Особа і творчість

Людина вступає в життя як індивід, тобто як істота природна і матеріальна. Її відрізняють статеві, вікові, індивідуально-типологічні властивості, особливості психофізіологічних функцій. Природні властивості людини представлені в темпераменті та задатках, які і є основою формування її внутрішнього світу та її здібностей. При цьому індивід є “відкритою системою” і внаслідок цього відбувається обмін інформацією з навколишнім середовищем.

Властивості індивіда визначають формально-динамічні аспекти поведінки особи, які в поєднані з діяльністю суб’єкта роблять вплив на становлення особистості.

Особу у вітчизняній психології визначають як соціальне за своєю природою, відносно стійке прижиттєве утворення (створіння), яке є системою мотиваційних стосунків, що опосередковують взаємодією суб’єкта і об’єкту (Л.І. Божовіч, Л.С. Виготський, А.Н. Лєонтьєв, С.Л. Рубінштейн). Розглядаючи співвідношення понять “особа” і “індивід”, В.В. Столін визначає особу як “функціональний психічний “орган”, що дозволяє індивідові інтегрувати своє “Я” і свою життєдіяльність в системі множинних зв’язків зі світом або як особливий спосіб інтеграції психічного життя індивіда”[2]. Таким чином, становлення особи є діяльний процес соціалізації людини, яка безпосередньо пов’язана з ухваленням індивідом вироблених в суспільстві функцій і ролей. У даному аспекті особа розглядається в концепціях, основи яких заклали такі школи, як марксистська, французька соціологічна і ряд інших. Але при подібному підході залишаються незрозумілі джерела самої культури та суспільного розвитку.

Представники гуманістичної психології (Ш. Бюлер, К. Гольдштейн, А. Маслоу, Г.Олпорт, К. Роджерс, Э.Фомм, К.Хорні та ін.), намагаючись подолати дане протиріччя, висувають як основну ознаку особистості властивий їй творчий, породжуючий початок, який виражається не тільки в тому, що людина створює щось значуще для інших. Вона при цьому насамперед створює щось цінне для самої себе, розвиває свою власну особистість.

Так, наприклад, на думку ряду авторів (К. Гольдштейн, А. Маслоу, К. Роджерс), будь-яка людина володіє внутрішньою силою − тенденцією до самоактуалізації, що направляє її розвиток убік якнайповнішого розкриття закладених в ній можливостей, тоді як те, що людина набуває в ході соціалізації може лише спотворити її власну природу[3].

Р. Ленг, О. Марер, Р. Мей, В. Франкл, І. Ялом вважають, що в людині немає ніякої упередженої суті або природи, яка б визначала, що розвинеться на її основі надалі. Напрям розвитку людини визначається вибором, який вона робить, визначаючи в кожен момент життя вектор свого розвитку. Людина творить саму себе, і вона “є лише те, що сама з себе робить” (Ж.-П. Сартр)[4]. Для нас є важливим положення про те, що інші люди є неодмінною умовою самоактуалізації індивіда і що культура може здійснювати вплив на самоактуалізацію не тільки обмежувальний, але і позитивний вплив.

Ще однією важливою характеристикою особи є творчість, яка виражається перш за все в тому, що людина створює значуще для себе, змінює і творить свою особу, створюючи також щось значуще і для інших. Спираючись на конструктивні підходи російських психологів (А.М. Матюшкіна, Я.А. Пономарєва, І.Н. Сємьонова і ін.) можна сказати, що феномен творчостівиражається в здібності людини вільно орієнтуватися і діяти в невизначених ситуаціях, що припускають пошук і побудову таких способів дій, які були б відповідні логіці майбутнього і детерміновані універсальною творчою активністю.

Н.В. Васіна[5] наступним чином визначає структуру творчого потенціалу:

– спрямованість професійних інтересів, що забезпечує домінування лідерсько-організаторської активності;

– потреба в новаторстві, пошуку оптимальних рішень, оволодінні інноваційною діяльністю, яка виступає ключовою акмеологічною передумовою;

– прояв загального інтелекту − адекватність сприйняття, розуміння, прийняття цінностей і формування відповідно до них моделі, алгоритму та технології професійної діяльності;

– схильність до безперервного аналізу й оцінювання, швидкого формування багатоаспектних асоціативних інформаційних масивів, які забезпечують постійну включеність і активну участь в процесі ухвалення рішення;

– позитивну емоційно-чуттєву активність;

– сильну вольову регуляцію, наполегливість, рішучість, творчість та інваріантність дій в процесі управління;

– здібність до вироблення індивідуальних моделей, алгоритмів і технологій продуктивного керівництва, заснованих на ефективному розвитку всіх компонентів професійної компетентності.

Ефективність розвитку творчого потенціалу людини безпосередньо залежить від рівня розвитку культури особи, і зокрема, від її рефлексивної складової. Культура (від лат. cultura − обробіток, обробка, виховання) гранично широке багаторівневе поняття, пов’язане з продуктивною творчою діяльністю людини. Соціально-філософська категорія культури виражає сукупність матеріальних і духовних цінностей, які передаються від покоління до покоління. Філософсько-гуманітарна категорія культури виражає певні якості, рівень розвитку людини, яка характеризує його процесуально-діяльнісні можливості та способи професійно-творчої самореалізації[6].

Творчість є складним психологічним процесом, в який включені всі сфери функціонування особи (інтелектуальна, емоційна, вольова). Особливе значення у створенні продукту в результаті творчої праці має психологічна спрямованість особи. Це система спонукань, що визначає вибіркове відношення особи до оточення. Вона характеризується цілями і прагненнями людини та впливає на її життєдіяльність. Спрямованість особи виявляється в тому, що один і той же предмет, одна і та ж подія у різних людей викликають різне відношення, які обумовлюються потребою особи. Потреба може бути усвідомленою або підсвідомою, явною або прихованою, дійсною або уявною, але завжди переживається людиною як щось необхідне та виключно важливе для нього. Це такий психологічний стан, який служить джерелом активності людини. Розрізняють наступні форми спрямованості особи:

– потяг − при цій формі потреби людини так мало виражені, що спонукання до діяльності або якого-небудь об’єкту є смутним, неусвідомленим прагненням за відсутності чітко визначеної мети;

– бажання − вища форма спрямованості, при якій мета людини є усвідомлюваною і набуває конкретних контурів;

– інтерес − це форма спрямованості, де виявляється потреба людини в пізнанні;

– схильність − така форма спрямованості, в якій виявляється прагнення до діяльності, викликаної інтересом (відмінність між інтересом і схильністю легко можна порівняти аналогічно між глядачами в театрі й акторами на сцені);

– ідеал −форма спрямованості особи, в якій кінцева мета, задоволення потреби, представлено як вища досконалість (ідеали можуть бути близькі, порівняно легко досяжні, і далекі, такі, що становлять життєві перспективи особи; вони тісно пов’язані з переконаннями);

– переконання −це знання про природу і суспільство, в істинності яких чоловік не сумнівається і на основі яких виробляє свою власну думку (думка), прагнучи до того, щоб керуватися ними в житті;

– світогляд −форма спрямованості особи, що є певною системою переконань (світогляд обумовлює вибір життєвого шляху, допомагає усвідомити обов’язки людини перед суспільством).

Творчість є вища форма трудової діяльності людини. У ній найяскравіше виявляється така особливість особи, як творче мислення. Це усвідомлення, пошук, вдосконалення нових перспектив, нового досвіду. Творчість заражає мислення особливою енергією. Творча думка − це проникливість, яка відкриває вірне рішення, це врешті-решт натхнення. Креативність особи(від лат. creatio − створення, творення) − здібність людини до творчості, до творчої діяльності, пов’язаної з виробництвом матеріально-духовних цінностей, що мають яскраво виражене суспільне значення − від нових художньо-естетичних ідей і підходів до конкретних творів і формоутворення наочного середовища (порівняно з поняттям репродуктивність). Результат творчої роботи привертає до неї увагу людей, забезпечує популярність і зацікавленість тих, що оточують в процесі творчості.

Креативне мислення(художнє) − вид інтелектуальної діяльності, направленої на образно-творче осмислення і узагальнення реальності, на вирішення творчих (наукових, художньо-естетичних, літературних і ін.) завдань, створення і сприйняття високозмістовних і значущих витворів мистецтва. Це один з основних типів мислення, обумовлений духовно-практичним способом освоєння світу і відрізняється (протистоїть) по ряду моментів від раціонального мислення, понятійно-дискурсивного, логіко-аналітичного. На практиці ці різновиди мислення не існують в чистому, рафінованому вигляді (художнє бачення життя зовсім не виключає логічного початку, здібності до узагальнення і систематизації; так само як і аналітичне мислення не може не містити елементи чуттєвої образності). Разом з тим креативне мислення володіє низкою виражених, вельми специфічних особливостей. Найбільш значні з них − переважання емоційного й інтуїтивного початків, безпосередність і цілісність сприйняття, висока асоціативність і метафорична, здатність мислити вірогідністю, уміння відчувати дух часу, передбачати майбутнє. Різні розумові підходи мають різну психофізіологічну основу: виходячи з теорії функціональної асиметрії мозку, слід вважати, що творче мислення забезпечується діяльністю переважно правого, а дискурсивне мислення − лівої півкулі.

Для того, щоб творчість була цілеспрямованою, використовуються спеціальні навики, під якими мається на увазі здатність виконувати якусь роботу. Щоб створити витвір, що володіє цінністю, необхідно знати основи тієї сфери, в якій ви творите. Справжній професіонал обов’язково повинен володіти основними навиками майстерності. Майстерністьв творчій діяльності має на увазі високий рівень володіння образотворчо-виразними, літературно-художніми і ін. засобами та технікою виконання в тому або іншому виді мистецтва. Головна і неодмінна умова справжньої майстерності − уміння створити вражаючий, унікальний, оригінальний і виразний образ.Часом під майстерністю мають на увазі лише чудову виконавську техніку, віртуозність у використанні матеріалу конкретного мистецтва. У подібному випадку доречніше говорити про ремесло −істотну, багато в чому самостійну, але все таки частину майстерності. Як про одне з багатьох, але важливий навик майстерності в творчій діяльності, необхідно сказати про творчий метод. Під цим поняттям (пізнавальні основи, напрями дослідження) мають на увазі систему ідейно-естетичнихі морально-етичних установок і принципів, якими свідомо або частіше неусвідомлено керується людина в ході творчого процесу. Творчий метод значною мірою визначає спрямованість, зміст і основні конструктивно-творчі вирішення витвору (творчого продукту). У творчому методі найясніше і повно відбивається відношення суб’єкта творчого процесу до дійсності, духовно-творче кредо автора.

Що ж є творчим процесом?За визначенням вчених, − це духовно-практична діяльність, пов’язана із створенням і/або виконання художнього твору. Індивідуальні форми творчого процесу вкрай різноманітні та різнохарактерні. Вони залежать від своєрідності особи, що займається даним видом виконання своєї трудової функції, а також вигляду та жанру мистецтва, в якому ця функція здійснюється. Значну роль в продуктивності й успіху творчого процесу грають уява, фантазія, інтуїціяі натхнення(робота правої півкулі мозку), а такожлогіка, аналіз, системність в побудові причинно-наслідкових зв’язківта ін. (робота лівої півкулі). У творчому процесі виразно помітні декілька стадій − задум, виношування ідеї твору, збір інформації та планування здійснення задуманого (підготовчий період); реальна організація діяльності − “чистове” втілення твору, безпосереднього його виконання відповідно до мотивуючих аспектів; проміжний і остаточний контроль діяльності. Погляди на сутьтворчого процесу у всі часи були суперечні. В даний час фахівці розділені на прихильників двох опозиційних підходів у визначенні основи цього поняття. Перші вважають, що творчий процес є наслідком внутрішніх імпульсних, несвідомих, часто містичних рухів душі (духу), принципово непіддатливих раціональному тлумаченню закономірностей. Другі дотримуються думки, що творчий процес як результат образного віддзеркаленняоб’єктивного світу його бачення і осмислення підкоряється певним соціокультурним і психологічним закономірностям.

Як і всяку працю, творчість має спеціалізований характер: безліччю потреб обумовлюється безліч спеціалізованих сфер творчості. Всі вони підпорядковані загальним креативним закономірностям, але в кожній з них діють і свої власні.

Про наявність у будь-якої людини творчого початку говорив в своїх роботах і А. Адлер. Так, він виділяв в своїй концепції стилю життя людини наступні моменти:

Людина − це творчий початок.Як неможливо заперечувати значення спадковості та навколишнього середовища у формуванні особи, так неможливо не враховувати і творчу силу самої людини. Під творчою силою Адлер розумів вільну, усвідомлену активність, яка впливає на весь людський досвід − на пам’ять і уява, сприйняття та мрії. Саме вона забезпечує можливість розпоряджатися власним життям.

Іншим постулатом теорії Адлера є твердження, що життя людини − це постійне самовдосконалення.Людина все своє життя прагне до самовдосконалення і розвитку. Люди постійно знаходяться в русі до особово значущих життєвих цілей. Вони планують свої дії в досягненні поставлених цілей, які вибираються кожною людиною самостійно. Цілі, які люди ставлять перед собою, а також шляхи їх досягнення допомагають зрозуміти, яке значення надає та або інша людина власного життя. З цього виходить, що люди визначають свою долю самі. Досягаючи поставлених цілей, людина і підвищує власну самооцінку, і знаходить власне місце в житті.

А. Адлер також писав про творчий “Я” осіб.Як З. Фрейд, так і А. Адлер відзначають важливість досвіду раннього дитинства у формуванні особи дорослого. Саме під впливом творчих здібностей формується стиль життя людини. Люди самі відповідальні за те, який життєвий шлях вони вибирають. Творча сила визначає як мету життя людини, так і методи досягнення даної мети. Вона впливає буквально на все: на пам’ять і сприйняття, на сни та фантазії і дає можливість кожній людині самовизначитися в житті.

Безумовно, на формування особи певною мірою впливає як спадковість, так і соціальне оточення. “Чоловік використовує спадковість і оточення як будівельний матеріал для формування будівлі особи, проте в архітектурному рішенні відбивається його власний стиль”[7]. Здібність до творчості виявляється вже в ранньому дитинстві.

Особа проявляє та формує себе через діяльність, складаючи особливе утворення, яке прямо не зводиться до діяльності та прямо не виводиться із діяльності, суттєвою характеристикою якого є ціннісно-смислове відношення до того, що відбувається.

На думку Сєлєзневой Є.В., в кожен момент життєздійснення людина предстає в одній з наступних модальностей своєї цілісності: хочу − можу − вмію − винен − добиваюся − роблю.

Модальність “хочу” відображає матеріальні та моральні потреби особи, внутрішню мотивацію людини і є рушійною силою всіх сфер людської діяльності. Можна говорити про те, що в модальності “хочу” відбивається мотиваційно-смислова інтенція особи.

Окремо варто розглянути поняття “індивідуальність” У багатьох філософських і психологічних роботах поняття “індивідуальність” вживається в двох сенсах: для позначення особливої якості особи і для опису людини як сукупності біологічного й особового. При цьому обидва ці сенси включають прояв одиничних особливостей.

До базових властивостей індивідуальності, через які розкриваються динамічні характеристики психіки і формується власний стиль поведінки та діяльності особи, відносять темперамент, характер, здібності. Програмуючі властивості − спрямованість, інтелект, самосвідомість − є рушійними силами індивідуальності.

В рамках своєї індивідуальності людина живе і діє як автономна та єдина у своєму роді біосоціальна система, яка зберігає цілісність і тотожність самому собі в умовах постійних і безперервних внутрішніх і зовнішніх змін (К.А. Абульханова, Б.Г. Ананьєв, Л.І. Анцифєрова, В.В. Бєлоус, В.А. Вяткін, Е.А. Голубєва, Б.Ф. Ломов, А.К. Марков, В.С. Мєрлін, К.К. Платонов, І.І. Рєзвіцкий, В.М. Русалов). Індивідуальність є вирішення протиріччя за допомогою суб’єктивних чинників між біологічним і соціальним в людині, між розвитком власного потенціалу − “дозрівання” і зміною під впливом зовнішнього середовища − “формування”.

Модальність “можу” відображає особистий потенціал людини, який визначається як функція декілька змінних: індивідуального досвіду і рівня готовності до його практичної реалізації, рівня сприйняття навчання, реального віку та потенціалу особисто-професійного зростання.

Модальність “вмію” відображає рівень компетентності та раціональний досвід людини у вигляді сукупності прийомів, навиків, методик, способів, технологій здійснення конкретної діяльності.

Модальність “винен” відображає прийняття людиною соціальних вимог і цінностей як особистісних сенсів, включеність в соціальну взаємодію і відповідальність за своє життєздійснення не тільки перед собою, але і перед іншими.

Модальність “добиваюся” відображає процес цілестворення як формування цілей і цілезваження як їх вибору.

Модальність “роблю” відображає процес здійснення всіх решті модальностей в реальних вчинках.

Окрім цих модальностей існує модальність “знаю”, яка характеризує інтелектуальний потенціал людини у вигляді накопичених гіпотез, моделей, схем, теорій, методів, відчуттів, уявлень. Проте цю модальність слід розглядати як додаткову по відношенню до кожної з останніх.

Виділені модальності, з одного боку, виступають як окремі грані цілісності людини, з іншою − як “дієслова управління”, за допомогою яких людина рухається по своєму життєвому шляху.

Рівень узгодження цих модальностей і особливості вирішення протиріч, що постійно виникають між окремими модальностями, обумовлюють ступінь суб’єктивної (у самовідчутті) і об’єктивної (у ефективній діяльності) цілісності людини.

У найширшому розумінні, саморозвиток − це цілеспрямований процес “розгортання” вже наявних, але “згорнутих” до певної пори задатків, здібностей, вмінь, якостей або “зародження” та становлення властивостей і якостей, яких раніше не було. Саморозвитку властиві доцільна внутрішня активність і усвідомлена спрямованість на розгортання, вдосконалення і формування значущих для особи і раніше відсутніх властивостей, сторін, якостей і тому подібне.

Важливим компонентом є розвинена креативність.Вона включає прагнення до досягнення пізнавальної мети, до відкриттів, до продовження початої творчої справи, подолання труднощів в пізнавальній і творчій діяльності, планомірність і послідовність розумових дій, пошук варіантів, прийомів досягнення пізнавальної мети; стеничні емоції (відчуття радості від майбутньої пізнавальної і творчої діяльності, готовність до подолання труднощів в процесі винаходів, гордість досягши пізнавальної або творчої мети, захоплення від можливостей що-небудь придумати, оптимізм на початку творчої діяльності, передбачення її позитивного результату, спокій у разі невдачі і тому подібне); внутрішній локус контролю; прагнення проявити свої можливості і здібності; бути самостійним і незалежним в творчих починах; відстояти себе, своя справа, потреба розширити кругозір, прагнення розвивати у себе творчі здібності і так далі

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні категорії формування творчої активності персоналу	\|	Креативна освіта

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.