Тема 4: Еквівалентність і адекватність: подібність і розходження. Види адекватності

Крім терміна «еквівалентність» у перекладацькій літературі здавна використовується термін «адекватність». Обидві категорії (еквівалентність і адекватність) носять оціночно-нормативний характер. Часом у них вкладається різний зміст, а іноді вони розглядаються як синоніми.

У роботах 50-х - початку 60-х років, що заклали основи лінгвістичної теорії перекладу [Федоров, 1953; 1958; Jakobson, 1959], поняття адекватності базувалося на концепції перекладу як повного аналога оригіналу на рівні значень. Текст перекладу розглядався як мовний продукт, внутрішня сторона якого – план змісту – ідентична внутрішній стороні – плану змісту – оригинального тексту, а зовнішня сторона – план відображення – складається з одиниць іншого коду, іншої системи мови, відмінної від системи мови оригіналу. При цьому загальна значеннєва рівність (адекватність) тексту переклада тексту оригінала забезпечується семантичною, а в більш точному розумінні і стилістичною еквівалентністю мовних одиниць, що складають ці тексти. Процес перекладу трактувався як перевідображення засобами мови перекладу, тобто другої мови, того змісту, що вже був виражений засобами оригіналу, тобто першої, вихідної мови. Іншими словами, переклад розумівся як інтерлінгвістична трансформація плану вираження тексту, здійснена за умови зберігання інваріантості плану його зміста. Власне перекладацька природа подібного перетворення найповніше описується моделлю закономірних відповідностей, або моделлю еквівалентності мовних одиниць [Рецкер, 1950].

У рамках цієї концепції адекватність перекладу зводилася до категорій семантичної (значеннєвої) повноти і точності, що доповнюється стилістичною еквівалентністю, зокрема, принципом підпорядкування текста перекладу функціонально-стилістичним нормам мови перекладу.

Водночас в інших авторів поняття "еквівалентність" і "адекватність" протистоять один одному, але при цьому на різноманітній основі. Так, В.Комісаров розглядає "еквівалентний переклад" і "адекватний переклад" як поняття неідентичні, хоча і близкі. Термін "адекватний переклад", на його думку, має більш широкий зміст і використовується як синонім "гарного" перекладу, тобто перекладу, що забезпечує необхідну повноту міжмовної комунікації в конкретних умовах. Термін "еквівалентність", як уже відзначалося вище, розуміється В.Комісаровим як значеннєва спільність, коли одиниці письмової та усної мови дорівнюють одна одній.

У іншому ключі вирішують проблему співвідношення еквівалентності й адекватності К.Райс і Г.Фермеєр. Термін "еквівалентність", у їхньому розумінні, охоплює відношення як між окремими знаками, так і між цілими текстами. Еквівалентність знаків ще не означає еквівалентності текстів, і, навпаки, еквівалентність текстів зовсім не має на увазі еквівалентність всіх їхніх сегментів. При цьому еквівалентність текстів виходить за межи їхніх мовних маніфестацій і включає також культурну еквівалентність.

Адекватність – це таке співвідношення вихідного і кінцевого текстів, при котрому послідовно враховується ціль перекладу (порівн. "лінгвістичний переклад", "навчальний переклад" тощо). Терміни "адекватність" і "адекватний" орієнтовані на переклад як процес, тоді як терміни "еквівалентність" і "еквівалентний" мають на увазі відношення між вихідним і кінцевим текстами, що виконують подібні комунікативні функції в різних культурах. На відміну від адекватності еквівалентність орієнтована на результат.

Критерієм адекватності є ступень відступу від еквівалентності, що повинно бути продиктовано об'єктивною необхідністю, а не сваволею перекладача; такі відступи пов'язані з перекладацькими нормами і літературною традицією. Наприклад, вільний переклад назв художніх творів («12 стільців» американські перекладачі переробили в “Diamonds to Sit On”, що більше відповідає культурі реціпієнта).

Семантико-стилістична адекватність, як випливає зі сказаного вище, визначається через оцінку відношення текста перекладу до текста оригіналу, а точніше кажучи, через оцінку семантичної і стилістичної еквівалентності мовних одиниць, що складають текст перекладу і текст оригіналу. Поняття семантико-стилістичної адекватності релевантно для оцінки власне лінгвістичного утримання, або аспекту, перекладацької діяльності.

Поняття семантико-стилістичної адекватності цілком відповідало основним напрямкам перекладацької практики тих десятиліть, коли воно формувалося в рамках лінгвістичної теорії перекладу; це поняття і в наш час продовжує залишатися актуальним для традиційної оцінки якості традиційних видів перекладу, і в першу чергу для оцінки перекладу художньої і суспільно-політичної літератури.

У 50-60-е роки перекладацька діяльність одержала новий імпульс у сфері інформаційної практики. Одночасно при теоретичному осмисленні цієї діяльності, а також – частково – при її організації і плануванні почали враховуватися і застосовуватися деякі фундаментальні положення інформатики і теорії комунікації, що сприяло формуванню концепції функціонально-прагматичної адекватності перекладу [Бархударов, 1975; Комісаров, 1973; Швейцер, 1973; Каdе, 1967].

Від функціонально адекватного перекладу потребують не повної і точної передачі всього значеннєвого змісту і стилістичних особливостей оригіналу, узгоджених із функціонально-стилістичними нормами мови перекладу, але лише правильна передача основної комунікативної функції оригіналу, його функціональної «домінанти». Інші властивості перекладу, істотні при підході до нього з позицій семантико-стилістичної адекватності, для функціональної адекватності перекладу в принципі нерелевантні.

Загальне поняття адекватності тексту може бути виведене з функціонального аналізу вербальної комунікації. Як відомо, трьом основним компонентам комунікації відповідають три такі типи функціонально-прагматичних характеристик: по-перше, інтенції відправника повідомлення, так звані комунікативні установки; по-друге, реалізація цих інтенций в утриманні й оформленні повідомлення, так звана лінгвістична специфіка тексту; по-третє, реакції одержувача повідомлення, так звані комунікативні ефекти.

Останнім часом у закордонній лінгвістиці найбільше популярним стає так званий «інтегрований підхід», що дотримується глобальної парадигми, де глобальне бачення тексту відіграє найбільше значення. Такий підхід йде від макро- до мікроуровня відповідно до принципу уяви, тобто аналіз частин не може забезпечити розуміння цілого, і подібний вид перекладу пов'язаний із сумою взаємовідносин у більшому контексті: тексту, ситуації, культури, наприклад, зразки ділового листування.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 3: Визначення перекладу, його сутність. Теорія еквівалентності в історичному ракурсі	\|	Тема 5: Прагматика, типи прагматики. Проблеми перекладуваності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.