Тема 3: Визначення перекладу, його сутність. Теорія еквівалентності в історичному ракурсі

Мова вживається не тільки для констатації фактів; її функція значно ширша, наприклад, передавати різноманітні почуття. Вчені розмірковують над питанням: що таке переклад – мистецтво, вміння чи наука? На думку американського лінгвіста Ю.Найди, переклад вбирає в себе всі три компоненти, але в дійсності переклад більшою мірою технологія, це мова в процесі роботи.

Ю.Найда визначає переклад як процес, у результаті якого рецептори №2 розуміють повідомлення №2 так само, як і рецептори №1 зрозуміли повідомлення №1. Переклад, на його думку, повинний задовольняти 4 основним вимогам: передавати зміст; передавати дух і стиль оригіналу; мати легкість і природність викладу; викликати рівнозначне враження.

У вітчизняному перекладознавстві одним з найкращих визначень перекладу є тлумачення терміну, зроблене Л.Бархударовим: Перекладом називається процес перетворення мовленнєвого твору на одній мові в мовленнєвий твір на іншій мові зі збереженням незмінного плану змісту, тобто значення.

Про «збереження незмінного плану змісту» можна говорити тільки у відносному, але не в абсолютному розумінні. Під час міжмовних перетворень (як і при всякому іншому виді перетворень) неминучі втрати, тобто має місце неповна передача значень, що виражаються текстом першотвору. Тому текст перекладу ніколи не може бути повним і абсолютним еквівалентом тексту першотвору; задача перекладача полягає в тому, щоб зробити цю еквівалентність як можна більш повною, тобто домагатися звести втрати до мінімуму.

Ми думаємо, що вищезгадане визначення перекладу є правомірним, оскільки:

1) У будь-якій мові система мовних значень відбиває весь зовнішній світ людини, а також її власний внутрішній світ, тобто закріплений практичний досвід колективу, що говорить на певній мові. Тією мірою, якою цей досвід однаковий у колективів, що говорять на різних мовах, однакові і значення, що виражаються в цих мовах(саме значення, але аж ніяк не мовні одиниці, що виражають ці значення). Інша справа, що ці значення (елементарні одиниці змісту або «семи») по-різному сполучаються, групуються і видображаються в різних мовах; але це вже стосується не плану змісту, а плану вираження мови.

2) Із сказаного випливає, що найбільші труднощі в перекладі виникають тоді, коли сама ситуація, що описується в тексті на ДМ, відсутна у досвіді мовного колективу – носія ПМ, іншими словами, коли у вихідному тексті описуються так звані «реалії», тобто предмети і явища, специфічні для даного народу і країни. Проте, і в цих випадках важкість рішення перекладацької задачі аж ніяк не означає її принципову нездійсненість. Спроможність описувати нові, незнайомі ситуації є невід'ємною властивістю будь-якої мови; і саме ця властивість уможливлює те, про що йдеться мова – передачу засобами іншої мови ситуацій, специфічних для життя даного народу і даної країни й аналогів, яких не мають інші народи і інші країни.

3) Переклад був визначений як процес перетвореннямовленнєвого твору на одній мові вмовленнєвий твір на іншій мові. Таким чином, перекладач має справуне з мовами як системами, а з мовними творами, тобто зтекстами.Ті розбіжності семантичного характеру, тобто значень, про які йдеться мова, стосуються, насамперед, саме системрізних мов; у мовленніці розбіжності дуже часто нейтралізуються, майже стираються.

Еквівалентність текстів на рівні значень ДМ і ПМ в цьому випадку встановлюється не в рамках окремих слів або навіть речень, а до всього тексту.

Наприклад: у повісті американської письменниці Харпер Лі "То Kill a Mockingbird" є речення: Mr Raymond sat up against the tree-trunk, що правильно було б перекласти як Містер Реймонд сів і притулився до дуба. Можна подумати, що українське речення не цілком відповідає вихідному англійському. Проте насправді в даному випадку еквівалентність виступає на рівні значень, тільки для її встановлення необхідно, по-перше, враховувати лексико-граматичні перетворення («перекладацькі трансформації»), що мають місце в процесі перекладу, і, по-друге, вийти за рамки цього речення в більш широкий контекст. Дійсно, українське сів і притулився відповідає англійському sat up against, оскільки одним із значень прийменника against є значення зіткнення з будь-чим або опора на що-небудь; та інформація, що передає англійське up у sat up, в українському перекладі визначається наступним реченням – Раніше він лежав на траві; нарешті, дерево, до якого притулився Реймонд, згадується в попередньому контексті, де зазначено, що мова йде саме про дуб (порівн. We chose the fattest live oak and we sat under it).

Отже, семантичні розбіжності між мовами не можуть виступати непереборною перешкодою для перекладу через те, що переклад має справу не з мовами як абстрактними системами, а з конкретними мовними творами (текстами), у межах яких здійснюється складне переплетення і взаємодія якісно різнорідних мовних засобів.

4) Сказане аж ніяк не підкреслює можливість абсолютно повної («стовідсоткової») передачі в процесі перекладу всіх значень, виражених у тексті першотвору. При перекладі семантичні втрати неминучі, і мова може йти тільки про максимально можливу повноту значень, що виражаються текстом першотвору.

Питання еквівалентності потребує самої пильної уваги вчених в усьому світі. Якоюсь мірою основоположниками теорії еквівалентності можна вважати канадських дослідників Віне і Дарбелне, які ще в 50-ті роки ХХ сторіччя визначили еквівалентно-орієнтований переклад як процедуру, що копіює ситуацію оригіналу, але тільки іншими словами. Вони також припускають, що використання цієї процедури в перекладацькому процесі допомагає зберегти стилістичний вплив тексту на ДМ в тексті на ПМ. Відповідно до їхньої точки зору еквівалентність є ідеальним методом при перекладі прислів'їв, ідіом, кліше, передачі звуків тварин.

У свoїй роботі “On Linguistic Aspects of Translation” (1959) Роман Якобсон виділяє три види перекладу: внутрішньомовний (наприклад, парафраза), міжмовний, міжсеміотичний, тобто між знаковими системами. Якобсон підтверджує, що у випадку міжмовного перекладу перекладач користується синонімами, тобто, на його думку, у міжмовному перекладі не може бути повної еквівалентності, але це зовсім не означає, що переклад неможливий: якщо в ПМ немає буквального перекладу слова, то перекладач вибирає найбільше підхожий варіант.

Ю.Найда виділяє два основних типи еквівалентності: формальну і динамічну. При формальній еквівалентності перекладач намагається відтворити форму й зміст оригіналу як можна точніше і більш буквально. При функціональній еквівалентності робляться спроби відтворити граматичні одиниці; сталість у вживані слів; значення в рамках вихідного контексту. При функціональній еквівалентності ідіоми відтворюються буквально. При динамічній еквівалентності увага спрямована не стільки на вихідне повідомлення, скільки на реакцію одержувача. Переклад із динамічною еквівалентністю спрямований на те, щоб викликати еквівалентну реакцію, а не еквівалентну форму.

Дж.Кетфорд пропонує ще один вид еквівалентності – текстуальну, при якій частина тексту на ДМ повинна відповідати частини тексту на ПМ. Текстова еквівалентність – це будь-який текст ПМ або його частину, що у якомусь конкретному випадку визначається як еквівалент даного тексту ДМ або його частини.

З останніх робіт слід зазначити монографію Мони Бейкер “In Other Words: a Coursebook on Translation” (1992), в якій вчений пропонує більш детальний список умов, при яких може бути визначена концепція еквівалентності:

1. Еквівалентність, що виявляється на рівні слів, коли варто враховувати число, рід, час окремо узятих одиниць мови

2. Граматична еквівалентність, що виявляється в питанні граматичних категорій різних мов, які, як правило, не збігаються, що змушує перекладача для зберігання змісту додавати або опускати інформацію в ПМ

3. Текстуальна еквівалентність, що виявляється в рамках зберігання інформації і єдності в тексті на ПМ; основними чинниками, що визначають діяльність перекладача в даному випадку, є установка на реціпієнта, дотримання мети перекладу і зберігання типу текста

4. Прагматична еквівалентність пов'язана з передачею недосказаного і стратегіями, як це зробити в процесі перекладу; роль перекладача в цьому випадку складається зі зберігання намірів автора тексту іншої культури в його перекладній версії.

Неважко зауважити, що з часом більшої значимості в перекладі отримують так звані екстралінгвістичні, іншими словами прагматичні аспекти перекладу. Сучасний перекладач повинен не тільки досконало знати дві іноземні мови, але знати і розуміти культуру країни ДМ, мати спроможність проникнення усередину тексту і можливості як можна більш повної передачі інформації не тільки силами мови, але силами інтепретації тексту і навіть уяви.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 2: З історії перекладу. Становлення української перекладацької школи	\|	Тема 4: Еквівалентність і адекватність: подібність і розходження. Види адекватності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.