ремеслом, торгівлею, про­мислами, мали спадкове землеволодіння. Коза­ки підлягали власному суду. Обов'язком козаків було нести військову службу за власний рахунок.

З другої половини XVIII ст. у зв'язку зі зростан­ням майнової нерівності козаки почали поділятися на дві категорії:

виборні— заможні козаки, що особисто несли війсь­кову службу;

підпомічники — небагаті козаки, які самі не слу­жили, а допомагали виборним: виділяли кошти на придбання коней, зброї, одягу, давали провіант для армії, вели господарство старшини, брали участь у державних роботах.

Українська шляхта— панівний стан українсько­го суспільства, який досить швидко злився з козаць­кою старшиною внаслідок поширення на неї стар­шинських прав і привілеїв.

Духовенство— привілейований стан; верхівка ду­ховенства та монастирі мали великі землеволодіння, а також залежних селян на цих володіннях. Часто козаки засновували монастирі, які ставали культур­ними осередками краю. Духовенство користувалося великим впливом і брало участь у засіданнях гене­ральної ради.

Міщанство— напівпривілейований стан; міща­ни мали права та привілеї на самоврядування, стано­вий суд, заняття ремеслами, промислами і торгівлею, але повинні були сплачувати податки й виконувати повинності на користь держави.

Селянство (посполиті)— найчисленніший не-привілейований стан. Унаслідок Національно-виз­вольної війни селяни отримали особисту свободу і пра­во змінювати місце проживання, але не мали спад­кової власності на землю. Працювали на старшину, шляхту й монастирі, сплачували податки продукта­ми і грошима. На Слобожанщині селяни сплачували податки до царської казни.

Розвиток господарства Сільське господарство було головним заняттям населення. В Україні вирощували зернові (жито, пшеницю, ячмінь, просо), горох, городину, технічні культури (коноплі, льон, тютюн тощо), займалися садівництвом. Наприкінці XVIII ст. з'явилися важ­кий плуг та соха на колесах.

У Гетьманщині селяни, козаки та міщани знаслідок війни отримали право займати вільну землю й обробляти її. Проте селяни не поспішали бра­ти землю з державного фонду, тому що за неї слід було нести військову службу, і оселялися на землях старшини та церкви. Козацька старшина намагалася збільшити свої землеволодіння, захоплюючи наділи дрібних господарів і перетворюючи на спадкові «ран­гові» маєтки, Саме вона стала найбільшим землевлас­ником. Поступово поширюється і набуває постійного характеру панщина, хоча за часів Національно-виз­вольної війни її замінили на чинш.

На Слобожанщині діяло право займанщини.

Займанщина — поселенці могли брати стільки землі, скільки могли обробити. Кожний полк мав фонд незаселених земель, із якого нові козаки могли отримати наділ. Селяни, як і в Гетьманщині. оселялися переважно на старшинських землях.

Поряд із землями, заселеними українськими пе­реселенцями, на Слобожанщині існували маєтки російських поміщиків, пожалувані царем за служ­бу. Заселяли їх привезеними з Росії кріпаками. По­ступово посполиті українські селяни наближаються в своєму статусі до феодально залежних кріпаків.

Розвиток ремесел, торгівлі, промислів:ґураль­ництво (горілчаний промисел), млинарство, гутництво (виробництво скла), виробництво заліза, соле­варіння. Ремісники виготовляли продукцію як для місцевих потреб, так і на продаж.

Привілеї в торгівлі (безмитна торгівля) належали козацтву, але нею займалися також купці, міщани і посполиті. Велася торгівля переважно на ярмарках. Чотири рази на рік ярмарки проводилися в Харкові, тричі на рік — у Сумах. Чимало товарів надходило з Росії та з-за кордону (із Польщі, Криму, Туреччи­ни тощо).

Запорозька Січ у другій половині XVII ст.

Особливості статусу Запорозької Січі:

1) за правління Б. Хмельницького підпорядковува­лася гетьманові, зберігаючи автономію;

2) продовжувала відігравати роль захисника від ту­рецько-татарських нападів;

3) унаслідок масової втечі населення з Правобереж­жя збільшилася кількість запорозьких козаків;

4) за наступників Б. Хмельницького часто відіграва­ла роль опозиції гетьманській владі; таку позицію січовиків підтримувала Москва, щоб послабити гетьманську владу;

5) заАндрусівським перемир'ям (1667 р.) перебувала під контролем і Московської держави, і Речі По­сполитої. «Вічний мир» передав Запорозьку Січ у виняткове підпорядкування Москві;

6) у 1663-1667 рр. на Чортомлицьку Січ були відправлені московські військові загони, що мали слідкувати за подіями на Січі, а з 1686 р. почи­нається будівництво московських фортець на За­поріжжі;

7) зберігала контакти з Польщею і Кримським ханством, навіть зверталася до Речі Посполитої з проханням перейти в її підданство.

Господарське життя:

— ґрунтувалося на промислах (полювання, рибаль­ство, бджільництво) і скотарстві;

— через набіги татар хліборобство не набуло значно­го розвитку, хліб закуповували на Правобережжі і в Гетьманщині, тому нестабільність у цих краях негативно позначалася на Січі;

— основною формою господарювання були хутірські господарства зимівники;

— високий рівень ремісничого виробництва;

— запорожці займалися торгівлею з Правобереж­жям, Гетьманщиною, Річчю Посполитою, Крим­ським ханством, Туреччиною. Вивозили мед, хут­ро, шкури, рогату худобу, коней, закуповували сіль, хліб, зброю, боєприпаси, тканину.

13. Україна в першій половині XVIII ст.

Гетьманування Івана Мазепи.

25 липня 1687 р. відбулася козацька рада, на якій було обрано гетьмана України Івана Мазепу.

Політика І. Мазепи

Соціально-економічна політика:

1. Уклав із Росією Коломацькі статті (1687р.): — підтверджено козацькі права та привілеї;

— козацький реєстр складав ЗО тисяч чоловік;

— зберігалися компанійські полки;

— універсали гетьмана мали підтверджуватися грамотами царя;

— без царського дозволу гетьман не має права призначати та звільняти старшин;

— козацька старшина зобов'язана наглядати за гетьманом і доносити на нього царському уря­дові;

— обмежено право гетьмана розпоряджатися військовими землями;

— гетьману заборонено підтримувати диплома­тичні відносини з іншими державами, він має дотримуватися Вічного миру з Річчю Посполитою (тобто відмовитися від претензій на Пра­вобережжя);

— гетьман був зобов'язаний надсилати козацьке військо на війну з Кримським ханством і Ту­реччиною;

— у столиці Гетьманщини Батурині розміщував­ся полк московських стрільців;

— українським купцям заборонялося торгувати, в Московській державі та підтримувати торгові зв'язки з Кримським ханством;

— українці повинні приймати знецінені мос­ковські гроші під загрозою смертної кари;

— рекомендувалося заохочувати українсько-мо­сковські шлюби для об'єднання народів «у не­розривну і міцну згоду».

2. Всіляко підтримував Росію; російські урядовці за­значали: « Ніколи ще не було гетьмана кориснішо­го й вигіднішого для царя».

3. Наділяв землями та привілеями козацьку старши­ну, формуючи верхівку українського суспільства.

4. Створив систему найманих військ для особистої охорони гетьмана, охорони маєтків та поліцей­ської служби.

5. Надавав пільги організаторам промисловості, особ­ливо рудних, паперових, порохових мануфактур; розвивав вівчарство, конярство, соляний проми­сел, виробництво селітри.

6. Розвивав торгівлю як внутрішню, так і зовнішню (з Польщею, Кримом, Московським царством, Кавказом, Персією), що занепала за часів Руїни.

7. Запровадив панщину в два дні на тиждень (упер­ше після Національно-визвольної війни).

8. Силою придушував селянські повстання та висту­пи опозиції, що дало підстави запорожцям нази­вати його «вітчимом України».

Культурно-просвітницька діяльність

1. Реставрував 20 та заснував 12 храмів; унаслідок такої активної діяльності гетьмана тогочасний ук­раїнський архітектурний стиль назвали «мазепинськебароко».

2. Розбудував столицю Батурин за зразком Версалю, палацу французьких монархів.

3. Домігся надання Києво-Могилянській колегії ста­тусу академії, призначив їй щорічну субсидію. У часи гетьманування Мазепи тут навчалося найбільше студентів — до двох тисяч.

4. Видав на власні кошти Євангеліє арабською мо­вою.

5. Обдаровував цінними речами, іконами українські церкви і монастирі.

6. Сприяв розвитку літератури, підтримував І. Мак­симовича, Ф. Прокоповича, С. Яворського; сам пи­сав вірші.

7. Направляв дітей старшини на навчання за кор­дон.

Зовнішня політика

1. Незважаючи на заборону, підтримував диплома­тичні відносини з багатьма європейськими держа­вами.

2. Установив таємні контакти з польським та швед­ським королями.

3. У 1708 р. уклав таємний українсько-шведський союз проти Росії, який у 1709 р. трансформувався в договір про створення незалежної Української держави в союзі зі Швецією.

Правобережна Україна наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.

За часів Руїни територія Правобережної України була поділена між Річчю Посполитою та Османсь­кою імперією.

Відновлення козаччини

Після Руїни Правобережна Україна залишалася знелюднілою, і польський уряд, якому відійшла ця територія за Андрусівським, а згодом за Вічним ми­ром, вирішив поновити козацький стан у Польщі.

У 1684 р. Яном III Собеським було офіційно відновлене Військо Запорозьке, очолюване запорож­цем Андрієм Могилою. Було створено чотири полки (Богуславський, Корсунський, Брацлавський і Біло­церківський). Реєстр становив дві тисячі осіб. Того ж року в турецькій частині Правобережжя був обра­ний гетьман Теодор Сулименко, якого визнав султан.

Боротьба між гетьманами закінчилася перемогою А. Могили і стратою його суперника. З 1699р. вся те­риторія Правобережжя відійшла Речі Посполитій.

Людей закликали оселятися в слободах, де вони отримували податкові пільги, заново заселятипоки­нуті села. Заселяли Навіть передбачену Вічним миром нейтральну зону на південь від Києва. Гетьману І. Самойловичу навіть довелося силоміць утримувати пе­реселенців з Лівобережжя на Правобережжя.

Паліївщина (1700-1704 рр.)— національно-виз­вольне повстання на Правобережній Україні під про­водом білоцерківського полковника Семена Палія (Турка).

Причини повстання:

1) у зв'язку з переходом правобережних українських земель від Туреччини до Речі Посполитої (1699 р.) відпала потреба в козацтві, тому польський уряд розпустив козацькі формування;

2) із заселенням спустошених земель Правобе­режжя селянами і козаками сюди повертається

і польська шляхта, яка прагне відновити свої во­лодіння.

Територія:Поділля, Брацлавщина, Київщина, Східна Волинь.

Рушійні сили:передусім козацька чернь, селян­ство, міщани, українська шляхта.

Перебіг подій:

— у 1700 р. козацька армія під проводом С. Палія відбила напади польського війська на Фастів;

— на підтримку козаків спалахнули 'селянські пов­стання;

— повстанці звернулися по допомогу до запорожців, Мазепи та Московського царства. Проте Росія була союзницею Польщі у Північній війні, тому допо­могу надати не змогла;

— армія Палія захопила Немирів, Бар, Вінницю, Брацлав, Білу Церкву. Було заявлено про намір звільнити Україну від польського панування;

— із 1703 р. перевагу здобувають польські війська;

— у 1704 р. московсько-козацьке військо зайняло територію Правобережжя, яке автоматично пе­рейшло під гетьманство І. Мазепи.

Наслідки повстання:

— було жорстоко придушене спільними діями поль­ських і російських військ;

— до 1709 р. Україна була об'єднана під булавою І. Мазепи, який збільшив кількість полків, при­значав на посади полковників, вірних собі лю­дей та роздавав землі старшині й українській шляхті.

Україна в подіях Північної війни 1700-1721 рр.

Північна війна— це війна антишведського сою­зу (Річ Посполита, Саксонія, Данія, Росія) проти Швеції.

Мета Росії:відвоювати вихід до Балтійського моря та приєднати прибалтійські території.

Основні воєнні дії Північної війни

1700 р. - Битва під Нарвою між Росією та Швецією:

- Швеція здобула перемогу.

- Поразка під Нарвою зму­сила російського царя Пет­ра І переозброїти і реформу­вати армію

1702 р.- Швеція ввела війська у Польщу та окупувала Ве­лике князівство Литовське:

- У Речі Посполитій з'явилося два королі: Август П, союзник Росії, та Станіслав Лещинський, обраний після шведсько­го вторгнення.

- Лещинський підписав зі шве­дами антиросійську угоду.

1701– 1704 рр. Росія завдала Швеції пораз­ки і приєднала Північну Прибал­тику з Нарвою і Тарту, землі уз­довж течії р. Нева, Іжорські землі— Тимчасове припинення актив­них воєнних дій.

1708 р. - Розгром шведської армії під Лісною російськими війсь­ками:

- Великі втрати шведського війська.

- Шведська армія зупиняється на зимові квартири.

- Партизанська війна українсь­кого населення проти шведів

Участь України в Північній війні:

— козацькі полки приєдналися до російської армії під командуванням російських генералів і вою­вали в Прибалтиці, Пскові, Білорусі, обороняли Львів;

— на території України побудовано чимало укріплень, у тому числі Київську фортецю на Печерську;

— постачання харчів, фуражу, коней, волів для російської армії, що спричинило масове невдово­лення українців.

Повстання гетьмана і. Мазепи

Переговори Мазепи зі шведською стороною і перехід на бік Швеції

Причини переговорів. За умови перемоги Росії та її союзника короля Речі Посполитої Августа II, Пра­вобережна Україна відійшла б Польщі, а збережен­ня автономії Гетьманщини було б сумнівним. У разі ж перемоги шведського короля Карла XII та його прибічника поляка Станіслава Лещинського вся Ук­раїна могла повернутися до Польщі. Мазепа зважив ці варіанти і ще в 1703 р. розпочав таємні переговори зі С. Лещинським.

Результати переговорів:

1) На початку 1708 р. укладено тристоронній ук-раїнсько-польсько-шведський договір, за яким Україна входила до складу Речі Посполитої як рівноправний член федерації. Гарантом дотриман­ня угоди виступав шведський король. Старшина донесла цареві про таємні контак­ти Мазепи зі шведами, але Петро І не повірив. Більше того, донощиків (полтавського полков­ника І. Іскру та генерального суддю В. Кочубея) піддали тортурам і стратили.

У тому ж 1708р. Мазепа підписав військовий договір з Карлом XII:

— шведська армія обороняє Україну;

— старшина і гетьман зберігають свої права і воль-ності;

— Мазепа стає довічним гетьманом або князем України;

— на час війни шведи могли дислокуватися в та­ких українських містах: Стародубі, Гадячі, Полтаві, Батурині, Мглині.

Карл XII зазнав поразки у наступі на Москву, і шведські війська у жовтні 1708 р. перейшли на те­риторію Гетьманщини, де сподівалися перезимува­ти. Таким чином, Україна перетворювалася на арену воєнних дій, чого прагнув уникнути Мазепа. Поява в Україні шведських військ прискорила події.

28 жовтня 1708 р. Мазепа, вірна йому старши­на та чотири тисячі козаків приєдналися до війська Карла XII. Навесні 1709 р. до них приєдналися й за­порозькі козаки на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Загальна чисельність прибічників Мазе­пи становила близько 12-15 тисяч чоловік.

По Україні були розіслані універсали із закликом відійти від Росії, а Карл XII запевняв українців у своїй визвольній місії.

Проте більшість українців не підтримала дії І. Мазепи з таких причин:

— через свою соціальну політику та тривалу ло­яльність до Москви гетьман не мав широкої підтримки населення;

— договір зі Швецією був незрозумілим і неочіку-ваним: Мазепа не встиг провести агітацію, тому шведів сприймали як окупантів;

— ізоляція Мазепи завдяки рішучим заходам Пет­ра І;

— побоювання розправи з боку російського війська.

Царський терор в Україні

1) Розпочався відразу після переходу гетьмана на бік Швеції;

2) в Україні провели вибори нового гетьмана, яким став Іван Скоропадський;

3) в усіх церквах Московського царства Мазепі про­голосили анафему;

4) здійснено символічну страту опудала Мазепи;

5) в центральні райони Гетьманщини та на Правобе­режжя введено російські війська;

6) велася пропагандистська робота: Мазепу звину­вачували в намірі передати Україну під владу Польщі та повернути унію;

7) усім «мазепинцям», що повернулися до Петра І, оголосили амністію і наділили їх новими маєтка­ми та нагородами;

8) знищено гетьманську резиденцію Батурин разом із жителями;

9) над прихильниками Мазепи був проведений суд, до страти засуджено близько 900 представників старшини;

10)у квітні 1709 р. російське військо під командуван­ням О. Меншикова зруйнувало Запорозьку Січ, за­брало артилерію та амуніцію, спалило флотилію, а захоплених козаків закатували.

Полтавська битва між шведськими та росій­ськими військами відбулася 27 червня 1709 р. їй пе­редувала облога Полтави шведською армією.

Мета шведів:

— захопити в Полтаві порох, фураж, провіант та одяг;

— встановити контроль над басейном річки Ворскла та переправою через Дніпро у Переволочній. Але Полтаву шведи так і не змогли взяти. Під час

облоги Полтави до міста підійшла російська армія, до якої входили й українські військові частини під ко­мандуванням С. Палія. Битва тривала кілька годин, і ще до полудня шведи були розгромлені.

Причини поразки шведсько-козацької армії:

1) кількісна перевага російського війська (майже вдвічі);

2) Карл XII не зміг особисто очолити армію через пора­нення ноги, а між генералами панувала незгода;

3) відсутність єдиного тактичного плану битви. Мазепі й Карлові XII вдалося втекти в турецькі володіння. Козаки, які воювали на боці шведів і потрапили в московський полон, були показово закатовані, і їхні тіла були виставлені на привселюдний огляд.

Наслідки Полтавської битви:

— Україна зазнала значних людських та матеріаль­них утрат;

— царський уряд почав ліквідацію Гетьманщини;

— І. Мазепа не пережив поразки і помер у жовтні 1709 р.

Оцінки діяльності Івана Мазепи є діаметраль­но протилежними:

— Один з найвидатніших діячів України, який прагнув перетворити її на незалежну державу західноєвропейського типу з абсолютною владою гетьмана чи князя.

— Зрадник російського царя, якому складав прися­гу; його дії призвели до соціально-економічних та людських втрат українців, прискорили процес ліквідації української автономії.

Читайте також:

1. Гетьманування Данила Апостола (1727-1734 рр.)
2. Гетьманування Кирила Розумовського (1750-1764 рр.)
3. Гетьманування Пилипа Орлика (1710-1742 рр.)
4. Гетьманування Ю. Хмельницького. Події України.
5. Гетьманщина в кінці XVII – на початку XVIII ст. І. Мазепа та політика Петра І щодо України.
6. Державотворча діяльність гетьмана П.Дорошенка, особливості його внутрішньої і зовнішньої політики
7. Додаток. Два зречення Петра Дорошенка
8. Капітуляція П. Дорошенка та поразка визвольної боротьби
9. Петра Дорошенка 1665-1676 рр.
10. Петру повідомили про підвищення заробітної плати. “Більше не буду пити дешевого пива!” – сказав він дружині. Для Петра дешеве пиво є неякісним товаром.
11. Сутність реформ Петра I

Переглядів: 10311