• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Шлях до слави

Спроби встановити контроль над козаками

Іван Сірко – антропологічна реконструкція зовнішнього вигляду і портрети

5. Кошовий отаман Іван Сірко – лицар українського народу

Походи Сірка

Всенародне визнання і гучна слава Чортомлицької Січі поширились в часи керівництва отамана Івана Дмитровича Сірка (1659—1680 рр.), який з 1663 року проживав виключно на Січі, де протягом 15 років обирався кошовим отаманом, здобувши популярність своїми воєнними заслугами.

Іван Сірко здійснив проти татар і турок 55 походів і не мав жодної поразки! Визволив з татарського і турецького полону тисячі людей різних національностей. Сірко наводив жах на ворогів. Його іменем татарські матері лякали дітей. Турки і татари називали його «Урус – шайтан».

Серед найвідоміших походів Сірка були:

1663 рік – два великі походи на Перекоп,

1667 рік – найвдаліший, найгучніший похід на Кримське ханство. Захопив Кафу, звільнив 2000 невільників.

Козаки готуються до атаки І.Рєпін Запорожці пишуть листа турецькому султану

Заслання і повернення Івана Сірка

Кошовий Сірко завжди підтримував тих, хто боровся за справедливість і ненавидів зрадників і пристосуванців. Тому воював проти гетьмана П.Тетері, не простивши йому союз з польським гетьманом Чернецьким; якийсь час підтримував гетьмана П.Дорошенка, але не простив йому зради – союзу з Туреччиною, тому виступив і проти нього.

У 1670-1671 роках Сірко підтримав відомого російського повстанця, уральського козака Степана Разіна. За це, за наказом царя, Сірка заслали в місто Тобольськ. Але, вже у 1673 році його звільнили, бо кращого лицаря, борця проти турецько-татарської агресії не було.

Надалі, знову ходив у походи на Очаків, Ізмаїл, Перекоп. За легендою, він – автор знаменитого листа турецькому султану Магомету (Мехмеду) ІV. Спочатку султан послав лист до козаків, в якому пишно називав себе великим володарем і неперевершеним лицарем, вимагав від козаків повної покори і капітуляції. На це козаки йому відповіли (див. варіант):

Сірко своїми визвольними походами так допік турецькому султану, що той підготував відбірне військо (15 тисяч яничар і 40 тисяч татар), змовився з кримським ханом, щоб знищити Січ.

Вороги з’явилися біля Січі перед Різдвом 1675 року, вночі нечутно вбили вартових і зайшли у фортецю. Але ненароком збудили одного козака, той підняв тривогу. Козаки підхопилися і почалася шалена рубка та стрільба. Козаки знищили 13 тисяч воїнів ворога.

Не подарував кошовий отаман такого зухвальства і наступного року добряче трусонув Крим! Під час блискучого походу 1675 року Сірко зруйнував Євпаторію, Бахчисарай, полонив 4 тисячі татар. Хан врятувався втечею в гори. Пізніше Сірко брав участь в боях роти турок і татар за Чигирин.

Смерть отамана

У 1680 році Сірко, разом з донськими козаками, востаннє пішов на битву з ординцями. Повернувшись, він дізнався про загибель свого сина у поході на Крим, після чого занедужав і поїхав з Січі на свою пасіку в село Грушівка (зараз – Ільїнка Дніпропетровської області). Давалися взнаки старі рани, підірване здоров’я, та й роки вже були не ті.

Займався бджільництвом і тихо помер 1 серпня 1680 року на своїй пасіці.

Дочки Сірка, разом з козаками, поховали отамана поблизу села Капулівки (Нікопольський район Дніпропетровської області). Козаки шапками носили землю на його могилу.

Справжнього вірного українського лицаря дуже любив народ. Сірко - герой народних дум, пісень, легенд, казок.

Тема: Українські землі наприкінці ХVІІ – першій половині ХVІІІ століття

Лекція № 16. Епоха Івана Мазепи в історії Гетьманщини

1. Іван Мазепа (1639-1709) – людина з багатьма обличчями

Хто такий Іван Мазепа?

Іван Степанович Мазепа – Колединський народився приблизно у 1639 році на хуторі Мазепинці на Київського воєводства Речі Посполитої, в родині заможного українського шляхтича (ймовірно їх родичами були поляки Курцевичі). Батько - Степан Мазепа перебував на польській службі, але під час Визвольної війни 1648-1657 рр. підтримав козаків. Мати – Марина Мокієвська присвятила себе вихованню сина Івана, та дочки Олександри.

Портретна галерея Івана Мазепи

Молодий Іван Мазепа Е. Делакруа Іван Мазепа на коні Курилас О. Портрет Мазепи

Іван Мазепа з дитинства полюбляв читати книги, займався верховою їздою, фехтуванням. Пізніше навчався у Києво-Могилянської академії, вивчав риторику та латину. Згодом продовжив навчання у єзуїтських колегіумах Варшави і Полоцька, вивчав іноземні мови, дипломатію та військову справу в навчальних закладах Німеччини, Франції, Італії.

Мазепа добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші, збирав бібліотеку. Він опанував вісім іноземних мов.

На королівській службі

Батько у 1659 році послав його до двору польського короля Яна IІ Казимира. Мазепа служив пажем. Засвоїв придворний етикет, культуру, виконував дипломатичні доручення. Сліпучі багатства, розкіш, флірт і гоноровитість королівського двору вплинули на вразливого і енергійного юнака. Він став завбачливим і хитрим, вмів причаровувати людей і викручуватися з будь яких складних ситуацій. Але незабаром, через неджентльменський вчинок, Мазепа був змушений залишити службу. Згодом він примкнув до правобережного гетьмана Петра Дорошенка. Мазепа став генеральним осавулом.

Додаток. Іван Мазепа: сторінками життя

Портретна галерея Івана Мазепи

І.Мазепа в молоді роки Іван Мазепа зрілих років

На службі у Дорошенка і Самойловича

У червні 1674 року, Дорошенко послав Мазепу до Криму й Туреччини, давши йому в якості ескорту своїх союзників татар і кілька полонених козаків з Лівобережжя, призначених у подарунок ханові й турецьким вельможам. Але, під час цієї поїздки, біля річки Інгулу, Мазепа попав у руки запорожців з Лівобережжя, лютих ворогів татар. Мазепа міг загинути, якби не кошовий отаман Іван Сірко, який впізнав Мазепу й передав його до російських властей.

Мазепа і тут зумів врятуватися, ввійшов в довір’я до лівобережного гетьмана Івана Самойловича. Своєю досвідченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Він був став осавулом, очолював дипломатичні місії. Мазепі були пожалувані землі, помістя, й він сам не скупився на подарунки.

У 1687 році, після невдалого Кримського походу, Мазепа узяв участь у змові проти Самойловича, звинувативши останнього у зраді й недоладній підготовці походу. Самойловича не лише було позбавлено влади, а й заслано до Сибіру.

Обрання гетьманом

Під впливом фаворита російської царівни Софії Василя Голіцина, у 1687 році, Іван Мазепа був обраний гетьманом(за що він дав подарунок Голіцину – 10 тисяч червінців). Після ІІ Кримського походу 1689 року, теж, не дуже вдалого, сам Василь Голіцин потрапив в опалу і був засланий до Сибіру. Втратила владу і Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилося також лічені дні. Однак, у таких непевних умовах, Івану Степановичу не лише вдалося втриматися при владі, а й істотно зміцнити власні позиції. Він мав тоді вже 50 років і був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом.

Мазепа зумів ввійти в довір’я до молодого російського царя Петра І і зберегти булаву. Його підтримувала козацька старшина.

Кадри з фільму С.Герасимова «Юність Петра»

Софія (Н.Бондарчук) В.Голіцин (О.Стриженов) Петро І (Д. Золотухін)

2.Державно-політична діяльність гетьмана Івана Мазепи (роки правління 1687-1709)

Коломацькі статті 1687 року

25 липня 1687 року, на Коломацькій Раді, Іван Мазепа, після проголошення його гетьманом України, підписав так звані Коломацькі статті, за якими:

1) підтверджувалися традиційні козацькі права і привілеї;

2) реєстр козацьких військ складав 30 тисяч чоловік, гетьману також дозволялося мати компанійські полки;

3) гетьман не мав права без дозволу царського уряду позбавляти старшину керівних посад, а старшина – скидати гетьмана;

4) гетьману заборонялося мати будь дипломатичні зв’язки з іншими державами;

5) в головних містах Гетьманщини, зокрема в столиці – Батурині, повинні розміщатися царські стрілецькі полки;

7) гетьман був зобов’язаний, при виникненні потреби, направляти військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною;

8) у ст. 19 зазначалася «необхідність тісного зв’язку народу малоросійського з народом російським в єдине ціле, шляхом укладання шлюбів, та іншими шляхами».

Таким чином Коломацькі статті стали ще одним кроком на шляху звуження автономії Гетьманщини, обмеження її прав.

Участь Мазепи у військових походах

Гетьман Мазепа зумів знайти спільну мову і потоваришувати з рішучим, енергійним, безумовно талановитим, але дуже складним за характером царем Петром І. В цілому, він підтримував політику російського царя на централізацію влади і здобуття вигідного для Росії виходу до морів, задля розширення зовнішньої торгівлі, вбачаючи в тому вигоду й для України. Тому Мазепа брав активну участь у війнахМосковського царства з Кримським ханством і Туреччиною.

В походах гетьман показав себе здібним організатором, хоробрим воїном і просто щирою, компанійською людиною. Він вмів впливати на Петра І, давав йому цінні поради і таким чином довів свою необхідність і вірність. Завдяки Азовським походам 1695-1696 років турецьку фортецю Азов, яка вважалася неприступною, було здобуто!

За хоробрість в боях з турками, Петро нагородив Мазепу орденом Андрія Первозванного. У Московському царстві таким орденом було нагороджено лише троє визначних осіб: сам цар Петро, Головін і Мазепа.

Захоплення мурів Азова козаками Цар Петро І Орден Святого Андрія Первозванного

Іван Мазепа у походах (детальніше)

Внутрішня політика гетьмана Мазепи

Так само, як і Іван Самойлович, гетьман Іван Мазепа ставив на меті об’єднати Україну; укріпити Гетьманщину, як станову державу західноєвропейського зразка, з збереженням традиційного козацького укладу. Також, за підтримки Москви, Мазепа сподівався поширити свою владу на відвойовану від Польщі Правобережну Україну і степову смугу Приазов’я і Причорномор’я.

Українське господарство в добу Мазепи переживає часи свого піднесення. Поширюються торговельні зносини також з Кримом і Чорноморсько-Дунайськими країнами. Зростають внутрішня торгівля, міста.

Політика Мазепи сприяла зростанню козацької старшини, зміцненню її економічної бази й соціального становища й перетворенню її на привілейований стан Гетьманщини. Мазепа наділяв козацьку старшину землями і привілеями. Задля формування козацької еліти гетьман створив посади бунчукових товаришів, а також – найближчого оточення гетьмана – значних і значкових товаришів, яким також були надані особливі привілеї.

Гетьман заохочував освітумайбутніх державних діячів у престижних навчальних закладах України, Росії, Європи. Було прийнято ряд універсалів на захист міст і міщан, купецтва. Але багато заходів Мазепи, спрямованих на захист конкретних верств населення, були половинчастими, або лише на папері. Часто панувало свавілля поміщиків, чиновників, старшини, відбувалося пригнічення народу.

Сам гетьман, з юних років засвоївши норми польської аристократії, презирливо і гордовито, наче шляхтич, відносився до простого люду і тому ніколи не користувався народною любов’ю і повагою. В ньому бачили не національного вождя, а бундючного панаі самодержця, що піклується лише про еліту. У 1701 році було прийнято універсал, за яким панщина(тобто робота на землях і в маєтку пана) повинна була становити до 2 днів на тиждень.

В.Лопата Портрет Івана Мазепи С.Васильківський Козачий дозор На варті

Таким чином, політика Мазепи не усунула соціальних протиріч і не призвела до консолідації суспільства.

2. Діяльність Мазепи в галузі культури і освіти

Нове будівництво

Достатньо вагомим став вклад гетьмана Мазепи в духовне життя Гетьманщини. Під час правління Мазепи відроджується Київ, як духовий центр України. Іван Мазепа опікувався Києво-Могилянською академією, наказав побудувати перший поверх нового корпусу, допомагав студентам. Гетьман виділив гроші на Собор Братського (Богоявленського) монастиря у Києві, сприяв побудові оформленої в барочному стилі Троїцької надбрамної церкви, п’яти купольної Церкви усіх святих з родовим гербом гетьмана, Вознесенської церкви жіночого монастиря (де ігуменею була мати гетьмана), Михайлівського златоверхого собору.

Українське (мазепинське)бароко

Виділені кошти на церкви у Батурині, Чернігові, Переяславі. Щедрі пожертвування гетьмана змінили архітектурний вигляд Глухова, Лубен, Бахмача. На жаль, не всі споруди дійшли до нашого часу.

Михайлівський златоверхий собор Троїцька надбрамна церква нова Печерська фортеця

Мазепа – освічена і культурна людина свого часу

Іван Мазепа дуже полюбляв читати книги. Він зібрав достатньо велику для тих часів бібліотеку, наказував перекладати для нього окремі твори. Особливо любив читати твори свого улюбленого італійського філософа Макіавеллі. Сам писав поеми, вірші, пісні, співав, акомпануючи собі на кобзі. Відомі його твори «Розмова старого зі своїм тілом» та «Пісня про чайку». Сам гетьман завжди справляв враження освіченої і розумної людини. Ось, що згадує французький посол Жан Балюз про Мазепу(дивіться документ):

4. Відродження козацького устрою на Правобережжі і роль С.Палія

Відродження 4 полків

Правобережна Україна, яка перебувала під владою Речі Посполитої, знаходилася у дуже важкому стані. Вона була розорена грабіжницькими нападами турок і татар. Панував національний та релігійний гніт. Ненависна кріпацька праця штовхала людей на стихійні протести проти польських панів. Почастішали повстання.

Одна з форм протесту – так зване «шукання козацтва», яке стало синонімом свободи. Тисячі селян втікали від своїх панів , або пробували з допомогою заяв, листів до полкової канцелярії і сейму довести свою належність до козацького стану. Наляканий польський уряд вирішив, для заспокоєння «малоросів», відновити козацький устрій на Правобережжі. Козаки були потрібні також і як додаткова військова сила, а також для заселення розорених татарами безлюдних земель.

Семен Палій Король Ян ІІІ Собеський Микола Гоголь Самійло Самусь

У 1685 році з’явилася грамота польського короля Яна ІІІ Собеського «про надання привілеїв і вольностей» козакам. Відродилося 4 полки – Богуславський, Корсунський, Брацлавський, Фастівський(Білоцерківський), на чолі з полковниками Самійлом Івановичем(Самусем), Андрієм Абазиним, Захаром Іскрою та Семеном Палієм(Гурком). Це були одночасно і військові і державно-адміністративні одиниці, з органами місцевого самоврядування.

Велику роль у відродженні козацького устрою і в антифеодальній війні на Правобережжі зіграв білоцерківський і фастівський полковник, герой боротьби проти турецько-татарської агресії Семен Палій.

Хто такий Семен Палій?

5.Національно-Визвольне повстання 1702-1704 років на Правобережжі під керівництвом Семена Палія – «Друга Хмельниччина»

Колонізація і відродження Правобережжя

Полковник Семен Палій, опираючись на постанову сейму Речі Посполитої 1685 року, разом з наказним гетьманом Андрієм Могилою, полковниками Андрієм Абазином, Самійлом Самусем, Захаром Іскрою, розпочав нову колонізацію спустошених війнами земель на Правобережжі. Відродив церкву, податкову систему. Під час діяльності Палія відбувалися зіткнення з польськими військами, але війська полковника все ж змогли визволити від поляків Київщину, Поділля і частину Волині. Так утворилася майже незалежна Козацька республіка Правобережжя, з якою Річ Посполита була змушена рахуватися.

Додаток. Правобережна козацька республіка(детальніше)

Опорним пунктом Палія стала фортеця Фастів. Звідси Палій здійснював походи проти поляків, турок і татар.

Але після закінчення війни Речі Посполитої з турками у 1699 році потреба в козаках відпала. Сейм ухвалив розпустити козацтво. Польські війська стали захоплювати козацькі землі. Знову посилилися кріпаччина, національний гніт, наступ католицизму.

Національно-Визвольне повстання 1702-1704 рр. на Правобережжі

Взимку 1702 року, на нараді у Фастові, було рішення про дальшу, більш рішучу боротьбу проти шляхти й остаточне визволення Правобережжя з-під влади Речі Посполитої. Гетьманом Правобережної України був обраний Самійло Іванович Самусь (гетьман 1702-1704 рр.). Він був справжнім велетнем, з широким мужнім обличчям, чорнявий, з карими очима. Користувався повагою в народі. А військовим керівником став Семен Палій.

Тисячі простих людей і козаків приєдналися до загонів Семена Палія, популярність якого в народі була дуже значною.

Польське військо підходило до Фастова. Козаки зміцнили фортецю. У запеклому бою польсько-шляхетське військо зазнало поразки й змушене було відступити.

Козаччина в художніх образах

У першій половині 1702 року повстали Брацлавщина, Поділля, Волинь і Київщина, пізніше – Галичина. Повстання набрало антифеодального і визвольного характеру. Знов запалали маєтки польських панів. Сотні поляків кинулися геть з цих земель під напором повстанців. Польський гетьман Ф. Потоцький в універсалі до шляхетських сеймиків з тривогою повідомляв, що «козацький полковник Палій намагається йти слідами Хмельницького, який запалив факел селянської війни». Серед польських вельмож почала гуляти чутка про «Паліївщину», яка згубить Річ Посполиту.

В зв’язку з тим, що народні маси порятунком для себе вважали союз з православною Росією, повсталі склали присягу Московському царству.

Згодом повстання перекинулось на Лівобережну Україну. До українських селян приєдналися повсталі молдавани, росіяни і білоруси. Заворушення почались навіть на Запоріжжі! Там пригноблені бідні козаки - голота виступали проти утисків з боку козацької старшини. Тому гетьман Іван Мазепа і лівобережна старшина вороже поставилися до нової хвилі антифеодального й визвольного руху на Правобережжі, відмовилися надати військову допомогу С.Палію і намагалися переконати царський уряд не приймати Правобережжя до складу Російської держави. Вони боялися, щоб від малої іскри повстання не спалахнув великий вогонь народної війни проти феодалів — гнобителів.

Розмах народного руху і його придушення

Повстанці розгромили польські коронні війська під Бердичевом, відвоювали Вінницю, Немирів, Бар, Старокостянтинів. З 2 вересня до 10 листопада 1702 року Семен Палій, на чолі 10-тисячного українського війська, керував облогою Білоцерківської фортеці. Після тривалої облоги козаки оволоділи фортецею. Палій переніс в Білу Церкву свою резиденцію.

Повстання розросталось. У січні 1703 року польський король спорядив 15-тисячне каральне військо з 44 гарматами польного гетьмана Адама Сенявського. Після завзятих боїв, до кінця лютого 1703 року, повстання на Поділлі було жорстоко придушене. Польська кіннота переслідувала повстанські загони. Український полковник Андрій Абазин, зібравши 2-тисячний загін козаків і повсталих селян, виступив назустріч ворогам. Зав'язався запеклий бій, в якому повстанці зазнали поразки. Тяжко пораненого Абазина вороги захопили в полон і, за наказом А.Сенявського, жорстоко покарали, посадивши на палю.

Андрій Абазин Семен Палій Іван Мазепа Адам Сенявський

Почалися масові страти учасників повстання. Багато повстанців втікали до Молдавії і Росії.

Польща попрохала Росію допомогти у придушенні повстання. Гетьман Мазепа під страхом смертної кари заборонив селянам і козакам переходити на правий берег Дніпра й приєднуватися до бунтівників.

На початку 1704 року правобережний гетьман Самусь та полковник Іскра приїжджали на Лівобережжя, щоб домогтися прийняття їх разом з козацьким військом, населенням і зайнятою ними територією під протекторат Російської держави. Гетьман Мазепа рішуче відмовився бути посередником у цій справі. Він посилав у Москву доноси на Палія, в яких звинувачував його у таємних зносинах з польськими магнатами, прихильниками Швеції, з кримським ханом, радив придушити повстання. Мазепа не хотів, щоб вільнолюбивий козацький дух порушив на Гетьманщині спокій та стабільність.

Доля Семена Палія

Не маючи достатніх та вірогідних відомостей про становище на Правобережній Україні, царський уряд повірив доносам Мазепи і навіть дозволив заарештувати Палія. Цар Петро І не хотів псувати відносини з союзником – Польщею. Крім того він не дуже довіряв Палієві, як людині бунтівливій і нестійкій.

У травні 1704 року Іван Мазепа, за розпорядженням царя, з кількатисячною армією перейшов Дніпро на Правобережжя, викликав Палія в свій табір, немовби для переговорів.

Увечері 31 липня 1704 року Семен Палій був заарештований.

Гетьманські війська вступили у Білу Церкву, Фастів, Корсунь і Богуслав, придушуючи повстанців.

Після цих військових подій повстання на Правобережжі практично завершилося.Залишивши на Правобережжі 3-тисячне козацьке військо, Мазепа з полками повернувся на Лівобережжя.

Палій спочатку перебував у Батуринській в’язниці , а згодом був засланий до сибірського міста Тобольська. Заслали й С.Самуся. Їх майно було конфісковане.

Полковник Антін Танський і інші козацькі отамани неодноразово просили Петра І звільнити Палія і Самуся, вважаючи їх невинними. Становище змінилося після переходу І.Мазепи на бік шведів. За царським наказом листопада 1708 року Палія було повернуто на Україну і відновлено в усіх правах.

Додаток. Пам'ять про Палія, Самуся і Іскру

Лекція № 17. Виступ гетьмана Івана Мазепи проти Московського царства. «Конституція» П.Орлика

1. Початок Північної війни і пошуки Мазепою нових союзників

Тягар війни

У 1700 році цар Петро І розпочав довгу Північну війну (1700-1721 рр.) проти Швеції за узбережжя Балтійського моря. Мета:«прорубати вікно в Європу», тобто вийти у Балтійське море для торгівлі з країнами Заходу. Союзником Росії в цій війні виступила Річ Посполита. Військові дії розгорталися не на користь Росії. Шведський король і визначний полководець Карл ХІІ завдав сильних ударів російському війську під Нарвою і на півночі Росії.

Війна потребувала величезних зусиль і великий тягар ліг не лише на російський народ, але й безпосередньо на Україну. За наказом царя гетьман Іван Мазепа був змушений давати загони козаків, які згодом воювали на теренах Росії, Прибалтики, Польщі, Білорусії. Козаки на чолі наказним гетьманом Д.Апостолом допомагали російській армії на Псковщині, Чернігівський полк Ю.Лизогуба – в боях під Нотебургом, 12 тисяч козаків М.Миклашевського обороняли від Карла ХІІ білоруські землі. Вже перші бої дали великі втрати. Під час походу російських військ у Прибалтику загинуло декілька тисяч козаків разом з полковником Іваном Обидовським. Крім того, українська сторона була примушена надавати робочу силу, провіант, боєприпаси.

Багато людей гинуло на будівництві каналів, фортець, кораблів, на будівництві Петербургу і Шліссельбургу. Багато було нарікань, скарг на жорстокості царських воєноначальників. Але усе пояснювалося інтересами держави і тимчасовими труднощами в часи війни.

Будівництво Петербурга у 1703 році Козаки в бою

Додаток. Нова геополітична стратегія Росії

Складність ситуації

Петру І вдалося швидко створити і вишколити зовсім нову армію, і завдати шведам декілька поразок. Але ці перемоги багатьом здавалися примарними, тимчасовими успіхами а Карл ХІІ – ще досить сильним.

Шведському королю вдалося вивести з війни союзника Росії – Річ Посполиту. Розбивши польську армію, Карл ХІІ призначив королем Польщі свого ставленика – Станіслава Лещинського.

Війна затягувалася, занепадала економіка. Зростало незадоволення не лише великими податками, але й становими обмеженнями козацької старшини. Йшли чутки про ліквідацію в майбутньому козацького самоврядування на Гетьманщині, перетворення українських земель в губернаторство Росії.

Таємні контакти Івана Мазепи

Точно невідомо, коли і чому Іван Мазепа розпочав таємні контакти з ворогом Росії – Швецією. Скоріше за все - невпевненість у майбутньому, поразки під час війни, нехтування російськими можновладцями прав України, викликали тривогу у гетьмана за ввірену йому землю, за власну владу.

Іван Мазепа(гравюра) цар Петро І король Карл ХІІ король Станіслав Лещинський

Народ був незадоволений ходом війни й постійними здирствами урядовців. Україна стояла на порозі народного гніву і невідомо до яких наслідків могло привести це повстання. Особливо такі побоювання посиляться після початку повстанняв Росії у 1707 році донських козаків під керівництвом козацького отамана Кіндрата Булавіна. До Булавіна також приєдналися й окремі загони запорожців, населення надавало харчі.

Читайте також:

1. Київ у зеніті слави
2. КР в період своєї могутності і слави. Володимир Великий і Ярослав Мудрий: порівняльна характеристика їх діяльності.
3. Однак, до Володи­мира Святославича християнська церква не змогла закрі­питися на Русі як пануюча.
4. Шлях до слави

Переглядів: 1491