• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види публічного мовлення

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як: доповідь, промова,бесіда, лекція, репортаж.

5.4. Культура сприймання публічного виступу:

а) уміння слухати;

б)уміння ставити запитання.

а)Дослідження вчених свідчать, що високою культурою слухання характеризуються лише деякі з тих людей, що спілкуються. Водночас невміння слухати нерідко є основною причиною неефективного спілкування, непорозумінь і навіть конфліктів. Чому ми не вміємо часом вислухати і зрозуміти партнера по спілкуванню? Тому що насамперед наша увага не стабільна, вона коливається. Так звані думи спотворюють зміст повідомлень. Наш емоційний стан також відволікає увагу від того, про що говорять співбесідники, і ми відключаємося.

Зафіксовано навіть феномен «перцептивного перекручування». Виявилося, що люди здатні змінювати або ж узагалі не сприймати інформацію, яка їм видається небезпечною, тривожить, викликає почуття невпевненості, не відповідає уявленню про себе чи про картину світу, яка для них є надійною. Якщо людина не хоче, то може не чути критику на свою адресу, або не запам'ятати чиєсь прохання, виконати яке важко.

Слухання – не просто мовчання, а активна діяльність, своєрідна робота, їй передує бажання почути, інтерес до співрозмовника. Те, як людина реагує на повідомлення іншого, залежить від рівня її моральності, її культури.

Важливе значення мають як вербальні, так і невербальні аспекти слухання, передусім слухання «всім тілом». Коли нам цікаво, ми несвідомо повертаємось обличчям до співбесідника, нахиляємось до нього, встановлюємо з ним візуальний контакт, тобто на рівні несвідомого концентрується увага на співрозмовникові. Культурні люди, з гуманістичними комунікативними установками роблять це свідомо.

Слухати партнера і здійснювати вербальний зворотний зв'язок можна по -різному. Розрізняють такі типи реакцій людини на мовлення співрозмовника: оцінювання, тлумачення, підтримку, уточнення, чуйність і розуміння. Найчастіше маємо справу з оцінюванням і зворотним зв'язком, рідше – з тлумаченням (інтерпретацією). Уточнення, підтримка та розуміння спостерігаються дуже рідко.

Щоб слухання було ефективним, відповідало високому рівню культури спілкування, зокрема моральної, оцінні судження та інтерпретації бажано звести до мінімуму або краще зовсім ним не користуватися. В іншому разі ми починаємо начебто «вимірювати» думки, почуття співрозмовника своїми мірками, порівнювати їх зі своєю шкалою цінностей. Водночас партнер по спілкуванню звертається до нас найчастіше зовсім з іншим бажанням.

Звичайно, це не означає, що не треба висловлювати власну думку. Проте завжди бажано пам'ятати про мету слухання, особливо в тому разі, коли співбесідник і контакт з ним значимі для нас. Якщо основою спілкування є інформативна функція (наприклад, на лекції) чи функція контролю за мовленням (наприклад, при вивченні іноземної мови), то й вимоги до процесу слухання мають бути належними. У цьому разі можуть мати місце не тільки оцінювання, а й інтерпретація.

Розрізняють 2 види слухання: нерефлексивне і рефлексивне. У першому випадку йдеться про уважне слухання практично без мовного втручання. Нерідко саме це допомагає людям виразити свої почуття. Інколи таке слухання називають мінімальною підтримкою. Нерефлексивне слухання варто застосовувати тоді, коли співрозмовникові важко передати свої почуття (наприклад, він дуже схвильований) або бар'єром у спілкуванні стає різний статус партнерів.

Рефлексивне слухання передбачає регулярне використання зворотного зв'язку з тим, щоб досягти більшої точності в розумінні співрозмовника. Для цього вживаються запитання – уточнення. Вони допомагають виявити значення, «закодовані» в словах - повідомленнях. Використовуючи мовленнєвий етикет, загальновживані слова, ми вкладаємо в них особистісний зміст. Перевірка правильності того, що почуто, дає змогу не приписувати партнерові якихось власних думок, почуттів і установок щодо конкретного питання.

Розрізняють чотири види реакцій людини під час слухання: з'ясування, перефразування, відбиття почуття і резюмування.

З'ясування полягає у зверненні до співрозмовника за уточненнями та в постановці перед ним «відкритих» запитань (тобто таких, на які не можна відповісти одним словом: «Так» чи «Ні»).

Перефразування – це формулювання думки співрозмовника своїми словами з метою визначення точності розуміння.

Коли йдеться про відбиття почуттів, це означає, що акцент зроблено в процесі слухання не на змістовній стороні мовлення співрозмовника, а на його емоційних реакціях. Під час зворотного зв'язку ми робимо спробу показати співрозмовникові, що розуміємо його переживання. Дуже часто це є важливим для партнера, і саме цього він чекає від нас. До того ж такий зворотний зв'язок може сприяти тому, що той, хто говорить, сам краще розбереться в своїх переживаннях. Він помітить неточність в інтерпретації свого стану, і це допоможе йому краще зрозуміти себе, свої почуття. Відповіді - уточнення дають змогу певним чином узагальнити думки та почуття відправника інформації. Вони використовуються насамперед з метою оцінки того, чи правильно співрозмовники зрозуміли один одного. Ми кажемо:

«Якщо я правильно Вас зрозумів…» Така реакція порівняно швидко приводить до взаєморозуміння та розуміння змісту проблеми.

Резюмування використовується, якщо під час розмови увага переключається на інше, нерідко другорядне питання. Цей вид треба використовувати в бесіді для того, щоб підбити підсумки. Його корисно також застосовувати з метою попередження та розв'язання конфліктів.

б) Особлива роль в риторичних тактиках ведення ділової бесіди належить техніці постановки питань. Уміле володіння такою технікою дозволяє отримати необхідну інформацію; володіти ініціативою в бесіді, а не пасивно відповідати на поставлені питання; не бути зайве категоричним в своїх твердженнях (на питання співбесідник частіше відповідає, ніж заперечує). Крім того, питання переконують співбесідника в тому, що ви виявляєте до нього цікавість і прагнете встановити з ним креативні відносини. Ставлячи питання, ви, тим самим, проявляєте турботу про продуктивний розвиток і поглиблення діалогу.

Чи говорив Сократ людям, що вони не мають рації? Ніколи! Так званий "Сократський метод" ґрунтувався на прагненні отримати від співбесідника ствердну відповідь. Він ставив такі питання, які примушували опонента погоджуватися з ним, і він знов і знов добивався визнання своєї правоти, і, тим самим, і безліч ствердних відповідей. Сократ продовжував ставити питання до тих пір, поки опонент, не чітко розуміючи, що відбувається, приходив до того самого висновку, який люто оспорював декількома хвилинами раніше.

Формулюйте свої питання так, щоб ваш співбесідник не міг не погодитися з вами. Якщо ви згодні з його точкою зору, підкресліть його правоту. Якщо ж ви дотримуєтеся іншої точки зору, не починайте з різкого випаду: "Ні, ви не маєте рації…" або "Ви не розумієте, що…", "Ви цього не знаєте".

"Негативна відповідь є найбільш важкоздоланною перешкодою, - пише проф. Оверстріт, - "Варто людині сказати "ні", як його гордість починає вимагати, щоб він залишався послідовним в своїх думках. Одного разу висловивши якусь думку, він зобов'язаний її дотримуватися".

Свою думку постарайтеся не висловлювати в різкій, категоричній формі. Краще почати з таких реплік, як: "Чи не здається вам..", "Можливо, вас зацікавить.." і т. д. Використовуйте такі мовні формули, як: "Це ви добре відмітили", "Мені сподобалася ваша думка" і подібні. Вашому співрозмовнику важливо відчути, що ви визнаєте його переваги. Компліменту є місце в будь-якій розмові. Намагайтеся зробити його щиро.

Пропонуємо вам ознайомитися з типами питань, що забезпечують продуктивність діалогу, Предраги Міцича.

Типи питань

Закриті питання. Це питання, на які очікується відповідь "так" чи ні". Вони ведуть до створення напруженої атмосфери в бесіді, оскільки різко звужують "простір для маневру" для нашого співбесідника. Тому такі питання можна застосовувати з конкретно визначеною метою. Вони ведуть думки співбесідника в одному, встановленому нами напрямку і націлені безпосередньо на ухвалення рішення. Закриті питання добре замінюють питання констатації і твердження. У цьому плані найбільш вражаючими є так звані подвійні закриті питання, наприклад: "Чи слід призначити нашу зустріч вже на цей тиждень чи перенесемо її на наступну?" Така форма питання пропонує співбесідникові і третю можливість - тривале відстрочення. У постановці подібних питань криється небезпека того, що у співбесідника складається враження, ніби його допитують, центр тяжіння бесіди зміщується в нашу сторону, а співбесідник позбавлений можливості розгорнуто висловити думку.

Закриті питання рекомендується ставити не тоді, коли нам потрібно отримати інформацію, а тільки в тих випадках, коли ми хочемо прискорити отримання згоди або підтвердження раніше досягнутої домовленості, наприклад: "Ви згодні з тим, що..?"

Відкриті питання. На ці питання не можна відповісти "так" чи "ні", вони вимагають якого - небудь пояснення. У питаннях такого типу використовуються слова "що", "хто", "як", "скільки "чому". Приклади таких питань:

- "Яка ваша думка з даного питання?"

- "Яким чином ви прийшли до такого висновку?"

- "Чому ви вважаєте, що..?"

За допомогою цього типу питань ми вступаємо в різновид діалогу, де переважає монолог співбесідника, і, отже, мета передачі інформації тут не так суворо реалізується, як в закритих питаннях, оскільки ми дали нашому співрозмовнику можливість для маневрування і підготували до обширнішого виступу. У цій ситуації ми, звичайно, втрачаємо ініціативу, а також послідовність розвитку теми, оскільки бесіда може повернутися в русло інтересів і проблем співбесідника. Небезпека полягає також в тому, що можна взагалі втратити контроль над ходом бесіди.

Дзеркальне питання. Щоб забезпечити безперервність відкритого діалогу і розширити його рамки, можна використовувати дзеркальне питання. Воно полягає в повторенні з питальною інтонацією частини твердження, тільки що вимовленого співбесідником, щоб примусити його побачити своє твердження з іншої точки зору. Дзеркальне питання дозволяє, не суперечивши співбесідникові і не спростовувавши його твердження, створювати в бесіді нові елементи, що додають діалогу справжній сенс. Це дає беззаперечно кращі результати, ніж круговерть питань "чому?", які зазвичай викликають захисні реакції відмовки, пошуки уявної причинності, смутне чергування звинувачень і самовиправдань і в результаті призводять до конфлікту.

Риторичні питання. Сприяють глибшому розгляду проблем, а також, у багатьох випадках, їх "розбавленню". Ці питання не передбачають прямої відповіді, оскільки їх мета - викликати нові питання і вказати на невирішені проблеми або забезпечити підтримку нашої позиції з боку учасників бесіди шляхом мовчазного схвалення.

Важливо формулювати питання так, щоб вони звучали стисло і були зрозумілі присутнім, а властиве великій аудиторії мовчання і означатиме схвалення нашої точки зору. Проте, при цьому слід бути дуже обережним, оскільки легко скотитися до звичайної демагогії, а іноді потрапити в смішне або навіть незручне становище.

Переломні питання. Вони або утримують бесіду в конкретно встановленому напрямку, або піднімають цілий комплекс нових проблем. Якщо співбесідник коректно і змістовно відповідає на такі питання, то відповіді зазвичай дозволяють виявити вразливі місця його позиції. Наведемо приклади: "Як ви уявляєте собі…?", "Як ви вважаєте, чи потрібно радикально змінювати..?", "Як насправді у вас йде справа з…?" Подібні питання ставляться в тих випадках, коли ми вже отримали достатньо інформації з однієї проблеми і хочемо перейти до іншої або ж коли ми відчули опір співбесідника і намагаємося "пробитися". Небезпека в цих ситуаціях полягає в порушенні рівноваги між нами і співбесідниками. Проте при наполегливому вживанні таких питань співбесідник може звести їх до закритих відповідей "так" чи ні". Це істотно знижує наші шанси на отримання інформації.

Питання для роздумів. Вони змушують співбесідника ретельно обдумувати і коментувати те, що було сказане. Прикладами є наступні питання: "Чи зумів я вам змалювати картину..?", "Чи правильно я зрозумів ваше повідомлення про те, що..?", "Чи вважаєте ви, що..?" Мета цих питань - створити атмосферу взаєморозуміння, що часто дозволяє досягти проміжних результатів.

Послідовність використання питань.Для першого етапу, на якому порушуються нові проблеми, характернівідповіді "так - ні". На наступному етапі, коли розширюються межі областей передачі інформації і проводиться збір фактів і обмін думками, слідставити переважно відкриті і дзеркальні питання. Після етапу передачіінформації наступним є етап закріплення і перевірки отриманої інформації; тутпереважають риторичні питання і питання на обдумування. І вкінці, намітивши новий напрям інформування, ми користуємося переломнимипитаннями.Для чого ми застосовуємо дані питання з погляду тактики? У будь - якому випадкуми уникаємо або істотно знижуємо небезпеку "бесіди-сварки". Адже будь - якетвердження або констатація, особливо не підкріплені очевидними фактами,викликають у співбесідника протест, незгоду і контраргументи у відкритійабо прихованій (внутрішній) формі. Якщо ж ми модифікуємо ці твердження інадамо їм форму питання, тим самим значною мірою пом'якшивши їх, тоспівбесідник і сприйме їх легше, а іноді навіть, як свою власну думку(завдяки риторичним питанням і питанням на обдумування).Далі передача інформації і підготовка до аргументації проходять вільніше, легше, оскільки співбесідник стає щирішим і виявляє свої слабкі сторони дотого, як ми остаточно підготували аргументи, цілі іпобажання. Зрозуміло, що застосування техніки опитування прийнятнетоді, коли нам потрібно отримати від співбесідника професійну інформацію і особливо коли наша мета полягає в тому, щоб краще дізнатися і зрозумітийого. Ви познайомилися з основними правилами і стратегіями ведення діловоїбесіди. Скористайтеся ними творчо. Спостерігайте і аналізуйте свою власнуі поведінку оточуючих в різних ситуаціях ділового спілкування, шукайтесвої індивідуальні мовні формули, власні прийоми мовної дії.

Поради Дейла Карнегі:

* Будьте добрим слухачем. Заохочуйте інших в їх бажанні говорити про самих себе.

* Проявляйте пошану до думки вашого співбесідника. Ніколи не говоріть людині, що він не має рації.

* Якщо ви не маєте рації, визнайте це швидко і рішуче.

* Із самого початку дотримуйтеся доброзичливого тону.

* Примусьте співбесідника відразу ж відповісти вам "так".

* Хай ваш співбесідник вважає, що дана думка належить йому.

* Щиро прагніть дивитися на речі з погляду вашого співбесідника.

* Відносьтесь співчутливо до думок і бажань інших.

* Починайте з похвали і щирого визнання достоїнств співбесідника.

* Спочатку поговоріть про власні помилки, а потім вже критикуйте свого

співбесідника.

* Вказуйте на помилки інших не прямо, а побічно.

* Ставте співбесідникові питання, а не віддавайте накази.

Читайте також:

1. Асиміляція приголосних у потоці мовлення
2. Аспекти роботи над зв'язним мовленням
3. Вибір слова – основа культури мовлення
4. Види і жанри публічного мовлення.
5. Види мовлення та їх характеристика
6. Види усного ділового мовлення
7. Визначення економічного розміру замовлення
8. Вимоги до усного і писемного мовлення учнів з математики
9. Високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом.
10. Володіння культурою мовлення – важлива умова професійного успіху та фахового зростання.
11. Граматична структура і зразок мовлення

Переглядів: 2699