МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Система приголосних фонемСильна й слабка позиція приголосних фонем План 1. Сильна й слабка позиція приголосних фонем 2. Система приголосних фонем. 3. Класифікаціяосновних алофонів українських приголосних. Теорію позицій розроблено Московською фонологічною школою. За Щербівською фонологічною школою, слабка позиція фонеми та, у якій фонема не може функціонувати. Наприклад, перед дзвінкими не можуть стояти глухі. Представники Щербівської фонологічної школи трактують поняття «варіант фонеми» як живе чергування. Наприклад, у слові [проз’ба] фонема Іс’І чергується з фонемою /з’/. В українській мові сильними позиціями для приголосних є: позиція перед голосними заднього ряду а, о, у: яхта — Цахта], юнак — Цунак], голос – [голос]; позиція кінця слова: стан — [стан], степ — [степ], граб — [граб ], грип — [грип]. Прикладом слабкої позиції в системі приголосних може бути фонема /з/, яка перед глухими /к/, /п/, /т/, /ф/, /х/ реалізується в звукові /c/ (сказати), перед /ш / — у звукові /ш/ (/ш/шити), перед /ж / — у звукові /ж / (ро/ж/жарити), перед /з’/ — у звукові /з’/ (/з’/зіркою). У сильній позиції фонема виступає у своєму основному варіанті. У слабкій позиції той самий звук може бути реалізацією двох фонем. Наприклад, у слові [ход’ба] звук [д’] є головний варіант фонеми Ід’І, а в слові [бород’ба] звук [д’] є Коли в різних позиціях конкретні вияви фонеми відрізняються своїм звучанням, але не змішуються з іншими фонемами, — це варіації фонем. Наприклад, у слові сова фонема /с/ реалізується варіацією [с°]. Щоб дізнатися, представником якої фонеми є конкретний звук у слові, треба його поставити в сильну позицію, наприклад, у слові [д’охт’у] звук [х] є варіантом фонеми /г/ (пор. дьоготь), а в словоформі [в’іхт’у] звук [х] є основним варіантом фонеми /х/ (пор. віхоть). У деяких словах не можна встановити фонемну належність звука, оскільки він не може стояти в сильній позиції у споріднених словах. Наприклад, у слові торохтіти звук [х] не може стояти перед голосним, тобто в сильній позиції, і тому не можна встановити, чи це фонема /х/, чи фонема /г/ у варіанті [х]. У таких випадках поняття фонеми характеризуються як гіперфонеми, тобто в слові торохтіти [х] — варіант гіперфонеми /х/г. Гіперфонема — це функційна одиниця, що виявляє себе у позиції нерозрізнення, нейтралізації фонем. Вокалізм — система голосних певної мови, консонантизм — приголосних Приголосний звук, шелестівка — звук, що твориться за допомогою голосу й шуму або тільки шуму. При його вимові струмінь видихуваного повітря, проходячи через ротову порожнину, натрапляє на різноманітні перешкоди. Приголосний звук має напружену артикуляцію. В українській мові є 32 приголосні фонеми. Виділення більшості фонем не викликає сумнівів. Вони протиставляються за диференційними ознаками в однакових або подібних фонетичних умовах. Це стосується передусім твердих губних приголосних /б/,/п/, /м/, /в/, /ф/.На підтвердження їх фонематичності можна навести низку прикладів : бив–рив; пут–тут–кут,бав–мав–дав, фон–сон. Легко доводиться фонематичність твердих передньоязикових /д/, /т/, /з/, /с/, /ц/, /л/, /н/, /р/, /ж/, /ч/, /ш/, напр.: дим–тим–зим–цим–ним–Рим–чим, сан–лан–Жан.. Складнішою виявляється фонематична природа /дз/, оскільки відсутні необхідні протиставлення. Цей звук уживається в невеликій кількості слів переважно звуконаслідувального характеру. У розмовніймові, особливо просторіччі, подеколи можлива ненормативна заміна /дз/ на /з/ без зміни значення слона: дзвенить–звенить, кукурудза–кукуруза. Це могло б стати підставою для заперечення фонематичності /дз/ в українській мові й для трактування звука [дз] як факультативного алофона фонеми /з/. Але існують випадки, коли заміна [дз] на інші звуки зовсім руйнує слово, наприклад: дзиґа — зиґа; дзень — зень. Це дає підстави вважати /дз / самостійною фонемою. Вимагає доведення й фонематичність /дж/, хоча тут є більше переконливих протиставлень на матеріалі як власне українських, так і запозичених слів: воджу — вожу, каджу — кажу. Разом із тим і тут є чимало випадків, коли замість [дж] у просторіччі вживається[ж] без зміни значення: ходжу–хожу, броджу–брожу. Виконання смислорозрізнювальної функції є підставою для визнання фонематичності /дж/. Численні протиставлення засвідчують фонематичність приголосних /к/, /х/ і /г/: хору— кору — гору й под. Приголосна /ґ/ виступає в порівняно невеликій кількості українських запозичених, а також звуконаслідувальних слів: /ґ/анок, /ґ/рати, /ґ/удзик тощо. Протиставлення /ґ/ іншим фонемам обмежене, проте можливе, зокрема за місцем творення (/ґ/рати — драти — брати), за глухістю-дзвінкістю (ґава — кави, ґуля — куля), за способом творення (ґрати — грати, ґуля — гуля, ґніт — гніт). М'які /д'/, /т¢/, /з¢/, /с'/, /ц'/, /дз¢/, /л'/, /н'/, /р¢/ є самостійними фонемами. Фонематичність більшості з них (крім /ц'/,/дз¢/) доводиться численними протиставленнями в квазіомонімах — в кінці слова чи складу або перед голосними заднього ряду: лад —ладь, рад — радь; там — тям; брат — брать; кута — кутя; лаз — лазь; рос — Рось, рис — рись; лук — люк, булка — булька; на кону — коню, ден — день; раба — ряба; гору — горю. Приголосні /ц/ — /ц' / і /дз/ - /дз¢/ не мають безпосередніх протиставлень, однак м'які /ц¢/, /дз¢/ слід вважати самостійними фонемами. Українській мові властиві напівпом’якшені приголосні звуки [б’], [п’], [в’], [м’], [ф’], [ж’], [ч’], [ш’], [дж’], [ґ’], [к’], [х’], [г’],які найчастіше виступають перед голосним [і], що дає підставу вважати їх комбінаторними алофонами відповідних твердих приголосних, наприклад: бюст, пюре, ревю, мюзик-хол, фюзеляж. Серед мовознавців немає єдиного погляду на фонологічний статус довгих приголосних, а також напівпом’якшених губних, шиплячих, задньоязикових і фарингального [г]. Ми приймаємо за основу систему приголосних фонем, обґрунтовану в працях П.Коструби. Відповідно до цього розрізняємо 22 тверді фонеми: /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, /д/, /т/, /з/, /с/, /ц/, /дз/, /л/, /н/, /р/, /ж/, /ч/, /ш/, /дж/, /ґ/, /к/, /х/, /г/ і 10 м’яких: /д'/, /т'/, /з'/, /с'/, /ц'/, /л'/, /н'/, /дз'/, /р'/, /й/. Дотримуємося погляду, що довгі фонеми не характерні для української мови. Довгі приголосні звуки виникають або в процесі словотворення (словоскладання, префіксація, суфіксація), або в результаті асимілятивних змін, що відбулися в минулому або відбуваються зараз. Українській мові не властива категорія довгих приголосних у протиставленні коротким не на межі морфем, тому з фонологічного погляду кожний довгий звук розглядаємо як реалізацію двох фонем. Не мають фонологічної самостійності і м’які губні, шиплячі, задньоязикові і фарингальний [г], оскільки вони не протиставляються твердим у смислорозрізнювальній функції. Спроби надати таким пом’якшеним приголосним фонологічного статусу і намагання підвести їх під поняття окремих фонем периферійної підсистеми не мають під собою достатніх підстав, бо фонологічну опозицію в таких випадках будують на основі українських і запозичених слів (порівн.: бюро – буро, ревю – реву тощо). Тверда чи м’яка вимова приголосних в таких іншомовних словах зумовлена, по-перше, чинною орфографією, а остання, як відомо, може з часом змінюватися (порівн., наприклад, останню пропозицію правописної комісії писати б’юро,п’юре, г’яур, к’юре); по-друге, „розв’язувати питання про фонологічну систему української мови, спираючись на факти поза її системою, взагалі неправомірно; а такими фактами є запозичені слова, що не піддалися ще фонетичному освоєнню, не повністю пристосувалися до її фонетичних норм”. Читайте також:
|
||||||||
|