Фонематична та фонетична транскрипції

Варіанти приголосних фонем. Подовжений приголосний звук як поєднання двох фонем. Специфічні випадки подовження приголосних в українській мові

Подовження – це фонетичне явище, яке відбувається внаслідок повної асиміляції м'яким приголосним наступного [й].

1. В іменниках середнього роду II відміни перед кінцевим -я: завдання, волосся, обличчя, але безсмертя, щастя, листя (збіг приголосних).

2. В орудному відмінку однини іменників жіночого роду на приголосний перед [у], крім тих, що закінчуються на губний та [р]: миттю, сіллю, подорожжю, але гордістю, радістю (збіг приголосних).

3. В окремих іменниках чоловічого і жіночого роду І відміни: стаття (статті, статтею), Ілля, рілля, суддя, але статей (у родовому відмінку множини).

4. У деяких прислівниках: зрання, спросоння, навмання.

5. У деяких формах дієслова лити: виллю, проллється, ллєш.

Подвоєння –це морфологічне явище, яке відбувається під час збігу приголосних при словотворенні.

1. Корінь починається тим самим звуком, яким закінчується префікс: віддати, оббігти, ззовні, беззахисний, роззброєння.

2. Корінь закінчується приголосним [н], а слово твориться за допомогою суфіксів -н-, -ник-, ниц-: денний, Вінниця, цінник.

3. У складноскорочених словах: юннат (юний натураліст), міськком (міський комітет), деффак (дефектологічний факультет).

4. У прикметникових наголошених суфіксах -енн-, -анн-, -янн-: страшенний, невблаганний, незрівнянний.

5. У дієслівних формах минулого часу на -ся, якщо основа закінчується на [с]: розрісся, піднісся.

6. Подвоюються приголосні у таких словах: ссати, лляний, ввесь, Ганна, овва!

Засоби орфографії не повністю передають вимову окремих звуків. Більше того, не кожен звук має відповідник у вигляді окремої графеми.

Для фіксації реального звукового складу слів використовують спеціальну систему знаків, основний принцип якої полягає в тому, що кожному звукові відповідає тільки за ним закріплений графічний знак.

Особлива система знаків (літер і додаткових позначок), яка застосовується для точного відтворення звукового складу слів і текстів, називається фонетичною транскрипцією (лат. transcriptio – переписування), фонетичним алфавітом.

Запис усного мовлення засобами фонетичного алфавіту на основі звукового принципу називається фонетичною транскрипцією (лат. transcriptio, від transcribo — переписування).

Нерідко у фонетичних транскрипціях використовують латинський алфавіт із системою додаткових знаків, проте існують і фонетичні транскрипції на базі алфавітів окремих мов або кількох мов. В українському мовознавстві прийнято користуватися фонетичною транскрипцією на основі українського алфавіту.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Шиплячі і свистячі приголосні звуки	\|	Фонематична транскрипція

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.