Додаток. Занепад галицько-волинських земель

Доля галицько-волинських земель була гіркою. Частина бояр, що мріяли про перехід галицьких земель під владу Польщі, отруїли галицько-волинського князя Юрія –Болеслава ІІ. Скориставшись цим, польський король КазимирІІІ у 1340 році здійснив розбійницький похід на Львів, заволодів державною скарбницею. У відповідь спалахнуло проти загарбників народне повстання. Його очолив сміливий боярин Дмитро Дядько. Поляки були вигнані. Захопивши ініціативу, русичі переслідували ворога аж до Вісли, примусивши укласти угоду про нейтралітет. Але саме князівство було поділено на Галицьку боярську республіку іВолинську, де правив син Гедиміна - литовський князь Любарт. У 1349 році польський король Казимир знов здійснив напад на Галичину і Волинь. Русичі та їх литовські союзники хоробро боронили свою землю під командуванням князя Любарта. Боротьба мала перемінний успіх. Галичина була загарбана і перейшла під владу Польщі. Волинське князівство Любарту вдалося відстояти.(З Інтернету)

Битва при Синіх Водах 1363 року

2. Політика Литви і останні руські князі

Кінець монгольського володарювання і принципи політики Литви

Син Гедиміна литовський князь Ольгерд(1345-1377) прагнув не лише розширити володіння Литви за рахунок південно-західних і західних руських земель. Він також вів рішучу війну проти Золотої Орди і Тевтонського Ордену.

У Києві панував татарський ставленик князь Федір, тому ординці вважали Київщину своєю васальною територією. Литовський князь Ольгерд, при підтримці киян, у 1362 році захопив Київі вигнав князя – зрадника. Русичі припинили платити данину баскакам. У 1363 році Ольгерд, в битві при Синіх водах, розгромив монголо-татарське військо. Ненависне монгольське іго вже не тяжіло над Руссю. Влада литовців встановилася на Київщині, Переяславщині, Чернігівщині і Поділлі, де стали керувати родичі Ольгерда. Литовська влада проводила мирну, ненасильницьку політику на руських землях. «Руська правда» стала основою права Литви, давньоруська мова стала державною. Литовські князі сприйняли віру і звичаї, що побутували в Білій і Малій Русі. У свою чергу, русичі, піддаючись під владу литовського князя, вбачали в ньому захисника від татарської навали.

Князь Ольгерд Князь Семен Олелькович Литовські воїни(сучасна реконструкція)

Литовсько-руська династія князів Ольгердовичів

Руські князівства ще деякий час зберігали внутрішню автономію – напівнезалежне існування. З 1363 року київським князем став син Ольгерда і Марії Вітебської – Володимир Ольгердович (роки правління1363-1394). Охрещений матір’ю за православним обрядом, вихований у слов’янських традиціях, князь швидко знайшов спільну мову з місцевими боярами. Він розширив територію Київського князівства (йому підкорялося 71 місто), побудував ряд фортець. Резиденція Ольгердовичів була розташована на Старокиївській горі, поряд з храмом Богородиці Десятинної. На Замковій горі був монетний двір, де чеканилася власна срібна монета. Володимир встановив дружні відносини з князівством Тверським, а також з Великим князівством Московським.

Київське князівство ставало дедалі більше самостійним. Це не входило в плани литовських князів Ягайла і Вітовта, що прагнули ослабити удільні князівства і підвищити владу Литви. У 1394 році новий князь Литви Вітовт позбавив Володимира влади. Йому надали в правління дрібний уділ у Білій Русі – міста Луцьк і Копиль. Його нащадки стали князями Слуцькими. Останні роки життя Володимир провів у князівстві Московському.

У 40-х роках ХІV століття синові Володимира – Олександру(Олельку) (р.п. 1441-1454) вдалося відновити широку автономію Київського князівства. Олександр (Олелько) сконцентрував в своїх руках військову, адміністративну і судову владу. Щоб захиститися від татарських набігів були укріплені порубіжні замки: Любеч, Остер, Звенигород, Канів, Черкаси, Брацлав, зміцнене князівське військо. Відновлені дружні зв’язки з Московським, Тверським, Молдавським князівствами.

Князь Олелько і його син Семен (Семіон) відзначалися віротерпимістю, дозволяючи будувати православні і католицькі собори. Були відроджені Десятинна, Софійська церкви, Успенський собор Печерського монастиря.

За київського князя Семена Олельковича( р.п. 1454-1470) було створено заміський замок – «Пісочне містечко», побудоване серед дюн на лівому березі Дніпра. Князь Семен успішно воював з Золотою Ордою. Дочка князя - Софія стала дружиною великого князя Тверського – Михайла. Раптова смерть князя Семена у 1470 році стала для литовських князів формальним приводом для ліквідації самостійності Київського князівства. Незважаючи на те, що у померлого князя був спадкоємець - маленький син, вони обернули князівство на звичайну провінцію.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Князь Михайло Олелькович Князь Михайло Глинський Литовський замок у Луцьку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.176 сек.