Система приголосних фонем сучасної української літературної мови. Артикуляційна та акустична характеристики українського консонантизму

Голосні звуки – це звуки людської мови, в основі яких лежить музикальний тон, утворюваний при розкритому мовному каналі внаслідок коливань голосових зв’язок і дальшої модифікації цих коливань у надгортанних порожнинах.

Система фонем сучасної української літературної мови. Голосні фонеми.

Вокалізм — система голосних певної мови, консонантизм — приголосних.

Голосні звуки акустично найбільш виразні й диференційовані під наголосом, у зв'язку з чим склад голосних фонем визначається насамперед у наголошеній позиції, яка є для них сильною. Найбільш незалежним є вживання голосних у ролі окремих слів і на абсолютному початку слова.

На початку слів голосні виступають порівняно рідко, проте ряд квазіомонімів переконливо доводить наявність в українській мові п'яти голосних фонем: /а/, /о/, /у/, /е/, /і/. Пор.: Аля — Оля — Уля; ера — Іра — ара (від ар); ос — ус — ес; ар — ер (літера), Елла — Алла. Фонематичність голосного/и/ не доводиться початковою позицією в словах.

У середині слова голосні можуть виступати в однакових або подібних позиціях після твердих і м'яких приголосних. Після твердих приголосних виступають голосні [а], [о], [у], [е], [и] : раб, робот, зруб, треба, рибка. При заміні одного голосного іншим утворюється нове слово (пор.: там – том – тем – тим).

Після м'яких приголосних також виступають п'ять голосних, але в дещо іншому складі – [а], [о], [у], [е], [і]: [мужн¢а], [мужн¢о], [мужн'у], [мужн¢е], [мужн'і].

Наведені приклади свідчать, що після твердих і м'яких приголосних можуть виступати й виконувати смислорозрізнювальну функцію чотири голосні:[а], [о], [у], [е].

Отже, безсумнівними є голосні фонеми української мови /а/, /о/, /у/, /е/, що виступають у різних позиціях, а також фонема /і/, яка в літературній мові виступає, як правило, після м'яких приголосних, на початку слова й може бути засобом вираження окремого слова.

Певні труднощі становить розв'язання питання про фонемний статус звука [и], характеризованого окремими дослідниками як алофон фонеми /і/. Проте для кваліфікації[и] та[і] як окремих фонем існують необхідні підстави.

У живому мовленні на початку слова на місці орфографічного і може звучати не тільки[і],а й[и], пор.: інший – инший, індик – индик, іноді – иноді, іржа – иржа й под. Можна навести також унікальний випадок вияву смислорозрізнювальної функції[и] та[і]на початку слова, наприклад: икати, икання – ікати, ікання.

Якщо визнати, що слова типу кинь — кінь, вил — віл, дим — дім, білити — біліти, носить – носіть розрізняються приголосними фонемами, а не голосними[и], [і], то ці приголосні повинні виявляти свою фонематичність не тільки перед [і], [и], а й перед іншими голосними, наприклад перед[а], [у] та в кінці слова. Однак не можна цього твердити щодо /ґ/, /к/, /х/, /ж/, /г/, /ч/, /ш/, /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, які виступають як напівпом'якшені лише перед /і/. Ці напівпом'якшені приголосні є алофонами відповідних твердих фонем, а не самостійними фонемами. Отже, слова типу кинь — кінь, вил — віл, гир — гір розрізняються не приголосними фонемами, а голосними /и/ — /і/. Цього досить, щоб визнати фонематичність /и/ — /і/ й у всіх інших випадках (типу дим — дім), але з одночасним протиставленням і попередніх приголосних фонем.

Про фонематичну самостійність /и/ та /і/ свідчать і т.зв. морфологізовані чергування їх у дієслівних видових формах типу сидіти — сісти та утворення перехідних-неперехідних дієслів, що відрізняються суфіксами-і, -й: біліти— білити, синіти—синити незалежно від твердості-м'якості кінцевого приголосного кореня. Пор.: білий — синій.

У вимові українських слів[и] та[і] ніколи не змішуються, особливо тоді, коли попередні приголосні за твердістю-м'якістю не протиставляються (губні, шиплячі, задньоязикові).

АРТИКУЛЯЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОЛОСНИХ ФОНЕМ

Голосний [а] основний алофон фонеми /а/ нелабіалізований голосний заднього ряду, низького підняття.

Голосний [о] основний алофон фонеми/о/ лабіалізований голосний заднього ряду середнього підняття.

Голосний [у] основний алофон фонеми /у/ дуже лабіалізований голосний заднього ряду, високого підняття.

Голосний [е]. основний алофон фонеми /е/ звук переднього ряду, що твориться на межі з середнім рядом, середнього, але дуже зниженого підняття.

Голосний [и] основний алофон фонеми /и/ нелабіалізований голосний переднього ряду, високо-середнього ПІДНЯТТЯ .

Голосний [і] основний алофон фонеми /і/ нелабіалізований голосний переднього ряду, високого підняття.

Таким чином, основні алофони голосних української мови розрізняються (протиставляються) за трьома ознаками. За місцем творення вони поділяються на дві групи: голосні переднього ряду[і], [и], [е]й голосні заднього ряду[а], [о], [e].За ступенем підняття голосні поділяються на чотири групи: голосні низького[а], середнього [е],[о], високо-середнього [и] та високого [у], [і]підняття. За участю губ розрізняють голосні двох типів: нелабіалізовані [а], [е], [и], [і] та лабіалізовані [о], [у].

Лекція № 3

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сукупність позицій, у яких можлива звукова реалізація фонеми, називається дистрибуцією.	\|	Система приголосних фонем

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.