Ті роки

Українізацію було припинено, почалися масові репресії, переслідування діячів культури. Розпочато так звану політику індустріалізації та колективізації. У 1933 році – голодомор в Україні.

Однак були і позитивні зрушення: з’являються п’ятирічні плани, змагання між трудовими колективами тощо. Розгортаються грандіозні будівлі: Дніпрогес, Турксиб, Магнітка (магнітогорський металургійний завод).

Освітапоширюється, оскільки індустріалізація вимагає нових кадрів. На поч. 30-х років (1932 р.) існують три типи шкіл: початкова (4-річна), неповна середня (7-річна), середня (10-річна) – переважає семирічна освіта. Поступово залишаються тільки російськомовні школи (до того були не тільки українські, а й школи інших національностей). Введено 5-бальну систему оцінювання.

У вищій школі також реформа: усі Вузи мають назви інститутів, середні спеціальні заклади – технікуми, з 1934 р. знято плату за навчання.

Серед наук в першу чергу розвиваються технічні й природничі (наприклад, теоретична фізика у Харківському Українському фізико-технічному інституті). Гуманітарні ж науки контролювались з точки зору ідеології (наприклад, історикам заборонялося займатись вивченням періоду Київської Русі).

ВУАН перетворено в АН УРСР (1936 р.). Серед мистецтв у цей час найбільше розвивається література, хоча після репресій значну кількість письменників була знищено.Домінує соціалістичний реалізм (штучний метод). Процес відродження 20-х років стає “розстріляним відродженням”.

Поширена історична проза: Зінаїда Тулуб “Людолови”, І.Ле “Наливайко”; пригодницькі твори: М.Трублаїні “Шхуна Колумб”, драматургія – О.Корнійчук, поезія: П.Тичина, В.Сосюра, М. Бажан та ін.

В Західній Україні (і зокрема Галичині) література розвивається більш вільно, оскільки наявні контакти із Західною Європою. Письменників можна умовно поділити на три групи:

§ націоналісти (О.Ольжич, О.Теліга, Д.Донцов);

§ пролетарії, орієнтовані на радянську владу (Я.Галан, С.Тудор, П.Козланюк);

§ ліберали (Б.Лепкий, І.Вільде, Н.Королева).

В архітектурі з’являється своєрідний новий напрям – “Радянський псевдокласицизм”– це стиль, орієнтований на античні традиції із застосуванням радянської символіки. Один із перших зразків – будинок сучасної Верховної Ради (1935-36 рр.), архітектор В. Заболотний; будинок Ради Міністрів (1934-39 рр.), архітектор І. Фомін, Т. Абросимов.

З 1934 р. столицю знов перенесено в Київ із Харкова. При цьому було зруйновано чимало історичних пам’яток (Михайлівський Золотоверхий собор, Церкву Різдва Богородиці Пирогощої, Військово-Микільський собор тощо).

Роки війни

На цей час Україна в своєму складі має вже і західноукраїнські землі (з 1939 року). Культура опинилася у важких умовах: німецька окупація, звідси репресії. Найкращі мистецькі пам’ятники вивозились з України до Німеччини (понад 40 тис. експонатів).

Щоб посилити патріотичні почуття народу, влада спирається на досвід минулого (зокрема, боротьба з поневолювачами). Відтак друкуються художні твори та історичні дослідження, присвячені діяльності давньоруських князів та українських гетьманів; художні твори, що уславлюють рідну країну: М.Рильський “Слово про рідну матір”, В. Сосюра “Любіть Україну” тощо.

Так само патріотичним є кіномистецтво: “Як гартувалась сталь” М.Донського, “Олександр Пархоменко” Л.Лукова, “Нескорені” М.Донського.

Знову поширена плакатна графіка (“Відомсти!”, “Українська боротьба” В. Касіяна), музика має також патріотичний характер.

У тилу розвивається наука, найбільшою мірою: фармацевтика, розробка нової зброї тощо.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІІ. Радянський етап	\|	Післявоєнні роки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.