• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Карбункул.

Загальне лікування.

Кожна інфекція супроводжується загальними явищами, зумовленими інтоксикацією. Загальне лікування хворих насамперед передбачає створення оптимальних умов для реалізації ендогенних механізмів захисту від мікробної токсичної агресії – інтоксикації. Хворий потребує фізичного та психічного спокою.

Загальне лікування хворих із гнійною інфекцією включає:

1) антибактеріальну терапію (антибіотики, сульфаніламідні препарати, нітрофурани)

2) підвищення захисних сил організму (іммунокоректори, іммуномодулятори)

3) дезінтоксикаційну терапію

Фурункул –це гостре гнійно-некротичне запалення фолікула волосини і прилеглих тканин.

Збудник – золотистий стафілокок.

Спочатку з’являється невелике болюче утворення круглої форми, навколо якого пальпується щільний інфільтрат. Спостерігається гіперемія шкіри над інфільтратом. Через деякий час у центрі утворення, внаслідок відшарування епідермісу гноєм з’являється жовтувата залоза некротизуються, утворюється стрижень після відторгнення якого залишається кратероподібна рана. Передчасна спроба видалити стрижень призводить до генералізації процесу і можуть виникнути важкі ускладнення.

Надзвичайно небезпечно це коли фурункул локалізується на обличчі.

Місцеве лікування може бути консервативним і оперативним.

Шкіру навколо фурункула змазують 1% саліциловим спиртом, гібітаном і накладають пов’язку з емульсією, що містить антибіотик, або обробляють 5% спиртовим розчином йоду.

Після формування гнійно-некротичного стрижня проводять механізми видалення стрижня (пінцетом або затискачем типа «Москіт»).

Лікування хворих з фурункулом на обличчі відбувається у стаціонарі.

Гостре гнійно-некротичного запалення кількох волосяних мішечків і сальних залоз шкіри з переходом запального процесу на підшкірну жирову клітковину).

Навколо гнійного вогнища спостерігається тромбоз судин шкіри і підшкірної жирової клітковини, що призводить до значної невротизації шкіри і підлеглих тканин, а в подальшому – до їх розплавлення.

Спочатку з’являється невеликий запальний інфільтрат, який згодом стає болючим і набуває багрово-червоного кольору. На його поверхні з’являється безліч гнійних вогнищ. Навколо карбункула спостерігається гіперемія шкіри, широкий перифокальний набряк тканин. У наслідок некрозу утворюється дефект через який виділяються некротичні маси. Пізніше рана виповнюється грануляціями, на місці карбункулу утворюється рубець.

Клінічні прояви такі, які і при фурункулі тільки більшими проявами.

Головним методом лікування карбункулу є оперативні втручання (розтин і вирізування карбункулу).

Мета операції – повне видалення некротичних тканин.

Обов’язково проводять антибіотикотерапії дезінтоксикаційну терапію, імунокорекцію.

Гідраденіт –гнійне запалення апокринових потових залоз.

Процес локалізується в пахвовій ділянці, пахвинних складках, рідше у ділянці молочної залози і пері анальній ділянці.

У хворого з’являється гнійне болюче конусоподібне утворення, спочатку червонуватого, потім багрово-червоного кольору. Через 2-3 доби залоза розплавляється, утворюється абсцес: інфільтрат з’являється флуктуація.

Лікування починають з туалету шкіри, голять волосся, шкіру протирають етиловим спиртом, обробляють кілька разів розчином йодонату.. Накладають пов’язку з синтоміциновою емульсією, маззю Вишневського. Проводять новокаїнову блокаду, застосовують сухе тепло.

Гнояк розтинають розрізом паралельно осі кінцівок. Вирізають змертвілі тканини, виконують переходу тампонаду рани з 10% розчином натрію хлориду. Потім рану лікують як і гнійну рану.

Абсцес –це обмежене гнійне запалення. Абсцес спричинюють гноєтворні мікроби. Мікроорганізми можуть проникати в тканини при порізах, під час лікувальних маніпуляцій, які проводять з порушенням правил антисептики.

При сепсисі можливе утворення абсцесів унаслідок гематогенного метастазування.

Абсцес відмежований від прилеглих тканин біогенною оболонкою – внутрішнього стінкою гнояка, яка вистелена грануляційно тканино. Вона продезкує ексудат. Абсцеси можуть утворюватися в підшкірній жировій клітковинні, у порожнинах тіла, внутрішніх органах. Клініка залежить від розміру і локалізації абсцесу.

Поверхневі абсцеси характеризуються клінічними симптомами гострого запалення: місцевими (біль, припухлість, гіперемія шкіри, флуктуація) і загальними симптомами (симптоми інтоксикацій).

Клінічні прояви глибокого абсцесу залежить від органа в якому він виник, а також від ступення порушень його функцій.

Абсцес є показанням до оперативного втручання. Після операції абсцес лікують як і гнійну рану.

Флегмона –розлите гнійне запалення підшкірної жирової клітковини. Розрізняють поверхневі і глибокі флегмони.

Спочатку з’являється болючий невеликих розмірів інфільтрат. Навколо гнійного вогнища спостерігаються гіперемія шкіри і припухлість. Через деякий час інфільтрат збільшується. У ділянці запалення виникає тромбоз дрібних сосудів, що призводить до некрозу тканин.

Клінічні симптоми гострого запалення.

Лікування проводять у стаціонарі. У початкових стадіях захворювання призначають консервативне лікування (постільний режим, іммобілізація, антибіотики, сульфаніламіди, нітрофурани, дезінтоксикаційна терапія, фізіотерапевтичні процедури).

У разі прогресування процесу виконують оперативне втручання далі лікують так само, як і гнійну рану.

Бешиха –це інфекційне захворювання, яке характеризується запаленням шкіри і слизових оболонок.

Збудник – гемолітичний стрептокок. Вхідні ворота – сауна, рани, травми.

Захворювання починається гостро і супроводжується ознобом, підвищується температура, слабкість. На шкірі з’являються ділянки гіперемії у вигляді язиків полум’я, інфільтрація шкіри. Під час пальпації шкіра напружена, болюча.

Виділяють:

1) еритематозну

2) бульозну

3) флегмонозну

4) некротичну (форми бешихи)

Еритематозна – характеризується раптовим початком. З’являється локальна яскрава гіперемія шкіри або слизових оболонок. Ця ділянка має вигляд географічної корши. У ділянці гіперемії хворий відчуває напруження, пекучий біль і жар.

Бульозна характерна поява пухирів і заповнених серозною рідиною, які згодом розриваються і на їх місці утворюються жовті щільні кірки.

У разі поширення процесу на підшкірну жирову клітковину розвивається флегмонозна форма бешихи, при якій спостерігаються серозно-гнійне запалення, виражений набряк тканин.

При некротичній формі – уражена ділянка шкіри некротизуються, набуває темно-бурого або навіть чорного забарвлення.

Лікування проводять у стаціонарі еритематозна форма – інфекційне відділення інші форми у хірургічному.

Проводять загальне і місцеве лікування.

Загальне включає:

1) антибактеріальна терапія

2) дезінтоксикаційну

3) десенсибілізувальну (антигістаміни, гормони)

4) препарати для укріплення судинної стінки (аспорутин, А.К.)

Місцеве лікування залежить від форми бешихи.

Еритоматозна – УФО, стрептоцидова мазь.

Бульозна – пухирі розтинають після чого накладають волого-висихаючі пов’язки з антисептиками.

Флегманозній та некротичній формі проводять широкий розтин тканин і видаляють некротичні тканини.

Еризипелоїд –бешихоподібне захворювання, яке спричиняється паличкою свинячої бешихи, як правило уражує шкіру пальців, але можуть бути уражені і інш. ділянки.

Збудник проникає в шкіру через мікротравми шарів шкіри з вираженим набряком і почервоніння.

Інкубаційний період 2-5 днів. Потім виникають свербіж шкіри, її гіперемія, як супроводжується лімфангітом і лімфаденітом. Загальних проявів як правило немає.

Лікування амбулаторне: іммобілізація кінцівки і пеніцилін або напівсинтетичні пеніциліни.

Лімфангіїт –це запалення лімфатичних судин. Розвивається при гострих інфекційних процесах, травмах, ранах, саунах, опіках.

Лімфангіїт може бути:

а) гострим

б) підгострим

в) хронічним.

Розрізняють простий (серозний) і гнійний лімфангіїт.

У разі локалізації патологічного процесу в підшкірній жировій клітковині над лімфатичними судинами, з’являються незначна болючість, свербіж. На шкір помітні червоні смуги, які йдуть від вогнища інфекції до лімфатичних вузлів. За їх ходом під шкірою промацуються щільні, болючі утворення.

Погіршується загальний стан хворого, температура тіла, з’являється озноб, головний біль, підвищена пітливість. У крові – нейтрофільний У-з зі зсувом формули вліво підвищується ШОЕ.

Лікування іммобілізація кінцівки, ліквідація первинного вогнища, мазеві пов’язки, компресії спиртовими розчинами антисептиків антибактеріальна терапія, фіз. процедури.

Лімфаденіт –це гостре або хронічне запалення Л.В. Розвивається в разі проникнення в л.в. мікроорганізмів.

Гострий лімфаденіт – є ускладненням запального процесу.

За характером ексудату розрізняють серозний, геморагічний, фібринозний і гнійний лімфаденіти.

Загальний процес може поширюватися на прилеглі тканини, що зумовлює розвиток аденофлегмони.

При поверхневому лімфаденіт під шкірою виявляють один або кілька збільшених, зрощених між собою, дуже болючих л.в Шкіра над ними червона, місцеве підвищується температура. При нагноєні л.в. спостерігається симптом флуктуації. Л.в. спочатку рухливі а при поширенні процесу на прилеглі тканини сають нерухливими.

Клініка: загальні прояви інфекції.

Хр. лімфаденіт може бути:

1) неспецифічним

2) специфічним.

НХЛ – спричинює маловіру ленна інфекція. Джерелом інфекції є запальні процеси в ротоглоткі.

Л.в. збільшуються повільно, вони м’які мало болючі.

Загальний стан хворого не порушується.

ХрСпЛ-т – спричиняють відповідні збудники (антиноміноз, £вс, туляремії, чуми, сифілісу).

Лікування г.л. розпочинають з ліквідації первинного вогнища. У початкових стадіях консервативна терапія (теплові процедури, фіз..процедури). При наявності флуктуації показане оперативне втручання, проводять загальне лікування (антибактеріальна терапія, дезінтоксикаційна терапія, стимуляція захисних сил організму).

При хр.сп.л. лікують основи захворювання.

Переглядів: 801