Тема 1: Переклад у сучасному світі. Передумови виникнення перекладацької науки. Місце теорії перекладу серед інших дисциплін

1.1. Лінгвістична наука про переклад ще дуже молода. Дотепер вона ще не має навіть узвичаєної назви. У різних дослідників можна знайти такі терміни, як “перекладознавство”, “транслатологія”, “теорія перекладу”, тощо. Дослідження особливого виду мовної діяльності, що звуться “перекладом”, почали оформлятися в самостійну лінгвістичну дисципліну лише з початку другої половини ХХ сторіччя.

За останні десятиліття масштаби перекладацької діяльності настільки зросли, що є всі підстави говорити про початок нового етапу в історії перекладу. До середини ХХ сторіччя різко зросли міжнародні контакти. На карті світу з'явилося багато нових національних держав, виникли численні міжнародні організації, всесвітні підпорядкування, регіональні спілки держав. Бурхливий ріст науки і техніки викликав величезну потребу в обміні інформацією. Щорічно у світі проходить багато міжнародних конференцій, зустрічей, нарад. Незмірно зріс обсяг міжнародної торгівлі, дипломатичної діяльності, міжнародного листування, розширилися культурні зв'язки між народами, масового характеру набув міжнародний туризм.

Всі ці зміни в житті людства викликали небачену досі потребу в перекладах і перекладачах. За короткий час у світі з'явилася велика кількість перекладацьких секцій, бюро перекладу, відділів і інститутів інформації, видавництв перекладеної літератури, періодичних видань, що виходять одночасно кількома мовами тощо. Перекладацькою діяльністю почали займатися тисячі спеціалістів різноманітного профілю, референтів, інформаторів, секретарів.

1.2. Різке збільшення масштабів і значення перекладацької діяльності не могло не викликати уваги вчених. Протягом багатовікової історії перекладу не було хиби в спробах якось осмислити цей процес, виявити основні трудності його здійснення і причини цього, виробити якісь принципи й установки, якими перекладачі могли б керуватися у своїй роботі. Більшість висловлень про переклад належить видатним майстрам слова, і серед авторів можна знайти імена Цицерона, Лютера, Гете, Пушкіна, Бєлінського, Рильського й ін. Проте лише у середині XX сторіччя процес перекладу став об'єктом усебічного наукового дослідження. У цей період починаються перші спроби створити теоретичну модель перекладацького процесу, описати саме ті сторони цього процесу, що визначають його своєрідність, відрізняють його від інших видів мовної або літературної діяльності. Перекладацька проблематика привернула увагу лінгвістів, і вивчення перекладу стало оформлятися як особлива лінгвістична дисципліна, що оперує термінами і поняттями лінгвістики.

Зрозуміло, не можна вважати випадковим, що наука про переклад виникла як особлива галузь мовознавства саме в цей період. Це було обумовлено цілим рядом об'єктивних причин. Насамперед у цей час стала відчуватися необхідність наукового осмислення перекладацької діяльності. У середині ХХ сторіччя змінилися не тільки масштаби, але й характер перекладацької діяльності. На перший план почали висуватися інформативний (діловий) переклад, у результаті якого повинні з'явитися взаємозамінні, автентичні тексти на дві і більш мови. Значно зросли вимоги до точності перекладу. З іншого боку, усе зрозумілішою ставала мовна першооснова перекладацького процесу. На відміну від художнього перекладу (тобто перекладу творів художньої літератури), інформативний переклад має справу з матеріалами, де особливості індивідуально-авторського стилю, зазвичай, мають невелике значення. Ця обставина сприяла усвідомленню чільної ролі відповідних мов, їхніх норм і систем у процесі перекладу, розгляду цього процесу як визначеного відношення між мовами. Необхідно було з'ясувати, у чому полягає лінгвістична сутність цього процесу, якою мірою він визначається власне лінгвістичними чинниками, у яких межах такі чинники обмежують точність передачі інформації.

Необхідність наукового осмислення процесу перекладу обумовлювалася і задачею масової підготовки перекладачів. Минув той час, коли перекладами могли займатися лише обдаровані люди, що опанували умінням перекладати під керівництвом якого-небудь майстра-перекладача. Для задоволення величезної потреби в перекладачах у багатьох країнах були створені перекладацькі школи, факультети й інститути, перед якими стояла задача – забезпечити у встановлений термін підготовку значного контингенту перекладачів достатньо високої кваліфікації. Для рішення подібної задачі знадобилися раціональні програми і навчальні посібники, що ґрунтувалися б на науковому розумінні сутності перекладацького процесу, умінні виділити в ньому основні етапи і визначальні чинники і на адекватному описі взаємодії таких чинників. Наука про переклад повинна була створити необхідну базу для побудови ефективного курсу підготовки висококваліфікованих перекладачів.

Якщо розвиток перекладацької діяльності в сучасному світі створив суспільну потребу в її науковому описі, то, з іншого боку, розвиток мовознавства в ХХ сторіччі створив необхідні передумови для задоволення цієї потреби. Саме в цей період у центрі уваги лінгвістів виявилися проблеми синхронного опису сучасних мов. Загально поширеним стало визнання двостороннього характеру мовного знака у плані вираження і плані змісту. Досягли значних успіхів у виявленні й описі структури плану вираження засобами мовознавства, тому вчені приступили до наукового вивчення плану змісту мови, розробляючи теорії семантичного поля, семантичних множників, глибинних семантичних структур тощо. Вивчення змістовної сторони мови закладає основи всебічного лінгвістичного опису мовних творів, розкриття механізму інтуїтивного розуміння і породження висловлення, зокрема, і в процесі перекладу.

Водночас усе більше число лінгвістів звертає увагу на те, що лінгвістичне дослідження перекладацького процесу може дати важливі результати для вирішення цілого ряду мовознавчих проблем більш загального характеру. Лінгвоперекладацькі дослідження проливають світло на багато сторін процесу використання мови як засобу спілкування, розкривають засоби вираження думки за допомогою різноманітних підсистем і сполучень мовних одиниць, допомагають визначити структуру і межі семантичної системи мови.

Коли мова заходить про переклад, найчастіше вживається термін “лінгвістична теорія перекладу”. У зв'язку з цим виникає необхідність встановити, по-перше, на якій підставі теорія перекладу розуміється нами як лінгвістична дисципліна; по-друге, чи існують будь-які інші підходи до проблем теорії перекладу крім лінгвістичного; по-третє, яке місце займає лінгвістична теорія перекладу серед інших галузей науки про мову.

У процесі перекладу здійснюється перетворення тексту на одній мові (ДМ) у текст на іншій мові (ПМ) при зберіганні незмінного плану змісту, тобто значення або, точніше, сукупності значень, виражених у вихідному тексті. Щоб виконати свою задачу, тобто, відобразити істотні закономірності перекладу, теорія перекладу повинна насамперед установити збіги і розбіжності в засобах вираження ідентичних значень у ДМ й у ПМ і на цій основі виявити найбільш типові засоби подолання цих розбіжностей (“перекладацькі прийоми”). Така задача за своєю суттю є мовознавчою, а теорія перекладу, що ставить перед собою саме таку задачу, не може бути нічим іншим як лінгвістичною дисципліною.

Можна було б, на перший погляд, заперечувати, що задача встановлення збігів і розбіжностей у засобах вираження значень у різних мовах належить до компетенції не теорії перекладу, а порівняльного мовознавства. Насправді теорія перекладу найтісніше пов'язана з порівняльним мовознавством, що служить для неї безпосередньою теоретичною базою; і усе ж лінгвістична теорія перекладу не тотожна порівняльному вивченню мов. Порівняльне мовознавство, як і мовознавство взагалі, має справи із системами мов – до його функцій належить виявлення рис подібності і розходження між системами двох мов в області їх звукового (фонологічного) ряду, словникового складу і граматичного ладу. Тому, якщо для мовознавства взагалі і для порівняльного мовознавства зокрема істотним моментом є розмежування рівнів мовної системи, для теорії перекладу, навпроти, найголовніше – це розглядати і зіставляти мовні явища в їхньому зв'язку, у тій взаємодії, в якій вони існують у мові, у структурі зв'язного тексту.

У зв'язку з цим слід зазначити, що в сучасному мовознавстві взагалі спостерігається тенденція перейти від вивчення мови як абстрактної системи до вивчення функціонування мови в спілкуванні. Ця тенденція виявляється й у зростаючому інтересі до проблем мовної діяльності, що досліджуються у плані психолінгвістики, і в розробці тематики, пов'язаної з так званим “актуальним синтаксисом” і “комунікативним членуванням речення”, що можливо тільки з урахуванням функціонування речення в мовленнєвій системі, і, нарешті, у появі нової галузі мовознавства – “лінгвістики тексту”. Всі ці напрямки вивчення мови тісно пов'язані з теорією перекладу; можна навіть стверджувати, що лінгвістична теорія перекладу – це не що інше, як “порівняльна лінгвістика тексту”, тобто порівняльне вивчення семантично тотожних різномовних текстів.

При цьому необхідно зробити таке роз'яснення: мова сама по собі не може бути предметом мовознавства, тому що вона завжди індивідуальна, одинична і неповторна, а будь-яка наука може вивчати лише щось загальне, закономірне, типове і регулярно відтворене. Мова служить для мовознавства лише матеріалом, з якого воно витягає свій об'єкт дослідження, як-от мову. Якщо ми говоримо, що в сучасному мовознавстві спостерігається тенденція до вивчення використання і функціонування мови в спілкуванні, то це означає лише зміну у вивченні того ж об'єкта – мови, що виражається в наголосі не на статичній, а на динамічній його стороні, не на підході до мови як до інвентарю одиниць, а на його вивченні в дії, у реальному функціонуванні.

Визнавши теорію перекладу лінгвістичною дисципліною, потрібно встановити її місце серед інших галузей науки про мову. У сучасному мовознавстві прийнятим є розподіл на два основних підрозділи:мікролінгвістику і макролінгвістику (Тут Бархударов користується класифікацією американських учених G.Trager і H.Smith, вираженої в їхній роботі 1953 р. “An Outline of English Structure”, хоча мікролінгвістика за визначенням G.Trager і H.Smith – металінгвістика). Перший з цих поділів містить у собі лінгвістику у вузькому розумінні слова, тобто вивчення мови, за словами Ф. де Сосюра, “у самому собі і для себе”, у відволіканні від екстралінгвістичних фактів, як щодо незалежного від інших явищ об'єкта. Сюди відносяться такі класичні дисципліни мовознавчого циклу, як фонетика і фонологія, граматика, лексикологія і семасіологія, аналізовані в плані як загального, так і часного мовознавства, як історичного (у діахронії), так і описового (у синхронії), а також порівняльно-історичного й зіставно-типологічного вивчення мов.

До макролінгвістики, тобто до лінгвістики в загальному розумінні, відносяться ті напрямки в мовознавстві, що вивчають мову в її зв'язку з екстралінгвістичними явищами, тобто з чинниками, що лежать поза самою мовою. До їхнього числа відносяться такі дисципліни, як психолінгвістика, що вивчає психофізіологічні механізми мовної діяльності; соціолінгвістика, що вивчає взаємодію мови і соціальних чинників; етнолінгвістика, що досліджує взаємозв'язок мови і культурно-етнографічних чинників; лінгвістична географія, предметом якої є вплив на мову територіально-географічних чинників; і деякі інші напрямки у вивченні мови.

Крім зазначеного розподілу лінгвістики на мікро- і макролінгвістику, існує також поділ мовознавчих дисциплін натеоретичні і прикладні. До числа останніх відносяться ті області науки про мову, що безпосередньо пов'язані з практичним використанням мови в тих або інших видах людської діяльності, що потребують наукового обгрунтування, як то: методика викладання мови; аспекти теорії інформації, пов'язані з використанням мови в технічних каналах зв'язку (телефон, радіо); проблеми автоматичного пошуку інформації, реферування, тощо; принципи побудови алфавітів; орфоепія і культура мовлення і цілий ряд інших.

Що стосується теорії перекладу, то вона, на наш погляд, відноситься, по-перше, до числа галузей, що належать до макролінгвістики і, по-друге, до областіприкладного мовознавства. Віднесення теорії перекладу до прикладних дисциплін, певне, є зрозумілим і не потребує мотивування. Менше очевидним є віднесення її до сфери макролінгвістики. За суттю, це означає, що ми не вважаємо за можливе будувати теорію перекладу на чисто лінгвістичній основі, без урахування екстралінгвістичних чинників, тобто явищ, що лежать поза структурою самої мови, хоча і безпосередньо з ним пов'язані.

Наприклад, tube може бути з дуже великою долею можливості тлумачитися як радіолампа в реченні Where did you put the tube?, якщо це останнє вимовляє радіотехнік під час роботи в мастерской з ремонту радіообладнання. Але в ситуації питання How can I get to the Tube?, вимовленого на вулицях Лондона, значення слова tube розуміється як метро. Таким же чином англійське речення Passengers are not allowed to ride on the platform, через багатозначність слова platform, буде зрозумілим тільки в тому випадку, якщо воно буде прочитане на трафареті в автобусі, де platform відразу ж одержує однозначне тлумачення як автобусна площадка. Якщо ж дія має місце на залізничному вокзалі, слово platform перекладається як перон.

Весь комплекс дисциплін, що вивчають переклад під різними точками зору, можна назватиперекладознавством; центральною й основною частиною перекладознавства є лінгвістична теорія перекладу, навколо якої групуються інші напрямки у вивченні перекладу – літературознавче, психологічне, кібернетико-математичне й ін.

Як відомо, у свій час у літературі з питань перекладу велися диспути, чи може художній переклад бути об'єктом лінгвістичної теорії перекладу або ж він цілком належить до компетенції літературознавства. У наші дні ці спори, можна думати, значною мірою утратили свою гостроту. Саме по собі протиставлення лінгвістичного і літературознавчого підходу до вивчення проблем художнього перекладу неправомірно: оскільки художній переклад, як і всякий інший, є не чим іншим як перетворенням тексту на одній мові в текст на іншій мові, йому повинні бути властиві ті ж самі загальні закономірності, що і будь-якому виду перекладу взагалі, і отже лінгвістична теорія перекладу має повне право черпати свій матеріал також із спостережень над закономірностями перекладу художньої літератури. З іншого боку, не можна не визнати того факту, що цілий ряд проблем художнього перекладу, пов'язаних із специфічним характером художнього тексту, в якому важливу роль грають естетичні чинники, може бути висвітлений і проаналізований саме з позицій літературознавства, а не мовознавства.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Переклад науково-технічних текстів. Терміни та їх особливості..60	\|	Тема 2: З історії перекладу. Становлення української перекладацької школи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.