• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Фонетичний алфавіт. Особливості фонематичної транскрипції

Орфографія кожної мови, зокрема й української, лише приблизно передає вимову окремих звуків. Більше того, не кожен звук має на письмі свій окремий відповід­ник. Як приклад можна навести такі випадки: літера а може позначати або звук [¢а] (із м'якістю попереднього приголосного), або [й] + [а] — два звуки (пор. у словах буря та бур'ян); таке саме зна­чення мають і літери ю та є; окремі літери завжди позна­чають по два звуки, наприклад, ї позначає [й]+ [і], щ— [ш] + [ч] і под. З іншого боку, деякі звуки передаються на письмі двома літерами. Так, м'які приголосні позначаються відповідною літерою в поєднанні зі знаком м’якшення.

Тому для наукового вивчення звукового складу мови, особливо її орфоепії, для діалектологічних записів користуються спеціальним звуковим письмом, основний принцип якого — кожному звукові повинен відповідати на письмі свій окремий спеціальний знак.

Запис живої мови за допомогою фонетичного алфавіту на основі звукового принципу зветься транс­крипцією.

Система літер разом з додатковими знаками, які слу­жать по можливості для точного відтворення звукової системи конкретної мови, називається фонетичним алфавітом.

Основні вимоги, що ставляться до фонетичного алфа­віту, такі:

1. Кожен звук повинен мати свій особливий знак.

2. Кожен знак повинен завжди вживатися тільки в одному значенні, тобто завжди означати тільки один який-небудь звук.

3. Система повинна бути до деякої міри аналітичною, тобто давати можливість позначати якимось одним спіль­ним додатковим знаком цілий ряд звуків, що мають одну спільну додаткову ознаку, наприклад, знак палаталі­зації для позначення м'якості будь-якого приголосного, знак тривалості — для позначення подовжених приголос­них тощо.

4. Система повинна бути простою і зручною для ко­ристування.

Звуки, що мають у вимові відтінок іншого звука, позначаються відповідною літерою алфавіту і вгорі іншою літерою того звука, до якого схильний даний звук, на­приклад: /е/ у слові верба у ненаголошеній позиції наближається до /и/, тому у фонетичному записі звучання цієї фонеми буде зображене так [еи ] .

Нескладові звуки позначаються відповідною літерою з маленькою дужечкою над або під нею, наприклад: /в/ у слові любов реалізується [ў].

Для позначення дифтонгів або злитих звуків (афри­кат) пишуться дві літери, що відповідають складовим звуковим елементам даного складного звука, з'єднані вгорі дужкою, наприклад: [дÇж], [дÇз].

Губно-зубний [в] передається звичайною літерою ук­раїнського алфавіту; щілинний звук [г] — відповідною літерою г, а зімкнений — літерою г — [ґ], звук [й] — літерою й.

Крім того, вживаються такі діакритичні знаки:

' після літери вгорі — для позначення м'якості приголо­сного: [л'ак], [с'уди].

’після літери вгорі—для позначення напівм'якості приголосного: [в’ ік] , [тх’ ір].

• перед знаками голосних — для позначення і-подібного звучання після м'яких приголосних: [л'ак].

• після знаків голосних—для позначення і-подібного звучання перед м'якими приголосними: [ра¢й].

•• над знаками голосних — для позначення і-подібного початку й кінця голосних між м'якими приголосними: [л¢у¢т¢].

: після літери позначає подовження звука: [н:], [т:] і под.

¢ над голосним для позначення голосного — носія го­ловного наголосу: [чи^ета¢ти^е].

^\ над голосним для позначення голосного — носія по­бічного наголосу: [с'їл'с'когосподар.с'киі].

' перед наголошеним складом — для позначення наго­лосу акцентної групи: [п'ід стеблом].

| для позначення звичайної паузи: [йа бачиу \ диуний сон]

\\ для позначення тривалої паузи.

Усі слова в транскрипції пишуться з малої літери.

Текст, записаний фонетичною транскрипцією, береть­ся в квадратні дужки.

Такий спосіб запису живої мови, при якому переда­ються тільки фонеми даної мови без урахування тих від­тінків, що неістотні у фонологічному відношенні, на­зивається фонематичною транскрипці­єю: /село/,/[хомут/, /л'ал'ка/. У фонетичній транскрип­ції ці слова мали б такий вигляд: [се^ило], [хо^умут], [л'˙а˙л'ка].

У фонематичній транскрипції використовується знач­но менша кількість додаткових знаків, ніж у фонетичній транскрипції. У цілому вона досить близька до орфографічного письма української мови.

Обидва способи транскрипції мають однаково велике значення, але використовуються з різним призначенням.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
3. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
4. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
5. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
6. Аграрне виробництво і його особливості
7. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
8. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
9. Анатомо-фізіолгічні особливості
10. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка та її вплив на його психологічні особливості й поведінку.
11. Анатомо-фізіологічні особливості молодших школярів
12. Антисептики ароматичного ряду (фенол чистий, іхтіол, дьоготь, мазь Вількінсона, лінімент за Вишневським). Особливості протимікробної дії та застосування.

Переглядів: 4442