Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Система приголосних фонем сучасної української літературної мови. Артикуляційна та акустична характеристики українського консонантизму

Голосні звуки – це звуки людської мови, в основі яких лежить музикальний тон, утворюваний при розкритому мовному каналі внаслідок коливань голосових зв’язок і дальшої модифікації цих коливань у надгортанних порожнинах.

Система фонем сучасної української літературної мови. Голосні фонеми.

 

Вокалізм — система голосних певної мови, консонантизм — приголосних.

Голосні звуки акустично найбільш виразні й диферен­ційовані під наголосом, у зв'язку з чим склад голосних фонем визначається насамперед у наголошеній позиції, яка є для них сильною. Найбільш незалежним є вживання голосних у ролі окремих слів і на абсолютному початку слова.

На початку слів голосні виступають порівняно рідко, проте ряд квазіомонімів переконливо доводить наявність в українській мові п'яти голосних фонем: /а/, /о/, /у/, /е/, /і/. Пор.: Аля — Оля — Уля; ера — Іра — ара (від ар); осус — ес; ар — ер (літера), Елла — Алла. Фонематичність голосного/и/ не доводиться початковою пози­цією в словах.

У середині слова голосні можуть виступати в однако­вих або подібних позиціях після твердих і м'яких приго­лосних. Після твердих приголосних виступають голосні [а], [о], [у], [е], [и] : раб, робот, зруб, треба, рибка. При заміні одного голосного іншим утворюється нове слово (пор.: там – том – тем – тим).

Після м'яких приголосних також виступають п'ять голосних, але в дещо іншому складі – [а], [о], [у], [е], [і]: [мужн¢а], [мужн¢о], [мужн'у], [мужн¢е], [мужн'і].

Наведені приклади свідчать, що після твердих і м'яких приголосних можуть виступати й виконувати смислорозрізнювальну функцію чотири голосні:[а], [о], [у], [е].

Отже, безсумнівними є голосні фонеми української мови /а/, /о/, /у/, /е/, що виступають у різних позиціях, а також фонема /і/, яка в літературній мові виступає, як правило, після м'яких приголосних, на початку слова й може бути засобом вираження окремого слова.

Певні труднощі становить розв'язання питання про фонемний статус звука [и], характеризованого окремими дослідниками як алофон фонеми /і/. Проте для кваліфікації[и] та[і] як окремих фонем існують необхідні підстави.

У живому мовленні на початку слова на місці орфогра­фічного і може звучати не тільки[і],а й[и], пор.: інший – инший, індик – индик, іноді – иноді, іржа – иржа й под. Можна навести також унікальний випадок вияву смислорозрізнювальної функції[и] та[і]на початку слова, наприклад: икати, икання – ікати, ікання.

Якщо визнати, що слова типу кинь — кінь, вил — віл, дим — дім, білити — біліти, носить – носіть розрізняють­ся приголосними фонемами, а не голосними[и], [і], то ці приголосні повинні виявляти свою фонематичність не тіль­ки перед [і], [и], а й перед іншими голосними, наприклад перед[а], [у] та в кінці слова. Однак не можна цього твердити щодо /ґ/, /к/, /х/, /ж/, /г/, /ч/, /ш/, /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, які виступають як напівпом'якшені лише перед /і/. Ці напівпом'якшені приголосні є алофонами відповідних твердих фонем, а не самостійними фонемами. Отже, слова типу кинь — кінь, вил — віл, гир — гір розріз­няються не приголосними фонемами, а голосними /и/ — /і/. Цього досить, щоб визнати фонематичність /и/ — /і/ й у всіх інших випадках (типу дим — дім), але з одно­часним протиставленням і попередніх приголосних фо­нем.

Про фонематичну самостійність /и/ та /і/ свідчать і т.зв. морфологізовані чергування їх у дієслівних видових формах типу сидіти — сісти та утворення пере­хідних-неперехідних дієслів, що відрізняються суфікса­ми-і, -й: біліти— білити, синіти—синити незалежно від твердості-м'якості кінцевого приголосного кореня. Пор.: білий — синій.

У вимові українських слів[и] та[і] ніколи не змішую­ться, особливо тоді, коли попередні приголосні за тверді­стю-м'якістю не протиставляються (губні, шиплячі, зад­ньоязикові).

АРТИКУЛЯЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОЛОСНИХ ФОНЕМ

Голосний [а] основний алофон фонеми /а/ нелабіалізований голосний заднього ряду, низького підняття.

Голосний [о] основний ало­фон фонеми/о/ лабіалізований голосний заднього ряду середнього підняття.

Голосний [у] основ­ний алофон фонеми /у/ дуже лабіалізований голосний заднього ряду, високого підняття.

Голосний [е]. основний алофон фонеми /е/ звук переднього ряду, що твориться на межі з середнім рядом, середнього, але дуже зниженого підняття.

Голосний [и] основний алофон фонеми /и/ нелабіалізований голосний переднього ряду, високо-середнього ПІДНЯТТЯ .

Голосний [і] основний алофон фонеми /і/ нелабіалізований голосний переднього ряду, високого підняття.

Таким чином, основні алофони голосних української мови розрізняються (протиставляються) за трьома озна­ками. За місцем творення вони поділяються на дві групи: голосні переднього ряду[і], [и], [е]й голосні заднього ряду[а], [о], [e].За ступенем підняття голосні поділяються на чотири групи: голосні низького[а], середнього [е],[о], високо-середнього [и] та високого [у], [і]підняття. За участю губ розрізняють голосні двох типів: нелабіалізовані [а], [е], [и], [і] та лабіалізовані [о], [у].

 


Лекція № 3

 


Читайте також:

  1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
  2. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
  3. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
  4. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
  5. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  6. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
  7. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  8. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
  9. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
  10. VI. Узагальнення та систематизація знань
  11. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.
  12. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.




Переглядів: 2350

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Сукупність позицій, у яких можлива звукова реалізація фонеми, називається дистрибуцією. | Система приголосних фонем

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.013 сек.