Різні аспекти вивчення звукової системи мови

Предмет і завдання фонетики. Поняття про звуки.

Усі слова в мові складаються із звуків.

Фонетика (гр. phone – звук) – розділ мовознавства, що вивчає звукову систему мовлення, творення звуків і їхні властивості. Фонетика також вивчає сполучуваність звуків, закономірні зміни їх у мовному потоці та при словозміні і словотворенні. Предмет фонетики – звуки мовлення. Звук - це найменша неподільна одиниця мовного потоку, що виділяється в результаті спеціального фонетичного аналізу й використовується для побудови складів і фонетичних одиниць вищого рівня, за допомогою яких висловлюються думки.

Завдання фонетики – вивчення особливостей творення звуків мовлення, їх класифікація, характеристика звукових змін, визначення й характеристика складу та наголосу.

У процесі спілкування використовуються лише чітко окреслені звуки мовлення, а не всі ті, що їх може творити мовний апарат людини. Звук мовлення має складну природу, тому вивчається в різних аспектах: акустичному (фізичному), фізіолого-артикуляційному (фізіологічному), лінгвістичному (функціональному, фонологічному).

Акустичний (фізичний) – вивчення висоти, сили, тривалості, тембру звуків, а також темпу мовлення.

Фізіолого-артикуляційний (фізіологічний) – вивчає будову й роботу мовного апарату, спрямовану на творення звуків. До складу мовного апарата входять:

· дихальний апарат;

· гортань із голосовими зв’язками;

· порожнина рота;

· губи, зуби, язик;

· порожнина носа.

Роботою мовного апарата (як і діяльністю всього людського організму) керує центральна нервова система. Верхня і нижня частини порожнини рота називається піднебінням. Передня і середня частини піднебіння тверді, нерухомі, а задня частина – м’яка, рухома. У порожнині рота міститься і найактивніший орган мовлення – язик, а також зуби.

Передня частина ротової порожнини – губи. Від руху нижньої щелепи, язика і губів змінюється об’єм і форма ротової порожнини, що дозволяє утворювати різні звуки.

Усі звуки мовлення утворюються при видихуванні повітря. Дихальний апарат (легені і дихальне горло) виконує роль своєрідного нагнічувача повітря, яке починає свій шлях із легенів, через бронхи потрапляє в дихальне горло (трахею), звідти – в гортань. Гортань – це верхня частина дихального горла. Найважливішу її частину складають горизонтально прикріплені упоперек гортані дві голосові зв’язки. У ненапруженому (ненатягнутому) положенні голосові зв’язки не зближуються між собою, а утворюють щілину, через яку вільно проходить повітря при диханні. Якщо ж під час мовлення за допомогою хрящів голосові зв’язки натягуються, то щілина зникає: голосові зв’язки змикаються. Видихуване повітря проривається крізь напружені голосові зв’язки і примушує їх дрижати, від чого утворюється голос. Звуконосійний струмінь повітря з гортані потрапляє в зів, а з зіва – у ротову порожнину (при творенні деяких звуків: м, н, н’ – у носову). Ротова порожнина є добрим резонатором (підсилювачем) голосу або шуму. Приймаючи з гортані звуконосійний струмінь повітря (голос), ротова порожнина може по-різному змінювати свою форму (залежно від того, яке положення займає язик щодо піднебіння) і при цьому, якщо не виникають перепони для видихуваного повітря, утворюються найбільш чутні звуки різної якості: а, о, у, е, и, і. Такі звуки мають назву голосних. Вони найлегше творяться (при найменшому напруженні органів мовлення) і є найбільш звýчними.

У ротовій порожнині на шляху видихуваного струменя повітря мовні органи можуть створювати різні перепони. При подоланні цих перепон виникають шуми, які долучаються до голосу і бувають то слабшими від нього (наприклад, при вимові р, л), то сильнішими (при вимові б, дз, ж, г); деякі звуки можуть складатися лише з шуму: п, с, ц, х, ш, якщо видихуване повітря вільно проходить через голосову щілину, не викликаючи дрижання голосових зв’язок, і тільки в ротовій порожнині натикаються на перепони. Звуки, при утворенні яких видихуваний струмінь повітря натрапляє в ротовій порожнині на різні перепони, утворювані органами вимовляння, називаються приголосними. При попаданні перепон утворюються різноманітні шуми, настільки сильні, що при вимові більшості приголосних голос слабший від шуму, і лише при вимові невеликої частини приголосних звуків, наприклад, р, л, м, н,голос переважає над шумом.

У ротовій порожнині містяться такі органи вимовляння, як язик, зуби, м’яке і тверде піднебіння та ясна. Розрізняють активні і пасивні мовні органи. Активні – здійснюють різні рухи, потрібні для утворення звуків мовлення (голосові зв’язки, язик, нижня щелепа, губи). Пасивні – нерухомі, з ними змикаються активні мовні органи в процесі утворення звуку (тверде і м’яке піднебіння, верхня щелепа, ротова порожнина). Робота мовних органів, спрямована на творення звуків, називається артикуляцією.

Принцип частотності вживання звуків в усному мовленні покладено в основу розташування букв у букварі.

Отже, всі звуки нашої мови поділяються на дві групи голосні і приголосні.

Лінгвістичний (функціональний, фонологічний) – вивчення звуків мовлення щодо їх участі в процесі спілкування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ФОНЕТИКА	\|	Приголосні фонеми, їх класифікація. Артикуляційна та акустична характеристики приголосних фонем у їх головних виявах. Протиставлення приголосних фонем за твердістю – м’якістю

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.