Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Переяславська рада

8 січня 1654 р.на козацькій раді в м. Переяс­лаві розглядалося питання про прийняття Геть­манщиною московського протекторату. Рішення не було одностайним, частина козаків були про­тивниками такого союзу і схилялася до заступ­ництва Туреччини. Утім, Хмельницькому вдало­ся переконати старшину виступити на підтримку московського союзу, обіцяючи збереження їхніх прав та привілеїв.

Проте договір ледь не зірвався з іншої причини: московські посли відмовилися присягати на вірність від імені царя Олексія Михайловича, мотивуючи це тим, що цар є самодержцем і слова свого не змінює.

Під час Переяславської ради не було укладено жодного офіційно­го правового акта, відбулася лише одностороння присяга гетьмана та козацької старшини.

Козацькі ради проходили й в інших містах Геть­манщини. У січні-лютому 1654 р. до присяги було приведено близько 200 міст і містечок. Але союз із Мо­сквою був неоднозначно сприйнятий в Україні. Відмо­вилися присягати Уманський і Брацлавський пол­ковники /. Богун та /. Сірко, керівництво української церкви на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим; збройні виступи відбулися у Полтавському та Кропив'янському полках. Невідомо, чи складала прися­гу Запорозька Січ.

Українська сторона виробила письмовий проект договору між Гетьманщиною і Москвою під назвою Просительні статті.Але в процесі переговорів у бе­резні 1654 р. в Москві документ був скорочений і знач­но змінений.

21 березня 1654 р. були затверджені Статті Богдана Хмельницького, або Березневі статті.

1) Визнавалося верховенство московського царя над Україною.

2) Козаки зберігали всі права та вольності, реєстр складав 60 тис. чоловік.

3) Генеральна і полкова старшина отримували плат­ню.

4) Гетьмана мало обирати козацьке військо і сповіща­ти про це царя.

5) Україна мала; право на зовнішні відносини, окрім як з Польщею та Туреччиною.

6) Податки мали збирати українські чиновники.

7) У містах зберігалося самоуправління.

8) Підтверджувалося право Київського митрополита і всього духовенства на їхні маєтності.

9) У Києві та на кордонах України з Річчю Посполи­тою мали розташовуватись російські військові за­логи.

10) Московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 р.

11) У разі татарських нападів на Україну передбача­лися спільні московсько-українські походи проти Кримського ханства.

«Березневі статті» змінили політичну ситуацію в Східній Європі. Україна сприймала їх як тимчасо­ве явище, а Москва — як перший крок до цілковито­го об'єднання.

Як зазначають дослідники, у правовому відношенні українсько-московський договір був не зовсім ясно сформульований, тому історики по-різному оцінюють його:

—як персональну унію, згідно з якою дві країни, маю­чи одного монарха, зберігають самоврядування;

—як протекторат Москви над Україною; Україна — васальна, залежна територія;

—як входження українських земель до складу Мос­ковської держави;

—як військово-політичний союз Москви та Ук­раїни;

—. як конфедерацію Московського царства та Геть­манщини;

—як возз'єднання України з історичними землями Росії.

Значення московсько-українського договору 1654 р.

Для України :

— дозволив Україні збе­регти державність, су­довий, військовий, адміністративний устрій;

— забезпечив Україні со­юзника для протисто­яння Речі Посполитій та Туреччині;

— звільнив від релігійних утисків православну церкву;

Для Росії

- збільшилася боєздатність армії за рахунок підкон­трольного козацького війсь­ка;

- держава отримала нові ро­дючі землі й Сировинні ро­довища;

- козацькі війська захищали Росію від турецько-татарсь­ких нападів;

- казна поповнювалася за рахунок українських по­датків

Завершення війни

- Польща не визнала Переяславський договір. Вона розірвала дипломатичні відносини з Москвою і роз­почала з Росією війну.

- Березень 1654 р.— воєнні дії на території Брацлавщини, Волині, Поділля; безуспішна облога Умані польськими військами.

- Червень-вересень 1654 р.— українська армія під командуванням І. Золотаренка звільняє від польсь­ко-литовського панування Білорусь. Водночас Крим­ське ханство укладає союз із Річчю Посполитою про­ти Московії та України.

- Листопад-грудень 1654 р. захоплення польсь­кою армією Брацлава.

- Січень 1655р.— битва під Охматовом; незважаючи на великі втрати, не надала переваги жодній стороні. Козацька традиція назвала місце битви Дрижиполем через морози.

- Липень 1655р.— початок шведської інтервенції до Польщі з метою здобуття Балтійського узбережжя.

- Вересень-листопад 1655 р.— облога Львова ко­зацькими військами; знята після сплати викупу львів'янами. Становище козацького війська усклад­нилося через вторгнення татарської армії на Поділля.

- Листопад 1655 р.— під Озерною українсько-російська армія завдала поразки татарам; Кримське ханство знову стало союзником Б. Хмельницького.

У липні 1655 р. війну проти Польщі розпочала Швеція. За таких умов король Речі Посполитої запро­понував мир Б. Хмельницькому, але отримав відмо­ву. Натомість царський уряд погодився на пропо­зицію польських дипломатів. У вересні 1656р.Поль­ща і Росія, без участі української сторони, представ­ників якої навіть не пустили на переговори підписа­ли

Віленське перемир'я.

Його умови були такими:

— припинялися воєнні дії між Московською держа­вою і Річчю Посполитою;

— Москва і Польща мали вести спільні воєнні дії про­ти Швеції, яка в цей час напала на Польщу;

— московський цар Олексій Михайлович отримав можливість бути обраним польським королем після смерті Яна Казимира.

Таким чином, антипольський союз України і Мо­скви фактично втратив силу. Б. Хмельницький по­чинає новий тур переговорів про укладення ко­аліції проти Речі Посполитої, маючи намір розірва­ти відносини з Московською державою. Але 6 серпня 1657 р. Б. Хмельницький помер, залишивши Україну в оточенні ворогів її незалежності та без гідного на­ступника.

12. Соціально – економічне та політичне становище України в другій половині XVII ст.

Зміни в українському суспільстві внаслідок Національно-визвольної війни

— Польську шляхту як панівний клас замінило козац­тво, а козаком, за традицією, міг стати кожен. Згідно з московським переписом 1654 р., близько половини дорослого чоловічого населення становили козаки. Так, межі між суспільними станами стали розмити­ми, а ідея суспільної рівності набула небаченого для Східної Європи розмаху.

— Значно покращилося становище селянства. Се­ляни відвоювали особисту свободу, право розпо­ряджатися власним майном, переселятися коли і куди завгодно. Проте вони мусили виконувати певні повинності на користь Війська Запорозько­го: забезпечувати його транспортними засобами, провізією та сплачувати податки.

— Чимало української знаті та заможних козаків обійняли високі посади і використовували їх для зміцнення свого впливу та достатку. Гетьмани тільки сприяли цьому, роздаючи землі та посади. Таким чином, старшина перетворюється на зе­мельних магнатів. Як наслідок, у суспільстві ко­зацької України назрівала громадянська війна.

— Міста відіграли відносно незначну роль у пов­станні, їхні відносини із селянами та козацтвом були обмежені. Величезна кількість містечок по­трапила під владу місцевої старшини і мала спла­чувати мито за торгівлю, тоді як козаки цього не робили.

— На відміну від міщан, православне духовенст­во підтримувало з козацькою верхівкою дружні відносини. Хмельницький та його наступни­ки підтверджували права монастирів на землі, обов'язок селян виконувати трудові, повинності на користь церкви.

— Залишилася низка складних політичних проблем, пов'язаних передусім з українсько-російським союзом. Серед козацької старшини тривали су­перечки щодо можливого зовнішньополітичного партнерства: залишатися з Москвою, повертати­ся до Речі Посполитої чи шукати союзника серед інших держав.

Доба Руїни

Період від смерті Богдана Хмельницького до по­чатку гетьманування Івана Мазепи історики, почи­наючи з М. Костомарова, називають Руїною. Руїна характеризувалася внутрішньою боротьбою козаць­кої старшини за владу та іноземним вторгненням в Україну.

Існують різні підходи до географічного та хро­нологічного визначення Руїни.

1) Основний зміст — розпад Української держави. Тривала з 1657 до 1687 р. Охопила і Лівобережну, і ПравобережнуУкраїну.

2) Основний зміст — спус­тошення Правобережної України.

Тривала з 1663 до 1687 р.

Охопила тільки Право­бережжя України.

Причини Руїни

— Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Б. Хмельницького після його смерті.

— Розкол серед української еліти з питань внутріш-. ньої і зовнішньої політики: частина орієнтувала­ся на Москву, частина — на Річ Посполиту.

— Нездатність старшини поставити державні інте­реси над особистими.

— Гострі соціальні конфлікти, небажання рядового козацтва і селянства підпорядковуватися будь-якому уряду.

— Втручання у внутрішньоукраїнські справи та без­посередня агресія з боку Речі Посполитої, Мос­ковської держави, Османської імперії та Кримсь­кого ханства.

Гетьманування Івана Виговського (1657-1659 рр.)

— Перед смертю Б. Хмельницький заповів геть­манську булаву своєму 16-річному синові Юрію: старший син Тиміш, якого Богдан Хмельницький бачив на гетьманській посаді, загинув. У вересні 1657 р. старшинська рада в Чигирині доручила гене­ральному писареві І. Виговському виконувати геть­манські повноваження до повноліття Юрія. За місяць на Корсунськійраді, де були присутні рядові козаки, міщани, духівництво та посли іноземних держав, І. Виговського обрали повноправним гетьманом.

Політика І. Виговського

1. Зберігав союзницькі відносини з Московською державою.

2. Активізував зв'язки з Кримом, Швецією, домо­вився про перемир'я з Польщею.

3. Зміцьнював становище козацької старшини і пра­вославної шляхти, роздаючи землі, що призводило до наростання соціальної напруженості та невдо­волення народу.

4. Боровся з антигетьманською опозицією: здійсню­вав економічну блокаду Запоріжжя, за допомогою татарського війська придушив повстання полтавсь­кого полковника М. Пушкаря і кошового отамана Я. Барабаша, підтримуване Москвою (1658 р.).

5. Підписав Гадяцький договір (1658р.)з Річчю По­сполитою.

Причини підписання:складна політична ситу­ація в Україні, підтримка Москвою антигетьманської опозиції, неприйняття методів мос­ковської політики.

Основний зміст:

1) Гетьманщина як Велике князівство Руське Ве­лике Кнізівство входить разом із Польщею та Великим князівством Литовським до Речі По­сполитої як рівноправна держава.

2) Король Речі Посполитої обирається на загаль­ному сеймі.

3) Велике кнізівство Руське очолює гетьман, об­раний козацтвом, шляхтою та духовенством довічно і затверджений королем. Гетьманові належить вища виконавча влада, він очолює збройні сили Великого кнізівства Руського.

4) Вища законодавча влада у Великому кнізівстві Руському належить обраним Національним зборам (парламенту).

5) Велике кнізівство Руське має незалежну фінан­сову, податкову і судову системи, власні гроші; судочинство ведеться українською мовою.

6) Збройні сили Великого кнізівства Руського складаються з ЗО тисяч реєстру та 10 тисяч найманців.

7) Козакам гарантуються права та вольності.

8) Передбачено скасування унії на території Вели­кого кнізівства Руського, православні зрівнюють­ся в правах із католиками, православні митропо­лит і єпископи отримують місця в сенаті.

9) Польські феодали повертаються в Україну, відновлюються велике землеволодіння, кріпац­тво, повинності й податки, покладені на селян і міщан, що існували до 1648 р.

10) Гетьман втрачає право на самостійні міжнародні зв'язки.

11) Києво-Могилянська колегія урівнюється в правах із Краківським університетом; заплановано заснувати в Україні ще одну академію. Шкіл та друкарень слід відкрити стільки, «скільки буде потрібно».

12)Установлення свободи друку і слова, навіть у релігійних питаннях (заборонена тільки об­раза королівської гідності).

13)Польські та литовські війська можуть перебу­вати На території Великого кнізівства Руського тільки в разі крайньої потреби і в підпорядку­ванні гетьмана.

Оцінки договору неоднозначні:

— видатна пам'ятка державної та правової дум­ки, українська національна програма;

— став відмовою від незалежності України;

— підштовхнув Україну до соціальних конфліктів, знищивши соціально-економічні здобутки Національно-визвольної війни.

Проте сейм Речі Посполитої урізав Гадяцький договір, обмеживши реєстр, право на обрання гетьмана, власну монету тощо. Підписання Гадяцького договору спричинило російсько-українську війну.

В її ході І. Виговський розбив 100-тисячну московську армію під Конотопом (1659р.),але через свою непопулярніс­ть не зумів використати результати перемоги. І. Виговський не зумів приборкати промосковсь-ки налаштовану старшину, тому^російська армія в 1659 р., підтримуючи заколотників, захопила лівобережжя України.

До осені 1659 р. позиції І. Виговського послабшали навіть на Правобережжі. У жовтні 1659р. він зрікся гетьманської булави, передав її вже обраному новому гетьманові Ю. Хмельницькому і виїхав до Польщі. Згодом, у 1664 р., І. Виговський був розстріляний за наказом тодішнього гетьмана П. Тетері.

Гетьманування Юрія Хмельницького (1659-1663 рр.)

Юрій Хмельницький був обраний гетьманом на­прикінці вересня 1659 р. Людина слабкодуха, без чітких переконань, без таланту військового й держав­ного діяча, він став маріонеткою в руках сильніших противників.

Політика Ю. Хмельницького

1. Під тиском російських військ, що перебували на Лівобережжі, Ю. Хмельницький підписав фальсифікований варіант Березневих статей — так звані Переяславські статті (1659 р.),що мали такий зміст:

— російські війська розташовуються в усіх ве­ликих містах (Переяслав, Ніжин, Брацлав, Умань, Чернігів);

— козакам заборонено вести війни і мати зовнішні відносини без дозволу царя;

— обрання гетьмана і старшини має відбуватися тільки з ухвали московського царя; гетьман має присягати на вірність московському цареві;

— козаки мусять брати участь у московських війнах;

— Українська церква підпорядковується Мос­ковському патріархові.

Фактично Гетьманщина Перетворилася на авто­номію Московії, що спричинило велике незадово­лення старшини, особливо на Правобережжі.

2. Під час російсько-польської війни 1660р. московська армія, до якої змушені були приєднатися коза­ки, зазнала поразки. У зв'язку з цим Ю. Хмель­ницький спрямовує свою політику на Польщу. У жовтні 1660 р. він укладає Слободищенський трактат:

— Україна відновлювала державний зв' язок з Річчю Посполитою на основі Гадяцького договору 1658 р.

— Велике князівство Руське не створювалося, Україна отримувала лише автономію на чолі з гетьманом.

— Українська армія зобов'язувалася взяти участь у воєнних діях проти Московської держави.

Наслідки Слободищенського трактату.Пра­вобережна Україна повернулася до складу Речі Посполитої. Лівобережні полки на чолі з Я. Сомком та В. Золотаренком виступили за збереження сою­зу з Москвою. Походи Ю. Хмельницького на Ліво­бережжя закінчилися невдачею. Наказним гетьма­ном Лівобережної України обрали Я. Сомка. Це ста­ло початком поділу Гетьманщини на Правобережну і Лівобережну частини та війни між окремими регіонами України.

У січні 1663 р. Ю. Хмельницький зрікся булави і постригся у ченці.

Гетьмани розділеної України

 

Правобережна Україна Лівобережна Україна
Павло Тетеря 1663-1665 Іван Брюховецький 1663-1668
       
Петро Дорошенко 1665-1677 Дем'ян Многогрішний 1669-1672
       
Юрій Хмельницький 1677-1681 Іван Самойлович 1672-1687
       

Гетьманування Павла Тетері (1663-1665 рр.)

Павло Тетеря був хрещеником Богдана Хмельницького; пізніше він одружився з удовою Данила Виговського—дочкою Б. Хмельницького Оленою.

Павло Тетеря був гетьманом Правобережної Ук­раїни, обраним після зречення Ю. Хмельницького.

Політика П. Тетері

1. Орієнтувався на Польщу, продовжуючи політику І. Виговського.

2. Спробував об'єднати Право- та Лівобережжя за до-помогрю поляків і кримських татар, але невдало.

3. Був змушений постійно приборкувати антигеть-манські виступи полковників. Не мав широкої підтримки українського населення.

4. Вимагав від Речі Посполитої:

1) забезпечити рівноправ'я православної та като­лицької церков;

2) підтвердити привілеї козацької старшини;

3) дозволити самостійні дипломатичні відносини з Молдовою;

4) розпочати мирні переговори з Московською державою.

5. У 1665 р. призначив наказним гетьманом М. Ханенка, проте так і не зрікся гетьманства до самої смерті. У 1666 р. виїхав до Польщі, але незабаром його було вигнано з країни, і П. Тетеря оселився в Молдові, ав1671р.був отруєний. За іншою версією, решту жит­тя прожив на Волині як шляхтич-землевласник.

Гетьманування Івана Брюховецького (1663-1668 рр.)

Гетьман Лівобережної України, обраний на Чорній раді», випередивши своїх конкурентів Я. Сомка і В. Золотаренка.

На Чорній раді Сомко і Золотаренко були заарештовані царським уповноваженим, а згодом за поданням нового гетьмана їх булострачено; ще близько 50 осіб відправлено до Сибіру.

Політика І. Брюховецького

Будучи майстром впливу на натовп, за роки пере­бування на Запоріжжі завоював авторитет серед ко­зацької бідноти, протиставляючи себе старшині, яку голота не любила. Саме Чорна рада остаточно розділи­ла Українську державу «на два береги».

1. Був першим українським гетьманом, що відвідав Москву і навіть одружився з московською княж­ною.

Уклав із Москвою Батуринські статті (1663 р.):

— підтверджено умови Березневих статей (1654 р.) і Переяславських статей (1659 р.);

— Гетьманщина забезпечує харчами московське військо в Україні;

— Україна повертає московським поміщикам се-лян-утікачів;

— українським купцям заборонено ввозити і про­давати тютюн і горілку в Московській державі, а хліб — на Правобережжі й у Кримському ханстві.

3. Протягом 1664-1665 рр. намагався встановити контроль над Правобережжям.

4.У 1665р. підписав ізМосковськістатті,якісуттєво обмежували політичні права України. Причини укладення: невпевненість І. Брюхо­вецького у своєму становищі, пошук підтримки.

Основний зміст

— Українські землі переходили під безпосередню владу московського царя.

— Вибори гетьмана можуть проходити тільки з дозволу царя і в присутності його представ­ників.

— Збільшено кількість московських військ в Україні; вони утримувалися за рахунок ук­раїнського населення.

— Збирання податків покладалося на царських урядників, причому податки надходили до царської казни.

— Українським містам повернуто грамо­ти на магдебурзьке право. Гетьман не мав права надавати містам самоврядування.

— Гетьманові було заборонено вступати в дипло­матичні відносини з іншими державами.

— Київський митрополит підпорядковувався Московському патріархату.

Результат: Україна фактично була підпорядко­вана царським воєводам, що викликало незадо­волення гетьманом навіть на Запорозькій Січі.

5. Підписав Андрусівське перемир'я (1667р.) між Московською державою та Річчю Посполитою:

— Правобережна Україна відходила до Польщі;

— Лівобережна Україна залишалася за Московсь­кою державою;

— Київ тимчасово контролював лівобережний геть­ман, згодом це місто мало відійти до Польщі;

— Запорозька Січ перебувала під спільним кон­тролем обох держав.

6. У 1668р., побоюючись втратити гетьманство через загальне незадоволення, заявив про вихід України з-під влади Москви і перехід під турецький протекторат, очолив антимосковське повстання розпочав переговори з П. Дорошенком, правобережним гетьманом.

Коли на Лівобережну Україну перейшли пол­ки П. Дорошенка, лівобережні козаки виступи­ли проти І. Брюховецького і вбили його. П. Доро­шенко наказав поховати гетьмана з почестями.


Читайте також:

  1. Переяславська рада
  2. Переяславська Рада 1654 р. та її історичне значення
  3. Переяславська Рада 1654 року
  4. Переяславська рада 8 січня 1654 року
  5. Переяславська Рада і Березневі статті 1654 року, їх оцінка в сучасній історіографії.
  6. Переяславська рада і «Березневі статті» Б. Хмельницького 1654 р.
  7. Переяславська Рада. Березневі статті 1654р.
  8. Переяславська рада. Договір України з Росією 1654р. (березневі статті), його наслідки.
  9. Переяславська рада. Договір України з Росією 1654р. (березневі статті), його наслідки.
  10. Переяславська рада. Укладення українсько-російського договору та його значення
  11. Переяславська угода




Переглядів: 2139

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Загальна характеристика | Гетьманування Петра Дорошенка (1665-1676 рр.)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.052 сек.