• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Додаток. Скарби Полуботка

4. Відновлення гетьманства і автономії України

Смерть Петра І Катерина І Петро ІІ

Мотиви відновлення гетьманства

Певний час на Україні не обирали гетьмана. У 1725 році помер російський цар Петро І. Цариця Катерина І дещо пом’якшила політику щодо України. Козацька старшина була звільнена з тюрми.

А за часів правління в Росії Петра ІІ (1728-1730 рр., онука Петра І), правляча партія вирішила повернути Гетьманщині автономію. Малоросійська колегія потребувала багато витрат на утримання. Україна була занадто великою територією і було б краще, якби вона мала самоуправління. Окрім того, назрівала нова російсько-турецька війна, і Росія розраховувала на допомогу українського козацтва.

Вибори нового гетьмана

У 1724 році було ліквідовано Малоросійську колегію. Одразу ж були відмінені усі податки, введені Малоросійською колегією, що було на руку козацькій старшині.

20 червня 1727 року було прийнято рішення про відновлення гетьманства. Самі вибори гетьмана відбувалися у Глухові 1 жовтня 1727 року, в присутності царського представника. На Раді було одностайно було обрано 73-річного миргородського полковника Данила Павловича Апостола.

Хто такий Данило Апостол?

гетьман Данило Апостол Сергій Муравйов - Апостол Іполит Муравйов - Апостол

5. Початок правління Данили Апостола

Боротьба Д.Апостола за відновлення прав і вольностей Гетьманщини

Ставши українським гетьманом у 1727-1734 роках Д.Апостол невтомно боровся за права і вольності Гетьманщини, започаткував цілий ряд корисних реформ.

Спочатку гетьман звернувся до уряду Петра ІІ з петицією у якій він просив повернути Гетьманщині ті права, які були визначені в «Березневих статтях» Б.Хмельницького 1654 року. У відповідь уряд видав так звані «Решительні пункти».

«Решительні пункти» 1728 року

Цей документ став своєрідною Конституцією України того часу:

· Дозволялося обрання гетьмана Генеральною Радою за згодою російського імператора;

· відновлювалися права козацької старшини;

· Гетьманщина мала право на власний Генеральний Суд;

· знімалися усі обмеження у торгівельних справах і промислах.

«Решительні пункти» 1728 року(детальніше)

Таким чином, за «Решительними пунктами» автономія України була відновлена, було започатковано ряд важливих реформ (зокрема – судова).

Але, все ж, в порівнянні з «Березневими статтями» Б.Хмельницького автономія України залишалася звуженою. Якщо за часів царя Петра І під контролем царського уряду була лише політична влада, то тепер під контроль потрапила й економіка.

Але все ж певний прогрес був, і він призведе до відродження України. Розпочалася «золота осінь» Гетьманщини.

Лекція № 19. «Золота осінь» Гетьманщини - останній злет

гетьман Данило Апостол цариця Анна Іоанівна пам’ятник гетьману Д.Апостолу

1. Реформи гетьмана Данила Апостола (роки правління 1727-1734)

Основні реформи Д.Апостола

Гетьман Данило Апостол(1727-1734 рр.) прагнув ліквідувати недоліки у управлінні Правобережною Україною. Сивочолий. Літній, мужній козак не збирався відпочивати у палаці в Глухові. Він розпочав своє правління з генеральної чистки кадрів, позбавившись гультяїв, хабарників, сумнівних старшин, що займали високі посади й не працювали.

Зважаючи на реальні обставини, Апостол взявся за проведення ряду управлінських і соціально-економічних реформ, які значно упорядкували державне життя Гетьманщини(дивіться нижче):

1. Була проведена земельна реформа: ретельна ревізія общинних і рангових(тобто наданих у тимчасове володіння під час служби) земель. В результаті усі маєтності були поділені на6 категорій: рангові, подаровані за заслуги(можна передавати в спадок), ратушні(муніципальні), вільні, спірні і монастирські. У 1729-1731 роках було проведено так зване «Генеральне слідство про маєтності», за яким, з одного боку, підтверджувалися права українських феодалів на землю, з іншого - на основі документів було визначено і повернуто в державне користування землі, які були безпідставно захоплені окремими феодалами в приватне володіння;

2. було проведено реорганізацію фінансової системи України, вперше встановивши точний бюджетдержавних видатків, які складали 144 тисячі карбованців(окремо були визначені суми на козацьку адміністрацію, на наймане військо, на артилерію, на освіту тощо; було й визначені способи поповнення скарбниці);

3. продовжувалася судова реформа, започаткована ще Павлом Полуботком: реорганізовані полкові, сотенні і сільські суди, розширювалася колегіальність судів, підвищувалося значення норм писаного права, була видана «Інструкція українським судам», де встановлювався порядок апеляціїу судових справах. Спеціальна комісія (І.Борозна, В.Стефанович, М.Ханенко) у 1743 році розробила «Права, за якими судиться малоросійський народ», в яких, крім зводу прав, було підтверджено права українських феодалів і старшини, магдебурзьке право містам, товариський суд, передбачено перепис населення України;

4. проведено ряд економічних реформ: видані універсалина захист прав міст, цехів, купецтва(гетьман сприяв економічному піднесенню міст, розширенню кількості мануфактур); на початку 1728 року Данило Апостол зібрав у Глухові нараду купців,а такожгостро поставив питання перед російським урядом про скасування заборони (ембарго) на експорт традиційних українських товарів — зерна, воску, шкіри, прядива, олії, та інше;

5. було відновлено право гетьмана призначати Генеральну Військову Канцелярію та полковників. Значно було зменшено кількість росіян у гетьманській адміністрації, їм було заборонено купувати землі в Україні. Українські адміністративні органи отримали наказ про матеріальне сприяння тим з росіян, хто бажав виїхати з Гетьманщини. Кількість російських полків в Україні було обмежена до шести.

6. захист козаків, щоб їх не переводили у посполиті(селяни), крім того селянам не дозволялося записуватися в козаки, але дозволялося переходити від одного поміщика(феодала) до іншого, володіти землею, продавати її тощо;

7. Київ з-під влади генерал-губернатора було переведено під юрисдикцію гетьмана. Під гетьманську владу були повернуті запорожці,(які до цього проживали на території Кримського ханства). Вони отримали також право на заснування в 1734 році Нової Січіна річці Підпільній.

для захисту південних кордонів Гетьманщини від можливих наскоків турок і татар на Лівобережжі і Слобожанщині була збудована Українська оборонна лінія: земляний вал з укріпленнями й широким, глибоким ровом (285 верст).

Значення діяльності Д.Апостола

В цілому, становище Гетьманщини, за часів правління Данила Апостола стабілізувалося. Відбувалося економічне піднесення, в країні запанував порядок і спокій, майже щезли різні конфлікти і заворушення.

Варто відмітити, що усі реформи, навіть найбільш гострі і непопулярні, гетьман Д.Апостол здійснював мирним, дипломатичним, ненасильницьким шляхом. Завдяки енергійним діям гетьмана вдалося налагодити життя і розширити автономію України.

Хвороба і смерть гетьмана

Данило Павлович Апостол користувався великою повагою як у Росії, так і в Гетьманщині. У 1733 році, внаслідок затяжної хвороби, у гетьмана паралізувало ліву руку і ногу. Цариця Анна Іоанівна щоденно справлялася про його здоров’я, прислала найкращого лікаря; гетьмана відвідував князь О.Шаховський.

Завдяки лікуванню, стан здоров’я Данила Павловича поліпшився. Він зустрічається з російськими послами, турбується про закінчення В.Стефановичем кодифікації права, дає розпорядження про закупку паперу і друкування книг.

Але, на початку 1734 року, Данилові Апостолу знову стало погано. 15 січня 1734 року, на 80-тому році життя, славетний гетьман помирає. Поховано його у селі Сорочинцях (тепер Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області) у зведеній за його кошти церкві Преображення Господнього. У селищі поставлено пам’ятник гетьманові. Як вже писалося, правнуками гетьмана Д.Апостола стали відомі революціонери – декабристи Сергій, Матвій і Іполит Муравйови – Апостоли.

2. Доля запорожців. Нова Січ

О.Мурашко Похорон кошового отамана Козак Мамай(народна картина)

Поневіряння запорожців

Після зруйнування у 1709 році Чортомилицької Січі, частина запорожців залишилася у Гетьманщині, але значна кількість козаків перебралася на територію Кримського ханства. Там були засновані Камя’нська Січ, а згодом Олешківська Січ (дивіться у таблиці додаткову інформацію).

Спочатку, кримський хан надав козакам землю, дозволив займатися торгівлею. Але згодом почав втручатися у життя Січі, руйнуючи стародавні традиції і звичаї козаків.

Хан примушував їх воювати на боці татар і турок, ремонтувати турецькі фортеці, безкоштовно охороняти Перекоп, не дозволяв мати артилерію. Частину козаків татари захопили і продали рабами на галери.

Козаки були змушені брати участь у поході турок, разом з П.Орликом, проти православної Росії, чому не були раді. Православна віра переслідувалася. Навколо майже не було плодородної землі – самі лише піски.

Тому, багато запорожців мріяло повернутися на Батьківщину. Звістка про те, що у 1727 році на Україні було відновлено гетьманство, зворушила козаків.

У травні 1728 року, в Олешківській Січі, спалахнуло козацьке повстання проти заможної еліти - старшини. Козаки скинули отамана Костя Гордієнка і обрали нового кошового – Івана Гусака.

Козаки активно листувалися з гетьманом України Данилом Апостолом і просили про повернення в підданство православної Росії. У зв’язку з турецькою небезпекою, царський уряд Росії вирішив дати згоду.

У серпні 1733 року була видана грамота з дозволом повернутися на Україну.

Нова Січ ( Підпільненська, Покровська – 1734 – 1775 рр.).

У квітні 1734 року, майже 30 тисяч козаків, члени їх родин, разом з відомим кошовим отаманом Іваном Білецьким повернулися на Середнє Подніпров’я.

Вони урочисто присягнули на вірність російській короні. Отримали повну амністію від царського уряду, землі, права і вольності (вийшов навіть спеціальний царський указ «Вільності війська Запорізького»). На раді обрали нового кошового отамана - Івана Малашевича.

В тому ж 1734 році, козаки побудували Нову Січ (Підпільненську) на річці Підпільна, що впадає в Дніпро( за 7 км від Чортомлика і Базавлука; нині – село Покровське поблизу Нікополя).

Іван Білецький Запорожці гуляють Бойовий танок козаків

Нова Січ була міцною, потужною фортецею з баштами, земляними валами, глибоким ровом з водою. Уся її територія ( від р.Синюхи - до р. Кальміус і від р.Самари - до гирла Дніпра) була поділена на 8 паланок(округів)на чолі з полковниками. Саме козацьке військо поділялося на 38 куренів з курінними отаманами на чолі. Вищим адміністративним органом влади була вже не Січова Рада, а фактично - старшина, на чолі зкошовим отаманом. Козацька старшина і кошовий жили не в Січі, а укріпленій Слободі. Виконавча влада належала тому ж кошовому отаману, курінним отаманам, та писарю, шафару (збирачу податків), судді, осавулу та іншим.

На Січі працювали школи, церкви. Прості козаки також жили в слободах поблизу Січі (їх було біля 100). Активно займалися землеробством, скотарством, торгівлею, ремеслом, полюванням, рибальством, чумацтвом. На Січі було 500 майстерень, торгові будинки.

Запорожці володіли 45 селами, мали 1600 хуторів – зимівників, де були худоба, птиця, бджоли. Переважна більшість козаків були одружені, мали родини, жили дуже заможно. В народі говорили про тих, хто багато витрачає в шинках грошей на горілку і закуску: «гуляє, як козак»!

Формально, козаки підкорялися російським воєначальникам і щорічно отримували плату – 20 тисяч карбованців, а також гроші на укріплення, коней і зброю.

Останнім відомим кошовим отаманом був заможний козак Петро Калнишевський (1765-1775 рр.). Таким чином, Нова Січ відрізнялася від попередніх. Козацька демократія вже мала показний характер, посилився вплив старшини(голота діяла за їх вказівками). Козацтво втрачало своє значення, як військова сила (так само, як європейське лицарство, мушкетери, гайдуки). Воно поступово втягувалося в торгово-грошові відносини, переживало розшарування. Посилилася господарча діяльність. Наступала нова епоха.

3. Становище Гетьманщини у 30-50-х роках ХVІІІ століття

«Правління гетьманського уряду» (1734-1750рр.)

Після смерті гетьмана Д.Апостола, імператриця Росії Анна Іоанівна заборонила обирати гетьмана, посилаючись на відсутність гідної кандидатури.

Для управління Україною було створено спеціальну колегію «Правління гетьманського уряду» («Правління генеральної військової канцелярії» - 1734-1750 рр.). «Правління» складалося з трьох представників української козацької старшини та трьох російських офіцерів. Головами правління були генерал, князь Олексій Шаховський і малоросійський генеральний обозний Яків Лизогуб, який був гарним воєноначальником, автором так званого «Лизогубівського літопису».

Хоч втручання в українську автономію все ж було, «Правління гетьманського уряду» більше керувалося «Решітельними пунктами» Д.Апостола, працювало демократичніше, обережніше, ніж його попередниця Малоросійська колегія.

В цей період в Росії встановлюється поліцейсько-бюрократичний режим – біронівщина, названий по імені фаворита цариці, прибалтійського німця Бірона. В російському уряді велику роль грали німці: Бірон, Остерман, Мегден, Мініх, Штенберг, які контролювали дипломатію, промисловість, військо, комерцію. Процвітали «Таємна канцелярія», шпигунство, інтриги, викрадення, підкуп посадових осіб… Німці дешево скупали землі у Гетьманщині.

У «Правлінні гетьманського уряду» часто змінювалися керівники. На цій посаді побували генерали А.Румянцев, І.Шипов, Я.Кейн, М.Леонтьєв, О.Бутурлін та інші. Багатьох згодом відкликали у діючу армію, задля участі у багаточисельних війнах.

Олексій Шаховський Бурхард Крістоф Мініх Петро Лассі

Російсько-турецька війна 1735-1739 рр. і Україна

Гострі конфлікти Османської імперії з Росією стали причиною цієї війни.

Також вона стала продовженням боротьби Росії за вихід до Чорного моря.

Армія фельдмаршала Росії Б. X. Мініха штурмом захопила Перекопські укріплення, зайняла Бахчисарай. Але нестача харчів, води та епідемії різних хвороб серед солдат змусили Мініха відступити на південь Гетьманщини. Російська армія генерала П. П. Лассі, за допомогою Донської флотилії, захопила Азов. Це були значна перемога.

Активну участь у війні прийняли й запорозькі козаки, під командуванням кошового отамана І.Малашевича. Козаки брали участь у морських битвах, штурмах фортець, проводили розвідку. Особливо відзначився миргородський полковник Василь Капніст. Хоробро і винахідливо бився в боях проти турків і татар. Будував фортифікаційні споруди і проводив картографічні роботи у Південній Україні.

Війна залучила в свою орбіту багатьох людей. Тисячі селян з Малоросії будували укріплення. Багато було використано тяглової сили, зокрема волів. Війна принесла кров і зруйнування як Гетьманщині, так і самій Росії, бо проходила біля їхніх кордонів, а російсько-козацьке військо часто стояло постоєм в українських і російських селищах і містах, що призвело до продовольчих труднощів. У походах загинуло багато солдат, козаків.

Під кінець війни Росія підписала з Туреччиною Белградський мирний договір 1739 року, за яким до Росії поверталася фортеця Азов. Але завоювати Крим , здобути вихід у Чорне море поки що не вдалося.

Причини падіння воєнного мистецтва Гетьманщини

Війна показала сильні і слабкі сторони, як російської армії, так і українського війська. Ефективність дій українських козаків істотно знизилася. Було багато втрат, використовувалися застарілі методи ведення бою.

Російські командуючі були про козаків невисокої думки, зокрема Петро Лассі назвав їх «мишами, що марно їдять свій хліб». Подібні оцінки зустрічалися і у командуючих армій ворожих держав.

Таке зниження майстерності пояснюється довгим перебуванням січовиків на чужині (після зруйнування Січі 1709 року), відсутністю регулярного військового вишколу, а також демілітаризацією самої Малоросії, яка втратила своє значення як буферна територія між європейською і мусульманською цивілізаціями.

Гетьмани і козацька старшина України мали тепер чисто адміністративні функції, бажали закріпити своє станове положення, а козаки стали більше займатися господарчою діяльністю.

З часом щезне поділ території України на військові територіально-адміністративні одиниці - полки і будуть введені губернії.

Додаток. Доля Василя Петровича Капніста

Цариця Єлизавета і козак Олексій Розум

У 1740 році померла цариця Анна Іоанівна. Спочатку правили Анна Леопольдівна і Іван Антонович, а згодом, у 1741 році, після палацового перевороту, царювати стала дочка Петра І - Єлизавета.

Цариця Єлизавета значно краще відносилася до Гетьманщини. Вона побувала там, милувалася чудовою природою України і гарними на вигляд, гостинними її жителями.

Сцена з вистави про В.Капніста цариця Єлизавета Олексій Розумовский

Якось, в церкві побачила юнака, який чудово співав. Це був молодий козак Олексій Розум. Олексія було забрано в Петербург, він став фаворитом цариці, графом, а згодом і її чоловіком. Олексій Розумовський( як його тепер називали) зумів прищепити своїй дружині любов до всього українського. Люди при дворі стали співати українські пісні, розповідали малоросійські казки і легенди, слухали бандуристів, їли українські страви.

У 1744 році Єлизавета відвідала Україну. Побувала в Києві, проплила по Дніпру і була зачарована благодатним, красивим краєм, добрими, чуйними людьми. У 1745 році цариця поновила Київську митрополію, дозволила старшині обрати гетьмана.

У 1750 році гетьманом України стане брат Олексія – Кирило Розумовський.

Лекції № 20-21. Культура другої половини ХVІІ - ХVІІІ століття

1. Умови і особливості розвитку культури

Умови розвитку культури

Розвиток української культури відбувався у досить складних умовах.

Національно-визвольна війна середини XVII століття й відродження Української держави - Гетьманщини сприяли піднесенню творчого духу українського народу. Важливим чинником розвитку української культури була культурницька політика гетьманів.

Водночас, розвиток української культури протягом другої половини XVII-XVIII столітть гальмувався внаслідок «Руїни», розчленування українських земель, колоніальної політики Росії та Польщі.

Особливості розвитку

Хоча в результаті русифікації, українська культура почала дещо втрачати свою самобутність, та все ж, у XVIII столітті, спостерігається певне її піднесення.

Відмітимо, також, збереження тісного взаємозв’язку української культури з культурою Західної Європи, зокрема з культурою Речі Посполитої, білоруських земель; пізніше починає відчуватися вплив й російської культури. Російська культура цього часу теж має досить пристойний рівень(наприклад, в російській Академії наук здійснювали підготовку й українські фахівці), в якійсь мірі можна говорити й про взаємозбагачення культур, хоча українська культура при цьому була змушена адаптуватися до російської імперської культурної традиції. Багато українських культурних діячів переїздило тоді до Петербургу, де панували нові культурні віяння.

2. Освіта і книгодрукування

Кадри з фільму «Вій»: бурсак і ректор Бурсаки(студенти) «Літопис Самовидця»

Вища освіта

В цілому, освіта зберігала досить пристойний рівень. Про це свідчить, зокрема, розвиток вищої освіти, основним осередком якої був Києво-Могилянський колегіум (академія - далі КМА). Там працювали визначні педагоги, викладачі того часу: С.Яворський, І.Крюковський, Ф.Прокопович, Г.Бужинський.

У 1701 році, за указом царя Петра І колегіум отримав статус академії.

На Правобережжі вищим закладом залишався Львівський університет.

Києво-Могилянська академія(детальніше)

Початкова і середня освіта

Кількість початкових шкіл зростала. На Слобожанщині було відкрито 124 школи, а на іншій території Лівобережжя – 866 початкових шкіл. Середня освіта була представлена колегіумами. Серед них: Чернігівський ( з 1700р.), Харківський( з 1726 р.), Переяславський( з 1738 р.).

Зросла кількість студентів. В основному, це були вихідці з шляхетського стану, козацької старшини, діти священиків; вихідці з числа селян і простих козаків траплялися дуже рідко.

Друкарство

У Києві, Чернігові, Бердичеві, Львові працювали друкарні.

У 1764 році у Єлисаветграді було відкрито друкарню з цивільним шрифтом. Згодом подібні друкарні з’явилися в Києві, Харкові, Катеринославі. Велику роль у розповсюдженні освіти серед населення зіграла друкарня Києво-Печерської лаври, яка надрукувала 2000 букварів.

Літопис Г.Грабянки Літопис С.Величка(сучасне видання) Сторінки і портрети з літопису Величка

3. Історичне літописання та література

Історичне літописання

Жанр літописання і історичної прози, в цей період, поступово набуває популярності.

Серед перших авторів літописів – колишній козацький сотник і суддя, а згодом священик – Роман Ракушка-Романовський. За думкою провідних фахівців історичної науки саме він є автором знаменитого «Літопису Самовидця», в якому описані події української історії з 1648-1702 роки.

Козацький суддя і полковник Григорій Грабянка створив «Літопис Грабянки» - опис української історії від Богдана Хмельницького до Івана Мазепи. Його праця – дуже цінне джерело з української історії.

Літописець Самійло Величко служив канцеляристом про Василі Кочубеї. Пізніше, живучи у селі Жуки, учителював, займався літературною діяльністю. Чимало відомостей черпав із великої колекції книг і манускриптів, які зібрав упродовж всього життя. Величко є автором першого систематичного викладу історії української козацької держави – «Літопису Самійла Величка», при написанні якого використано значну кількість українських, польських, та німецьких джерел, широке коло документів Генеральної Військової Канцелярії, фольклор, художні твори. «Літопис» складається з 4 частин, в яких описані події історії України з 1620 року, згадуються повстання Якова-Степана Остряниці та Визвольна війна під керівництвом Б.Хмельницького(події доведені до 1700 року). Величко подає не лише сліпий перелік фактів, але й ідеологію козацької верхівки, друкує 10 портретів гетьманів. Вперше в українській історіографії вжито терміни «Україна», «український народ». На жаль, повний текст «Літопису Величка» не зберігся. Але навіть скорочений варіант є одним з найголовніших і найбільш вірогідних творів української історіографії другої половини XVII — початку XVIII століття. Величку також належить велика праця "Космографія", яку він, уже сліпий, продиктував 1728 року.

І.Величковський Ф.Прокопович Л.Баранович Д.Туптало

Література

Основними жанрами літератури була церковна, філософська проза і драма, а також поезія. Відчутно впливали на українську літературу традиції літератури Західної Європи і Росії.

Визначними авторами літературних творів були прозаїк, поет, драматург і філософ Феофан Прокопович, поет і філософ Григорій Сковорода, поет і драматург Іван Котляревський, прозаїк Дмитро Туптало, поети Іван Величковський, Лазар Баранович та інші ( подробніше – дивіться таблицю).

Українська література другої половини XVII-XVIII століття

Семен Климовський Григорій Сковорода Іван Котляревський «Енеїда»(сучасне видання)

4.Народний філософ і поет Григорій Савич Сковорода

Біографічні відомості

Найбільш відомим українським поетом, мислителем, просвітителем-гуманістом, музикантом, співаком, педагогом був Григорій Савич Сковорода (1722-1794 рр.).

Він походив з Полтавщини, з незаможної козацькоїродини. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Знав шість мов. Після мандрівки по Європі,він повернувся в Україну, працював професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, та писав власні твори.

Під кінець 70-х років XVIII століття, після різних конфліктів з владою, з заможними людьми, Григорій Сковорода обрав зовсім новий і незнаний до того стиль життя, а саме — мандрівку, ставши мандрівним філософом.

Час від часу Сковорода жив у деяких панів-меценатів, навчав дітей, працював у різних навчальних закладах, а потім знову – мандрівка. І ця мандрівка тривала до самої смерті, майже тридцять років. Була вона сповнена пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Слава про нього йшла всюди, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити й почути. Тож аудиторія його була дуже численна і різнорідна, і всі розуміли його — речника великої правди. Цікавилися ним також і російська цариця Катерина ІІ, і її фаворит князь Григорій Потьомкін.

Додаток. Філософія Григорія Сковороди

Художня творчість майстра

Григорій Сковорода є також автором блискучих віршів, байок. Його збірки «Сад божественних пісень», «Байки харківські» зіграли величезну роль у становленні української літератури, а вірш «Всякому городу свій нрав і права», який присвячений моральним якостям людини, став народною піснею. Сковорода передчував свою смерть, про що сказав своїм друзям. Помер видатний філософ і поет 9 листопада 1794 року. На хресті над його могилою, на прохання самого Григорія Сковороди, його друзі написали дивні слова: «Світ ловив мене, та не впіймав…».

5. Мистецтво і архітектура

Картини художника Антона Лосенка

Чудесна ловля риби Прощання Гектора з Андромахою Авель

Образотворче мистецтво

Основними жанрами образотворчого мистецтва стали міфологічний, історичний та портретний живопис, графіка, ікона, фреска, народні картини. Видатним художником, автором міфологічних, батально-історичних картин, портретів став Антон Лосенко (1737- 1773 рр.). Народився в м. Глухові, вчився у Петербурзі у славетного майстра Івана Аргунова. Згодом жив у столиці, яка була центром культури і європейської моди того часу. Картина «Чудесна ловля риби», написана в класичному стилі, мала величезний успіх, її придбала цариця. Серед інших робіт майстра можна виділити «Прощання Гектора з Андромахою»(на сюжет Гомера), історичне полотно «Володимир перед Рогнідою», картину на біблійну тематику - «Авель». На жаль, художник помер від хвороби зовсім ще молодим.

Картини художника Володимира Боровиковського

Лізонька і Дашенька Генерал Ф.Боровський Портрет хана Портрет М. Лопухіної

Майстром портрета став Володимир Боровиковський( 1757-1825 рр.). Походив з родини козака Луки Боровиковського, який, разом з братами був іконописцем. Служив у козацькому полку і одночасно займався живописом, якому пізніше присвятив усе життя.

Боровиковський писав портрети романтичних натхненних чоловіків і чарівних жінок з заможного стану. Художник старався передати внутрішній світ людини, красу, благородство, силу і мужність, громадянську позицію людини. Серед кращих портретів раннього періоду варто відмітити подвійний портрет «Лізонька і Дашенька»(це були служанки панів Львових), портрет генерала Ф. Боровського, О.Наришкіної та інші.

Антон Лосенко Володимир Боровиковський Григорій Левицький-Ніс Дмитро Левицький

Видатними досягненнями художника стали також розпис Михайлівського замку та картина «Богоматір з сином». Відомим портретистом тих часів став також Дмитро Левицький(1697-1769) . Він син відомого маляра і гравераГригорія Левицького-Носа.Його батько з 1732 року працював в друкарні Києво-Печерської лаври. Григорій Левицький - Ніс малював гравюри до різних видань Євангелій, до київського виданням «Апостола», до львівського видання «Політики» давньогрецького філософа Арістотеля. Серед монументальних творів митця — стінописи в Андріївській церкві, створені у 1753—1756 рр. разом з російським художником Олексієм Антроповим. Син Григорія, молодий Дмитро Левицький, не раз допомагав батькові під час його графічних штудій для лаврських видань. Також вчився малюванню у живописців О.Антропова, Валеріані.

Картини художника Дмитра Левицького

Портрет Воронцової Портрети дворянок Портрет Д.Дідро

У 1770 році Левицький бере участь в виставці Академії вільних мистецтв в Петербурзі і отримує звання академіка за парадний портрет архітектора Кокорінова. Намалював парадний портрет Катерини ІІ. Надалі Левицький стає модним портретистом аристократичних сфер Петербурга, отримує багато замовлень. Створив цикл портретів вихованок Смольного інституту — це справжній шедевр тогочасного портретного малярства. Також у Женевському музеї зберігається мальований Левицьким портрет відомого французького вченого-енциклопедиста Дені Дідро — єдиний із своїх портретів, який великий французький енциклопедист визнав таким, який відповідає дійсності Левицький намалював багато портретів провідних діячів свого часу.

Гравюри художника Леонтія Тарасевича

Св. Єфрем Переяславський Нестор – літописець Великомученик Євстрат Печерський

В цей період набула поширення так звана «барокова книжкова графіка», видатними представниками якої були Олександр і Леонтій Тарасевичі. Вони також виготовляли мідерити – гравюри на міді. Переважно частина творів Тарасевичів це - книжкові ілюстрації, барокові композиції, релігійні сюжети, виконані у бароковому стилі західно - європейського зразка (яким притаманні алегоричність, багатство символів та геральдичних знаків), ілюстраціїдо панегіриків, вітальних брошур на пошану військових і культурно-освітніх діячів. Леонтій Тарасевич їздив у 1688 — 1689 роках до Москви, намалював портрети царівни Софії і боярина Ф.Шакловитого. За київського періоду Леонтій Тарасевич ілюстрував «Києво-Печерський Патерик» (40 гравюр). Його засоби зображення стали зразком, який наслідували до початку ХХ століття.

Роботи художників Івана Щирського і Івана Рутковича

І.Щирський Теза на честь Колачинського І.Руткович Моління. І.Руткович Богородиця

Учнем Л.Тарасевича був талановитий гравер на міді Іван Щирський (1650-1714), який походив з Чернігова. Він здобув гарну на ті часи освіту, згодом постригся в монахи, заснував свій монастир, при підтримці гетьмана Івана Мазепи побудував церкву Св.Онуфрія в Любечі.

Щирський виконував мідерити(мідні гравюри), емблеми-натюрморти, офорти(гравюри на металі, з допомогою яких можна зробити відтиск на папері), дереворити (гравюри на дереві). Для книг виконував головні титульні форти, фронтиспіси, нечисленні ілюстрації, декоративні орнаментальні рамки. Щирський робив талановиті ілюстрації до святих книг, є дані, що він ілюстрував книгу Пилипа Орлика. В його роботах присутні елементи алегорії, реалізму і фантастики.

У ХХ столітті продовжувачем традицій Мирського став відомий художник Георгій Нарбут (див. малюнок – співставлення роботи І Щирського «Теза на честь П.Колачинського» і обкладинки журналу «Наше минуле» роботи Г.Нарбута.

Іконопис

Архітектура

Українська архітектура цього періоду є демократичною, виразною, життєстверджуючою. Був розповсюджений стиль українського бароко, близького родича західноєвропейського.

Успенський собор у Києві (бароко). Покровська церква в Києві. Вознесенська церква в Ромнах (класицизм)

Українське бароко

Видатними майстрами цього періоду були архітектор Іван Григорович-Барський (Покровська церква у Києві), скульптор, живописець і архітектор Іван Зарудний(Собор Братського монастиря в Києві, - разом з російським архітектором Старцевим), архітектор Степан Ковнір (Кловський палац у Києві, Ковніровський корпус і дзвіниця у Лаврі).

Працювали на Гетьманщині й архітектори інших країн і народів: видатні архітектори, скульптори А.Квасов, Й.Шредель, Д.Кваренгі, Ж.Деламонт, Ч.Камерон, інші.

З кінця XVIII століття в Російську імперію і на Україну прийшов класицизм. Його ще називають - «міський стиль», характерною рисою якого було значне зменшення церковного будівництва. Перевага стала надаватись палацам та громадським будівлям.

На межі XVIII—XIX століть прекрасними зразками класичності були величаві палаци гетьмана Кирила Розумовського в Почепі, Яготині, Глухові й Батурині. Справжнім мистецьким твором є палата в новій столиці України — Батурині, побудована в 1799 — 1803 роках., де вже помітні впливи стилю короля Людовика XVI. Кращими надбаннями архітектури цього періоду стали також роботи Бернарда Меретина(Собор Святого Юра у Львові) і Якима Погрібняка(Троїцький Собор у Новомосковську).

Скульптура

Було розвинуто прикрашання церков, іконостасів, дзвіниць, мідних оправ книжок. Відомими скульпторами були С.Шалманов, С.Стажевський, М.Філевич, І Равич, Пензель, тощо.

Читайте також:

1. Додаток. Виступ Петрика
2. Додаток. Два зречення Петра Дорошенка
3. Додаток. Доля Стефана Потоцького, сина коронного гетьмана
4. Додаток. Занепад галицько-волинських земель
5. Скарб гетьмана Полуботка

Переглядів: 2317