Учасники Олімпійських ігор

Зародилися ОІ в той час, коли в Стародавній Греції влада належала аристократії, яка досконалість тіла і духу розглядала як свою спадкову приналежність. Тому із самого початку до участі в іграх не допускалися раби. Іноземці і люди, які не мали належних громадянських прав. Проте і пізніше, з встановленням в багатьох містах-державах демократичного режиму, ОІ продовжували зберігати елітарний характер. Однак все ж з часом, особливо в IV ст. до н. е., в Іграх почали приймати участь представники середніх і нижчих класів суспільства. З’явилися спортсмени із грекомовних районів, які не мали відношення до Стародавньої Греції. Після завоювання Греції римлянами, право участі в ОІ отримали і римляни. Першим переможцем-римляном був Геос, який отримав перемогу на Іграх 177-ої Олімпіади в 72 р. до н.е. На Іграх з’явилося багато спортсменів – вихідців з Малої Азії і Олександрії.

Учасники старогрецьких ОІ, в період їх найбільшого розквіту, розподілялися на групи, в кожній з яких визначалися переможці. В групі хлопців виступали атлети віком 14-17 років. 18-20 річні формували групу юнаків (безбородих). Атлети, які досягнули 20-річного віку приймали участь у змаганнях серед дорослих.

Поділ на вікові групи був дещо умовним, оскільки особливо талановиті атлети мали змогу приймати участь у змаганнях зі старшими атлетами.

Кожному, хто бажав прийняти участь в ОІ, необхідно було вказати своє суспільне становище і той вид змагань, в якому атлет прийматиме участь. Отримавши запрошення на ОІ, він повинен був протягом тривалого часу (як мінімум місяць) готуватися до них, піддаючись різноманітним випробуванням. І лише пройшовши усі випробування учасник проголошував клятву перед статуєю Зевса.

До участі в ОІ не допускалися ті, хто пролив кров і не поніс кару за неї. Не допускалися до змагань і ті, хто здійснив крадіжку в храмі.

Питання про допуск вирішували судді-еладонніки – їх рішення вважалося кінцевим.

ОІ були присвячені верховному богу – громовержцю Зевсу. Заміжнім жінкам, у відповідності до існуючих у Греції законів, заборонялось приймати участь в різноманітних святкуваннях на його честь. Тому гречанки не могли бути навіть у числі глядачів на ОІ. Лише одній жінці було дозволено спостерігати за видовищем – жриці богині Деметри, святилище якої також було розташоване в Олімпії. З часом почали допускати жінок до участі у перегонах на колісницях, проте, лише в якості власниць коней і колісниць. Першою жінкою, яка отримала право самостійно управляти колісницею була Кініска, дружина спартанського царя Агесилая, а в 288 р. до н.е. Белистиха із Македонії здобула перемогу в перегонах на колісницях.

Учасники змагань тренувались і виступали оголеними, хоча першопочатково на ОІ атлети змагались в набедреник пов’язках, а оголеність вважалася принизливою. Є кілька легенд про виникнення цієї традиції.

Щодо суддівської колегії Ігор, то спершу вона складалася з двох осіб. Цього було достатньо, оскільки програма включала лише один вид – біг на один стадій. Але в міру її розширення збільшувалась і кількість суддів. Так на 95-ій Олімпіаді (400 р. до н.е.) їх було вже 9. коли в 372 р. до н.е. Еліда була розподілена на 12 округів і кожен округ виділяв свого представника в суддівську колегію, суддів було вже 12. А коли, в подальшому, кількість округів зменшилася, відповідно і кількість суддів скоротилася до 8. в 348 р. до н.е. було вирішено обрати 10 суддів і це правило проіснувало до завершення стародавніх ОІ.

Еланодіки вирішували усі питання організації Ігор – відбирали і розподіляли учасників за віковими ознаками, організовували відбіркові і фінальні змагання, визначали переможців у різних видах змагань.

Існував визначений порядок проведення кожного виду змагань. Наприклад порядок проведення змагань в боротьбі визначався жеребкуванням.

При визначенні переможця в бігу, перегонах на колісницях, стрибках, метаннях труднощів не виникало, оскільки існували чіткі об’єктивні критерії. Проте, в кулачному бою, панкратіоні і боротьбі постійно виникали трудності, а правила визначення переможців постійно вдосконалювалися. Проте, в усіх випадках вони передбачали визначення яскравої переваги одного суперника над іншим.

В Стародавніх Іграх не враховувалися рекорди, оскільки не можливо було визначити точний час бігу і , відповідно, не можливо було порівняти результати.

Атлетів, які наносили своїм суперникам смертельні рани чи удари, судді виганяли зі стадіону і анульовували їх перемоги. Проте ці рішення не завжди сприймалися на батьківщині спортсменів і їх нерідко вшановували як переможців.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стародавній Греції	\|	Переможці Олімпійських ігор та їх нагородження.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.06 сек.